вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"22" грудня 2020 р. Справа№ 910/659/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Руденко М.А.
суддів: Пономаренка Є.Ю.
Кропивної Л.В.
при секретарі: Реуцькій Т.О.
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: Мотлях О.О. (довіреність №1-25/18 від 10.12.2020)
розглянувши апеляційну скаргу акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "ЛУГАНСЬКГАЗ"
на рішення господарського суду міста Києва від 09.09.2020 року
у справі №910/659/20 (суддя Ягічева Н.І.)
за позовом акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "ЛУГАНСЬКГАЗ"
до акціонерного товариства "УКРТРАНСГАЗ"
про визнання недійсними актів, -
Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "ЛУГАНСЬКГАЗ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "УКРТРАНСГАЗ" про визнання недійсними актів надання послуг балансування.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що, на думку позивача, положення Кодексу газотранспортної системи унеможливлюють покладення на оператора газорозподільної системи негативних небалансів обсягів природного газу у разі їх виникнення до 01.04.2017. При цьому прямої норми закону, яка покладає обов'язок на оператора газорозподільної системи прийняти та оплатити обсяг небалансу газу, до цієї дати не існує. У зв'язку з наведеним відповідач звернувся до суду з вимогою про визнання недійними актів надання послуг балансування, створених на підставі укладеного між сторонами спору договору транспортування природного газу від 17.12.2015 №1512000708, а саме: за вересень 2016 №09-16-152000708-Баланс від 30.09.2016, за жовтень 2016 №10-16-151200708-Баланс від 31.10.2016, за жовтень 2016 №10-16-1512000708-Баланс/Кор від 28.12.2016, за жовтень 2016 №10-16-112000708-Баланс/Кор/1 від 26.06.2017, за листопад 2016 №11-16-1512000708-Баланс від 30.11.2016, за листопад 2016 №11-16-151200708-Баланс від 30.11.2016, за грудень 2016 №12-16-1512000708-Баланс від 31.12.2016, за грудень 2016 №12-16-151200708-Баланс/Кор/1 від 25.05.2017, за грудень 2016 №12-16-112000708-Баланс/2 від 25.05.2017.
Рішенням господарського суду міста Києва від 09.09.2020 року у справі №910/659/20 в задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "ЛУГАНСЬКГАЗ" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 09.09.2020 року по справі №910/659/20 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник вказував на те, що судом першої інстанції було проігнорована необхідність належного та всебічного з'ясування фактичних обставин даної справи, рішення господарського суду міста Києва від 09.09.2020 у справі № 910/659/20 вмотивоване тим, що позиція і вимоги Позивача, викладені в позові є невірно обраним способом захисту свого права, а тому позовна вимога про визнання недійсним актів надання послуг балансування, складених на виконання договору № 1512000708 від 17.12.2015, укладеного між AT «ЛУГАНСЬКГАЗ» та АТ «УКРТРАНСГАЗ», є такою, що не ґрунтується на нормах законодавства України, а тому суд не вбачає підстав для задоволення позову.
За твердженням апелянта, 11 січня 2017 року господарським судом Луганської області було винесено ухвалу про порушення провадження у справі № 913/64/16, за позовом AT «УКРТРАНСГАЗ» до AT «ЛУГАНСЬКГАЗ», про стягнення з Товариства на користь Відповідача заборгованості за договором транспортування природного газу № 1512000708 від 17.12.2015 суми 46 385 115,78 грн. Зазначена заборгованість була сформована Відповідачем за спірними актами надання послуг балансування. Тобто, фактично може допустити, що господарський суд Луганської області може винести рішення про стягнення заборгованості з AT «ЛУГАНСЬКГАЗ» за вищезазначеними документами.
Скаржник зазначив, що ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №910/659/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Руденко М.А. (доповідач у справі), судді Кропивна Л.В., Пономаренко Є.Ю..
