справа №380/7936/20
22 грудня 2020 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кравціва О.Р. розглянув в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, про стягнення коштів.
Суть справи.
До Львівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) з позовною заявою до Головного управління Національної поліції у Львівській області (далі - відповідач 1), Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (далі - відповідач 2) про стягнення коштів, просив стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області на його користь грошову компенсацію за невикористані дні чергової відпустки за період з 2015 року по квітень 2020 року в розмірі 24085,60 грн. без урахування податків, зборів та інших платежів.
Ухвалою суду від 02.10.2020 позовну заяву залишено без руху та запропоновано позивачу конкретизувати позовні вимоги стосовно відповідачів, до яких вони заявлені.
16.10.2020 за вх. №53299 від позивача надійшло клопотання на виконання вимог цієї ухвали. Позивач вважає, що оскільки функції Залізничного районного відділу Львівського міського управління Головного управління МВС України у Львівській області передані Головному управлінню Національної поліції у Львівській області і до компетенції якого належать повноваження щодо вирішення питання про відновлення порушеного права позивача, а тому Головне управління Національної поліції у Львівській області є відповідачем у справі; оскільки позивач звільнений зі служби наказом ГУ МВС у Львівській області, що зобов'язувало останнього прийняти заходи щодо повного розрахунку з позивачем, ГУ МВС у Львівській області має бути співвідповідачем. Грошову компенсацію позивач просив стягнути з Головного управління Національної поліції у Львівській області.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він проходив службу в органах внутрішніх справ та наказом ГУ МВС у Львівській області від 17.04.2020 №1268-о/с його було звільнено в запас за п.64 «б» (через хворобу) з 17.04.2020. При звільнені зі служби позивачу не було нараховано та не виплачено грошову компенсацію за невикористані в 2015-2020 роках дні чергової відпустки в кількості 220 календарних днів, в тому числі в 2015 році - 40 календарних днів, в 2016 році - 40 календарних днів, в 2017 році - 40 календарних днів, в 2018 році - 42 календарних дні, в 2019 році - 45 календарних днів, в 2020 році - 13 календарних днів.
Позивач, посилаючись на норми п.п.49, 51 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 №114, ст.ст.9, 24 Закону України «Про відпустки», вважає невиплату грошової компенсації за невикористані в 2015-2020 роках дні чергової відпустки протиправним. При обчисленні грошової компенсації позивач керувався Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
Ухвалою суду від 21.10.2020 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами.
26.11.2020 за вх. №63386 від відповідача 2 у справі надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що позивач у 2015 році на підставі наказів ГУ МВС від 25.08.2014 №76 о/с-в та від 28.08.2015 №100 о/с-в перебував у відпустці по догляду за дитиною до 30.10.2015, а 06.11.2015 звільнений з органів внутрішніх справ через скорочення штатів. З 07.11.2015 усі штати ГУ МВС України у Львівській області ліквідовано. Незважаючи на наявність у позивача вимушеного прогулу за рішеннями судів, за період з 07.11.2015 по 17.04.2020 проходження служби ОСОБА_1 не відбувалось, жодних обов'язків ліквідаційною комісією ГУ МВС на позивача не покладалось, жодних доручень ним не виконувалось, позивач на службу не прибував, до фактичного несення служби не приступив, тобто вільно розпоряджався своїм часом, лише до трудової книжки та особової справи позивача вносились відповідні записи за рішеннями судів, графіки надання відпусток за оскаржувані періоди не складались, жодних рапортів до ліквідаційної комісії не надходило, а тому в розумінні поняття «відпустка», яка фактично за своєю суттю є винагородою за відпрацьований час працівнику, з урахуванням втратою чинності нормативно-правових актів, які б регулювали належне, на думку позивача, право на відпустку за періоди 2015-2020 у ОСОБА_1 відсутнє взагалі право на такі відпустки. На підставі викладеного, відповідач 2 просить у задоволенні позовних вимог позивача відмовити.
