П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
23 грудня 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/5047/20
Головуючий в 1 інстанції: Бутенко А.В.
рішення суду першої інстанції прийнято у
м. Одеса, 21 серпня 2020 року
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Танасогло Т.М.,
суддів: Димерлія О.О., Єщенка О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо зупинення виплати індексації грошового забезпечення з грудня 2015 року по лютий 2018 року; зобов'язання військову частину НОМЕР_1 встановити місяць обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації мого грошового забезпечення (базовий місяць) з грудня 2015 року по лютий 2018 року, лише січень 2008 року; зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити належну індексацію грошового забезпечення з грудня 2015 року по лютий 2018 року включно, вважаючи місяцем обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації мого грошового забезпечення (базовий місяць) лише січень 2008 року; зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а саме з 29.03.2019 по день фактичного розрахунку.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у період з грудня 2015 року по лютий 2018 року відповідачем не у повному обсязі нараховувалась та виплачувалась індексація грошового забезпечення позивача, яка є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення позивачу щодо зазначеного періоду є січень 2008 року, оскільки саме тобі відбулося підвищення його посадового окладу.
Крім того, посилаючись на приписи ст.ст. 116, 117 КЗпП України, позивач просив зобов'язати нарахувати та виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 29.03.2019 року.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2020 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково, а саме:
визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати в повному обсязі ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 року по лютий 2018 року включно;
зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з січня 2016 року по лютий 2018 року включно.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, у якій зазначив про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, у зв'язку із чим просить оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
В обґрунтування скарги апелянт вказує, що спірним в даному випадку є визначення базового місяця для обчислення індексації грошового забезпечення за оскаржуваний період. Підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення, зокрема, посадових окладів особи. Виходячи зі змісту п.5 Порядку №1078 та враховуючи, що останнє перед оскаржуваним періодом підвищення посадових окладів військовослужбовців відбулося 01.01.2008 згідно постанови Кабміну України №1294, то базовим місяцем індексації в даному випадку має бути січень 2008 року. Проте, вказана обставина судом першої інстанції, на думку апелянта, залишена поза увагою. Крім того, періодом, який заявлений для виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 є з грудня 2015 року по лютий 2018 року.
До того ж, на думку апелянта, не виплата звільненому працівнику всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. У зв'язку з чим, передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України, обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.
Колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження відповідно до приписів ст. 311 КАС України.
Згідно з ч.ч. 1,3 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач, ОСОБА_1 проходив військову службу в військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 29.03.2019 № 13-РС, ОСОБА_1 звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
В період проходження військової служби в військовій частині НОМЕР_1 з грудня 2015 року по березень 2019 року відповідачем не в повному обсязі нараховувалася та виплачувалася індексація грошового забезпечення.
Також, індексація грошового забезпечення не була виплачена і при виключенні його із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .
14.04.2020 ОСОБА_2 звернувся до військової частини НОМЕР_1 з проханням виплатити йому не виплачену індексацію грошового забезпечення.
15 квітня 2020 року відповідачем було надано відповідь за № 916,в якій було зазначено, що можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України за відповідний період не було.
Вважаючи дії військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з грудня 2015 року по лютий 2018 року протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці та є складовою частиною грошового забезпечення, яка відповідно до Закону, підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті. Позивачу мала бути нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення. Однак, у період з січня 2016 року по лютий 2018 року ОСОБА_1 індексація грошового забезпечення не нараховувалась та не виплачувалась, що свідчить про протиправні дії відповідача, у зв'язку із чим суд першої інстанції вважав за необхідне визнати протиправною таку бездіяльність.
Водночас, суд першої інстанції зауважив, що з відповіді відповідача від 15.04.2020 року, наданої ОСОБА_1 слідує, що позивач просив нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення з січня 2016 року, а не з грудня 2015 року, доказів не нарахування та не виплати у грудні 2015 року позивачем не надано, у зв'язку із чим суд першої інстанції вважав можливе задовольнити частково позовні вимоги шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з січня 2016 року по лютий 2018 року, а не з грудня 2015 року.
До того ж, суд першої інстанції зауважив, що з листів Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04.01.2016 року № 248/3/9/1/2, від 10.02.2016 року №248/3/9/1/108 та інших листів, йде мова про невиплату індексації саме за період з січня 2016 року.
Щодо визначення базового місяця для нарахування індексації грошового забезпечення позивача, суд першої інстанції вказав, що застосування базового місяця належить до компетенції військової частини НОМЕР_1 , якою відповідні нарахування не здійснювались в зв'язку зі зміною підпорядкування.