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.11.2020 року відкрито апеляційне провадження у справі № 910/659/20 та призначено до розгляду на 22.12.2020 року об 11 год. 20 хв.. Зупинено дію оскаржуваного рішення господарського суду міста Києва від 09.09.2020 року у справі №910/659/20 до закінчення апеляційного провадження у даній справі.
25.11.2020р. від відповідача надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 09.09.2020 року - без змін.
В судовому засіданні 22.12.2020 р. представник відповідача заперечив проти вимог апеляційної скарги, просив її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, як свідчать матеріали справи, про час та місце розгляду справи всі представники сторін були повідомлені належним чином. (а.с. 188,189).
Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи , належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Пунктом 2 ч.3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, явка представників сторін обов'язковою не визнавалась, судова колегія вважає можливим розглянути справу у відсутності представника позивача за наявними у справі доказами.
Заслухавши пояснення представника відповідача, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 17.12.2015 між Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "ЛУГАНСЬКГАЗ" (нова назва - Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "ЛУГАНСЬКГАЗ", далі - позивач; Замовник) та Публічним акціонерним товариством "УКРТРАНСГАЗ" (нова назва - Акціонерне товариство "УКРТРАНСГАЗ", далі - відповідач; Оператор) укладено договір транспортування природного газу №1512000708 від 17.12.2015 (далі - договір).
Відповідно до п. 2.1. договору за цим договором Оператор надає Замовнику послуги транспортування природного газу на умовах, визначених у цьому договорі, а Замовник сплачує Оператору встановлену в цьому договорі вартість таких послуг.
Пунктом 9.1. цього договору визначено, що у разі виникнення у Замовника негативного місячного небалансу та неврегулювання ним негативного місячного небалансу відповідно до Кодексу в строк до дванадцятого числа місяця, наступного за газовим місяцем, Замовник зобов'язаний сплатити Оператору за послуги балансування. Негативний місячний небаланс Замовника визначається відповідно до Кодексу.
Оператор до чотирнадцятого числа місяця, наступного за газовим місяцем, надає Замовнику на його електронну адресу розрахунок вартості послуг балансування та рахунок-фактуру. Замовник зобов'язаний здійснити оплату у строк, що не перевищує п'яти банківських днів (пункт 9.4. Договору).
Так, Акціонерним товариством "УКРТРАНСГАЗ" відповідно до договору транспортування природного газу від 17.12.2015 №1512000708 в односторонньому порядку складено акти надання послуг балансування: за вересень 2016 №09-16-152000708-Баланс від 30.09.2016, за жовтень 2016 №10-16-151200708-Баланс від 31.10.2016, за жовтень 2016 №10-16-1512000708-Баланс/Кор від 28.12.2016, за жовтень 2016 №10-16-112000708-Баланс/Кор/1 від 26.06.2017. за листопад 2016 №11-16-1512000708-Баланс від 30.11.2016, за листопад 2016 №11-16-151200708-Баланс від 30.11.2016, за грудень 2016 №12-16-1512000708-Баланс від 31.12.2016, за грудень 2016 №12-16-151200708-Баланс/Кор/1 від 25.05.2017, за грудень 2016 №12-16-112000708-Баланс/2 від 25.05.2017. До вказаних актів додані відповідні розрахунки вартості послуг балансування та виставлені Замовнику рахунки на оплату наданих послуг.
Спір виник у зв'язку з тим, що з огляду на набрання чинності відповідних норм Кодексу газотранспортної системи лише з 01.04.2017, на думку позивача, покладення небалансу на оператора газорозподільної системи за оспорюваними актами неможливо до цієї дати, тобто до моменту реальних механізмів покриття небалансу та системи компенсацій суб'єктам ринку за прийняття зазначених обсягів небалансу. Також позивач вказує на відсутність прямої норми у чинному законодавстві, що встановлює обов'язок у Оператора газорозподільної системи "ЛУГАНСЬКГАЗ" закупити, прийняти на себе, оплатити обсяг небалансу газу за спірний період з вересня по грудень 2016 року. Тому позивач звернувся до суду з позовом про визнання складених відповідачем актів надання послуг балансування недійними.
