ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
08 грудня 2020 року м. Київ № 640/13963/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Пащенка К.С., суддів: Чудак О.М., Шейко Т.І., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом заступника Генерального прокурора
до: Кабінету Міністрів України, Міністерства соціальної політики України, Міністерства розвитку громад та територій України
провизнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії
представники сторін:позивача - Баклан Н.Ю.; відповідача-1 - Полець Д.М.; відповідача-2 - Лунько І.І.; відповідача-3 - Гаврилюк Е.В.
(у судовому засіданні 08.12.2020, відповідно до ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України (по тексту - КАС України), проголошено вступну та резолютивну частини рішення (скорочене рішення)),
Заступником Генерального прокурора (адреса: 01011, м. Київ, вул. Різницька, буд. 13/15, ідентифікаційний номер - 00034051) (далі - позивач, Заступник ГП) подано на розгляд Окружному адміністративному суду міста Києва позов до Кабінету Міністрів України (адреса: 01008, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 12/2, ідентифікаційний код - 00031101) (в подальшому - відповідач 1, КМУ, КМ України), Міністерства соціальної політики України (адреса: 01601, м. Київ, вул. Еспланадна, буд. 8/10, ідентифікаційний код - 37567866) (нижче - відповідач 2, МСП України) та Міністерства розвитку громад та територій України (адреса: 01601, м. Київ, вул. Велика Житомирська, буд. 9, ідентифікаційний код - 37471928) (надалі - відповідач 3 або МРГТ України) у якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Міністерства соціальної політики України та Міністерства розвитку громад та територій України в частині нерозроблення порядку збереження майна та житлових приміщень дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, як це передбачено п. 9 розпорядження Кабінету Міністрів від 09.08.2017 № 526-р;
- визнати протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України в частині неприйняття порядку збереження майна та житлових приміщень дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, як це передбачено ч. 1 ст. 32 Закону України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування";
- зобов'язати Кабінет Міністрів України вжити заходів та прийняти рішення про встановлення порядку збереження майна та житлових приміщень дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Мотивуючи позовні вимоги Заступника ГП зазначає, що у вказаних правовідносинах бездіяльність відповідачів порушує інтереси держави, оскільки перешкоджає реалізації передбачених законами пільг і соціальних гарантій для дітей вразливих категорій.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.07.2020 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження у даній справі, постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження у підготовчому судовому засіданні на 06.08.2020.
Призначеного дня судом оголошено перерву у справі до 10.09.2020.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.09.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду у складі колегії суддів по суті на 20.10.2020.
У судовому засіданні вказаного дня та 10.11.2020 по справі оголошувалась перерва, розгляд справи призначено на 08.12.2020.
В цей день під час розгляду справи представник Заступника ГП підтримав, за викладених у позові підстав, позовні вимоги в повному обсязі та просив задовольнити позов.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що офісом Генерального прокурора встановлено факт бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони дитинства, а саме стосовно забезпечення реалізації житлових та майнових прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Зокрема, держава забезпечує дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, а також особам із їх числа, які до передачі під опіку чи піклування, влаштування в дитячі будинки сімейного типу, прийомні сім'ї, заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, мали впорядковане житло, що зберігалося за ними, вселення їх у ці приміщення і повернення їм майна, що знаходилося в цих приміщеннях на день передачі дітей під опіку чи піклування, влаштування в дитячі будинки сімейного типу, прийомні сім'ї, заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Так, згідно з ч. 1 ст. 25 Закону України «Про охорону дитинства» діти, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування, мають право на особливий захист і допомогу з боку держави.
Частиною 3 ст. 25 цього Закону визначено, що у разі передачі дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, під опіку чи піклування, влаштування в будинки дитини, дитячі будинки, школи-інтернати, дитячі будинки сімейного типу та прийомні сім'ї жиле приміщення, в якому вони проживали, зберігається за дітьми протягом усього часу перебування їх в цих закладах, у опікунів чи піклувальників, дитячому будинку сімейного типу, прийомній сім'ї незалежно від того, чи проживають у жилому приміщенні, з якого вибули діти, інші члени сім'ї.
