22 грудня 2020 року справа №200/5490/20-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Геращенка І.В., Компанієць І.Д., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 липня 2020 року у справі № 200/5490/20-а (головуючий І інстанції Логойда Т.В.) за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, третя особа Головне управління Державної казначейської служби України в Донецькій області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення коштів, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (далі - відповідач, ТУ ДСА), третя особа Головне управління Державної казначейської служби України в Донецькій області (далі - третя особа, ГУ ДКС»), в якому просила:
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області щодо нарахування та виплати судді Дружківського міського суду Донецької області ОСОБА_2 суддівської винагороди за період з 01 по 31 травня 2020 року (за винятком днів відпустки) із застуванням обмеження нарахування у сумі 44744,21 грн.;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області провести нарахування суддівської винагороди судді Дружківського міського суду Донецької області ОСОБА_2 на підставі частин 2 та 3 статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за період з 01 по 31 травня 2020 року (за винятком днів відпустки);
- стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області на користь судді Дружківського міського суду Донецької області ОСОБА_2 недоотриману суддівську винагороду за період з 01 по 31 травня 2020 року (за винятком днів відпустки), з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів, з урахуванням раніше виплаченої суми суддівської винагороди.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 17 липня 2020 року задоволено частково позовні вимоги, а саме суд: визнав протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області щодо нарахування та виплати ОСОБА_2 суддівської винагороди за період з 01 по 31 травня 2020 року (за винятком дня відпустки) із застуванням ст. 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”; зобов'язав Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області провести перерахунок суддівської винагороди ОСОБА_2 за період з 01 по 31 травня 2020 року (за винятком дня відпустки), обчисливши її відповідно до ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, та виплатити їй її недоотриману частину. В задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Відповідач, не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права. Апелянт зазначає, що абзац 1 ч. 1 ст. 48 Бюджетного кодексу України визначає, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років. Згідно з положеннями ч. 2 ст. 4 Бюджетного кодексу України виключно законом про Державний бюджет України визначаються надходження та витрати Державного бюджету України. Верховною Радою України 13 квітня 2020 року прийнято Закон України № 553-ІХ “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”, який набрав чинності 18 квітня 2020 року. Цим Законом встановлено обмеження нарахування, зокрема, суддівської винагороди, у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. Таким чином, нарахована суддівська винагорода обмежується максимальним розміром 47 230 грн. (4 723 х 10) на місяць. Зазначене питання було предметом розгляду Ради суддів України під час засідання, за результатами якого прийнято рішення від 24 квітня 2020 року № 22, в якому зазначено, що обмеження, встановлені цим Законом, слід застосовувати виключно до частини суддівської винагороди, заробітної плати, грошового забезпечення, розрахованих, починаючи з 18 квітня 2020 року, пропорційно до кількості відпрацьованих у місяці робочих днів, виходячи з фактично відпрацьованого часу з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу та інших надбавок і доплат). Також Рада суддів України звернула увагу на те, що оскільки складові суддівської винагороди, визначені ст. 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” окремо скороченню не підлягають, а Законом від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ не визначено відповідної процедури, тому розрахунок суддівської винагороди слід здійснювати на загальних підставах, а обмеження максимального її розміру - застосовувати до загальної суми розрахованої суддівської винагороди. Статтею 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” та п. 10 “Прикінцеві положення” Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ не внесені зміни до умов оплати праці, тому попередження працівників про запровадження нових або про зміну діючих умов оплати праці у бік погіршення не застосовується. Отже, зміни в законодавстві України, зокрема прийняття Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ зумовлені економічним становищем держави та спрямовані на досягнення фінансової стабілізації в умовах карантину. Таким чином, ТУ ДСА, як розпорядник коштів нижчого рівня не мало правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” (у редакції Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ).
На виконання ухвали Першого апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2020 року Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Донецькій області надано пояснення відповідно до яких будь-яких наказів, якими вирішено застосовувати обмеження, що передбачені ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди, управлінням не приймались, від місцевих загальних судів Донецької області такі накази до управління не надходили.
Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.
