П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
22 грудня 2020 р. Категорія 111010000м.ОдесаСправа № 420/4224/19
Головуючий в 1 інстанції: Бойко О.Я.
час і місце ухвалення: письмове провадження,
м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідач: Семенюка Г.В.
суддів: Домусчі С.Д. , Шляхтицького О.І.
розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні П'ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2019 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування податкової вимоги та стягнення моральної шкоди,-
встановиВ:
Позивач, звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування податкової вимоги та стягнення моральної шкоди, мотивуючи його тим, що вимога №Ф-13461-52-У від 19.11.2018 р. ГУ ДФС в Одеській області про стягнення з позивача недоїмки в розмірі 15 819,50 грн. є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки останній у вказаний період зупинив свою адвокатську діяльність.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2019 року позов задоволено частково. Вимогу № Ф-13461-52-У від 19 листопада 2018 року про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС в Одеській області стосовно ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 на суму 15 819,50 грн. визнано протиправною та скасовано. У решті позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою у задоволенні вимог позивача відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що задовольняючи частково позов, суд першої інстанції не врахував, що обов'язок визначення бази нарахування єдиного внеску покладено на платників, як тих, що отримують так і тих, які не отримують дохід від провадження незалежної професійної діяльності.
На підставі ст. 311 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав:
Судом першої інстанції встановлено, що 11.01.2013 року Радою адвокатів Одеської області позивачу видано свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 2493.
ОСОБА_1 в Арцизькій ОДПІ (Тарутинське відділення) перебував на обліку з січня 2013 року по грудень 2015 року. Індивідуальна адвокатська діяльність. Ідентифікаційний код НОМЕР_1 .
Позивач діяльність самозайнятої особи здійснював за адресою: Одеська область, Тарутинський район, смт. Тарутине, вул. Центральна, 280.
25.10.2015 року на місцевих виборах позивач обраний депутатом Тарутинської районної ради Одеської області, а 01.12.2015 р. на першій сесії сьомого скликання обрано заступником голови Тарутинської районної ради Одеської області.
02.12.2015 року в зв'язку з тим, що п.1 ч.1 ст.25 Закону України «Про запобігання корупції» на заступника голови районної ради розповсюджується обмеження щодо сумісності з іншими видами діяльності позивач зупинив адвокатську діяльність згідно з п.1 ч.1 ст.31 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» шляхом подання відповідної заяви до Ради адвокатів Одеської області.
Позивач зазначив, що звернувся до Арцизької ОДПІ (Тарутинське відділення) з повідомленням про зупинення його адвокатської діяльності згідно з п.1 ч.1 ст. 31 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
16.01.2019 року позивач отримав від відповідача вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-13461-52 від 19.11.2018 року у розмірі 15 819,50 грн. Зазначена недоїмка нарахована на підставі ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та на підставі інформаційної системи органу доходів і зборів».
Вважаючи вказану вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-13461-52 від 19.11.2018 року у розмірі 15 819,50 грн. протиправною позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що вимога № Ф-13461-52-У від 19 листопада 2018 року про сплату боргу (недоїмки) позивач є протиправною та належить до скасування.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду погоджується з означеними висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
На підставі ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень п.41.1 ст. 41 Податкового кодексу України, контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, його територіальні органи.
Згідно пп.14.1.226 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, самозайнята особа - це платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Незалежна професійна діяльність - це участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08.07.2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI).
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Згідно з ст. 8 Закону № 2464-VI, єдиний внесок не входить до системи оподаткування. Кошти, що надходять від сплати єдиного внеску та застосування фінансових санкцій відповідно до цього Закону, не можуть зараховуватися до Державного бюджету України, бюджетів інших рівнів та використовуватися на цілі, не передбачені законодавством про загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Отже, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності як самозайнята особа та отримання доходу від такої діяльності.
При цьому, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення адвокатської діяльності.
Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 28 березня 2019 року у справі № 820/6324/17.
Питання зайняття адвокатською діяльністю регулюються Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI).