Стосовно позовної вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а саме з 29.03.2019 року по день фактичного розрахунку, суд першої інстанції вважав таку вимогу передчасну з огляду на те, що остаточного розрахунку з позивачем ще не проведено.
Колегія суддів частково погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Згідно з ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями статті 43 Конституції України гарантовано, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до ст.1 та ст.2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-ХІІ (чинний у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин, надалі - Закон №2011-ХІІ військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Частинами 2,3 статті 9 Закону №2011-ХІІ визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 року №1282-ХІІ(чинний у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин, надалі - Закон №1282-ХІІ).
Статтею 1 Закону №1282-ХІІ визначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно ст.2 Закону №1282-ХІІ, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка (ст.4 Закону).
Відповідно до ст.6 Закону №1282-ХІІ у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно ст. 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі ст.19 цього Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 надалі Порядок № 1078).
Пунктом 4 вказаного Порядку №1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Відповідно до абзацу 8 пункту 4 Порядку №1078 у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно - правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Аналогічну правову позицію у подібних правовідносинах висловлено Верховним Судом у постанові від 12.12.2018р. по справі №825/874/17 .
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність у позивача права на індексацію грошового забезпечення.
Висновки щодо наявного в позивача права на отримання індексації грошового забезпечення з грудня 2015 року по лютий 2018 року встановлено судом першої інстанції та позивачем не оскаржується.
З огляду на зазначене, враховуючи положення ч.2 ст.308 КАС України, судова колегія не надає правової оцінки доводам суду в частині задоволення позовних вимог.
Отже, перегляд рішення суду першої інстанції за апеляційною скаргою ОСОБА_1 здійснюється в частині відмови в задоволенні позовних вимог, а саме: в частині визначення базового місяця для розрахунку індексації грошового забезпечення позивачу, в частині зобов'язання виплатити середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні, а також щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за грудень 2015 року.
З урахуванням вищевикладеного, з огляду на встановлене судом першої інстанції право позивача на отримання індексації його грошового забезпечення, враховуючи визначений у позовній заяві період з грудня 2015 року, колегія суддів вважає хибним висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині нарахування та виплату грошової індексації позивачу з січня 2016 року з посиланням на лист відповідача від 15.04.2020 року, з огляду на наступне.
Згідно позовної заяви, ОСОБА_1 було зазначено про протиправне ненарахування та невиплату індексації його грошового забезпечення за період з грудня 2015 року по лютий 2018 року.
За приписами ч.2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Між тим, доказів щодо проведення індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за грудень 2015 року військовою частиною НОМЕР_2 надано не було, матеріали справи таких доказів не містять.
Відтак, оскільки відповідачем не доведено проведення індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з грудня 2015 року по лютий 2018 року, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю за заявлений період з грудня 2015 року.
Таким чином, судом першої інстанції зроблено хибний висновок про часткове задоволення цієї вимоги шляхом нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 з січня 2016 року.
Посилання у даному випадку на листи відповідача із зазначенням ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення з січня 2016 року у даному випадку є необґрунтованим, оскільки з урахуванням вимоги ч. 2 ст. 77 КАС України, такі листи не є підтвердженням, що за грудень 2015 року ОСОБА_1 була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення.
Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції в частині вирішення позовної вимоги в частині застосування при проведенні індексації грошового забезпечення позивача за період з грудня 2015 року по лютий 2018 року включно січня 2008 року як базового місяця, з урахуванням доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Апеляційний суд звертає увагу, що розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу і який виплачував йому грошове забезпечення. Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу індексації грошового забезпечення.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 15.10.2020 по справі 240/11882/19.
На думку апеляційного суду, повноваження щодо визначення базового місяця для такого нарахування, у відповідності до положень Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабміну України від 17.07.2003 року № 1078 та Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 року № 1282-XII також покладаються на відповідача.
На момент початку невиплати Позивачу індексації грошового забезпечення, пункт 5 Порядку № 1078 передбачав, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
Враховуючи вищенаведене вбачається, що підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення, зокрема, посадових окладів особи. Зміна розміру доплат, надбавок та премій не випливає на встановлення базового місяця індексації для початку обчислення індексу споживчих цін при нарахуванні індексації.
Разом з цим, колегія судів зазначає, що відповідачем на момент розгляду даної справи не здійснено будь-якого розрахунку суми індексації грошового забезпечення позивача, в тому числі і встановлення базового місяця для її здійснення.
За таких умов відсутні підстави вважати, що відбулося порушення прав позивача щодо застосування відповідачем базового місяця, який на думку позивача не повинен застосовуватись.
