Справа № 487/3091/17
Провадження № 2/487/22/20
03.12.2020 року м. Миколаїв
Заводський районний суд міста Миколаєва в складі
головуючого судді - Притуляк І.О.,
за участю: секретарів судового засідання - Янковець Г.А.
представника позивача ОСОБА_1
представників відповідача ОСОБА_2 , ОСОБА_3
розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення боргу за договорами позики
08.06.2017 року, представник ОСОБА_4 - ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5 , в якому просила стягнути з відповідача заборгованість за договорами позики від 26.12.2014 року та 27.02.2015 року на загальну суму 1 371 039, 30 грн., а також судовий збір у розмірі 7 720, 00 грн..
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначила, що 26.12.2014 року ОСОБА_4 надав в позику ОСОБА_5 грошові кошти в розмірі 32 000, 00 доларів США зі строком повернення до 01.10.2015 року, що підтверджується відповідною розпискою.
Крім того 27.02.2015 року ОСОБА_4 надав в позику ОСОБА_5 , грошові кошти у розмірі 2225, 00 доларів США зі строком повернення до 01.10.2015 року, що також підтверджується відповідною розпискою.
У передбачений строк, ОСОБА_5 борг не повернув, шо і слугувало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Посилаючись на викладене просила стягнути з відповідача на користь ОСОБА_4 заборгованість
- за договором позикт від 26.12.2014 року - суму основного боргу у розмірі 32 000 доларів США, що за курсом НБУ на момент звернення до суду з позовом, складає 843 200,00 грн.; 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання у розмірі 42 136,90 грн.; інфдяційні витрати за просторочення виконання основного зобов'язання в розмірі 152 619 грн. 20 коп.; проценти за користування позикою (на рівні облікової ставки НБУ на день прострочення виконання зобов'язання) - у розмірі 243 950, 60 грн.;
- за договором позики від 27.02.2015 року - суму основного боргу у розмірі 2225, 00 доларів США, що за курсом НБУ складає 58 628, 75 грн.; 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання у сумі 2 929,83 грн.; інфдяційні витрати за просторочення виконання основного зобов'язання у розмірі 10 611,83 грн. 20 коп.; проценти за користування позикою (на рівні облікової ставки НБУ на день прострочення виконання зобов'язання) - у розмірі 16 962,19 грн.;
Ухвалою судді Заводського районного суду м. Миколаєва Нікітіна Д.Г. від 22.06.2017 року відкрито провадження у справі.
Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 30.06.2017 року застосовано заходи забезпечення позову, та накладено арешт на нерухоме майно, яке належить на праві власності відповідачу.
Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 17.08.2017 року, ухвала суду від 30.06.2017 року було змінено, в частині визначення об'єктів нерухомості, на які було накладено арешт.
18.01.2018 року, представниками відповідача - адвокатами Волкомором Т.І. та Ютовцем О.О., до суду було подано відзив, яким у задоволенні позову просили відмовити. В обґрунтування заперечень зазначили, що позивачем було не вірно сплачено судовий збір. Крім того зазначили, що представником позивача не вірно проведено розрахунок ціни позову, оскільки позов було подано 08.06.2017 року, а всі розрахунки були проведені з урахуванням офіційного курсу НБУ станом на 31.05.2017 року. Також, наполягали на тому, що до боргових зобов'язань в іноземній валюті не може бути застосовано стягнення індексу інфляції та 3 % річних на рівні облікової ставки НБУ, а додані представником позивача копії розписок, не можуть бути належними доказами у справі, оскільки в їх текстах наявні неспівпадіння цифрового та прописного значення суми боргу, дописки та виправлення, різні відстані між цифрами, словами, а також містяться помарки, що викликає сумніви щодо достовірності розписок.
Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 23.01.2018 року, у справі призначено підготовче судове засідання.
16.02.2018 року представниками відповідача - адвокатами Волкомором Т.І. та Ютовцем О.О., до суду було подано відзив на позовну заяву, аналогічний за змістом відзову від 18.01.2018 року.
Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 07.06.2018 року було призначено судову почеркознавчу експертизу та зупинено провадження у справі.
Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 16.07.2018 року, провадження у справі було поновлено.
Постановою апеляційного суду Миколаївської області від 16.08.2018 року ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 07.06.2018 року в частині призначення судової почеркознавчої експертизи було скасовано.
Розпорядженням керівника апарату Заводського районного суду м. Миколаєва №170 від 30.01.2019 року, відповідно до п.п.2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, було здійснено повторний автоматизований розподіл та справу було передано судді Притуляк І.О..
