П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
18 грудня 2020 р.м.ОдесаСправа № 489/2064/19
Головуючий в 1 інстанції: Коваленко І.В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Косцової І.П., Танасогло Т.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 20 серпня 2019 року (м. Миколаїв, дата складання повного тексту рішення - 27.08.2019р.) по справі за позовом ОСОБА_1 до інспектора Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції Гузовського Дмитра Володимировича та 3-ї особи Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови, -
09.04.2019 року ОСОБА_1 звернувся до Ленінського районного суду м. Миколаєва із адміністративним позовом до інспектора УПП в Одеській області ДПП Гузовського Д.В. та 3-ї особи УПП в Одеській області ДПП, в якому просив суд скасувати постанову серії ДП18 №040709 від 02.04.2019 року про притягнення його за ч.1 ст.122 КУпАП до адміністративної відповідальності, а провадження у справі - закрити.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірна постанова інспектора ПП є неправомірною, оскільки була прийнята з численними порушенням процесуальних норм законодавства.
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 20 серпня 2019 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду 1-ї інстанції, ОСОБА_1 05.09.2019р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення порушено норми матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 20.08.2019р. та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.
23.09.2019 року матеріали даної справи, разом із апеляційною скаргою представника відповідача, надійшли до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 27.09.2019р. відкрито апеляційне провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.
Згідно приписів п.п.1,2 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю та/або неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Заслухавши суддю-доповідача, та перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
02.04.2019 року ОСОБА_1 керуючи автомобілем «ВАЗ» д.н.з. НОМЕР_1 , та рухаючись зі швидкістю 93 км/год по автодорозі М14 (21-й км, Лиманський район), був зупинений інспектором ПП Гузовським Д.В., який склав відносно позивача постанову серії ДП18 №040709 про накладення на останнього адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 255 грн. - за порушення вимог п.п.12.9 б ПДР України.
Також, в цій постанові зазначено, що швидкість автомобіля позивача вимірювалась за допомогою приладу «TruCAM» серійний номер TruCam ТС000752.
Не погоджуючись з такими діями та спірною постановою відповідача, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Вирішуючи справу по суті та відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості та недоведеності позовних вимог та, відповідно, з правомірності спірного рішення відповідача.
Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.
02.07.2015 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про Національну поліцію», який набрав чинності 07.11.2015 року.
Як слідує зі змісту положень п.п.3,11 ч.1 ст.23 Закону України «Про Національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення; регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Як визначено ст.35 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі: якщо водій порушив Правила дорожнього руху.
Так, нормами ст.222 КУпАП встановлено, що органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (зокрема, передбачені ч.1 ст.122 КУпАП).
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Як передбачено приписами ст.280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з положеннями ст.251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчинення та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосується забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Як вбачається зі ст.252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Згідно з ч.4 ст.258 КУпАП, у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог ст.283 цього Кодексу.
А я визначено ст.283 КУпАП, постанова про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (ПІБ, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (т.б. ПІБ, дата народження, місце проживання чи перебування); опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених ст.ст.80,81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), ч.ч.1,2,3,5,6 ст.121, ст.121-1, 121-2, ч.ч.1,2,3 ст.122, ч.1 ст.123, ст.124-1, ст.125, 126, ч.ч.1,2,3 ст.127, ст.128, 129, ст.132-1, ч.6, 11 ст.133-1, ч.ч.1,2,3 ст.140 КУпАП.
Згідно з п.2 розділу ІІІ Інструкції, постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачене ст.122 КУпАП, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Таким чином, уповноваженими працівниками підрозділів патрульної служби Національної поліції надано право на місці вчинення адміністративного правопорушення від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення за адміністративні правопорушення, передбачені ч.ч.1-3 ст.122 КУпАП, без складання відповідного протоколу.
Аналогічний правовий висновок висловлений у постанові Верховного Суду від 06.06.2018 у справі №522/6111/16-а (№К/9901/11751/18).
