Справа № 487/3866/18
Провадження № 2/487/2135/20
16 грудня 2020 року м. Миколаїв
Заводський районний суд м. Миколаєва в складі головуючого судді Сухаревич З.М., за участю секретаря судового засідання Дорош В.В., відповідача - ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Миколаєва цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
15 червня 2018 року до суду надійшла позовна заява Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , в якій просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором б/н від 19.09.2008 р. у розмірі 15214,12 грн. та судові витрати, посилаючись на невиконання відповідачем умов договору, що призвело до виникнення заборгованості.
07.09.2018 Заводським районним судом м. Миколаєва ухвалено заочне рішення, яким вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 140437,37 грн. та судовий збір - 1762 грн.
07 липня 2020 року до суду надійшла заява ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення, в якій останній просить скасувати заочне рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 07.09.2018 року по справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що ухвала про відкриття провадження направлялась йому за адресою, за якою він не проживає і тому він не отримав її, судом ухвалено заочне рішення з порушенням вимог ст. 280 ЦПК України, позов пред'явлено із порушенням строку позовної давності.
27 серпня 2020 року ухвалою суду скасовано заочне рішення від 07.09.2018 року, справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
16 вересня 2020 року до суду надійшов відзив, відповідно до якого, відповідач не згоден з позовом, посилаючись на те, що у вересні 2008 року він звернувся у відділення АТ КБ «ПриватБанк» за отриманням кредитної картки на суму 250 грн., яку було видано. Він дійсно підписував заяву про приєднання, однак з самими правилами надання банківських послуг не ознайомлювався Погашення кредиту він не здійснював із дати отримання кредитної карти, тому позов пред'явлено із пропущенням строку позовної давності, а тому просить застосувати позовну давність. Щодо процентів та штрафних санкцій, зазначає, що підписана заява не містить умов щодо сплати процентів, неустойки за прострочення виконання зобов'язання, тому позивач безпідставно нараховує проценти та штрафи. Посилання на Правила надання банківських послуг позивача є безпідставним, у цій частині слід взяти до уваги постанову Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17. На підставі викладеного, просив відмовити у задоволенні позову та стягнути з позивача судові витрати.
02 жовтня 2020 року до суду електронною поштою надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої представник позивача зазначає, що відповідачем було підписано заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, у якій зазначено, що підписавши заяву, відповідач ознайомився з Умовами та Правилами надання банківських послуг. З моменту оформлення кредитного договору пройшло 11 років і позичальник не звертався за фактом неправильного нарахування відсотків, що свідчить про те, що він визнав розмір процентних ставок і повністю з ними погодився. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17 не може бути застосована, оскільки позивачем надано докази, що саме надані позивачем Умови та правила діяли на момент підписання договору а також укладення саме кредитного договору: наказ про затвердження редакції Умов та правил надання банківських послуг, виписка по рахунку, що підтверджує використання кредитного рахунку. З розрахунку заборгованості вбачається що відповідач користувався карткою. Щодо строків позовної давності, то відповідно до п. 9.12 УіП договір діє впродовж 12 місяців з моменту його підписання. Якщо на протязі вказаного строку одна із сторін не проінформує іншу про припинення дії кредитного договору, він автоматично лонгується на такий же строк. Таким чином, оскільки кредитний договорі продовжує свою дію, обставини, на які посилається відповідач, не відповідають дійсності, а строк позовної давності дотримано. Враховуючи викладене, просили задовольнити позов.
07 жовтня 2020 року до суду надійшла відповідь на відзив, аналогічна за змістом попередній.
26 жовтня 2020 року до суду електронною поштою надійшов відзив на заяву про перегляд заочного рішення.
29 жовтня 2020 року до суду надійшов аналогічний відзив на заяву про перегляд заочного рішення.
16 грудня 2020 року відповідачем подано письмові пояснення, відповідно до яких, позивач зазначає, що доводи позивача переважно ґрунтуються на положеннях Умов надання банківських послуг, Правилах користування платіжною карткою та Тарифами банку. Однак ці документи не є частиною договору, оскільки він їх не підписував. Твердження позивача про те, що відповідач тривалий час не звертався до позивача із запереченнями щодо розміру процентів, тому знав про розмір процентних ставок і був з ними згоден, абсолютно позбавлено логіки і не заслуговує на увагу. Доводи позивача щодо непропущення позовної давності є необгрунтованими.
Представник позивача до судового засідання не з'явився, в позовній заяві зазначив про розгляд справи без його участі, не заперечує проти винесення заочного рішення.
Відповідач в судовому засіданні позов не визнав з підстав викладених у відзиві та поясненнях, надав аналогічні за змістом пояснення, просив відмовити у задоволенні позову.
Вислухавши пояснення відповідача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного:
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнута згода.
