Житомирський апеляційний суд
Справа №296/3719/20 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Категорія в порядку КПК України Доповідач ОСОБА_2
16 грудня 2020 року колегія суддів судової палати в кримінальних справах Житомирського апеляційного суду
в складі:
головуючого - судді ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретаря ОСОБА_5
за участю:
прокурора ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
обвинуваченого ОСОБА_8
(в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , на ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 07.10.2020 року,
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , просить скасувати ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 07.10.2020 року та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора та обрати ОСОБА_8 більш м'який запобіжний захід. Звільнити ОСОБА_8 з-під варти в залі суду. Оскаржувану ухвалу вважає необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню, оскільки постановлена з порушенням кримінального процесуального закону та не містить доводів щодо необхідності застосування найсуворішого запобіжного заходу, адже суд безпідставно не вирішив питання застосування альтернативного запобіжного заходу, такого як застава. Зазначає, що прокурором порушено право на захист обвинуваченого, оскільки клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою було вручено в судовому засіданні, а не за три години до початку розгляду клопотання, як зазначено в ч.2 ст.184 КПК України. Вказує, що станом на час постановлення оскаржуваної ухвали жоден ризик, про які вказує прокурор, не настав, оскільки матеріальні об'єкти, які є доказами в даному провадженні, відсутні. Посилання в частині ризику впливу на потерпілого та свідків вважає спростованим, оскільки обвинувачений нікого з працівників відділення травматології не пам'ятає. Вказує, що ОСОБА_8 все життя має психічні вади. Посилання суду в оскаржуваній ухвалі на те, що ОСОБА_8 є раніше судимим та вчинив новий злочин, вважає неприпустимим на стадії підготовчого судового засідання. Зазначає, що ОСОБА_8 є інвалідом другої групи з дитинства, отримує пенсію, тобто має власні засоби до існування, має зареєстроване місце проживання, усе свідоме життя прожив у спецінтернатах та проходив лікування в психіатричних закладах, жив в психоневрологічних інтернатах, про що стороною захисту було надано відповідні докази. Звертає увагу, що під час досудового розслідування ОСОБА_8 не було забезпечено право на захист та слідчий, знаючи що він має психічні вади, не вжив дій по залученню захисника. Вказує, що прокурором зазначено абстрактні припущення, котрі жодним чином не підтверджені належними доказами, про можливість існування ризиків.
Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 07.10.2020 року, обвинуваченому ОСОБА_8 , залишено попередній запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та продовжено його дію на 60 діб до 05 грудня 2020 року, включно.
Своє рішення суд обґрунтував тим, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого ч.4 ст.296 КК України, за вчинення якого передбачене покарання лише у виді позбавлення волі, характер злочину, в якому обвинувачується ОСОБА_8 - вчинення насильницького злочину, яке пов'язане із заподіянням потерпілому тілесних ушкоджень, раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, за місцем свого проживання тривалий час не проживав. Вищенаведене дає підстави вважати, що існують обґрунтовані ризики щодо негативної поведінки обвинуваченого у суспільстві, можливість зміни обвинуваченим місця свого проживання та ухилення від процесуальних обов'язків.
Заслухавши суддю-доповідача, захисника та обвинуваченого про задоволення апеляційної скарги, думку прокурора, який просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали судового провадження, а також ухвалу суду в межах, передбачених ст.404 КПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
В провадженні Корольовського районного суду м. Житомира перебуває кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.296 КК України.
Відповідно до ч.1 ст.331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Нормами ч.2 цієї статті визначено, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Частиною 3 ст.331 КПК України передбачено, що незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
У відповідності до вимог ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до вимог ст.178 КПК України при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу (його продовження), крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; 12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
Згідно ст.194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 , дотримався вказаних вимог кримінального процесуального закону.
Як вбачається з матеріалів провадження, 07.10.2020 року в судовому засіданні суду першої інстанції під час розгляду вказаного кримінального провадження, в порядку ст.331 КПК України, було розглянуто клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а також клопотання захисника про зміну запобіжного заходу на особисте зобов'язання, а тому посилання захисника в апеляційній скарзі на те, що судом не було розглянуто можливості застосування альтернативного запобіжного заходу є безпідставним.