Крім того, 01.07.2010 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту житлових прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб з їх числа».
Зокрема, у Законі України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» частину першу статті 32 викладено в такій редакції: «За дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, а також особами з їх числа зберігається право на житло, в якому вони проживали з батьками, рідними до встановлення опіки, піклування, влаштування в прийомні сім'ї, дитячі будинки сімейного типу, заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України».
Пунктом 3 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту житлових прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб з їх числа» Кабінет Міністрів України зобов'язано у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.
Таким чином, як акцентує позивач, починаючи з 01.07.2010 повноваження на встановлення умов і порядку збереження за дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, майна та житла законодавець делегував Кабінету Міністрів України.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 09.08.2017 № 526-р (далі - Розпорядження № 526-р) затверджено План заходів з реалізації І етапу Національної стратегії реформування системи інституційного догляду та виховання дітей на 2017- 2026 роки, згідно з яким розроблення порядку збереження майна та житлових приміщень дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, доручено Міністерству соціальної політики України (далі - Мінсоцполітики) та Міністерству розвитку громад та територій України (далі - Мінрегіон) шляхом видання відповідного наказу з визначенням терміну виконання - II квартал 2018 року.
Постановою Верховної Ради України від 17.01.2020 «Про стан соціального захисту дітей та невідкладні заходи, спрямовані на захист прав дитини в Україні» Кабінет Міністрів України зобов'язано здійснити перегляд і вдосконалення плану заходів з реалізації І етапу Національної стратегії реформування системи інституційного догляду та виховання дітей на 2017-2026 роки з метою забезпечення дотримання найкращих інтересів дитини під час прийняття рішень стосовно дитини.
Цією ж постановою Верховна Рада України доручила Офісу Генерального прокурора вжити заходів для захисту інтересів держави, зокрема прав дітей.
За цих обставин Заступник ГП відмічає, що під час виконання постанови Верховної Ради України Офісом Генерального прокурора встановлено, що станом на 19.06.2020 порядку збереження майна та житлових приміщень дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, не розроблено та не затверджено, що перешкоджає належному забезпеченню реалізації житлових та майнових прав дітей указаних категорій.
При цьому позивач відмічає, що з метою досудового врегулювання спору Офісом Генерального прокурора 17.04.2020 до Кабінету Міністрів України, Мінсоцполітики та Мінрегіону направлено листи з пропозицією вирішити питання про прийняття відповідного нормативного акта.
За результатами розгляду листа, адресованого Мінсоцполітики, останнім 13.05.2020 надіслано відповідь № 89115-20, з якої вбачається, що передбачений Планом заходів з реалізації І етапу Національної стратегії реформування системи інституційного догляду та виховання дітей на 2017 - 2026 роки порядок збереження майна та житлових приміщень дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, на думку Мінсоцполітики, не може бути виконаний шляхом видання наказу.
Водночас Мінсоцполітики не наведено жодних даних про вжиття ним заходів щодо врегулювання цього питання з Кабінетом Міністрів України.
Кабінетом Міністрів України відповіді по суті розгляду листа не надано та повідомлено (№ 17088/1/1-20 від 24.04.2020) про направлення його до Мінсоцполітики та Мінрегіону.
У свою чергу, Мінрегіон листом № 7/9.3.2/7993-20 від 18.05.2020 повідомило про те, що вирішення вказаного питання належить до компетенції Мінсоцполітики, яке і визначено головним виконавцем заходу, передбаченого п. 9 Планом заходів з реалізації І етапу Національної стратегії реформування системи інституційного догляду та виховання дітей на 2017 - 2026 роки.
Так Заступник ГП зауважує, що наразі передбаченого Законами України «Про охорону дитинства» та «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» порядку збереження майна та житлових приміщень дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського, не прийнято.