26.11.2020 за вх. №63388 від відповідача 1 у справі надійшов відзив на позовну заяву, у якому вказано, що Головне управління Національної поліції у Львівській області, яке не є правонаступником ні Залізничного РВ ЛМУ ГУ МВСУ у Львівській області, ні Головного управління МВС України у Львівській області, не порушило жодних прав, свобод чи інтересів позивача, а тому не є належним учасником у справі. Відтак, враховуючи той факт, що ОСОБА_1 на службу до поліції Львівської області не приймався, в трудових відносинах з ГУ НП у Львівській області не перебував, відповідач 1 у справі просив у задоволенні позовних вимог позивача відмовити.
Згідно зі ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
На підставі ст. 262 КАС України розгляд справи проводиться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, за наявними у справі матеріалами.
Суд на підставі позовної заяви, відзиву, а також долучених письмових доказів, -
Позивач, ОСОБА_1 , проходив службу в органах внутрішніх справ на посаді старшого дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Залізничного районного відділу Львівського міського управління Головного управління МВС України у Львівській області.
Відповідно до Витягів з наказів:
- від 25.10.2010 ГУ МВС України у Львівській області №335 о/с капітану міліції ОСОБА_1 дільничному інспектору міліції сектору дільничних інспекторів міліції Радехівського районного відділу ГУ МВС, надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку, з 25.10.2010 до 27.08.2013;
- від 29.08.2013 ГУ МВС України у Львівській області №353 о/с відповідно до п. 3 ст. 25 Закону України «Про відпустки» надано додаткову відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною капітану міліції ОСОБА_1 дільничному інспектору міліції сектору дільничних інспекторів міліції Радехівського районного відділу ГУ МВС, з 28.08.2013 до 28.08.2014;
- від 25.08.2014 ГУ МВС України у Львівській області №76 о/с-в відповідно до ст. 18 Закону України «Про відпустки» надано неоплачувану відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею 5-річного віку капітану міліції ОСОБА_1 дільничному інспектору міліції сектору дільничних інспекторів міліції Радехівського районного відділу ГУ МВС України з 28.08.2014 по 27.08.2015;
- від 20.10.2014 ГУ МВС України у Львівській області №102 о/с-в відповідно до п. 3 ст. 25 Закону України «про відпустки» надано додаткову відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею 5 років майору міліції ОСОБА_1 старшому дільничному інспектору міліції сектору дільничних інспекторів міліції Залізничного районного відділу ЛМУ ГУ МВС, з 20.10.2014 до 27.08.2015;
- від 28.08.2015 ГУ МВС України у Львівській області №100 о/с-в відповідно до п. 3 ст. 25 Закону України «Про відпустки» надано неоплачувану відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею 6-річного віку майору міліції ОСОБА_1 старшому дільничному інспектору міліції сектору дільничних інспекторів міліції Залізничного районного відділу ГУ МВС, з 27.08.2015 по 26.08.2016;
- від 29.10.2015 ГУ МВС України у Львівській області №767 о/с визнано майора міліції ОСОБА_1 старшого дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Залізничного районного відділу ЛМУ ГУ МВС таким, що приступив до виконання службових обов'язків після виходу з відпустки по догляду за дитиною з 30.10.2015;
- від 06.11.2015 ГУ МВС України у Львівській області №831 о/с відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України за п. 64 «г» /через скорочення штатів/ майора міліції ОСОБА_1 старшого дільничного інспектора міліції Залізничного районного відділу ЛМУ ГУ МВС, з 06.11.2015.
Наказ №813 о/с від 06.11.2015 скасовано відповідно до Постанови Львівського окружного адміністративного суду від 29.11.2016 у справі №813/6484/15, яка набрала законної сили 29.03.2017.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 24.10.2017 у справі №813/2443/17 зокрема, визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області від 21.06.2017 №1064 о/с про звільнення майора міліції ОСОБА_1 з посади старшого дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Залізничного районного відділу ЛМУ ГУМВС України у Львівській області; поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Залізничного районного відділу ЛМУ ГУМВС України у Львівській області з 07.11.2015.
Вказана постанова набрала законної сили 17.01.2020.
