Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
м. Харків
21 грудня 2020 року № 520/13282/2020
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мельникова Р.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про скасування вимоги, -
ОСОБА_1 звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.02.2020 року №Ф-9498-56.
В обґрунтування позову позивачем зазначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску від 13.02.2020 року №Ф-9498-56 є протиправною та такою, що підлягає скасуванню. Так, позивачем вказано, що оскаржувана вимога прийнята протиправно, оскільки позивач не є фізичною особою-підприємцем, а отже нарахування єдиного внеску є помилковим. Також позивачем вказано, що у 2019 році нею було також отримано вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску від 07.02.2019 року №Ф-9498-56, яку було оскаржено в адміністративному порядку та рішенням Державної податкової служби України від 26.04.2019 року №19971/6/99-99-11-05-02-25 визнано скасованою та відкликано з дня прийняття такого рішення. При цьому, позивачем вказано, що зазначене рішення Державної податкової служби України було обґрунтовано тим, що скаржник не зареєстрована як фізична особа-підприємець. Зазначені обставини зумовили звернення позивача до суду.
Ухвалою суду від 16.10.2020 року прийнято адміністративний позов до розгляду, відкрито спрощене провадження у справі за вищевказаним позовом та призначено справу до розгляду.
Представником відповідача через канцелярію суду подано відзив на позов, в якому проти заявленого позову заперечував та зазначив, що позивач згідно даних інформаційної системи «Податковий блок» перебуває на обліку фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування за період з 17.01.2001 по теперішній час. При цьому, представником відповідача вказано, що після державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізична особа продовжує обліковуватись у контролюючих органах як фізична особа-підприємець, яка отримувала доходи від провадження підприємницької діяльності. Відтак, оскільки за даними контролюючого органу за позивачем обліковується борг, то оскаржувана вимога є правомірною, а отже скасуванню не підлягає.
Суд зазначає, що відповідно до положень ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Отже, враховуючи вищевикладене, дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в матеріалах справи доказами.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши доводи позову і заперечень проти нього, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 17.08.2020 року від АТ «КБ «Приватбанк» було отримано інформацію про арешт рахунку на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження від 14.08.2020 року від Міжрайонного ВДВС по Холодногірському та Новобаварському районах у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків).
В подальшому, 18.08.2020 року під час ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження позивачем було з'ясовано, що виконавче провадження було відкрито на підставі заяви Головного управління ДПС у Харківській області на виконання вимоги про сплату боргу №Ф-9498-56 від 14.07.2020 року.
Відповідно до зазначеної вимоги про сплату боргу (недоїмки) згідно із ст.25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та на підставі даних інформаційної системи органів доходів і зборів позивача повідомлено про необхідність сплати недоїмки у розмірі 29293,44 грн.
Позивачем зазначену вимогу про сплату боргу (недоїмки) було оскаржено в адміністративному порядку шляхом направлення року відповідної скарги до Державної податкової служби України, проте у рішенні Державної податкової служби України від 18.09.2020 року №28275/6/99-00-06-03-01-06 про залишення скарги без розгляду вказано, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 13.02.2020 року №Ф-9498-56 є узгодженою, а скарга позивача підлягає залишенню без розгляду.
Вважаючи вказану вимогу щодо нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Крім того, позивачем вказано, що в березні 2019 року нею було отримано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 07.02.2019 року №Ф-9498-56 щодо сплати заборгованості з єдиного соціального внеску. Зазначену вимогу позивач 29.03.2019 року оскаржила в адміністративному порядку шляхом направлення скарги про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 07.02.2019 року №Ф-9498-56 до Державної фіскальної служби України. Рішенням про результати розгляду скарги від 26.04.2019 року №19971/6/99-99-11-05-02-25 Державна фіскальна служба України вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 07.02.2019 року №Ф-9498-56 визнала скасованою та відкликала з дня прийняття даного рішення, а скаргу ОСОБА_1 задовольнила. Також, Державна фіскальна служба України зобов'язала Головне управління ДФС у Харківській області привести у відповідність облікові дані інформаційної системи органу доходів і зборів та інтегровану картку платника, з урахуванням вищенаведеного, згідно вимог чинного законодавства.