Згідно ст. 13 Закону № 5076-VI, адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 Закону № 5076-VI, право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється у разі подання адвокатом заяви про зупинення адвокатської діяльності. Право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється: з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, - з дня подання раді адвокатів регіону за адресою робочого місця адвоката відповідної заяви адвоката (п. 1 ч. 3 ст.31).
Виходячи зі змісту ч.ч. 5, 6 ст. 31 Закону № 5076-VI, протягом строку зупинення права на заняття адвокатською діяльністю адвокат не має права її здійснювати. Такий адвокат також не може брати участь у роботі органів адвокатського самоврядування, крім випадків, коли таке право зупинено у зв'язку з призначенням особи на посаду до органу державної влади з'їздом адвокатів України. Відомості про зупинення права на заняття адвокатською діяльністю вносяться до Єдиного реєстру адвокатів України.
Рада адвокатів України забезпечує ведення Єдиного реєстру адвокатів України з метою збирання, зберігання, обліку та надання достовірної інформації про чисельність і персональний склад адвокатів України, адвокатів іноземних держав, які відповідно до цього Закону набули права на заняття адвокатською діяльністю в Україні, про обрані адвокатами організаційні форми адвокатської діяльності. Внесення відомостей до Єдиного реєстру адвокатів України здійснюється радами адвокатів регіонів та Радою адвокатів України (ч. 1 ст.17 Закону № 5076-VI).
Відповідно до витягу з Єдиного реєстру адвокатів України, право на заняття адвокатською діяльністю ОСОБА_1 зупинено за п. 1 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» з 02.12.2015 року на підставі заяви адвоката.
Отже, матеріалами справи підтверджено, що позивач з 02.12.2015 р. не здійснює адвокатську діяльність та не отримує дохід від такої діяльності, оскільки не мав усіх визначених законом підстав для здійснення адвокатської діяльності, що свідчить про відсутність обов'язку сплати єдиного внеску.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку що вимога № Ф-13461-52-У від 19 листопада 2018 року про сплату боргу (недоїмки) позивач є протиправною та підлягає скасуванню.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача моральну шкоду в сумі 53390,80 грн. суд зазначає наступне.
Згідно з п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Як роз'яснено у п.п. 4, 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, позивач повинен зазначити у чому полягає моральна шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди, та якими доказами це підтверджується. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Зокрема, суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або витрат немайнового характеру, за яких обставин та якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну шкоду та з чого він виходив при цьому. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Позивач по справі не довів, що діями відповідача йому було заподіяно моральну шкоду, а саме не надано належних пояснень, доказів того, в чому полягає моральна шкода, якими доказами вона підтверджується (наявність душевних переживань, погіршення стану здоров'я тощо), наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями (бездіяльністю) відповідача та заподіянням їй шкоди, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди тощо.
При цьому, сам по собі факт протиправної поведінки відповідача не свідчить про завдання позивачу моральної шкоди.
З огляду на зазначені обставини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовна вимога позивача стосовно відшкодування моральної шкоди не підлягає задоволенню з підстав її необґрунтованості, недоведеності її спричинення саме діями відповідача, відсутності належних доказів, що підтверджують сам факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру.
Статтею 77 КАС України, встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Крім того в рішенні № 37801/97 від 1 липня 2003 р. по справі "Суомінен проти Фінляндії" Європейський суд вказав, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень полягає в тому, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, на оцінці всіх фактів та обставин, що мають значення.
З огляду на встановлені судом обставини відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірність прийнятої ним вимоги № Ф-13461-52-У від 19 листопада 2018 року про сплату боргу (недоїмки).
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування податкової вимоги та стягнення моральної шкоди належним чином обґрунтовані, підтверджені наявними матеріалами справи та підлягають частковому задоволенню.
Доводи апеляційної скарги дублюють відзив на адміністративний позов (а.с. 52) були предметом дослідження в суді першої інстанції та висновків останнього не спростовують.
З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області, - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2019 року по справі № 420/4224/19, - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач Семенюк Г.В.
Судді Домусчі С.Д. Шляхтицький О.І.