В розрізі відповідних обставин позову позивач примічає, що у тримісячний строк з дня наступного за днем опублікування (27.07.2010) Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту житлових прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб з їх числа» Кабінет Міністрів України був зобов'язаний, зокрема, забезпечити прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації цього Закону, у тому числі щодо визначення умов та порядку збереження майна та житлових приміщень дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Водночас КМУ відповідний нормативно-правовий акт в межах відповідного строку не прийнято.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про охорону дитинства» проведення державної політики щодо охорони дитинства, розробку і здійснення цільових загальнодержавних програм соціального захисту та поліпшення становища дітей, підтримки сімей з дітьми, координацію діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади у цій сфері Забезпечує Кабінет Міністрів України.
Водночас центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань сім'ї та дітей, їх оздоровлення і відпочинку, усиновлення та захисту прав дітей, визначено Мінсоцполітики.
Положенням про Міністерство розвитку громад та територій України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.04.2014 № 197, визначено, що Мінрегіон є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику. Згідно з покладеними на нього завданнями Мінрегіон серед іншого озробляє в установленому порядку проекти нормативно-правових актів з итань регіональної політики; затверджує порядки, стандарти, норми і правила у сфері житлової політики тощо.
Таким чином, в силу вищенаведених правових норм Мінсоцполітики є головним розробником проекту порядку збереження майна та житлових приміщень дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а Мінрегіонбуд - заінтересованим органом, які у строк виконання - II квартал 2018 року вищевказаний проект порядку не розробили.
Статтею 19 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» визначено, що Кабінет Міністрів України здійснює постійний контроль за виконанням органами виконавчої влади Конституції України та інших актів законодавства України, вживає заходів щодо усунення недоліків у роботі зазначених органів.
Водночас Кабінетом Міністрів України не вчинено жодних дій, спрямованих на дотримання вимог Законів України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту житлових прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб з їх числа», «Про охорону дитинства» та «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» та усунення недоліків у роботі Мінсоцполітики і Мінрегіону.
Така бездіяльність Кабінету Міністрів України, Мінсоцполітики та Мінрегіону триває, а тому, як вважає позивач, вона є протиправною і свідчить про неналежне виконання цими органами своїх повноважень у сфері охорони дитинства.
Відсутність встановленого Кабінетом Міністрів порядку збереження майна та житлових приміщень дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, порушує житлові та майнові права дітей, які перебувають під особливою охороною держави.
Поряд із цим враховуючи, що Кабінет Міністрів України протягом тривалого часу ухиляється від прийняття рішення про встановлення порядку збереження майна та житлових приміщень дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, необхідність прийняття якого Законом покладено саме на нього, а тому Заступник ГП переконаний, що ефективним способом захисту порушеного права дітей буде зобов'язання Кабінету Міністрів України вжити заходів та прийняти відповідне рішення, яке останнім мало бути прийнято ще до 27.10.2010.
Представник відповідача-1 проти позову заперечив та, за аргументів про необґрунтованість та недоведеність позовних вимог, зауважив на відсутності підстав для задоволення позову.
Зокрема, у відзиві на позов КМ України підкреслив, що в період з 2010 року по 2018 рік в постанову Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини» вносилися зміни, приводилось в актуальність механізм провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 09 серпня 2017 року № 526-р «Про Національну стратегію реформування системи інституційного догляду та виховання дітей на 2017-2026 роки та план заходів з реалізації її І етапу» схвалено Національну стратегію реформування системи інституційного догляду та виховання дітей на 2017-2026 роки та затверджено план заходів з реалізації І етапу Національної стратегії реформування системи інституційного догляду та виховання дітей на 2017-2026 роки.
Відповідно до пункту 9 вищезазначеного Міністерству соціальної політики України та Міністерству розвитку громад та територій України доручено розроблення порядку збереження майна та житлових приміщень дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, строком виконання до II кварталу 2018 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03 жовтня 2018 року № 800 «Деякі питання соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі таких, що можуть загрожувати їх життю та здоров'ю» внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 та затверджено Порядок взаємодії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, закладів та установ під час забезпечення соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі таких, що можуть загрожувати їх життю та здоров'ю.