Відповідно до наказу Головного управління МВС України у Львівській області №1256 о/с від 06.02.2020 «Про виконання рішення суду» наказом ГУ МВС України від 12.12.2017 №1104 о/с старшого дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Залізничного районного відділу ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області майора міліції ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справи за п. 64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справи через скорочення штатів.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ГУ МВС України у Львівській області, ГУ НП у Львівській області про визнання протиправним та скасування наказу. Стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, зобов'язання до вчинення дій.
Згідно з рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20.12.2018 у справі 813/270/18 у задоволенні вищезазначеного позову відмовлено повністю. В подальшому відповідно до постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.04.2019 у справі №857/1677/19 рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20.12.2018 у справі №813/270/18 скасовано, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ ГУ МВС у Львівській області №1104 о/с від 21.12.2018 «Про звільнення» постановлено поновити ОСОБА_1 на посаді старшого дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторові міліції Залізничного районного відділу ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області з 13.12.2017 та стягнути з ГУ МВС України у Львівській області на користь останнього, грошове забезпечення за час вимушеного прогулу у розмірі 35799,96 грн., з відрахуванням податків та обов'язкових платежів.
Вказаний наказ винесено на виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.04.2019 у справі №857/1677/19
Відповідно до наказу Головного управління МВС України у Львівській області №1268о/с «Про звільнення» відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, звільнено з органів внутрішніх справ України в запас Збройних Сил за п. 64 «б» /через хворобу/ майора міліції ОСОБА_1 (М-010824), старшого дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Залізничного районного відділу львівського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області з 17.04.2020.
Наказом №1269 о/с від 27.04.2020 Головного управління МВС України у Львівській області змінено в частині зазначення вислуги років на день звільнення у календарному обчисленні та для виплати одноразової грошової допомоги складає 21 рік 11 місяців 28 днів (з урахуванням виплаченої); у пільговому обчисленні складає 27 років 03 місяці 19 днів.
Позивач вважає, що мав право на чергову відпустку за період проходження служби та за період перебування у вимушеному прогулі, спричиненого незаконним звільненням.
З врахуванням викладеного, оскільки при звільненні зі служби йому слід було нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані відпустки у 2015-2020 роках у кількості 220 календарних дні чергової відпустки, на його користь слід стягнути відповідну компенсацію з розрахунку 109,48 грн. за один день, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Вирішуючи справу, суд керується таким.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України «Про відпустки» від 15.11.1996 №504/96 (далі - Закон №504/96) встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Відповідно до приписів ст. 4 Закону №504/96 установлюються такі види відпусток:
1) щорічні відпустки: основна відпустка (ст. 6 Закону №504/96); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (ст. 7 Закону №504/96); додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8 Закону №504/96); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;
2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (ст. 13, 14 і 15 Закону №504/96);
3) творча відпустка (ст. 16 Закону №504/96);
3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (ст. 16-1 Закону №504/96);
4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (ст. 17 Закону №504/96); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (Закону №504/96); відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (ст. 18-1 Закону №504/96); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (ст. 19 Закону №504/96);
5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 Закону №504/96).
Частиною 12 ст. 10 Закону №504/96 встановлено, що черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку.
Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов'язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.
Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний вести облік відпусток, що надаються працівникам.
Відповідно до ст. 24 Закону №504/96 у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Згідно з приписами ст. 83 Кодексу Законів про працю України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Спірні правовідносини у справі виникли щодо наявності правових підстав для виплати позивачу компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2015-2020 роки в органах внутрішніх справ, тобто за період перебування позивача у вимушеного прогулу.
Правові засади організації та діяльності органів внутрішніх справ, статус працівників міліції, а також порядок проходження служби в органах внутрішніх справ на час визначався Законом України від 20.12.1990 №565-XII «Про міліцію», який втратив чинність з 07.11.2015.
Частиною 1 ст. 18 Закону України «Про міліцію» було передбачено, що порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.