ОСОБА_2 працює на посаді судді Дружківського міського суду Донецької області (укази Президента України “Про призначення суддів” від 18 жовтня 2013 року № 570/2013 та від 23 грудня 2019 року №936/2019, накази про зарахування до штату суду від 22 жовтня 2013 року № 16-К та від 23 грудня 2019 року № 64-К, що прийняті головою Дружківського міського суду Донецької області).
За період з 01 по 31 травня 2020 року (за винятком 1 дня відпустки - 15 травня 2020 року) суддівську винагороду їй нараховано та виплачено не відповідно до положень ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, а в обмеженому розмірі згідно зі ст. 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.
Зазначене підтверджується довідкою відповідача від 08 липня 2020 року №04-1663/20-вих. про розмір суддівської винагороди ОСОБА_2 за травень 2020 року, в якій відображено, що судді Дружківського міського суду Донецької області ОСОБА_2 у травні 2020 року було нараховано суддівську винагороду (за винятком суддівської винагороди за період відпустки в розмірі 41 818,74 грн.) за 18 відпрацьованих днів у розмірі 44 744,21 грн., фактично виплачено за відпрацьований період після відрахування податків, зборів і обов'язкових платежів - 36 019,09 грн.
Вказана довідка співпадає з даними довідки відповідача від 25 червня 2020 року, в якій зазначено те, що за період з 01 травня 2020 року по 31 травня 2020 року позивачу нараховані оподатковувані доходи на загальну суму 86 562,95 грн. (41 818,74 грн. + 44 744,21 грн. = 86 562,95 грн.).
Задовольняючи частково, суд першої інстанції виходив з того, що нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду із застуванням ст. 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” суб'єкт владних повноважень діяв з порушенням вимог ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді. З огляду на наведене позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за спірний період із застуванням ст. 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”, із зобов'язанням відповідача провести перерахунок суддівської винагороди позивача за цей період, обчисливши її відповідно до ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, та виплатити їй її недоотриману частину (п. 10 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України).
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 126 Конституції України, незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Розмір винагороди судді встановлюється Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Відповідно до ч. 1 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Таким чином, з урахуванням положень Конституції України та Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виключено цим закон встановлює та регулює розмір винагороди судді та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч. 2-3 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 55 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Частиною 4 ст. 135 вказаного Закону визначено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.
Відповідно до ч. 5 - 8 ст. 135 вказаного Закону суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Суддям, які обіймають посади заступника голови суду, секретаря, голови судової палати, секретаря Пленуму Верховного Суду, секретаря Великої Палати Верховного Суду, виплачується щомісячна доплата в розмірі 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду, голові суду - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.
Суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.
Суддям виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Цілком таємно", - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Таємно", - 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.
Відповідно до ч. 9 ст. 135 вказаного Закону обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Відповідно до ч.ч.1 та 2 ст.148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.
Частиною 4 наведеної статті визначено, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює Державна судова адміністрація України.
Положеннями ст.149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Частиною 1 ст. 151 цього Закону визначено, що Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.
З урахуванням наведеного вбачається, що розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів є Державна судова адміністрація України.
12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 “Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19”, якою з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.
Законом України «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-IX внесено зміни до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", зокрема, доповнено статтями 28-32.
Відповідно до статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).
При цьому, зміни щодо розміру винагороди судді до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», який є спеціальним законом який регулює вказане питання у відповідності до норм Конституції України, не вносились.
Суд зазначає, що у рішенні від 08.04.2016 № 4-рп/2016 у справі №1-8/2016, Конституційний Суд України вкотре зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід'ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов'язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя.
Однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема, надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди, а суддям у відставці - щомісячного довічного грошового утримання або пенсії за вибором. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.
У рішенні від 03.06.2013 №3-рп/2013 у справі №1-2/2013, Конституційний Суд України зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.
У рішенні від 04.12.2018 №11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов'язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов'язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність. Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10 липня 1998 року, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.
Відповідно до ч. 1 4 ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцієюта законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.