Відповідно до пункту 57 вищезазначеного порядку районна, районна у мм. Києві та Севастополі держадміністрація, виконавчий орган міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об'єднаної територіальної громади за місцем знаходження майна забезпечує збереження майна дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, і вживає заходів до встановлення опіки над майном. Рішення про встановлення опіки над майном приймається за місцем знаходження майна за поданням служби у справах дітей.
Згідно з пунктом 61 вищезазначеного положення служба у справах дітей за місцем знаходження нерухомого майна дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, веде облік такого майна за формою згідно з додатком 8.
Наказом Міністерства соціальної політики України від 26 січня 2012 року № 37, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20 лютого 2012 року за № 245/20558 затверджено Форму звітності № 1-ЗЖД (річна) «Звіт про збереження житлових прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» та Інструкцію щодо заповнення форми звітності № 1-ЗЖД (річна) «Звіт про збереження житлових прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування».
Наказом Міністерства соціальної політики України від 14 червня 2018 року № 890 «Про деякі питання діяльності об'єднаної територіальної громади щодо соціальної підтримки населення та захисту прав дітей» затверджено методичні рекомендації щодо організації та забезпечення діяльності об'єднаної територіальної громади у сфері соціального захисту населення та захисту прав дітей.
Постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2020 року № 585 «Про забезпечення соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах» затверджено порядок забезпечення соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі дітей, які постраждали від жорстокого поводження.
З огляду на вищезазначене, доводи позивача про протиправну бездіяльність Кабінету Міністрів України, як вказує відповідач-1, не ґрунтуються на нормах законодавства та не відповідають дійсним обставинам справи, є необґрунтованими, надуманими та безпідставними, а позовні вимоги мають бути залишені без задоволення.
Представник відповідача-2 підтримав викладені у відзиві заперечення про те, що на виконання Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту житлових прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб з їх числа", прийнятим Верховною Радою України 01.07.2010, внесено зміни до Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 № 866 (зі змінами) (далі - Порядок).
Порядок містить окремий розділ „Захист майнових та житлових прав дітей, дітей- сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування", в якому визначено механізм збереження житла дітей зазначеної категорії, що передбачає: 1) процедуру опису майна дитини (за наявності); 2) встановлення опіки над майном, яке належить дитині-сироті або дитині, позбавленій батьківського піклування, на праві власності; 3) взаємообмін Інформацією про збереження нерухомого майна між органами опіки та піклування за місцем знаходження цього майна, за місцем проживання дитини та за місцем її походження; 4) ведення обліку нерухомого майна; 5) особливості забезпечення права дитини на спадкування майна; 6) процедуру передання житла дитини в оренду з метою його належного збереження та затвердження форми примірного договору оренди житлового приміщення (наказ Мінсоцполітики від 16.05.2013 № 277); 7) врегулювання питань учинення правочинів із майном дитини з дотриманням її найкращих інтересів.
У 2017 році при розробленні Національної стратегії реформування системи інституційного догляду та виховання дітей на 2017-2026 роки та плану заходів з реалізації її І етапу деякі місцеві органи виконавчої влади запропонували передбачити завдання щодо розроблення порядку збереження майна та житлових приміщень дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, з метою вивчення можливостей удосконалення наявних правових механізмів у цій сфері. Індикатором виконання цього завдання було визначено видання відомчого наказу.
Розробленим Мінсоцполітики відповідним проектом наказу було визначено дії служб у справах дітей щодо реалізації діючого механізму збереження житла, визначеного Порядком.
Цей проект наказу було опрацьовано зі службами у справах дітей обласних, Київської міської державних адміністрацій. Також було проведено відповідні консультації з Міністерством юстиції, яке надало роз'яснення стосовно того, що в Мінсоцполітики відсутні повноваження для видання наказу щодо збереження майна та житлових приміщень дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Тому державна реєстрація наказу не проводилась.