Згідно зі ст.14 Закону України від 30.06.1993р. №3353-XII «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов'язані: знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року №1306.
Так, пунктом 1.9. Правил дорожнього руху передбачено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Як визначає п.12.9 "б" Правил дорожнього руху, водієві забороняється перевищувати максимальну швидкість, зазначену в п.п.12.4-12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31, або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до пп. «и» п.30.3 цих Правил.
Відповідно до ч.1 ст.122 КУпАП, перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на 20 кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 15 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів.
Так, як встановлено з матеріалів справи та змісту спірної постанови, 02.04.2019 року позивача дійсно було притягнуто до адміністративної відповідальності за те, що він, керуючи автомобілем «ВАЗ» д.н.з. НОМЕР_1 та рухаючись зі швидкістю 93 км/год, перевищив швидкість руху в зоні дії знаку 3.29 (при обмеженні швидкості руху 50 км/год), чим порушив п.12.9 "б" Правил дорожнього руху, відповідальність за що передбачена ч.1 ст.122 КУпАП.
Як свідчать матеріали справи та оскаржувана постанова, швидкість автомобіля, на якому рухався позивач, вимірювалась інспектором ПП за допомогою спец. приладу «TruCam» серійний номер ТС000752.
Як вбачається з наявної у справі та дослідженої судом роздруківки фото-файлу "1554193649_mB000_0402_082729.jmf" (а.с.26), колегією суддів встановлено, що позивач дійсно перевищив допустиму швидкість руху на 43 км/год.
До того ж, слід зазначити й про те, що як видно з матеріалів справи позивач одразу отримав копію оскаржуваної постанови, що підтверджується його власноручним підписом.
Що ж стосується позиції позивача про нібито неможливість врахування показань цього лазерного вимірювача швидкості «TruCam» серійний номер ТС000752, оскільки надані на його вимогу сертифікати на цей прилад є нібито сумнівної якості, то колегія суддів, як і суд 1-ї інстанції, вважає її необґрунтованою та, в свою чергу, з цього приводу вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, «TruCAM» - це лазерний вимірювач швидкості, який здійснює вимірювання процесу порушення швидкісного режиму, що дозволяє ідентифікувати транспортний засіб, номерний знак. TruCAM автоматично визначає координати кожного вимірювання швидкості, розрізняє режими обмеження швидкості, встановлені для вантажних, легкових транспортних засобів, а також мотоциклів.
Відповідно до «Переліку засобів вимірювальної техніки, типи яких затверджені на підставі результатів державних приймальних та контрольних випробувань і міжнародних договорів України» (затв. наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України 05.04.2012р. №437), вимірювач швидкості автотранспортних засобів лазерний LTI 20/20 «TruCAM» фірми Laser Technology, Inc., США, (номер за Державним реєстром засобів вимірювальної техніки) У3197-12 міжповірочний інтервал становить 1 рік.
Крім того, можливість використання виробу «TruCAM LTІ 20/20» виробництва Laser Technology Inc., США, підтверджується наявністю виданого Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України експертного висновку від 27.09.2018 року №04/02/03-3008 (а.с.29).
Крім того, лазерний вимірювач швидкості «TruCAM» LTІ 20/20 фактично здійснює вимірювання процесу порушення швидкісного режиму, що дозволяє ідентифікувати транспортний засіб і номерний знак. Прилад автоматично визначає координати кожного вимірювання швидкості, розрізняє режими обмеження швидкості, встановлені для вантажних, легкових транспортних засобів, а також мотоциклів.
Для фіксації допустимих швидкісних режимів руху транспортних засобів на приладі встановлюється поріг допустимої швидкості руху. При цьому, враховується похибка приладу ±2 км/год. Прилад дозволяє вимірювати швидкість на дистанціях від 15 м до 1200 м.