Ухвалою Заводського районного суд м. Миколаєва від 06.02.2019 року, сраву було прийнято до розгляду у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою Заводського районного суду м.Миколаєва від 16.01.2020 року у справі було призначено крмплексну почеркознавчу та технічну експертизу документів та зупинено провадження у спрааві.
Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 14.07.2020 року, провадження у справі було поновлено.
Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 30.07.2020 року було закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 , заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, наполягав на їх задоволенні з підстав, викладених у позові.
Представники відповідача Волкомор Т.І., Шуфрич І.Ю.в судовому засіданні проти задоволення позову заперечували, зокрема зазначивши, що ОСОБА_5 не отримував від позивача жодних грошових коштів, розписки, щодо отримання у борг грошових коштів від 26.12.2014 року та 27.02.2015 року складено не відповідачем, та мають ознаки підробки. На підставі викладеного просили відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення справи по суті, приходить до переконання про доцільність часткового задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 26 грудня 2014 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено договір позики за умовами якого позивач передав, а відповідач отримав у борг грошову суму в розмірі 32000,00 доларів США та зобов'язався повернути вказану суму не пізніше 01 жовтня 2015 року.
Крім того, 27 лютого 2015 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено договір позики за умовами якого позивач передав, а відповідач отримав у борг грошову суму в розмірі 2225,00 доларів США та зобов'язався повернути вказану суму не пізніше 01 жовтня 2015 року.
У зазначений строк ОСОБА_5 взяті на себе зобов'язанння не виконав, грошові кошти у повному обсязі не повернув.
Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з ч.2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не тільки факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Таким чином, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Відповідно до частини 1, 6 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Приймаючи до уваги вищевикладене, суд дійшов до висновку що, відповідач ОСОБА_5 отримав від позивача, грошові кошти у сумі 32 000 доларів США, відповідно до розписки від 26.12.2014 року, та у суммі - 2225 доларів США, відповідно до розписки від 27.02.2015 року, які зобов'язався повернути 01.10.2015 року.
Доводи представника відповідача стосовно того, що ОСОБА_5 не отримував вказані кошти, рукописні записи та підписи від імені позичальника у наданих розписках виконано не відповідачем. Тексти розписок містять дописки та виправлення, різні відстані між цифрами, словами, та помарки, що свідчить про факт їх підробки, суд вважає безпідставними.
Проведеною у вказаній справі комплексною судовою почеркознавчою та судовою технічною експертизою документів №200/196 від 11.06.2020 року - встановлено, що тексти, цифрові записи грошових сум, дат розписок та підписи в наданих на дослідження розписках від 26 грудня 2014 року та 27 лютого 2015 року, виконані однією особою, а саме ОСОБА_5 , діагностичних ознак, які б характеризували виконання рукописних записів та підписів під впливом збиваючих факторів чи у незвичному стані виконавця, не виявлено.
Ознак, які б свідчили про внесення змін в первинний зміст рукописних записів та підписів на розписках від 26 грудня 2014 року та 27 лютого 2015 року не виявлено.
Рукописні записи та підписм на розписках від 26 грудня 2014 року та 27 лютого 2015 року виконані за допомогою пишучого приладу - гелевої ручки.
Вирішити питання - чи в один період часу були виконані тексти та цифрові записи сум та дат у розписках від 26 грудня 2014 року та 27 лютого 2015 року не виявилось можливим, у зв'язку з відсутністю науково-обгрунтлваної методики щодо встановлення часу виконання рукописних записів та підписів.
Вирішити питання - у якій послідовності виконувались текст і підпис у розписках від 26 грудня 2014 року та 27 лютого 2015 року не виявилося можливим, у зв'язку з тим, що рукописні тексти та підписи у розписках не перетинаються.
Таким чином, відповідач у порядку визначеному чинним цивільно-процесуальним законодавством не спростував доводи позивача про укладення вказаних договорів позики.
Одночасно, наявність оригіналів розписок у позивача та пред'явлення їх до суду, свідчить про неповернення боргу відповідачем.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 1049 ЦК України - позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Приписами ч.1 ст. 1050 ЦК України встановлено обов'язок позичальника, який своєчасно не повернув суму позики, сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Згідно з ч.3 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.
З урахуванням встановленого факту порушення ОСОБА_5 взятих на себе перед ОСОБА_4 зобов'язаннь повернути суми позик, у визначений строк, а саме до 01.10.2015 року, суд дійшов висновку, що боржник зобов'язаний сплатити позивачу суму основного боргу з урахуванням 3% річних.