Разом із тим, з метою вдосконалення визначеного законодавством механізму збереження майна дітей зазначеної категорії та осіб з їх числа, підготовленою Мінсоцполітики постановою Кабінету Міністрів України від 18.04.2018 № 300, було внесено зміни до Порядку та умов надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на проектні, будівельно-ремонтні роботи, придбання житла та приміщень для розвитку сімейних та інших форм виховання, наближених до сімейних, та забезпечення житлом дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, осіб з їх числа, якими передбачено заборону на відчуження упродовж 10 років житла, придбаного для дітей зазначеної категорії та осіб з їх числа.
Таким чином, завдання щодо порядку збереження майна та житлових приміщень дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, Мінсоцполітики було виконано.
Так, за твердженнями Мінсоцполітики, Кабінет Міністрів України, Міністерство соціальної політики України, Міністерство розвитку громад та територій України діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачалися Конституцією України, Законами України „Про охорону дитинства", „Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" в частині наявності урядового порядку, який регламентує збереження житла дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Присутній у судовому засіданні представник відповідача-3 наголосив на підтриманні викладених у відзиві обставин, у якому Мінрегіон посилається на те, що планом заходів з реалізації І етапу Національної стратегії реформування системи інституційного догляду та виховання дітей на 2017- 2026 роки (пункт 9), затвердженим розпорядженням Кабінету Міністрів України від 09.08.2017 № 526-р, головним виконавцем завдання щодо розроблення порядку збереження майна та житлових приміщень дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування визначено Мінсоцполітики.
Окрім того, листом від 18.05.2020 № 7/9.3.2/7993-20 було поінформовано позивача про відсутність у Мінрегіону повноважень щодо розроблення порядку збереження майна та житлових приміщень дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, оскільки відповідно до підпункту 55 пункту 4 Положення про Міністерство соціальної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 № 423, Мінсоцполітики відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, організовує та координує роботу із забезпечення житлом дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, осіб з їх числа.
Також відповідач-3 звернув увагу про повідомлення позивача про те, що у разі надходження проектів нормативно-правих актів, якими буде запропоновано порядок збереження майна та житлових приміщень дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, осіб з їх числа, Мінрегіон візьме участь в їх опрацюванні в установленому законодавством порядку.
Тобто відсутні обґрунтовані підстави, які могли б свідчити про очевидну протиправність бездіяльності Мінрегіону щодо не розроблення порядку збереження майна та житлових приміщень дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, осіб з їх числа.
У своїх відповідях на відзиви позивач висвітлює позиції щодо доведеності позовних вимог та необґрунтованості відповідних заперечень відповідачів.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив наступне.
У липні 2010 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту житлових прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб з їх числа» № 2394-VI від 01.07.2010.
Згідно положень цього Закону передбачено викладення частини першої статті 32 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» в такій редакції: «За дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, а також особами з їх числа зберігається право на житло, в якому вони проживали з батьками, рідними до встановлення опіки, піклування, влаштування в прийомні сім'ї, дитячі будинки сімейного типу, заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України».
17.04.2020 Офісом Генерального прокурора направлено до Кабінету Міністрів України, Мінсоцполітики та Мінрегіону листи №№: 24/1-41134-20, 24/1-41134-20, 24/1-41134-20, з вимогами щодо вжиття невідкладних заходів з прийняття відповідного нормативного акта.
Листом № 17088/1/1-20 від 24.04.2020 Кабінетом Міністрів України скеровано запит Офісу Генерального прокурора до Мінсоцполітики та Мінрегіону.
13.05.2020 Мінсоцполітики надано Офісу Генерального прокурора відповідь, що оформлена у листі № 89115-20, згідно якої зазначено, що передбачений Планом заходів з реалізації І етапу Національної стратегії реформування системи інституційного догляду та виховання дітей на 2017 - 2026 роки порядок збереження майна та житлових приміщень дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, на думку Мінсоцполітики, не може бути виконаний шляхом видання наказу; відповідне завдання буде передбачене планом заходів з реалізації ІІ етапу Національної стратегії реформування системи інституційного догляду та виховання дітей на 2017 - 2026 роки.
Мінрегіон листом № 7/9.3.2/7993-20 від 18.05.2020 повідомив Офіс Генерального прокурора, що прийме участь у опрацюванні запропонованих йому відповідних нормативно-правових актів.