Правильність реалізації у приладі TruCAM зазначеного алгоритму підтверджено за результатами державної експертизи у сфері криптографічного захисту інформації.
Застосування алгоритму шифрування AES забезпечує контроль цілісності інформації не тільки в самому приладі TruCAM, але також в зашифрованих файлах, що скопійовані на будь-які інші електронні носії.
Зазначені властивості алгоритму унеможливлюють підробку змісту інформації про порушення правил дорожнього руху від моменту її фіксації приладом TruCAM.
Наказом державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України №100 від 19.02.2002 року (зареєстр. МЮ України 04.03.2002р. за №222/6510), який втратив чинність на підставі наказу Міністерства економічного розвитку і торгівлі №972 від 14.06.2016р., затверджено «Порядок оформлення та видачі сертифікатів затвердження типу засобів вимірювальної техніки, сертифікатів відповідності засобів вимірювальної техніки затвердженому типу та свідоцтв про визнання затвердження типу засобів вимірювальної техніки», згідно з п.п.2.5 якого, сертифікати затвердження типу засобів вимірювальної техніки та свідоцтва оформлюються на типи засобів вимірювальної техніки, які занесено під одним реєстраційним номером до Державного реєстру засобів вимірювальної техніки.
Відповідно до приписів п.2.6 вказаного Порядку, сертифікати затвердження типу засобів вимірювальної техніки та свідоцтва про визнання затвердження типу засобів вимірювальної техніки чинні до вилучення відповідних типів засобів вимірювальної техніки з Державного реєстру.
Наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 02.11.2015р. №1362 були внесені зміни до Державного реєстру засобів вимірювальної техніки, а саме: згідно з п.1 були виключені з Державного реєстру засобів вимірювальної техніки певні типи засобів вимірювальної техніки, внесені до нього за відповідними номерами, зокрема У3197-12.
Однак, засоби вимірювальної техніки, які були введені в експлуатацію до моменту виключення їх з Державного реєстру, дозволяється застосовувати за умови позитивних результатів їх повірки.
Відповідно до свідоцтва про повірку законодавчо врегульованого засобу вимірювальної техніки №22-01/13818, виданого ДП «Укрметртестстандарт», лазерний вимірювач швидкості руху т/з TruCAM LTI 20/20 №ТС 000752 відповідає вимогам технічної документації на вимірювач. Свідоцтво чинне до 15.11.2019 року (а.с.31).
Що ж стосується доводів ОСОБА_1 про те, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення, інспектором йому не було надано можливості скористуватися юридичною допомогою адвоката та взагалі було проігноровано дане клопотання, то судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, вважає їх необґрунтованими і з цього приводу вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, як слідує зі змісту вимог ст.268 КУпАП, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Отже, зміст ст.268 КУпАП вказує на те, що зазначені права поділяються на загальні, які має кожна особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, а також права, якими особа наділяється при розгляді справи.
Так, законом встановлений спеціальний порядок притягнення до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачені ч.1 ст.122 КУпАП, який полягає у тому, що протокол про адміністративне правопорушення не складається, а постанова виноситься на місці вчинення правопорушення. У такому випадку не здійснюється провадження у справі про адміністративне правопорушення у порядку та за правилами, встановленими розділом ІV КУпАП.
Також суд враховує і висновок Конституційного Суду України, який викладений у рішенні від 26.05.2015р. № 5-рп/2015, згідно якого. скорочене провадження у справах про адміністративні правопорушення передбачає, зокрема, фіксацію адміністративного правопорушення і накладання адміністративного стягнення на правопорушника безпосередньо на місці його вчинення.
Крім того, слід звернути увагу й на те, що у вказаному рішенні КСУ міститься і висновок про те, що положення, зокрема ч.1 ст.268 КУпАП, є законодавчими гарантіями об'єктивного і справедливого розгляду справи про адміністративне правопорушення, реалізація яких можлива лише у разі, якщо між стадією складення протоколу про адміністративне правопорушення і стадією розгляду відповідної справи по суті існуватиме часовий інтервал, достатній для підготовки до захисту кожному, хто притягається до адміністративної відповідальності.