В свою чергу, відповідач проти задоволення позову заперечив з тих підстав, що по-перше позивач звернувся до суду після спливу трирічного строку позовної давності, по-друге закон не передбачає такого способу захисту як визнання недійними актів балансування обсягів природного газу, при цьому, позовні вимоги є безпідставними і необґрунтованими, а також позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження недійсності актів балансування.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем при зверненні із даним позовом до суду невірно обрано спосіб захисту свого права, а тому позовна вимога про визнання недійсним актів надання послуг балансування, складених на виконання договору №1512000708 від 17.12.2015, укладеного між Акціонерним товариством "Оператор газорозподільної системи "ЛУГАНСЬКГАЗ" та Акціонерним товариством "УКРТРАНСГАЗ", є такою, що не ґрунтується на нормах законодавства України.
Колегія суддів погоджується з таким висновком господарського суду з огляду на наступне.
Регулювання відносин, що виникають у зв'язку із наданням послуг здійснюється Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України, іншими нормативно-правовими актами і безпосередньо договором.
У відповідності до п. 1 ч. 2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно Роз'яснень Міністерства юстиції України від 19.04.2011 року «Щодо форми правочинів» правочин - це вольова дія суб'єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб'єктивне бажання особи, і за цією ознакою правочин відрізняють від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають в силу закону незалежно від волі його суб'єктів.
Правочин завжди має бути правомірною дією, не може суперечити закону, інакше він не буде дійсним, законодавцем встановлено презумпцію правомірності правочину, якщо його недійсність прямо не встановлено законом або якщо він не визнаний недійсним у судовому порядку.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно зі ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Отже, в даному випадку спірні правовідносини виникли на підставі укладеного між сторонами спору договору транспортування природного газу №15120007080 від 17.12.2015, що за своєю правовою природою є різновидом договору про надання послуг.
Відповідно до положень глави 5 розділу XIV Кодексу газотранспортної системи оператор газотранспортної системи має право закуповувати послуги балансування, якщо короткострокові стандартизовані продукти не можуть задовольнити потреби у підтримці оптимальної роботи газотранспортної системи або за відсутності ліквідності торгівлі короткостроковими стандартизованими продуктами. Послуга балансування надається оператору газотранспортної системи на умовах відповідних договорів про надання послуги балансування.
При цьому, предметом спору в даній справі виступає вимога позивача про визнання недійсними актів надання послуг балансування, складених відповідно до договору транспортування природного газу від 17.12.2015 №1512000708.
Відповідно до ст. 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
Частинами 1-2 статті 4 ГПК України встановлено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, якими можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Згідно зі ст. 20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.
За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
Вказане узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 04.06.2019 по справи №916/3156/17.
Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
У постанові Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам роз'яснено, що за правилами недійсності правочинів не можна визнавати такими документи, які за своїм змістом не є правочинами. До таких документів слід відносити, наприклад, рішення органів державної влади; свідоцтва (про право власності на житло, про право на спадщину, про придбання майна з публічних торгів, державний акт на земельну ділянку, ордер тощо); рішення, записи про реєстрацію (реєстрація домоволодіння, актів громадянського стану); протоколи загальних зборів господарських товариств, рішення загальних зборів громадських об'єднань, розпорядження про реєстрацію за місцем проживання фізичної особи та багато інших документів (акт приймання-передачі, товарний чек).
Наведеної позиції дотримується при розгляді справ про визнання недійсними правочинів і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, зокрема у постановах від 11.04.2018р. у справі №910/12827/17, від 22.05.2018р. у справі №910/12258/17, від 11.06.2018р. у справі № 916/613/17; Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24.10.2018р. у справі № 725/3303/16-ц (провадження № 61-22130св18).
