22 грудня 2020 року справа №360/3574/20
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Казначеєва Е.Г., Геращенка І.В., Міронової Г.М., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 360/3574/20 (головуючий суддя І інстанції Пляшкова К.О.), складеного в повному обсязі 28 жовтня 2020 року в м. Сєвєродонецьк Луганської області, за позовом Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу, -
28 вересня 2020 року, Рубіжанське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області звернулось до суду із позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) в якому позивач просив суд визнати протиправною та скасувати постанову відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 11 вересня 2020 року про накладення штрафу в розмірі 5100,00 грн на Рубіжанське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Луганській області за невиконання рішення суду у виконавчому провадженні № 61516061 за виконавчим листом № 360/3636/19, виданим Луганським окружним адміністративним судом 28 лютого 2020 року (а.с.1-6).
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 360/3573/20 позовні вимоги задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову начальника відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 11 вересня 2020 року ВП № 61516061 про накладення на Рубіжанське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області штрафу у розмірі 5100,00 грн. (а.с. 66-69).
Не погодившись із судовим рішенням, Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив суд скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду по справі № 360/3636/19 управлінням не виконано у повному обсязі, заходів щодо його повного виконання не вжито, поважності причин невиконання рішення не доведено.
Враховуючи викладене, відповідач вважає, що спірна постанова є правомірною та не підлягає скасуванню відповідно до норм Закону України «Про виконавче провадження» (а.с. 72-77).
Представники сторін в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином.
Разом із вищевказаною апеляційною скаргою Відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) подано клопотання про розгляд справи за відсутності представника відділу.
Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати, з наступних підстав.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що на підставі рішення Луганського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2019 року у справі № 360/3636/19, яке набрало законної сили 15 жовтня 2019 року, видано виконавчий лист № 360/3636/19 про зобов'язання Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області Луганської області виплатити ОСОБА_1 заборгованість з пенсії за віком за період з 01 березня 2018 року по 30 вересня 2018 року (арк. спр. 64-65).
Постановою державного виконавця від 12 березня 2020 року відкрито виконавче провадження № 61516061, копію якої направлено боржнику (арк. спр. 8, 62).
Державним виконавцем 12 березня 2020 року у ВП № 61516061 винесено постанови про стягнення виконавчого збору та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження (арк. спр. 57-60).
Листом від 24 березня 2020 року № 667/03.2-31К «Інформація про добровільне виконання виконавчого рішення суду у справі № 360/3636/19» Рубіжанське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області Луганської області повідомило державного виконавця, що на виконання рішення суду 23 вересня 2019 року прийнято рішення № 469 «Про відновлення нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 згідно з рішенням суду» в межах суми стягнення за один місяць з 01 березня 2018 року по 31 березня 2018 року; у жовтні 2019 року виплачено пенсію за віком за березень 2018 року в сумі 1604,85 грн; після набрання законної сили рішенням суду боржником прийнято рішення від 23 жовтня 2019 року № 502, яким відновлено нарахування та виплату пенсії за віком на користь стягувача з 01 березня 2018 року; у вересні 2019 нараховано на виплату жовтня 2019 року пенсію за період з 01 квітня 2018 року по 30 вересня 2018 року в сумі 9629,10 грн та поточну пенсію за жовтень 2019 року у розмірі 1749,85 грн; заявку на фінансування виплати включено до потреби у фінансуванні пенсійних виплат на жовтень 2019 року. З незалежних від управління причин виплату нарахованої пенсії за період з 01 квітня 2018 року проведено ГУПФУ в Луганській області не в повному обсязі. Повідомлено, що додатково Управлінням до ГУПФУ в Луганській області 24 березня 2020 року направлено лист № 664/03.2-31К «Щодо виділення фінансування на виконання рішення суду у справі № 360/3636/19 для виплати пенсії ОСОБА_1 », яким Управління клопотало профінансувати виплату нарахованої пенсії за період з 01 квітня 2018 року по 30 вересня 2018 року в сумі 9629,10 грн (арк. спр. 15-17, 48-50).
На підтвердження обставин, вказаних у листі від 24 березня 2020 року № 667/03.2-31К Рубіжанське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області Луганської області до Відділу надано копії: рішення від 23 вересня 2019 року № 469, листа від 23 вересня 2019 року № 2572/03.2-31К, рішення від 23 жовтня 2019 року № 502, листа від 23 жовтня 2019 року № 2780/03.2-31К, довідку від 24 березня 2020 року про розмір призначеної та фактично отриманої пенсії (арк. спр. 9-14, 51-56).
Державним виконавцем 11 вересня 2020 року винесено постанову про накладення штрафу на Рубіжанське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області Луганської області у розмірі 5100,00 грн, яку отримано позивачем 17 вересня 2020 року (арк. спр. 7, 47).
Правомірність прийняття постанови про накладення штрафу на управління Пенсійного фонду України Луганської області є спірним питанням даної справи.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності фінансового забезпечення боржника на проведення таких виплат, яке здійснюється з Державного бюджету України, не може вважатися невиконанням рішення без поважних причин.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з рішенням суду першої інстанції з наступних підстав.
За ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Відповідно до ст.ст. 14, 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Частиною 4 ст. 372 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України визначено, що основними засадами судочинства є, зокрема, обов'язковість судового рішення.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України.
Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII).