Так обставини відсутності встановленого Кабінетом Міністрів України порядку збереження майна та житлових приміщень дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, порушує житлові та майнові права дітей, які перебувають під особливою охороною держави, тому, як наслідок, бездіяльність КМ України, Мінсоцполітики та Мінрегіону в частині виконання ними своїх повноважень у сфері охорони дитинства обумовило звернення Заступника ГП до адміністративного суду з відповідним позовом.
Вирішуючи спір по суті, суд зауважує на таке.
Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про охорону дитинства», Законом України ««Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», «Порядком провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 № 866, та іншими нормативно-правовими актами, виданими на їх виконання (тут і по тексту відповідні нормативно-правові акти наведено в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Статтею 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» встановлено, що Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.
Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.
Акти Кабінету Міністрів України з організаційно-розпорядчих та інших поточних питань видаються у формі розпоряджень Кабінету Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року № 423 затверджено «Положення про Міністерство соціальної політики України», згідно якого Міністерство соціальної політики України (Мінсоцполітики) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері соціальної політики, загальнообов'язкового державного соціального та пенсійного страхування, соціального захисту, волонтерської діяльності, з питань сім'ї та дітей, оздоровлення та відпочинку дітей, усиновлення та захисту прав дітей, запобігання насильству в сім'ї, протидії торгівлі людьми, відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики щодо пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, соціального захисту ветеранів війни та осіб, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в частині організації виплати їм разової грошової допомоги, соціальної та професійної адаптації військовослужбовців, які звільняються, осіб, звільнених з військової служби, у сфері здійснення державного нагляду та контролю за додержанням вимог законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб, у сфері здійснення державного контролю за додержанням вимог законодавства під час надання соціальної підтримки та з питань захисту прав дітей.
Мінсоцполітики відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, організовує та координує роботу із забезпечення житлом дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, осіб з їх числа.
Згідно приписів «Положення про Міністерство розвитку громад та територій України», затв. Постановою КМУ від 30.04.2014 197, Міністерство розвитку громад та територій України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України. Мінрегіон є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну регіональну політику, державну політику у сфері розвитку місцевого самоврядування, територіальної організації влади та адміністративно-територіального устрою, державну житлову політику і політику у сфері благоустрою населених пунктів, державну політику у сфері житлово-комунального господарства, державну політику у сфері поводження з побутовими відходами, державну політику у сфері будівництва, містобудування, просторового планування територій та архітектури, державну політику у сфері технічного регулювання у будівництві, а також забезпечує формування державної політики у сфері архітектурно-будівельного контролю та нагляду, у сфері контролю житлово-комунального господарства та у сфері забезпечення енергетичної ефективності будівель.
Відповідно до положень Регламенту Кабінету Міністрів України, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 року № 950 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 9 листопада 2011 року № 1156), головним розробником проекту акта Кабінету Міністрів є орган, який вносить проект акта до Кабінету Міністрів.
Розробниками проектів актів Кабінету Міністрів є міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, державні колегіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації відповідно до своєї компетенції.
Підготовку проектів актів Кабінету Міністрів з питань забезпечення його діяльності та організації діяльності Секретаріату Кабінету Міністрів за дорученням Прем'єр-міністра здійснює Мін'юст або інше міністерство відповідно до компетенції для подальшого внесення в установленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів відповідного проекту акта.
Якщо питання, що потребує врегулювання, належить до компетенції кількох органів виконавчої влади, розробником проекту акта Кабінету Міністрів є орган, компетенція якого у відповідній сфері правового регулювання є домінуючою. Інші органи виконавчої влади, що відповідно до компетенції беруть участь у розробленні проекту акта або його погодженні, є заінтересованими органами.
Проект акта Кабінету Міністрів підлягає обов'язковому погодженню усіма заінтересованими органами, а також Мінфіном та Мінекономрозвитку (за винятком проекту розпорядження з кадрових питань та щодо зміни особи, уповноваженої на підписання міжнародного договору України).
Таким чином саме до завдань Мінсоцполітики відноситься організація та координація роботи із забезпечення житлом дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, осіб з їх числа.