Кабінетом Міністрів Української РСР прийнято постанову від 29.07.1991 №114 «Про затвердження Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ» (далі - Положення №114), яка є чинною.
Це Положення визначає порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки. До рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ належать особи, які перебувають у кадрах Міністерства внутрішніх справ і яким присвоєно спеціальні звання, встановлені законодавством (п. 1).
Особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ надаються відпустки:
а) чергові;
б) короткострокові;
в) через хворобу;
г) канікулярні;
д) у зв'язку із закінченням навчальних закладів системи Міністерства внутрішніх справ;
є) додаткові та соціальні (по вагітності, родах і догляду за дитиною), творчі, у зв'язку з навчанням (п. 49).
Згідно з ч. 2 п. 56 Положення, особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.
Отже, передбачене право на отримання грошової компенсації гарантується особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, виключно за щорічну відпустку, яку ними не використано в році звільнення.
Аналогічні приписи містить й наказ МВС України від 31.12.2007 №499 «Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ».
Тлумачення наведеної норми Положення №114 від 29.07.1991 в контексті аналогічних спірних правовідносин неодноразово здійснювалось Верховним Судом.
У постановах від 14.11.2018 у справі №816/2250/15, від 16.05.2019 у справі №825/100/15-а Верховний Суд вказав, що аналіз наведеної норми дає підстави для висновку, що передбачене нею право на отримання грошової компенсації гарантується особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, виключно за відпустку, яку ними не використано в році звільнення.
Доводи позивача, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню загальні норми трудового законодавства, якими й передбачено виплату грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки, є безпідставними з огляду на таке.
Оскільки, питання виплати компенсації за невикористану щорічну відпустку врегульоване спеціальним нормативно-правовим актом, який поширювався на позивача, тому до спірних правовідносин не повинні застосовуватися загальні приписи трудового законодавства, визначені Кодексу Законів про працю України.
Питання субсидіарного застосування норм трудового законодавства до правовідносин, пов'язаних з проходженням та звільненням з публічної служби, також неодноразово розглядались Верховним Судом.
Так, зокрема, у постановах від 15.03.2019 у справі №814/2594/16, від 07.08.2019 у справі №820/5122/17, від 16.05.2019 у справі №825/100/15-а, Верховний Суд зазначив, що при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному. При цьому можливе субсидіарне застосування загальних норм, тобто, в тих випадках, коли спірні правовідносини не врегульовані нормами спеціального законодавства або врегульовані не повністю.
Можливість субсидіарного застосування загальних правових норм до відносин публічної служби, як правило, закріплена у спеціальному законі, що регулює такий вид публічної служби. Подібна законодавча техніка спрямована на усунення прогалин у правовому регулюванні.
Водночас питання виплати грошової компенсації за невикористану частину відпустки працівниками органів внутрішніх справ, які звільняються, врегульовані нормами Положення №114 від 29.07.1991, які є спеціальними за своєю правовою природою та підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У разі наявності рішень Верховного Суду, у яких викладена різна правова позиція, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду (постанова Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №755/10947/17).
Питання виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ регулювалось Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженої Наказом МВС України від 31.12.2007 №499, зареєстровано в Мінюсті України 12.03.2008 за №205/14896 (далі - Інструкція), який наказом МВС України відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» та Закону України «Про державну службу» та постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 №731, визнано таким, що втратив чинність.
Відповідно до п.3.6. Розділу III Інструкції врегульовано питання виплати грошового забезпечення за час відпустки.
Згідно п.п. 3.6.1. п. 3.6 Інструкції особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, які відповідно до законодавства України мають право на відпустки (чергові та додаткові, короткострокові, соціальні, у зв'язку з вагітністю та пологами), виплата грошового забезпечення здійснюється в розмірі, встановленому за основною (а не тимчасовою) штатною посадою на день вибуття у відпустку.
Підунктом 3.6.2. п. 3.6 передбачено, що особам рядового і начальницького складу за час перебування у відпустці по догляду за дитиною грошове забезпечення не виплачується. Таким особам призначається державна допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку згідно із Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми».
Особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, яким відповідно до законодавства надано додаткові відпустки без збереження грошового забезпечення, за час перебування в цих додаткових відпустках грошове забезпечення не виплачується (п.п.3.6.3).
З огляду на викладене, суд зважає на покликання відповідача 2, що наведеними нормами встановлено, що в еквівалентному співвідношенні розмір виплати грошового забезпечення особі під час несення нею служби та розмір виплати грошового забезпечення під час перебування такої особи у відпустці (на лікуванні тощо) є рівнозначним, а тому фінансових втрат у випадку невибуття такої особи у відпустку (перебування на лікарняному) вона не несе. Окрім цього, вибуття особи ОВС у відпустку відбувається згідно затверджених графіків відпусток, відповідно до ст.79 КЗпП України та ст.10 Закону України «Про відпустки».
Більше того, судом з'ясовано, що з відповідача 2 за судовими рішеннями двічі стягнуто середнє грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 13.12.2015 по 24.10.2017.
Позивач просив компенсувати невикористану ним відпустку за період з 2015 по 2019 роки у кількості 220 дні: за 2015 рік - 40 календарних днів, за 2016 рік - 40 календарних днів, за 2017 рік - 40 календарних днів; за 2017 рік - 40 календарних днів; за 2018 рік - 42 календарних дні; за 2019 рік - 45 календарних дні; за 2020 рік - 13 календарних дні.
Оскільки до 30.10.2015 позивач перебував у відпустці по догляду за дитиною, у період з 07.11.2015 його неодноразово звільнено з органів внутрішніх справ та поновлено за судовими рішеннями на посаді, та остаточно звільнено з посади 17.04.2020, а доказів наявності невикористаних відпусток до матеріалів справи не надано, за компенсацією таких позивач не звертався, що ним не спростовано, суд вважає, що підстави для виплати позивачу компенсації за невикористану відпустку за 2015 - 2020 роки відсутні.
Вирішуючи цю справу, суд враховує правові позиції, викладені Верховним Судом у постановах від 06.02.2020 у справі №520/692/19, від 06.02.2020 у справі №818/1276/17, від 31.03.2020 у справі №808/2122/18.
Також, суд погоджується з покликаннями відповідачів на те, що позивач у 2015 році перебував у відпустці по догляду за дитиною до 30.10.2015, з 07.11.2015 усі штати ГУ МВС України у Львівській області ліквідовано, незважаючи на наявність у позивача вимушеного прогулу за рішеннями судів, в період з 07.11.2015 по 17.04.2020 ОСОБА_1 не проходив військову службу, жодних обов'язків Ліквідаційною ГУ МВС України у Львівській області на нього покладено не було та жодних доручень не виконував, позивач на службу не прибував, до фактичного несення служби не приступав, вільно розпоряджався своїм часом, лише до трудової книжки позивача відповідачем внесено відповідні записи за рішеннями судів, графіки відпусток не складалися, жодних рапортів позивач не подавав, а тому відпустка, яка є за своєю суттю є винагородою за фактично відпрацьований час, позивач права на відповідні відпустки не набув.
Судом також з'ясовано, що Головним управлінням Національної поліції жодним чином не порушено права позивача, жодних наказів розпоряджень чи наказів стосовно позивача відповідач 1 не виносив.
Доцільно зазначити, що відповідач 1 не є правонаступником відповідача 2, більше того станом на момент постановлення рішення у цій справи відповідача 2 не ліквідовано.
З огляду на викладене порушення прав позивача відповідачем 1 чи 2 у цій справі не встановлено, а тому позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.
Відповідно до приписів ст. 139 КАС України відшкодування судових витрат позивачу, якому у задоволенні позову відмовлено не передбачено.
Керуючись ст.ст. 2, 19, 22, 25, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 256, 258, 261-263, 294, п.п. 15.5 п. 15 розділу VII Перехідні положення КАС України, суд -
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Судові витрати покласти на позивача.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський окружний адміністративний суд до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складене та підписане 22.12.2020.
Суддя Кравців О.Р.