Одночасно, суд вважає, що стягненню підлягає сума позики та штрафні санкції в доларах США, з огляду на те, що ОСОБА_4 у позику передавалася іноземна валюта.
Так, ч.1 ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною першою ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У частині першій ст. 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
При цьому Конституцією України не встановлено заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до ст.192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Так, ст. 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заборони на виконання грошового зобов'язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
З урахуванням зазначеного, з огляду на положення частини першої ст.1046 ЦК України, а також ч.1 ст. 1049 ЦК України, суд вважає, що належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення суми коштів у строки та розмірі саме у тій валюті, яка визначена договором позики.
До такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові по справі № 464/3790/16-ц від 16 січня 2019 року.
З огляду на викладене, суд вважає за доцільне стягнути з відповідача на користь позивача суму боргу у валюті, визначеній договорами позики.
Крім того, визначаючи розмір 3% річних у іноземній валюті, суд приймає до уваги те, що ст.625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, а тому вона поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Передбачене ч.2 ст. 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника.
Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 6 червня 2012 року №6-49цс12.
У ч.2 ст. 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення.
Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість саме в іноземній валюті, тобто:
- за розпискою від 26.12.2014 року - 32 000 доларів США сума боргу; та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання, за період з 02.10.2015 року по 31.05.2017 року (у межах заявлених позовних вимог) у сумі - 1596,49 доларів США;
- за розпискою від 27.02.2015 року - 2225, 00 доларів США сума боргу; 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання, за період з 02.10.2015 року по 31.05.2017 року (у межах заявлених позовних вимог) у сумі 111,01 доларів США.
При вирішенні заявленої позовної вимоги, щодо стягнення з відполвідача процентів за користування позикою (на рівні облікової ставки НБУ на день прострочення виконання зобов'язання) та інфляційних витрат за прострочення виконання грошового зобов'язання, суд виходить з наступного.
Так судом встановлено, що предметом спірних договорів позики є іноземна валюта - долар США, умовами вказаних договорів сторони не узгодили сплату позичальником відсотків за користування отриманими у борг грошовими коштами.
Законодавець закріпив право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо договір позики не є безоплатним (безпроцентним) у розумінні частини другої статті 1048 ЦК України, навіть у тому випадку, якщо договором не передбачено нарахування та одержання зазначених коштів .
Однак частиною першою ст. 1048 ЦК України передбачено, що розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги в цій частині, позивач визначив розмір процентів за користування його коштами, виходячи із рівня облікової ставки НБУ станом на 31.05.2017 року.
За змістом статті 1 Закону України від 20 травня 1999 року№ 679-XIV «Про Національний банк України» (далі - Закон № 679-XIV) облікова ставка НБУ - один із монетарних інструментів, за допомогою якого НБУ встановлює для банків та інших суб'єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошових коштів.
НБУ є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України (стаття 2 Закону № 679-XIV).
Пунктом 1 ч.1 ст. 15 цього Закону передбачено, що правління НБУ приймає рішення, зокрема про встановлення та зміну облікової та інших процентних ставок Національного банку.
Відповідно до ст. 27 Закону № 679-XIV НБУ встановлює порядок визначення облікової ставки та інших процентних ставок за своїми операціями.
Частиною 2 ст. 46 вказаного Закону НБУ здійснює дисконтну валютну політику, змінюючи облікову ставку НБУ для регулювання руху капіталу та балансування платіжних зобов'язань, а також коригування курсу грошової одиниці України до іноземних валют.
Пунктом 1.1 Положення про процентну політику НБУ, затвердженого постановою Правління НБУ від 18 серпня 2004 року № 389 (далі - Положення) чинне на момент виникнення спірних правовідносин), визначено, що облікова ставка НБУ - один з монетарних інструментів, за допомогою якого НБУ установлює для суб'єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошових коштів на відповідний період, і є основною процентною ставкою, яка залежить від процесів, що відбуваються в макроекономічній, бюджетній сферах та на грошово-кредитному ринку.
