ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
місто Київ
22 грудня 2020 року справа №640/5218/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ФОП ОСОБА_1 )
доГоловного управління Держпраці у Київській області (далі по тексту - відповідач, ГУ Держпраці у Київській області)
про1) визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 02 жовтня 2018 року №КВ1090/57/АВ/П/ПТ/МГ/ФС-454; 2) визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 02 жовтня 2018 року №КВ1090/57/АВ/П/ПТ/МГ/ФС-455
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, зазначаючи про протиправність постанови Головного управління Держпраці у Київській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами, оскільки ОСОБА_1 не була повідомлена про проведення інспекційного відвідування, акт про проведення інспекційного відвідування не надсилався, а про розгляд справи про накладення штрафу не повідомлялося у встановленому порядку. На думку позивача, зафіксовані порушення є необґрунтованими, недоведеними та спростовуються матеріалами справи.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі №640/5218/19 у порядку спрощеного позовного провадження та призначено до судового розгляду.
У судовому засіданні 02 вересня 2020 року суд замінив позивача ОСОБА_1 на належного - фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 та ухвалив продовжити розгляд справи у порядку письмового провадження.
Відповідач подав відзив на позов, у якому проти задоволення позовних вимог заперечив посилаючись на правомірність прийняття оскаржуваних постанов, підтримавши висновки акта інспекційного відвідування.
Дослідивши наявні у справі докази, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив такі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 259 Кодексу законів про працю України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року №100 та розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року №929-р, функції і повноваження Державної інспекції України з питань праці передані правонаступникам Державній службі України з питань праці та її територіальним органам.
Держпраці України у межах повноважень, передбачених законом, на основі та на виконання Конституції та законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України, наказів Мінсоцполітики видає накази організаційно-розпорядчого характеру, організовує і контролює їх виконання.
Відповідно до пункту 7 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року №96 (далі по тексту - Положення №96), Держпраці України здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи.
Головне управління Держпраці у Київській області є територіальним органом Державної служби України з питань праці та діє на підставі Положення про таке управління.
Згідно з підпунктом 6 пункту 4 Положення №96 Державна служба України з питань праці здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.
Таким чином, ГУ Держпраці у Київській області, як територіальний орган Держпраці України, наділене повноваженнями державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.
Як вбачається з матеріалів справи, на підставі наказу про проведення інспекційного відвідування від 04 вересня 2018 року №3178 та направлення на проведення інспекційного відвідування 06 вересня 2018 року №1090 ГУ Держпраці у Київській області проведено 07 вересня 2018 року інспекційне відвідування ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за адресою: АДРЕСА_1 ; місцезнаходження за адресою: АДРЕСА_2 , на предмет додержання законодавства про працю, не оформлення трудових відносин.
За результатами інспекційного відвідування 07 вересня 2018 року складено акт інспекційного відвідування фізичної особи, яка використовує найману працю, №КВ1090/57/АВ. В акті інспекційного відвідування зафіксовано порушення позивачем ряд порушень, а саме:
- частини першої та другої статті 107 Кодексу законів про працю України, ФОП ОСОБА_1 плата за роботу у святкові і неробочі дні не проводиться у подвійному розмірі працівникам;
- частини третьої статті 24 Кодексу законів про працю України ФОП ОСОБА_1 допущено до роботи ОСОБА_2 з оформленням трудового договору з повідомленням центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України від 17 червня 2015 року №413;
- статті 29 Кодексу законів про працю України, працівникам не роз'яснено права та обов'язки та відсутня посадова інструкція;
- стаття 142 Кодексу законів про працю України, оскільки правила внутрішнього трудового розпорядку відсутні у ФОП.
На підставі акта інспекційного відвідування ГУ Держпраці у Київській області прийнято постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами:
від 02 жовтня 2018 року №КВ1090/57/АВ/П/ПТ/МГ/ФС/ - 454 відповідно до якої на підставі абзацу четвертого частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України накладено на ФОП ОСОБА_1 штраф у розмірі 111 690,00 грн.;
від 02 жовтня 2018 року №КВ1090/57/АВ/П/ПТ/МГ/ФС/ - 455, відповідно до якої на підставі абзацу восьмого частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України накладено на ФОП ОСОБА_1 штраф у розмірі 3 723,00 грн.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, Окружний адміністративний суд міста Києва виходить із такого.
Позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, посилається на постанову Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року №295 «Про деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», якою затверджено Порядок здійснення контролю за додержанням законодавства про працю (далі по тексту - Порядок №295).
Відповідно до пункту 2 Порядку №295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.
За змістом підпункту 6 пункту 5 Порядку №295 інспекційні відвідування проводяться, крім іншого, за інформацією ДФС та її територіальних органів про факти порушення законодавства про працю, виявлені у ході здійснення контрольних повноважень.
Рішення про доцільність проведення відповідних заходів з підстав, визначених підпунктами 5-7 цього пункту та пунктом 31 цього Порядку, приймає керівник органу контролю, його заступник.
Відповідно до пунктів 8 та 9 Порядку №295 про проведення інспекційного відвідування інспектор праці повідомляє об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі. Про проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин інспектор праці повідомляє об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі, якщо тільки він не вважатиме, що таке повідомлення може завдати шкоди інспекційному відвідуванню. Під час проведення інспекційного відвідування інспектор праці повинен пред'явити об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі своє службове посвідчення.
Отже, про проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин інспектор праці повідомляє об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі, якщо тільки він не вважатиме, що таке повідомлення може завдати шкоди інспекційному відвідуванню.
Враховуючи те, що предметом інспекційного відвідування визначено «виявлення неоформлених трудових відносин», відповідачем прийнято рішення не попереджувати позивача завчасно про інспекційне відвідування.
З огляду на викладене суд вважає доводи позивача про проведення інспекційного відвідування без попередження безпідставними, адже Порядок №295 не містять норм, які б зобов'язували відповідача завчасно повідомити позивача про проведення інспекційного відвідування.
Відповідно до пунктів 19, 20 та 26 Порядку №295 за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення.
Акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об'єкта відвідування або його уповноваженим представником.
Один примірник акта залишається в об'єкта відвідування.
У разі відмови керівника чи уповноваженого представника об'єкта відвідування від підписання або за неможливості особистого вручення акта і припису акт та припис складаються у трьох примірниках.
Два примірники акта і припису не пізніше ніж протягом наступного робочого дня надсилаються об'єкту відвідування рекомендованим листом з описом документів у ньому та з повідомленням про вручення. На примірнику акта та припису, що залишаються в інспектора праці, зазначаються реквізити поштового повідомлення, яке долучається до матеріалів інспекційного відвідування та невиїзного інспектування.
Об'єкт відвідування зобов'язаний повернути інспектору праці підписаний примірник акта та припису не пізніше ніж через три робочих дні з дати його отримання.
У разі ненадходження в установлений строк підписаного примірника акта та припису складається акт про відмову від підпису у двох примірниках, один з яких надсилається об'єкту відвідування рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Суд звертає увагу, що у справі відсутні докази направлення або вручення позивачу примірника акта інспекційного відвідування від 07 вересня 2018 року або ж докази складання акта про відмову від підпису, чим порушено вимоги Порядку №295.
Разом із тим, суд зазначає, що сам по собі факт неотримання примірника акта інспекційного відвідування не може бути підставою для визнання протиправною оскаржуваної постанови та не спростовує наявність встановлених у ньому порушень.
Пункт 6 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження » від 17 липня 2013 року №509 (далі по тексту - Порядок №509), визначає, що про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб'єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п'ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.
Відповідно до пункту 7 вказаного Порядку справа розглядається за участю представника суб'єкта господарювання або роботодавця, щодо якого її порушено. Справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду.
Наявні у справі докази підтверджують, що розгляд справи про накладення штрафу відбувся 04 жовтня 2018 року, про що позивача повідомлено у листі від 26 вересня 2018 року №43/2/18/13717, направленого поштою 27 вересня 2018 року.
Таким чином, повідомлення про розгляд справи надіслано більш ніж за п'ять днів до дати розгляду справи про накладення штрафу у відповідності до вимог пункту 6 Постанови №509, чим спростовуються доводи позивача щодо неповідомлення про розгляд справи про накладення штрафу.
Щодо порушень законодавства про працю, встановлених відповідачем під час інспекційного відвідування слід зазначити таке.
Частина перша статті 265 Кодексу законів про працю України визначає, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
Згідно з абзацами четвертим та восьмим частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі:
порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про працю, більш як за один місяць, виплата їх не в повному обсязі - у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення;;
порушення інших вимог законодавства про працю, крім передбачених абзацами другим - восьмим цієї частини, - у розмірі мінімальної заробітної плати за кожне таке порушення.
При цьому, накладення штрафних санкцій на суб'єкта господарювання можливе лише за умови доведеності його вини у вчиненні порушення вимог законодавства про працю.
Суд встановив, що позивач здійснює підприємницьку діяльність, шляхом надання послуг роздрібної торгівлі уживаними товарами в магазинах (код КВЕД 47.79) за адресою: АДРЕСА_2 .
При проведенні інспекційного відвідування відповідач встановив, що на момент проведення перевірки у ФОП ОСОБА_1 працювало 2 оформлених працівники.
Однак, як зазначено позивачем, на дату проведення вказаної перевірки у ФОП ОСОБА_1 працювало 4 особи, з якими було укладено трудові договори.
У свою чергу, відповідно до табеля робочого часу за червень 2018 року такі працівники як ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 працювали в святковий день 28 червня 2018 року (день Конституції України), а відповідні виплати роботодавцем не здійснювались; жодному працівнику не надано додатковий вихідний день, що, за висновком відповідача, свідчить про порушення статті 107 Кодексу законів про працю України.
Згідно зі статтею 107 Кодексу законів про працю України робота у святковий і неробочий день (частина четверта статті 73) оплачується у подвійному розмірі:
1) відрядникам - за подвійними відрядними розцінками;
2) працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками, - у розмірі подвійної годинної або денної ставки;
3) працівникам, які одержують місячний оклад, - у розмірі одинарної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота у святковий і неробочий день провадилася у межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота провадилася понад місячну норму.
Оплата у зазначеному розмірі провадиться за години, фактично відпрацьовані у святковий і неробочий день.
На бажання працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку.
Таким чином, Закон гарантує право працівника на обрання, за погодженням з керівництвом, виду компенсації за роботу у святковий день - грошової компенсації або надання іншого дня відпочинку.
Порядок застосування на підприємствах підсумованого обліку робочого часу визначено Методичними рекомендаціями щодо застосування підсумованого обліку робочого часу, затвердженими наказом Міністерства праці і соціальної політики України від 19 квітня 2006 року №138 (далі по тексту - Методичні рекомендації).
Згідно пунктом 3 Методичних рекомендацій, при підсумованому обліку робочого часу робота працівників регулюється графіками роботи (змінності), які розробляються роботодавцем і погоджуються з виборним органом первинної профспілкової організації, а в разі його відсутності можуть бути передбачені в колективному договорі.
Графіки роботи (змінності) розробляються таким чином, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин, передбаченого статтями 50 та 51 Кодексу законів про працю України.
Пунктом 6 Методичних рекомендацій встановлено, що обліковий період охоплює робочий час і години роботи у вихідні і святкові дні, години відпочинку. Щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, встановлена графіком, може коливатися протягом облікового періоду, але загальна сума годин роботи за обліковий період має дорівнювати нормі робочого часу в обліковому періоді.
Відповідно до пункту 11 Методичних рекомендацій у разі підсумованого обліку робочого часу робота у святкові та неробочі дні (статті 73 Кодексу законів про працю України) за графіком включається в норму робочого часу за обліковий період, установлену на підприємстві. Години роботи, що перевищують цю норму, вважаються надурочними і оплачуються в подвійному розмірі. Тому, під час підрахунку надурочних годин у випадку підсумованого обліку робочого часу робота у святкові і неробочі дні, проведена понад установлену на підприємстві норму робочого часу, за обліковий період не враховується, оскільки вона вже оплачена в подвійному розмірі.