Як вказано позивачем та встановлено зі змісту рішення Державної фіскальної служби України від 26.04.2019 року №19971/6/99-99-11-05-02-25, контролюючий орган послався на обставини того, що відповідно до п. 10 ч.1 ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок. Платниками єдиного внеску відповідно до частини першої статті 4 Закону, є зокрема, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Відповідно до приписів чинного законодавства України, фізичні особи - підприємці - це фізичні особи, зареєстровані в установленому законом порядку. Отже, вказано, що у зв'язку з тим, що скаржник не зареєстрований як фізична особа-підприємець згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, вимога про сплату боргу (недоїмки) від 07.02.2019 року №Ф-9498-56 Головного управління ДФС у Харківській області підлягає скасуванню.
Відтак, позивачем вказано, що на даний час її статус не змінився.
Отже, з приводу заявлених позовних вимог суд зазначає наступне.
Згідно із пп.16.1.4 п.16.1 ст.16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим кодексом та законами з питань митної справи.
Суд зазначає, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з вимогами п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Як передбачено положеннями абз. 2 п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
При цьому, згідно із п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" платник єдиного внеску зобов'язаний, серед іншого, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Положеннями п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" передбачено, що платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Відповідно до ч. 8 вказаної статті платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Згідно із положеннями абз. 1 п. 1 та п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" в редакції, чинній з 01.01.2017 року, єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абз.7), ч. 1 ст. 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України “Про оплату праці”, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у п. 4 ч. 1 ст. 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Як передбачено п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, є недоїмкою.
Згідно з ч. 5 ст. 8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок для платників, зазначених у ст. 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної ст. 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Як передбачено положеннями п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у п. 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 ч.1 ст. 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно до абз.3 ч.8 ст. 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" в редакції, яка діяла до 31.12.2017 року, платники єдиного внеску, зазначені у п.4 ч.1 ст. 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Водночас, у редакції вказаної статті, чинній з 01.01.2018 року, визначено, що платники єдиного внеску, зазначені у п.4, 5 та 5-1 ч. 1 ст. 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Приписами ч.1 ст.25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" визначено, що рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Згідно із положеннями ч.3 ст.5 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Відповідно до ч.4 ст.25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Як передбачено положеннями п. 1 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, яку затверджено наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449, (далі - Інструкція №449) до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
Відповідно до п. 2 розділу VI Інструкції № 449 у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Як передбачено положеннями п. 4 розділу VI Інструкції № 449, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Таким чином, визначення наявності у особи статусу фізичної-особи підприємця має першочергове значення для вирішення питання щодо наявності обов'язку сплати єдиного внеску.
Під час судового розгляду справи зі змісту наданого представником відповідача відзиву на позов встановлено, що згідно реєстраційних даних автоматизованої інформаційної системи “Податковий блок” ОСОБА_1 з 17.01.2001 року перебуває на обліку як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування. При цьому, представником відповідача вказано, що згідно з даними ІС “Податковий блок” станом на 31.01.2020 року за позивачем обліковується борг у сумі 29293,44 грн., яка виникла внаслідок несплати нарахувань: нарахування єдиного внеску від 09.02.2018 року - 8448,00 грн. (за 2017 рік); нарахування єдиного внеску від 19.04.2018 року, терміном сплати 19.04.2018 року - 2457,18 грн.; нарахування єдиного внеску від 19.07.2018 року, терміном сплати 19.07.2018 року - 2457,18 грн.; нарахування єдиного внеску від 19.10.2018 року, терміном сплати 19.10.2018 року - 2457,18 грн.; нарахування єдиного внеску від 19.01.2019 року, терміном сплати 19.01.2019 року - 2457,18 грн.; нарахування єдиного внеску від 19.04.2019 року, терміном сплати 19.04.2019 року - 2754,18 грн.; нарахування єдиного внеску від 19.07.2019 року, терміном сплати 19.07.2019 року - 2754,18 грн.; нарахування єдиного внеску від 19.10.2019 року, терміном сплати 19.10.2019 року - 2754,18 грн.; нарахування єдиного внеску від 19.01.2020 року, терміном сплати 19.01.2020 року - 2754,18 грн.
Таким чином, як встановлено судом зі змісту наданих представником відповідача пояснень нарахування єдиного внеску контролюючим органом позивачу відбулось у зв'язку з обставинами реєстрації ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця та не сплати останньою таких внесків у встановлені законодавством строки.