Пунктами 3.1, 3.2 цього Положення визначено, що НБУ визначає розмір облікової ставки, дотримуючись таких основних принципів: облікова ставка використовується НБУ одночасно як засіб реалізації грошово-кредитної політики та орієнтир ціни на гроші; облікова ставка є одним із чинників, що характеризують основні напрями змін грошово-кредитного регулювання; облікова ставка має підтримуватися на позитивному рівні щодо прогнозного рівня інфляції, який визначається схваленими Кабінетом Міністрів України основними прогнозними макроекономічними показниками на відповідний рік та враховується під час складання державного бюджету з наступними змінами; облікова ставка є найнижчою серед процентних ставок, за якими НБУ може підтримати ліквідність банків. Визначення рівня та характеру змін облікової ставки НБУ залежить від тенденцій загального економічного розвитку, макроекономічних та бюджетних процесів, стану грошово-кредитного ринку. Національний банк під час визначення облікової ставки враховує й інші фактори, які можуть вплинути на вартість коштів у національній валюті, - інфляційні або девальваційні очікування, процентні ставки рефінансування, які використовуються центральними банками країн, що мають тісні торговельно-економічні зв'язки з Україною тощо.
З урахуванням викладеного, облікова ставка НБУ є основною процентною ставкою, одним із монетарних інструментів за допомогою якого НБУ встановлює для суб'єктів грошово-кредитного ринку України орієнтир за вартістю коштів на відповідний період, не є сталою величиною, змінюється рішенням правління НБУ та встановлюється виключно для національної валюти України - гривні.
Крім того, висновок, що чинне законодавство не передбачає встановлення НБУ облікової ставки для іноземної валюти міститься у постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі № 6-2667цс16.
Враховуючи, що ч.1 ст. 1048 ЦК України визначено єдиний розмір процентів, якщо такі договором позики не передбачені, - на рівні облікової ставки НБУ, яка встановлюється виключно для національної валюти України, тому вказана норма та, як наслідок, право позикодавця вимагати сплати процентів від суми позики, може бути надане та реалізоване лише у разі, якщо позика отримана у гривні, оскільки НБУ не визначає мінімальної вартості іноземних валют, що є прерогативою відповідних органів іноземних держав.
Отже, у випадку отримання позики в іноземній валюті без обумовленої сторонами у ньому умови такої складової грошового зобов'язання як розмір і порядок сплати процентів від суми позики, положення ч.1 ст. 1048 ЦК України не можуть бути застосовані, з огляду на відсутність передбаченого ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором механізму (формули) їх застосування та нарахування.
Конвертація суми позики в іноземній валюті для визначення розміру процентів на рівні облікової ставки НБУ в національну валюту України - гривню буде суперечити ч.1,3 ст. 1049 ЦК України щодо обов'язку позичальника.
Зазначений правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові по справі № 464/3790/16-ц від 16 січня 2019 року.
Одночасно суд зазначає, що офіційний індекс інфляції це знецінення, зниження купівельної спроможності грошової одиниці України - гривні, а не іноземної валюти, тому долар США у борговому зобов'язанні індексації не підлягає.
До також висновку дійшов Верховний суд України в Постанові від 27 січня 2016р. у справі № 6-771цс15.
З огляду на вищевикладене позов ОСОБА_4 в цій частині задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню витрати по сплаті судового збору, пропорційно до задоволених позовних вимог, що становить 5303,01 грн., з наступного розрахунку: станом на 08.06.2017 року офіційний курс НБУ щодо долара США становив 26, 21 грн. за 1 доллар США; загальга сума боргу яка підлягає стягненню становить 35932,50 доларів США, що в гривнєвому еквіваленті становить 941 790,83 таким чином, обчислення судового збору який підлягає стаягненню пропорційно до задоволенних позовних вимог здійснюється наступним чином: 941 790, 83 грн. - сума задоволених вимог х100% : 1 371 039, 30 грн.- сума заявлених позовних вимог = 68%; 68% х сума заявлених вимог 7720, 20 грн. : 100% = 5303,01 грн..
Керуючись ст.10,18,23,76,279,258,259,263-265, 354 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_4 - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики від 26 грудня 2014 року у розмірі 33 596,49 доларів США, яка складається з суми основного боргу у розмірі 32 000 доларів США. та 3 % річних за прострочення виконання зобов'язання - у сумі 1596,49 доларів США.
Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики від 27 лютого 2015 року у розмірі 2 336,01 доларів США, яка складається з суми основного боргу у розмірі 2 225 доларів США та 3 % річних за прострочення виконання зобов'язання - у сумі 111,01 доларів США.
Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 судові витрати пов'язані зі сплатою судового збору 5303,01 грн..
В задоволенні вимог ОСОБА_7 про стягнення відсотків за користування грошовою позикою та інфляційних витрат за прострочення виконання основного зобов'язання - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду або через Заводський районний суд м. Миколаєва протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 )
Повне судове рішення складено 22.12.2020 року.
Головуючий суддя: І.О. Притуляк