22 грудня 2020 року справа № 580/4789/20
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гаращенка В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників процесу адміністративну справу за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,-
Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області звернулось до суду з адміністративним позовом до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якому просить:
- визнати дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо винесення постанови про накладення штрафу в розмірі 5100,00 грн від 06.10.2020 у виконавчому провадженні №63005726 неправомірними;
- скасувати постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про стягнення виконавчого збору в розмірі 5100,00 грн від 06.10.2020 у виконавчому провадженні №63005726.
Ухвалою суду від 02.11.2020 відкрито провадження у справі, розгляд якої визначено проводити в порядку спрощеного позовного провадження (без виклику учасників справи в судове засідання). Зобов'язано відповідача протягом двох днів з дня отримання даної ухвали надати Черкаському окружному адміністративному суду належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження №63005726.
В обґрунтування заявленого позову позивач зазначає, що рішення суду в частині перерахунку пенсії виконано до відкриття виконавчого провадження. Щодо невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів, позивач зазначив, що за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів, не може вважатись невиконанням судового рішення без поважних причин. Головне управління не наділено повноваженнями щодо самостійного розпорядження коштами фонду, а виконання рішення в частині виплати на момент набрання рішення суду законної сили, буде виконано після виділення коштів з Державного бюджету.
Відповідач не надав до суду копії матеріалів виконавчого провадження та відзиву проти позову, про причини неподання суд не повідомив.
Розглянувши подані документи і матеріали, повно, всебічно, об'єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов наступного.
Судом встановлено, що 11.09.2020 постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень Центрального міжрегіонального управління Міністертсва юстиції (м. Київ) відкрито виконавче провадження №63005726 з примусового виконання виконавчого листа №580/1270/20, виданого 17.09.2020 Черкаським окружним адміністративним судом про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (вул. Смілянська, 23, м. Черкаси, 18000; код ЄДРПОУ 21366538) здійснити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) перерахунок та виплату пенсії з 01.01.2018 із визначенням основного розміру пенсії 90% сум грошового забезпечення, з урахуванням раніше проведених виплат.
Зобов'язано боржника про необхідність виконання рішення суду протягом 10 днів та направлено копію постанови про відкриття виконавчого провадження сторонам.
Листом від 25.09.2020 №2300-0802-5/47864 Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області повідомило державного виконавця, про те, що згідно з рішенням суду, яке набрало законної сили 07.08.2020, Головним управлінням 22.09.2020 проведено перерахунок пенсії за період з 01.01.2018 та нараховано суму 52776,00 грн. Виплата заборгованості буде здійснюватися за рахунок коштів передбачених у Державному бюджеті за відповідною бюджетною програмою згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».
Оскільки судове рішення суду у повному обсязі не виконано, головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 06.10.2020 прийнято постанову про накладення на позивача штрафу в розмірі 5100 грн., на підставі статей 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження».
Не погоджуючись із вказаною постановою про стягнення виконавчого збору, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з того, що умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження».
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.
Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення регламентовано положеннями статті 63 Закону України «Про виконавче провадження», згідно частини першої якої за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до частини другої статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Частиною першої статті 75 Закону України «Про виконавче провадження» закріплено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передумовою для накладення на боржника штрафу за невиконання без поважних причин в установлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника вчинити дії, є встановлення виконавцем за наслідками перевірки, що проводиться наступного дня після спливу десятиденного терміну з дня отримання постанови про відкриття виконавчого провадження, факту невиконання такого рішення.
Позивач посилається на неможливість виконання судового рішення щодо здійснення присуджених виплат стягувачу та певну черговість їх проведення, але жодних доказів щодо відсутності бюджетних коштів ані державному виконавцю, ані в ході судового розгляду цієї справи не надано.
Отже, станом на дату винесення відповідачем спірної постанови позивачем не повідомлено державному виконавцю поважних причин невиконання ним судового рішення в частині проведення відповідних виплат.
Суд наголошує, що відповідно до частини першої статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання.
Європейський суд з прав людини у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.
У такому контексті відсутність у стягувача можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.
Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.
Варто також зауважити, що у справах «Шмалько проти України», «Іммобільяре Саффі проти Італії» ЄСПЛ констатував, що невиконання судового рішення не може бути виправданим внаслідок недоліків законодавства, які унеможливлюють його виконання. Державні органи не можуть посилатися і на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов'язань (до прикладу справа «Сук проти України»).
Отже, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід'ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, складовою права на справедливий суд.
Доводи позивача про те, що ним здійснено перерахунок пенсії стягувача та відповідну суму коштів включено до списків на виплату не спростовують правомірності накладення штрафу, а навпаки підтверджують факт невиконання судового рішення в повному обсязі та неотримання стягувачем пенсійних виплат.
Більш того, позивач, як суб'єкт владних повноважень не надав до суду копії протоколу перерахунку пенсії стягувача та довідки на підставі якої здійснений такий перерахунок, тобто не довів проведення перерахунку пенсії згідно виконавчого документу.
Отже, оскаржена постанова державного виконавця прийнята правомірно.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що використовуючи владні, управлінські функції при вирішенні питання про накладення штрафу, відповідач прийняв постанову у відповідності до вимог Закону, а тому суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України понесені судові витрати слід залишити за позивачем.
Керуючись ст.ст. 6, 9, 14, 72, 76, 90, 139, 241-246, 255, 271, 272, 287, 295 КАС України, суд -
В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Понесені судові витрати залишити за позивачем.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана з врахуванням особливостей закріплених п. 3 розділу VI «Прикінцеві положення» та п. 15.5 Перехідних положень КАС України протягом тридцяти днів з дня підписання рішення суду.
Суддя В.В. Гаращенко