На час розгляду конституційного подання і прийняття вказаного рішення, Кодексом України про адміністративні правопорушення не було передбачено застосування скороченого провадження у справах про адміністративні правопорушення, відповідальність за які передбачена ч.1 ст.122 КУпАП.
Разом з тим, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху», що набув чинності з 08.08.2015р. були внесені зміни до ст. 258 КУпАП в частині визначення випадків, у яких протокол про адміністративне правопорушення не складається, а накладання адміністративного стягнення на правопорушника відбувається безпосередньо на місці його вчинення.
Отже, право користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права фактично гарантується лише при розгляді справи за правилами розділу ІV КУпАП, який у даному випадку, не здійснювався.
Європейський суд з прав людини в п.32 справи «Максименко проти України» обґрунтував необхідність забезпечення юридичної допомоги у випадку, коли інтереси правосуддя вимагають, щоб цій особі була надана така допомога. Інтереси правосуддя вимагають забезпечення обов'язкового представництва у випадку, коли йдеться про позбавлення особи свободи.
Санкція ж ст.122 КпАП України не передбачає застосування адміністративного арешту. Таким чином, відсутність захисника-адвоката при складанні оскаржуваної постанови не суперечить інтересам правосуддя, оскільки позивач реалізував право на оскарження постанови про адміністративне правопорушення, відтак подальший захист прав і свобод особи може бути забезпечено в суді при оскарженні дій та рішень суб'єкта владних повноважень.
При цьому, апеляційний суд погоджується із висновками суду 1-ї інстанції відносно того, що законом не визнана обов'язкова участь адвоката у випадку розгляду справи про адміністративне правопорушення безпосередньо на місці його вчинення.
Крім того, на думку суду 2-ї інстанції, позивач не був позбавлений права скористатися правовою допомогою засобами телефонного зв'язку, але з невідомих причин цим не скористався.
До того ж, також одночасно слід зазначити й про те, що у матеріалах справи відсутні будь-які підтвердження щодо усного чи письмового заявлення ним будь-яких клопотань, в т.ч. і щодо надання йому юридичної допомоги адвоката, які б були додані до оскаржуваної постанови, в якій до речі теж не має жодних відміток про це.
А отже, з врахуванням вищевикладеного, судова колегія приходить до аналогічного, що і суд 1-ї інстанції, висновку про необґрунтованість доводів позивача, та правомірність застосування до нього спірного адміністративного стягнення, яке було застосовано відповідачем у відповідності до вимог закону, у межах санкцій статті, за якою позивач притягнутий до адміністративної відповідальності, а тому, належних і достатніх підстави для задоволення позову не має, оскільки постанова винесена уповноваженою особою, яка мала право розглядати справу про адміністративне правопорушення з дотриманням правил чинного законодавства, доказів, які б спростовували факт наявності адміністративного правопорушення та обставин, що виключають адміністративну відповідальність, позивачем не надано, а колегією суддів таких обставин не встановлено.
При цьому, ще раз слід звернути увагу й на те, що факт перевищення позивачем швидкості та вчинення ним правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП, повністю підтверджується як самим позивачем, так і наявними у матеріалах справи належними, достатніми і беззаперечними доказами.
До того ж, ще слід зазначити й про те, що відповідно до приписів ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, судова колегія, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив та дійшов обґрунтованого висновку про правомірність оскаржуваної постанови ДП18 №040709 від 02.04.2019р. та відсутність законних підстав для її скасування.
Наведені ж у апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права, в зв'язку із чим, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги та заяви про приєднання до неї, відповідно до ст.316 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.272,286,308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 20 серпня 2019 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови виготовлено 18.12.2020р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: І.П. Косцова
Т.М. Танасогло