Таким чином, з огляду на те, що законодавцем визначено регулювання суддівської винагороди виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів», суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» в частині суддівської винагороди не відповідає Конституції України, Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та нормам міжнародного права, отже, до спірних правовідносин застосовує норми Конституції України як норми прямої дії та Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Також суд зазначає, що положення частини 1 та 3 статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду № 10-р/2020 від 28.08.2020.
Зазначені обставини виключають необхідність звернення до Верховного Суду з клопотанням щодо внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності статті 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік».
В рішенні Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 зазначено, що вирішуючи питання щодо конституційності оспорюваних положень Закону № 294, Конституційний Суд України виходить із юридичної позиції, яку він неодноразово висловлював: оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007).
Ураховуючи викладене, Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
Конституційний Суд України неодноразово звертав увагу на недопустимість обмеження законом незалежності суддів, зокрема, їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020, від 11 березня 2020 року № 4-р/2020).
Проаналізувавши юридичні позиції щодо незалежності суддів, Конституційний Суд України дійшов висновку, що гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя; законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 11 березня 2020 року № 4-р/2020).
Отже, обмеження суддівської винагороди є посяганням на гарантії незалежності суддів.
Конституційний Суд України вважає, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України. Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв'язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.
Суд апеляційної інстанції враховує, що Верховний Суд у постанові від 25 червня 2018 року у справі № 208/1131/17 зазначив, що суд повинен досліджувати правомірність рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень на момент прийняття (вчинення) та не може обґрунтовувати юридичну правильність (правомірність) таких актів із урахуванням подій, які сталися, або могли статися у майбутньому. Отже, ухвалене Конституційним Судом України рішення не може вплинути на результат вирішення даної справи. Разом з цим, суд враховує висновки вищезазначеного рішення та юридичні позиції Конституційного Суду України в контексті обставин справи.
Отже, наведене дає підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір суддівської винагороди, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу.
Суд враховує доводи відповідача, що територіальне управління може проводити нарахування і виплати лише в рамках та межах визначених законодавством України в межах бюджетних асигнувань на поточний фінансовий рік, однак, вони не нівелюють висновки суду про необхідність застосування норм Конституції України та спеціального Закону №1402-VIII при нарахуванні і виплаті суддівської винагороди. Обмежуючи розмір суддівської винагороди шляхом внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», всупереч вимогам статті 130 Конституції України та статті 135 Закону №1402-VIII, законодавець зумовив ситуацію, з огляду на яку розпорядники бюджетних коштів, серед яких і відповідач у даній справі, виконуючи вимоги Бюджетного кодексу України, вимушені вчиняти дії, що порушують права та гарантії суддів.
Отже, вчинення відповідачем, як розпорядником бюджетних коштів, відповідних дій на виконання вимог чинного законодавства, які розглядаються як дії держави в цілому, за своєю суттю мають ознаки протиправності, оскільки порушують конституційні гарантії суддів.
Суд не приймає посилання апелянта на рішення Європейського суду з прав людини , оскільки висновки суду спрямовані на встановлення порушень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і захист прав людини (у виключних випадках - юридичної особи), а не органів державної влади. Крім того, обставини в зазначеній справі є відмінними від тих, які розглядались у справаї Європейського суду з прав людини.
Щодо посилання на рішення Конституційного Суду України щодо збалансованості бюджету України та те, що соціально-економічні права громадян не є абсолютними, суд зазначає, що зазанчене рішення не стосуються гарантій суддівської незалежності, однією з яких є суддівська винагорода, а обставини та питання які ними розглядались є відмінними від зазначеної справи.
Стосовно посилання апелянта на рішення Ради суддів України суд зазначає, що вказані рішення не є нормативно-правовими актами і, відповідно, не носять обов'язкового характеру.
Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за спірний період із застуванням ст. 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”, із зобов'язанням відповідача провести перерахунок суддівської винагороди позивача за цей період, обчисливши її відповідно до ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, та виплатити їй її недоотриману частину (п. 10 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України).
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані.
Керуючись 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 липня 2020 року у справі № 200/5490/20-а - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 липня 2020 року у справі № 200/5490/20-а - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно до ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дати складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 22 грудня 2020 року.
Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв
Судді І.В. Геращенко
І.Д. Компанієць