Водночас, колегія суддів звертає увагу, що саме в процесі виконання рішення суду в порядку встановленому Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" та Порядком №1078, буде визначено базовий місяць для проведення індексації грошового забезпечення позивача.
Окрім того, виходячи з положень ст.5 КАС України захисту підлягає вже порушене право, а не те, яке може бути порушено у майбутньому. Оскільки виплату та розрахунок індексації відповідачем проведено не було, тому в даному випадку право позивача щодо застосування певного базового місяця, з яким він не погоджується, не є порушеним.
Таким чином, оскільки відповідачем на час виникнення спірних правовідносин не вчинялося будь-яких дій по визначенню базового місяця для проведення індексації грошового забезпечення позивачу, тому наразі відсутні підстави для висновку, що має місце порушення прав апелянта, пов'язаних з визначенням базового місяця для проведення індексації за період з грудня 2015 року по лютий 2018 року, а отже доводи апелянта в цій частині є безпідставними.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що у даному випадку повноваження щодо обрахунку індексації, в тому числі, щодо визначення базового місяця для такого нарахування, у відповідності до положень Порядку № 1078 та Закону № 1282-XII, покладається на відповідача, а тому, підстави для зобов'язання останнього здійснити розрахунок індексації позивача з урахуванням базового місяця "січень 2008 року" відсутні.
До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 15 жовтня 2020 року у справі № 240/11882/19.
З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку саме про передчасність позовних вимог щодо застосування при нарахуванні та виплаті індексації місяцем обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базовий місяць) - січень 2008 року.
Одночасно, апеляційний суд наголошує, що у разі незгоди з подальшими діями відповідача щодо визначення базового місяця, розміру нарахування та виплати індексації, позивач не позбавлений можливості звернутися з захистом порушених прав до суду.
Таким чином, судом першої інстанції при вирішенні спору в цій частині було вірно відмолено у задоволенні цієї позовної вимоги, доводи апеляційної скарги в цій частині є помилковими.
Не знайшли свого підтвердження у ході апеляційного розгляду даної справи також і доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що виявилось у не вирішенні позовної вимоги щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а саме з 29.03.2019 року по день фактичного розрахунку.
Так, колегія суддів звертає увагу апелянта на те, що вказана вимога позивача була розглянута судом першої інстанції та у її задоволенні було відмовлено, з огляду на передчасність такої вимоги, що знайшло своє відображення в оскаржуваному судовому рішенні.
Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно з приписами ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
З аналізу вказаних норм слідує, що умовами застосування ч. 1 ст. 117 КЗпП України є невиплата належних працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум
Погоджуючись з висновком суду першої інстанції, судова колегія зазначає, що обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, настає за умовами застосування ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини підприємства належних працівникові сум у строки та відсутності спору з приводу про їх розмір.
Натомість, стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.
Зокрема, рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» від 08 квітня 2010 року передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень статей 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов'язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.
Тобто, за наявності спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні частини першої статті 117 КЗпП України є безпідставним.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 18 листопада 2019 року по справі № 0940/1532/18.
За встановлених обставин, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про передчасність такої вимоги, позаяк остаточного розрахунку відповідачем з ОСОБА_1 що не проведено з підстав незгоди військової частини НОМЕР_1 про суми такого остаточного розрахунку (а саме в частині нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за спірний період).
Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В ході розгляду справи відповідач не спростував наявність у позивача права на нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з грудня 2015 року по лютий 2018 року.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
За наведених встановлених обставин, оскільки при вирішенні спору судом першої інстанції вірно встановлено наявність права позивача на нарахування та виплату йому індексації грошового забезпечення, при цьому помилково встановлено, що така індексація має бути нарахована та виплачена з січня 2016 року, замість заявленого у позові з грудня 2015 року, колегія суддів встановила відсутність доказів нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивача за грудень 2015 року, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для судове рішення в частині зазначення періоду за який має бути нарахована та виплачена ОСОБА_1 індексація грошового забезпечення, з урахуванням викладених у даній постанові правових висновків колегії суддів.
Враховуючи, що дану справу суд першої інстанції правомірно відніс до категорії справ незначної складності, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 263, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2020 року у справі № 420/5047/20 змінити.
Абзаци другий та третій резолютивної частини рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2020 року у справі № 420/5047/20 з урахуванням висновків, викладених у даній постанові, змінити та викласти у наступній редакції:
«Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати в повному обсязі ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з грудня 2015 року по лютий 2018 року включно.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з грудня 2015 року по лютий 2018 року включно».
В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2020 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий суддя Танасогло Т.М.
Судді Димерлій О.О. Єщенко О.В.