З журналу судового засідання та технічного запису судового засідання вбачається, що наведені доводи в клопотанні як прокурора, так і сторони захисту, перевірялись судом при їх розгляді. При цьому була вислухана думка обвинуваченого ОСОБА_8 , його захисника - ОСОБА_7 , яка оголосила клопотання про зміну запобіжного заходу на більш м'який, а також думка прокурора, який просив продовжити строк дії раніше обраного запобіжного заходу. З'ясовані обставини, які мають значення для вирішення питання про продовження та зміну запобіжного заходу.
Вирішуючи питання продовження строку тримання під вартою обвинуваченого, суд першої інстанції належно дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження строку тримання під вартою та обґрунтовано прийшов до висновків про існування обставин, які перешкоджають завершенню судового розгляду до закінчення дії попередньої ухвали про тримання особи під вартою. Судом встановлено, що процесуальні ризики, передбачені ст.177 КПК України, не зменшилися й виправдовують тримання обвинуваченого ОСОБА_8 під вартою.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що при розгляді питання щодо обрання чи продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слід враховувати і серйозність звинувачення та ризик втечі обвинуваченого. Крім цього, «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Фактичні обставини вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.296 КК України, яке відповідно до ч.5 ст.12 є тяжким злочином , за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 7 років, свідчать про його підвищену суспільну небезпеку, що у сукупності із тяжкістю можливого покарання, а також даними про особу обвинуваченого вказують на обґрунтованість продовження щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Апеляційний суд визнає неспроможними доводи апеляційної скарги захисника в тій частині, що судом першої інстанції було проігноровано положення ч.3 ст.183 КПК України, які зобов'язують суддю при застосуванні до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою визначити розмір застави.
Так, відповідно до п.3 ч.4 ст.183 КПК України встановлено, що слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.
Крім того, судом враховано також характер та обставини вчинення кримінального правопорушення, у якому обвинувачується ОСОБА_8 , що свідчить про можливість вчинити ним іншого кримінального правопорушення.
Як вбачається з матеріалів провадження, ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні умисного тяжкого злочину, передбаченого ч.4 ст.296 КК України із застосуванням предмету, заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень. Враховуючи наведене, апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги з вказаних підстав.
Посилання захисника на те, що ОСОБА_8 є інвалідом другої групи з дитинства, отримує пенсію, тобто має власні засоби до існування, має зареєстроване місце проживання, усе свідоме життя прожив у спецінтернатах та проходив лікування в психіатричних закладах, жив в психоневрологічних інтернатах, висновків суду не спростовують.
На думку колегії суддів, наявність зареєстрованого місця проживання, перебування на лікуванні у психіатричних закладах, неможливо віднести до тих стримуючих чинників, які б були у повному обсязі здатні мінімізувати ймовірність вчинення обвинуваченим дій, спрямованих на ухилення від можливого покарання.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції ретельно перевірив доводи захисника щодо зміни запобіжного заходу на більш м'який, належно з'ясував обставини, які мають значення для вирішення питання продовження строку дії запобіжного заходу ОСОБА_8 .
Таким чином, вирішуючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, суд першої інстанції, відповідно до ст.178 КПК України, врахував тяжкість злочину та тяжкість покарання, яке загрожує ОСОБА_8 у разі визнання його винним у вчиненні зазначеного злочину, існування обґрунтованих ризиків щодо негативної поведінки обвинуваченого у суспільстві, а тому дійшов до обґрунтованого висновку про необхідність продовження строку тримання під вартою ОСОБА_8 та відсутність процесуальної необхідності застосування менш суворого виду запобіжного заходу.
Приймаючи до уваги вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду є законним та обґрунтованим, ухвалене у відповідності до вимог закону, та на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені достатніми даними, дослідженими та оціненими судом, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , залишити без задоволення, а ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 07.10.2020 року, якою залишено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та продовжено його дію на 60 днів до 05 грудня 2020 року, включно, щодо ОСОБА_8 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з дня її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді :