ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
місто Київ
22 грудня 2020 року справа №640/13855/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомПублічного акціонерного товариства «Банк Камбіо» (далі по тексту - позивач, ПАТ «Банк Камбіо»)
доГоловного управління ДФС у Київській області (далі по тексту - відповідач, ГУ ДФС у Київській області)
проскасування вимоги від 03 червня 2019 року №164381-55
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, зазначаючи, що під час здійснення ліквідації у банку не виникає зобов'язань щодо сплати податків, у зв'язку з чим відповідач не мав права надсилати до банку податкову вимогу.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 вересня 2019 року адміністративну справу №640/13855/19 прийнято до розгляду та відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
Відповідач подав відзив на позов, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, у зв'язку із тим, що прийняття податкової вимоги не свідчить про провадження заходів, спрямованих на стягнення податкового боргу, а лише формують та документально визначають податковий борг для його погашення у сьому чергу відповідно до положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Дослідивши наявні у справі докази, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив такі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи.
Відповідно до податкової вимоги ГУ ДФС у Київській області від 03 червня 2019 року №164381-55 ПАТ «Банк Камбіо» повідомлено, що станом на 02 червня 2019 року сума податкового боргу вказаного платника податків з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується юридичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, становить 1 454,65 грн.
Згідно з пунктом 59.1 статті 59 Податкового кодексу України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
За приписами пункту 59.3 статті 59 Податкового кодексу України податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов'язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов'язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.
Згідно з пунктом 1.3 статті 1 Податкового кодексу України визначено, що цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», з банків, на які поширюються норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», та погашення зобов'язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, зборів на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій.
За правилами пункту 8 Розділу X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.
Наведені положення законодавства свідчать, що для правовідносин, що виникають під час дії тимчасової адміністрації банку або ліквідації банку, яку здійснює уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, пріоритетними є норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Статтею 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.
Так, згідно з підпунктами 1, 2 частини п'ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення майна (у тому числі коштів) банку, накладення арешту та звернення стягнення на майно (у тому числі кошти) банку (виконавче провадження щодо банку зупиняється, у тому числі знімаються арешти, накладені на майно (у тому числі на кошти) банку, а також скасовуються інші вжиті заходи примусового забезпечення виконання рішення щодо банку).
Отже, у контролюючого органу відсутнє право накладення арешту та звернення стягнення на майно (у тому числі кошти) під час тимчасової адміністрації у банку.
Матеріали справи підтверджують, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 04 грудня 2014 №782 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк Камбіо» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 04 грудня 2014 року №140 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк Камбіо».
Згідно з вказаним рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з 05 грудня 2014 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію у ПАТ «Банк Камбіо».
Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 27 лютого 2015 року №144 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк Камбіо» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02 березня 2015 року №46 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк Камбіо» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку». Станом на день розгляду даної справи процедура ліквідації позивача не завершена та триває.
ГУ ДФС у Київській області сформовано податкову вимогу за формою «Ю» від 03 червня 2019 року №164381-55, якою встановлено суму податкового боргу ПАТ «Банк Камбіо» за податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, станом на 02 червня 2019 року у розмірі 1 454,65 грн. за основним платежем без нарахування пені чи штрафних (фінансових) санкцій.
Проте, направлення на адресу позивача податкової вимоги не свідчить про провадження органом доходів і зборів заходів, спрямованих на погашення податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу. Такі дії контролюючого органу лише формують та документально визначають податковий борг, при цьому останні об'єктивно передують процесу погашення податкових зобов'язань або стягненню податкового боргу. Власне, сама обставина прийняття/формування контролюючим органом податкової вимоги не порушує приписів частини п'ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки в даному випадку контролюючим органом не здійснювалось нарахування будь-яких санкцій (пені) за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), не накладався арешт на кошти чи майно банку, не здійснювалось примусове стягнення його коштів та майна.
Аналогічна правова позиція вже неодноразово висловлювалась Верховним Судом, зокрема у постановах від 21 вересня 2018 року у справі №808/3046/16, від 02 квітня 2019 року у справі №815/6751/16, від 04 грудня 2018 року по справі №813/4158/16 та від 05 березня 2020 року по справі №803/1408/16.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про правомірність формування відповідачем оскаржуваної податкової вимоги, яка не свідчить про провадження контролюючим органом дій, спрямованих на погашення податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу, а лише документально визначає податковий борг.
Інших доводів на підтвердження протиправності формування оскаржуваної податкової вимоги матеріали справи не містять.
З огляду на вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги скасування податкової вимоги від 03 червня 2019 року №164381-55 документально та нормативно не підтверджуються.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем доведено правомірність оскаржуваної вимоги з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ПАТ «Банк Камбіо» не підлягає задоволенню.
Оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено, судові витрати не підлягають відшкодуванню.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову Публічному акціонерному товариству «Банк Камбіо» відмовити повністю.
Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Публічне акціонерне товариство «Банк Камбіо» (01001, м. Київ, вул. Заньковецької/Станіславського, буд. 3/1; ідентифікаційний код 26549700);
Головне управління ДФС у Київській області (03151, м. Київ, вул. Народного ополчення, 5А; ідентифікаційний код 39393260).
Суддя В.А. Кузьменко