Однак, в той же час, суд зазначає, що відповідно до приписів ст. 128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умові державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до ст. 5 цього Кодексу.
01 липня 2004 року набув чинності Закон України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” (у подальшому змінено назву на Закон України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань”).
Отже, процедура державної реєстрації та припинення підприємницької діяльності фізичною особою передбачена Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань".
Згідно п.4 ст.1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" державна реєстрація юридичних осіб громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особі засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об'єднання, професійної спілки, організації або об'єднання, політичної партії, організації роботодавців, об'єднань організації роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.
Відповідно до п.7 ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи.
При цьому, згідно із положеннями ч.9 ст.4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
В той же час, суд зазначає, що 01 липня 2010 року прийнято Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” № 2390-VI, (надалі також - Закон № 2390-VI), який набув чинності 03 березня 2011 року.
Відповідно до підпунктів 2, 3 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення цього Закону процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.
Пункт 3 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення № 2390-VI у зв'язку із набранням чинності Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення процедур припинення юридичних осіб та підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців за їх рішенням” від 19 травня 2011 року N 3384-VI (надалі також - Закон N 3384-VI) викладено в наступній редакції:
Усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов'язаний, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, провести включення відомостей про діючі юридичні особи та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру.
Відповідно до пунктів 7, 8 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2390-VI спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб-підприємців. Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.
Пунктом 4 та абзацом 2 пункту 8 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2390-VI передбачено, що свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними; за результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.
Враховуючи вищевикладене суд зазначає, що під час розгляду справи встановлено, що за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань останній не містить в собі жодний зібраної, накопиченої, обробленої та облікованої інформації щодо фізичної особи-підприємця - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
При цьому, зі змісту наданого до суду представником відповідача відзиву на позов вбачаються доводи останнього стосовно того, що інформація про реєстрацію позивача як фізичної особи-підприємця та наявність в неї боргу зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування міститься у інтегрованій картці платника податків, що і послугувало підставою для винесення спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки). Проте, представником відповідача під час розгляду справи не надано жодних інших доказів наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця.
Враховуючи вищевикладене та з огляду на обставини справи, суд приходить до висновку, що оскільки державну реєстрацію позивача як фізичної особи-підприємця було проведено до 01.07.2004 року та в подальшому відповідно до норм діючого законодавства не було у встановлений п.2 Перехідних положень Закону № 2390-VI строк включення відомостей про неї до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, то у суду відсутні підстави вважати, що станом на момент нарахування контролюючим органом єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, ОСОБА_1 мала статус фізичної особи-підприємця.
Крім того, аналізуючи наведені судом норми діючого законодавства, суд зазначає, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.
Однак, з наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що контролюючим органом тривалий час на адресу позивача не направлялась вимога про сплату боргу (недоїмки). В той же час, під час розгляду справи відповідачем не надано до суду доказів того, що процедура формування та направлення оскаржуваної вимоги потребувала додаткового часу з огляду на необхідність відображення в інтегрованій картці позивача даних документальних перевірок та процедур судового оскарження, які потягли збільшення та/або зменшення сум до сплати, матеріали справи не містять.
З врахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку, що зазначені обставини свідчать про порушення відповідачем процедури, яка передує прийняттю вимоги про сплату боргу (недоїмки).
Суд зазначає, що недотримання відповідачем строків прийняття відповідних рішень позбавило позивача можливості передбачати наслідки, та, у випадку необхідності і з належною допомогою, узгоджувати свою поведінку, що, як наслідок, призвело до покладення на позивача надмірного тягаря зі сплати єдиного внеску.
Аналогічного висновку дійшов Другий апеляційний адміністративний суд в постанові від 12.12.2019 року по справі №440/2837/19, Шостий апеляційний адміністративний суд в постанові від 21.04.2020 року по справі №320/2757/19.
Відтак, суд приходить до висновку про протиправність вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску Головного управління ДПС у Харківській області від 13.02.2020 №Ф-9498-56.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частин 1 та 3 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
З урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 243-246, 250, 255, 257-262, 295, 297 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057) про скасування вимоги - задовольнити.
Скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.02.2020 року №Ф-9498-56.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код - НОМЕР_1 ) сплачену суму судового збору у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ - 43143704).
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя Мельников Р.В.