Частиною 1 статті 634 вказаного Кодексу встановлено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом ч.ч.1,2 ст.1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Згідно з ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією (ч.1 ст.546 ЦК України). Відповідно до змісту ст.547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми є нікчемним.
Статтею 549 ЦК України передбачено, що неустойкою, штрафом, пенею є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до ч.ч.1,6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено, що 19.09.2008 ПАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого в свою чергу є АТ КБ "ПриватБанк", з ОСОБА_1 підписано Анкету-заяву, згідно з умовами якої останній отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок у розмірі 250 грн.
У заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та згоден з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані для ознайомлення в письмовому вигляді.
До кредитного договору банк додав Умови та Правила надання банківських послуг, Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна».
Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 30.04.2018 становить 15214,12 грн і складається з: 247,20 грн - заборгованість за тілом кредиту; 9226,25 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 4540,00 грн. - заборгованість за пенею та комісією, 500 грн. - штраф (фіксована частина), 700,67 грн. - штраф (процентна складова).
При цьому, Анкета-заява від 19.09.2008, яка знаходиться в матеріалах справи, не містить даних щодо визначеного розміру кредитного ліміту та процентної ставки, умов про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість по процентам, пені, штрафи.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку та Тарифи, як невід'ємні частини спірного договору.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Тарифи та Умови розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату відсотків, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Матеріали справи не містять підтверджень, що саме наданий до позову Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг Банку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), комісії, та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані Банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Тому відповідно до ч.ч.1, 6 ст.81 ЦПК України відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем ПАТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.
У зв'язку з цим до спірних правовідносин не можуть бути застосовані правила ч.1 ст. 634 ЦК України, які регламентують правові засади договору приєднання.
Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд в постановах від 03 липня 2019 року (справа №342/180/17, провадження №14-131цс19) та від 04 вересня 2019 року (справа №382/1131/18, провадження №61-4057ск19), яка згідно ч.4 ст.263 ЦПК України має враховуватися нижчестоящими судами при застосуванні норм права.
Відтак, суд вважає, що Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, які містяться в матеріалах даної справи та не містить підпису відповідача, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 19.09.2008 року шляхом підписання Анкети-заяви. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Відтак, вимога Банку про стягнення заборгованості по процентам, пені та штрафів, є безпідставною та задоволенню не підлягає.
Посилання представника позивача на те, що він надав документи, що підтверджують чинність редакції Умов і правил надання банківських послуг, що додані до позовної заяви, суд оцінює критично, оскільки на наданих позивачем Умовах відсутній підпис відповідача, а користування кредитними коштами не свідчить про обізнаність відповідача з Умовами та правилами надання банківських послуг, які він не підписував.
Одночасно, Велика Палата Верховного Суду у своїх Постановах зазначає, що якщо фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку банку не повернуті, то відповідно до ч.2 ст.530 ЦК України банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
З виписки по рахунку вбачається, що 19.09.2008 відповідачу встановлено кредитний ліміт у розмірі 250 грн. і в цей же день видано готівку у загальній сумі 247,20 грн.
Відтак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ "ПриватБанк" не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд вважає, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Оскільки відповідачем заявлено про застосування позовної давності, тому вирішуючи питання про дотримання позивачем строку позовної давності суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п'ята статті 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в заінтересованої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та відсотків за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.
З руху коштів по рахунку наданого позивачем встановлено, що 19.09.2008 видано готівку у загальній сумі 247,20 грн., отже про порушення свого права банк дізнався після невнесення чергового платежу, тобто 20 жовтня 2008 року. Саме з цього часу почався перебіг строку позовної давності.
Банк звернувся до суду із даним позовом лише 30 травня 2018 року (згідно накладної №0511700149418651), тобто після спливу трирічного строку позовної давності (стаття 257 ЦК України).
Банком не надано підтвердження щодо здійснення боржником, або іншою уповноваженою на це особою, платежів на погашення заборгованості за кредитним договором після 19 вересня 2008 року, відповідач заперечує вчинення ним дій з виконання зобов'язання, які б свідчили про переривання позовної давності, що підтверджено випискою по рахунку.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Тому, за наявності відповідної заяви відповідача про застосування строку позовної давності, слід відмовити банку в задоволенні позову в повному обсязі.
Розглядаючи розподіл судових витрат, суд вважає вимоги відповідача про стягнення судових витрат по сплаті судового збору за заяву про перегляд заочного рішення у сумі 420,40 грн такими, що відповідають положенням ст. 141 ЦПК України, а відтак належить задовольнити.
Керуючись ст.ст. 81, 259, 263-265, 282, 352, 354-355 ЦПК України, суд,
У задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 420,40 грн.
Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк", місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, ЄДРПОУ 14360570.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
Повне судове рішення складено 22 грудня 2020 року.
Суддя: З.М. Сухаревич