При цьому Мінсоцполітики не обмежено в повноваженнях виступати розробником проекту акта Кабінету Міністрів з питань, що виникають у сфері забезпечення житлом дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, осіб з їх числа.
Тоді як Мінгеріонбуд, з огляду на його компетенцію, та у випадку потреби участі у відповідному врегулюванні, вправі брати участь у розробленому Мінсоцполітики проекту акта або його погодженні, тобто виступати заінтересованим органом.
В свою чергу Кабінет Міністрів України», який є вищим органом у системі органів виконавчої влади, надано повноваження з прийняття актів як нормативного характеру, які видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України, так і актів з організаційно-розпорядчих та інших поточних питань, що видаються у формі розпоряджень Кабінету Міністрів України.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту житлових прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб з їх числа» № 2394-VI від 01.07.2010, внесено зміни до частини першої статті 32 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», згідно яких: «За дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, а також особами з їх числа зберігається право на житло, в якому вони проживали з батьками, рідними до встановлення опіки, піклування, влаштування в прийомні сім'ї, дитячі будинки сімейного типу, заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України».
Даний нормативно правовий акт набув чинності 27.07.2010.
Розділом 2 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту житлових прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб з їх числа» № 2394-VI від 01.07.2010 встановлено, що Кабінету Міністрів України у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.
Відповідно Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту житлових прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб з їх числа» № 2394-VI від 01.07.2010 визначено Кабінету Міністрів України строк до 27.10.2010 для приведення своїх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.
Поряд із цим постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини» затверджено «Порядок провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини».
Положеннями вказаного Порядку регулюються питання «Захисту майнових та житлових прав дітей, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування».
Так за п.п. 55 - 68 Порядку, особи, яким стало відомо про наявність у дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, майна, повідомляють про це службу у справах дітей за місцем знаходження майна.
Служба у справах дітей за місцем знаходження майна дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, протягом десяти днів після надходження повідомлення про наявність у неї майна, складає опис такого майна за формою згідно з додатком 7 (далі - опис майна).
До опису майна додаються оригінали документів, які підтверджують право власності дитини на майно або їх копії, засвідчені в установленому порядку.
Опис майна складається у двох примірниках, підписується особами, які брали участь у його складанні. Один примірник опису та завірені копії документів зберігаються в службі у справах дітей за місцем знаходження майна, другий примірник та оригінали документів - в особовій справі дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, яка зберігається за місцем влаштування дитини.
Якщо місце походження дитини не є місцем знаходження її майна, опис майна складається у трьох примірниках. У такому разі один примірник опису майна та завірені копії документів зберігаються в службі у справах дітей за місцем знаходження майна, другий примірник та оригінали документів - в особовій справі дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, яка зберігається за місцем влаштування дитини, а третій примірник та завірені копії документів подаються в службу у справах дітей за місцем походження дитини.
Районна, районна у мм. Києві та Севастополі держадміністрація, виконавчий орган міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об'єднаної територіальної громади за місцем знаходження майна забезпечує збереження майна дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, і вживає заходів до встановлення опіки над майном. Рішення про встановлення опіки над майном приймається за місцем знаходження майна за поданням служби у справах дітей.
Для прийняття рішення про встановлення опіки над майном дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, служба у справах дітей подає такі документи: копію рішення про влаштування дитини; опис майна, над яким встановлюється опіка; документи, які підтверджують право власності дитини на майно; акт обстеження житлово-побутових умов потенційного опікуна над майном та висновок про можливість виконання ним обов'язків опікуна; заяву опікуна, піклувальника дитини про відмову бути опікуном над майном дитини, засвідчену нотаріально або написану ним власноручно в присутності посадової особи, яка здійснює прийом документів, про що робиться позначка на заяві із зазначенням прізвища, ім'я, по батькові, підпису посадової особи та дати.
Особі, яка призначається опікуном над майном дитини, служба у справах дітей за місцем знаходження майна видає рішення про встановлення опіки над майном, копію опису майна дитини, копії документів, які підтверджують право власності дитини на майно, та забезпечує передачу їм майна дитини на підставі акта приймання-передачі.