Відповідно до статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини першої статті 5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Згідно з частиною першою статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Пунктом 16 частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII передбачено право виконавця під час здійснення виконавчого провадження накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.
Відповідно до частин першої-третьої статті 63 Закону № 1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
Статтею 75 Закону №1404-VIII визначено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення. Судом апеляційної інстанції встановлено, що у справі №360/3636/19 судовими рішенням, яке набрало законної сили, встановлено, що вимоги виконавчого листа яким зобов'язано Рубіжанське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області виплатити ОСОБА_1 заборгованість з пенсії за віком за період з 01 березня 2018 року по 30 вересня 2018 року, в добровільному порядку боржником не виконано.
А тому, станом на дату винесення спірної постанови про накладення штрафу, відомості про повне виконання боржником рішення суду в добровільному порядку у державного виконавця були відсутні.
Посилання позивача, як на причину не виконання рішення суду, на лист до Головного управління ПФУ у Луганській області від 24 березня 2020 року щодо виділення фінансування на виконання рішення суду, а саме виплатити борг, суд апеляційної інстанції не приймає, оскільки доказів направлення зазначено листа, як і самого листа матеріали справи не містять.
Враховуючи, що позивач, зазначаючи про виконання рішення суду у добровільному порядку при цьому не надає жодних доказів виконання рішення суду, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком державного виконавця про доцільність накладення штрафу на позивача у розмірі 5 100,00 грн. у ВП.
До таких самих висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 14 травня 2020 року по справі № 522/3268/17.
Суд апеляційної інстанції не приймає доводи суду першої інстанції на те, що заборгованість з пенсії сформована та в електронному вигляді включена до реєстру судових рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою, суд апеляційної інстанції не приймає, з огляду на наступне.
Порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 року № 649 (далі - Порядок № 649).
Відповідно до пункту 1 Порядку № 649 цей Порядок визначає механізм погашення заборгованості, що утворилася внаслідок нарахування (перерахунку) пенсійних виплат на виконання судових рішень, коштами, передбаченими в державному бюджеті Пенсійному фонду України на цю мету.
Згідно з пунктом 3 Порядку № 649 боржник веде облік рішень у реєстрі рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою (далі - реєстр), відповідно до порядку, встановленого Пенсійним фондом України.
Пунктами 4, 5 Порядку № 649 передбачено, що черговість виконання рішень визначається датою їх надходження до боржника.
Для підтвердження суми, що підлягає виплаті, боржник подає до Пенсійного фонду України: документ, що підтверджує дату надходження судового рішення до боржника; копію судового рішення (судових рішень) або виконавчого листа; розрахунок суми, що підлягає виплаті, засвідчений керівником боржника або уповноваженою ним особою.
Відповідно до пункту 10 Порядку № 649 виділення коштів для виплати здійснюється Пенсійним фондом України в межах наявних бюджетних призначень Пенсійному фонду України на цю мету у спосіб перерахування коштів боржнику.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що виплата нарахованих (перерахованих) сум пенсій і за рішенням суду здійснюється, зокрема, коштами, передбаченими за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Черговість виконання судових рішень визначається датою їх надходження.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що позивачем не надано суду доказів того, що рішення Луганського окружного адміністративного суду у справі № 360/3636/19 включено до Реєстру судових рішень, що знаходяться на виконанні у казначействі за бюджетною програмою 3504040.
Крім того, на сайті Державної казначейської служби України відсутня інформація про включення рішення суду у справі № 360/3636/19 до Реєстру судових рішень, що знаходяться на виконанні у казначействі за бюджетною програмою 3504040.
Таким чином, позивачем не вжито заходів з метою виконання рішення суду у справі 360/3636/19.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов, дійшов помилкового висновку, що з матеріалів справи вбачається, що позивачем включено рішення Луганського окружного адміністративного суду у справі № 360/3636/19 до Реєстру судових рішень, що знаходяться на виконанні у казначействі за бюджетною програмою 3504040 (а.с.19).
Апеляційний суд зазначає, що в матеріалах справи на аркуші 19 знаходиться витяг з внутрішньої бази пенсійного фонду, а не з Реєстру судових рішень, що знаходяться на виконанні у казначействі за бюджетною програмою 3504040.
Вказані обставини в їх сукупності свідчать про невиконання позивачем судового рішення, яке набрало законної сили, за відсутності поважних причин.
З урахуванням зазначеного, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що доводи апелянта про наявність правових підстав у державного виконавця для винесення постанови про накладення штрафу на боржника є обґрунтованими, тому постанова про накладення штрафу за невиконання рішення суду є правомірною та не підлягає скасуванню.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Як зазначив Європейський суд з прав людини в справі «Золотас проти Греції» стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов'язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв'язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, заява № 66610/09). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Капітал Банк АД проти Болгарії» (Capital Bank AD v. Bulgaria, заява № 49429/99).
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апелянту надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах
Відповідно до положень ч.1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись статтями 271, 272, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) - задовольнити.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 360/3574/20 - скасувати.
Прийняти нову постанову.
У задоволені позовних вимог Рубіжанського обєданого управління Пенсійного фонду України Луганської області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу - відмовити у повному обсязі.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку встановленому ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 22 грудня 2020 року.
Судді Е.Г. Казначеєв
І.В. Геращенко
Г.М. Міронова