Згідно з частиною другою статті 65 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган повинен вести облік надурочних робіт кожного працівника.
Відповідно до листа Мінсоцполітики від 09 грудня 2014 року №922/13/155-14 «Щодо компенсації за роботу у святкові (неробочі), вихідні дні» спосіб компенсації роботи у вихідний день (надання іншого дня відпочинку чи підвищена оплата) визначається за угодою сторін трудового договору в наказі про залучення працівника до роботи у вихідний день. Підвищеній оплаті у подвійному розмірі підлягає робота у вихідний день, якщо вона не компенсована наданням іншого дня відпочинку.
Робота у святкові та неробочі дні (стаття 73 Кодексу законів про працю України) також підлягає компенсації відповідно до статті 107 Кодексу законів про працю України.
Оплата праці за роботу у вихідний, святковий та неробочий день працівникам, які одержують місячний оклад, провадиться у розмірі одинарної годинної або денної ставки понад оклад, якщо робота у вихідний, святковий, неробочий день провадилася у межах місячної норми часу і в розмірі подвійної годинної або денної ставки понад оклад, якщо робота провадилась понад місячну норму.
Оплата у зазначеному розмірі провадиться за години, фактично відпрацьовані у вихідний, святковий і неробочий день. На бажання працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку. Ця норма статті 107 Кодексу законів про працю України використовується у випадку, коли робота у святковий, неробочий день не включається до норми робочого часу.
Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про оплату праці» роботодавець зобов'язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.
Отже, як вбачається з викладеного, робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі.
Разом із цим, позивач не надав суду доказів домовленостей із працівниками, які працювали у святковий день, наказу про надання таким працівникам дня відпочинку за роботу у святковий день або заяви працівника щодо приєднання законно отриманого дня відпочинку у зв'язку з відпрацьованим робочим часом у святковий день до щорічної відпустки. Крім того, позивач не надав табель обліку робочого часу, який би містив відповідну позначку, а саме «Ін» - інший невідпрацьований час (надання дня відпочинку за роботу у вихідний день).
При цьому судом не беруться до уваги пояснення працівників ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 щодо надання ФОП ОСОБА_1 додаткового вихідного дня, оскільки належним доказом надання працівникові дня відпочинку за роботу у святковий день є відповідний наказ.
Стосовно встановлених порушень статті 29 Кодексу законів про працю України з приводу не роз'яснення працівникам прав та обов'язків, відсутність посадової інструкції та статті 142 Кодексу законів про працю України щодо відсутності у ФОП ОСОБА_1 правил внутрішнього трудового розпорядку, суд зазначає про таке.
Відповідно до статті 29 Кодексу законів про працю України, до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов'язаний, зокрема:
1) роз'яснити працівникові його права і обов'язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору;
2) ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором.
З викладеного вбачається обов'язок роботодавця роз'яснити працівникові його права і обов'язки та проінформувати під розписку про умови праці.
Як зазначає позивач, у магазині, де ФОП ОСОБА_1 здійснює господарську діяльність, працює 4 особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , з якими укладено трудовий договір, при підписанні яких працівників ознайомлено з їх правами та обов'язками, умовами роботи, розміром та порядком виплати заробітної плати.
Однак, позивачем не доведено, що вказаним вище особам було роз'яснено їх трудові права та обов'язки, ці особи були проінформовані під розписку про умови праці, наявність небезпечних і шкідливих виробничих факторів та ознайомлені з правилами внутрішнього трудового розпорядку.
При цьому, суд звертає увагу, що підписання сторонами трудового договору не є належним ознайомленням працівника з умовами праці, з правами та обов'язками, правилами внутрішнього трудового розпорядку.
Зокрема, саме правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності передбачається час початку і закінчення щоденної роботи (зміни), (стаття 57 Кодексу законів про працю України), а так само час початку і закінчення перерви у роботі (частина друга статті 66 Кодексу законів про працю України).
Крім того, у справі не міститься доказів розроблення позивачем правил внутрішнього трудового розпорядку.
Частина перша статті 142 Кодексу законів про працю України визначає, що трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) на основі типових правил.