Відповідно ч. 1, 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Колегія суддів зауважує, що спірні акти надання послуг балансування природного газу не є правочинами у розумінні ст. 202 Цивільного кодексу України, оскільки їх підписання не створює, не змінює та не припиняє прав та обов'язків у сторін договору, а лише посвідчує факт здійснення послуги балансування, а також визначає їх кількість та вартість (аналогічна за змістом правовий висновок зроблено у постанові Вищого господарського суду від 26.01.2017р. № 911/1601/16).
Таким чином, враховуючи вищевикладене, апеляційний суд доходить висновку, що спірні акти не мають ознак правочину у розумінні статті 202 Цивільного кодексу України, а є лише первинними документами, а тому не підлягають визнанню недійсними.
При цьому, необхідно наголосити на тому, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини (правовий висновок зроблений Верховним Судом України в постанові від 24.05.2017 року у справі №6-951цс16 та Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 28.03.2018 року у справі № 757/44693/15-ц).
Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення (вказана правова позиція викладена також у постанові Верховного Суду від 31.01.2018 №911/1563/17).
Водночас, установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 16.10.2019 року у справі № 525/505/16-ц).
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.06.2019р. у справі № 922/1500/18 та від 31.10.2019р. у справі № 916/1134/18.
Отже, оскільки позивачем при зверненні із даним позовом до суду невірно обрано спосіб захисту свого права, а тому позовна вимога про визнання недійсним актів надання послуг балансування, складених на виконання договору №1512000708 від 17.12.2015, укладеного між Акціонерним товариством "Оператор газорозподільної системи "ЛУГАНСЬКГАЗ" та Акціонерним товариством "УКРТРАНСГАЗ", є такою, що не ґрунтується на нормах законодавства України та не підлягає задоволенню.
В той же час, як визначено частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Тобто, вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, господарський суд повинен встановити наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати наявність чи відсутність факту порушення або оспорення відповідного права чи охоронюваного законом інтересу.
Згідно ст. ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Як передбачено ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Тоді як, в даному випадку, будь-яких доказів на підтвердження порушення або невизнання прав та охоронюваних законом інтересів позивачем (апелянтом) не надано, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним актів надання послуг балансування.
Посилання апелянта на справу № 913/64/16 колегія суддів не приймає, оскільки в цій справі інший суб'єктний склад учасників процесу та предмет позову.
При цьому, що стосується можливих вимог AT «УКРТРАНСГАЗ» до AT «ЛУГАНСЬКГАЗ» про стягнення заборгованості за договором транспортування природного газу № 1512000708 від 17.12.2015, яка сформована за спірними актами надання послуг балансування, то це є предметом самостійного розгляду в окремому судовому провадженні, не пов'язаному з даною справою, в свою чергу, AT «ЛУГАНСЬКГАЗ» не позбавлене прав щодо доведення обставин, на які посилається як на підставу своїх заперечень, їх обгрунтування відповідними доказами, з використанням наданих ГПК України процесуальних інструментів.
Враховуючи у даному випадку сукупність встановлених вище обставин, підтверджених певною доказовою базою, з огляду на положення ст.ст.75-79, 86 ГПК України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди позивача з висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою.
Порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, колегією суддів під час перегляду справи не встановлено.
З урахуванням встановлених у справі обставин та норм чинного законодавства, які підлягають до застосування у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для скасування рішення місцевого господарського суду у цій справі.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на апелянта (позивача у справі).
Керуючись ст. ст. 129, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України суд,-
Апеляційну скаргу акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "ЛУГАНСЬКГАЗ" на рішення господарського суду міста Києва від 09.09.2020 року у справі №910/659/20 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду міста Києва від 09.09.2020 року у справі №910/659/20 залишити без змін.
Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.
Матеріали справи №910/659/20 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 23.12.2020 р.
Головуючий суддя М.А. Руденко
Судді Є.Ю. Пономаренко
Л.В. Кропивна