При цьому, що відповідно до частини першої статті 51 Цивільного України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин, а відповідно до частини статті 44 Господарського кодексу України до принципів підприємницької діяльності віднесено вільний найм підприємцем працівників.
Отже, з викладеного слідує, що фізична особа-підприємець, яким є позивач, при здійсненні підприємницької діяльності має керуватись нормативно-правовими актами, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб в тому числі, що стосується питань працевлаштування та організації праці найманих працівників, оскільки це є складовою підприємницької діяльності.
Таким чином, суд вважає, що положення статті 142 Кодексу законів про працю України розповсюджуються на позивача, а тому він має їх виконувати.
Враховуючи, що позивач не надав доказів, які підтверджують поінформування найманих працівників під розписку про роз'яснення прав та обов'язків, доказів наявності посадової інструкції та правил внутрішнього трудового розпорядку, суд погоджується із висновками відповідача про порушення ФОП ОСОБА_1 вимог статті 29 Кодексу законів про працю України.
Однак, суд звертає увагу, що у постанові від 02 жовтня 2018 року №КВ1090/57/АВ/П/ПТ/МГ/ФС/ - 454 про накладення штрафу вказано, що вона прийнята на підставі абзацу четвертого частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України, яка передбачає накладення штрафу за порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про працю, більш як за один місяць, виплата їх не в повному обсязі - у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення.
У свою чергу в акті інспекційного відвідування не встановлено, що позивач порушив встановлені строки виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про працю, більш як за один місяць, або виплачував їх не в повному обсязі.
Крім того, застосований розмір штрафу у розмірі 111 690,00 грн. не відповідає трикратному розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення. У свою чергу відповідач не обґрунтував розмір та безпідставно застосував до ФОП ОСОБА_1 штраф у розмірі 111 690,00 грн.
Враховуючи, що суд не уповноважений перебирати на себе дискреційні повноваження відповідача з обчислення суми штрафу, постанова від 02 жовтня 2018 року №КВ1090/57/АВ/П/ПТ/МГ/ФС/ - 454 про накладення штрафу при неправомірному визначенні суми штрафу підлягає скасуванню в повному обсязі.
У частині порушення частини третьої статті 24 Кодексу законів про працю України, а саме щодо допущення ФОП ОСОБА_1 до роботи ОСОБА_2 з оформленням трудового договору з повідомленням центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України від 17 червня 2015 року №413, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 24 Кодексу законів про працю України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим, зокрема при укладенні трудового договору з фізичною особою.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Як зафіксовано в акті інспекційного відвідування, ОСОБА_2 прийнята на посаду продавця-консультанта з 16 травня 2018 року на підставі наказу №3 від 16 травня 2018 року, про що 15 травня 2018 року подано відповідне повідомлення про прийняття на роботу до ДПІ у Шевченківському районі ДФС у м. Києві.
Проте, відповідач не вказав, у чому полягає порушення частини третьої статті 24 Кодексу законів про працю України, оскільки позивач уклав трудовий договір із ОСОБА_2 та в установлено порядку повідомив центральний орган виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу.
У зв'язку із викладеним, постанова ГУ Держпраці у Київській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 02 жовтня 2018 року №КВ1090/57/АВ/П/ПТ/МГ/ФС/ - 455 є протиправною та підлягає скасуванню.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність оскаржуваних постанов з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позовні вимоги задоволено, на користь позивача належить стягнути сплачений ним судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань ГУ Держпраці у Київській області.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними та скасувати постанови Головного управління Держпраці у Київській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 02 жовтня 2018 року №КВ1090/57/АВ/П/ПТ/МГ/ФС/ - 454 та від 02 жовтня 2018 року №КВ1090/57/АВ/П/ПТ/МГ/ФС/ - 455.
3. Стягнути на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 понесені нею витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 156,83 грн. (одна тисяча сто п'ятдесят шість гривень вісімдесят три копійки) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Київській області.
Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 );
Головне управління Держпраці у Київській області (04060, м. Київ, вул. Вавілових, 10; ідентифікаційний код 39794214).
Суддя В.А. Кузьменко