Акт приймання-передачі майна складається у двох примірниках, підписується усіма особами, які були присутні під час його складання. Один примірник акта зберігається в службі у справах дітей за місцем знаходження майна, другий передається опікуну над майном.
Районна, районна у мм. Києві та Севастополі держадміністрація, виконавчий орган міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об'єднаної територіальної громади у разі втрати дитиною статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, досягнення дитиною повноліття, надання дитині або набуття нею повної цивільної дієздатності, відмови опікуна над майном від виконання своїх обов'язків, смерті опікуна над майном, смерті дитини приймає рішення про припинення опіки над майном.
У разі неналежного виконання своїх обов'язків опікун над майном дитини може бути звільнений від виконання обов'язків за рішенням органу, який призначив його опікуном.
У разі припинення опіки над майном або звільнення опікуна від його обов'язків служба у справах дітей за місцем знаходження майна зобов'язана протягом п'яти днів прийняти від опікуна майно дитини за актом приймання-передачі.
З метою захисту майнових прав дитини у разі, коли місце проживання (перебування) дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, місце її походження не є місцем знаходження її майна: служба у справах дітей за місцем проживання (перебування) дитини інформує служби у справах дітей за місцем походження дитини та за місцем знаходження її майна про зміну життєвих обставин дитини протягом двох тижнів з моменту отримання повідомлення про зміну зазначених обставин; служба у справах дітей за місцем знаходження майна дитини повідомляє служби у справах дітей за місцем походження дитини та за місцем її проживання (перебування) про звільнення опікуна над майном дитини від виконання своїх обов'язків, його смерть протягом двох тижнів з моменту отримання повідомлення про зміну зазначених обставин.
Служба у справах дітей за місцем знаходження нерухомого майна дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, веде облік такого майна за формою згідно з додатком 8.
Якщо право користування житлом є тільки у дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, за клопотанням служби у справах дітей за місцем її походження або проживання за заявою опікуна, піклувальника районна, районна у мм. Києві та Севастополі держадміністрація, виконавчий орган міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об'єднаної територіальної громади за місцем знаходження житла вживає заходів для передачі його у власність дитини.
У разі коли дитина-сирота та дитина, позбавлена батьківського піклування, є спадкоємцем майна, районна, районна у мм. Києві та Севастополі держадміністрація, виконавчий орган міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об'єднаної територіальної громади за місцем походження дитини призначає особу, яка буде представляти інтереси дитини на час здійснення права на спадкування.
У разі коли в дитини-сироти, дитини, позбавленої батьківського піклування, відсутнє житло, яке належить їй на праві власності (користування), або повернення до нього неможливе, після досягнення дитиною 16-річного віку служба у справах дітей за місцем походження або проживання дитини чи за місцем обліку такої дитини як внутрішньо переміщеної особи з урахуванням її бажання подає органу опіки та піклування документи дитини, необхідні для взяття її на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і на соціальний квартирний облік.
Орган опіки та піклування за місцем походження або проживання дитини-сироти, дитини, позбавленої батьківського піклування, чи за місцем обліку такої дитини як внутрішньо переміщеної особи у разі відсутності у неї житла після закінчення (припинення) її перебування під опікою, піклуванням, у прийомній сім'ї, дитячому будинку сімейного типу, закладі охорони здоров'я, освіти, іншому закладі або іншій установі, в яких проживають діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування, позачергово забезпечує її житловим приміщенням.
Служба у справах дітей здійснює підготовку і забезпечує контроль за виконанням рішень районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об'єднаної територіальної громади щодо захисту житлових та майнових прав дітей.
Житло, яке належить дитині-сироті та дитині, позбавленій батьківського піклування, на праві власності, може бути передане в оренду іншій особі за рішенням районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об'єднаної територіальної громади за місцем знаходження її майна. Відповідне подання готує служба у справах дітей на підставі заяви опікуна (за наявності) над майном дитини.
На підставі рішення районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об'єднаної територіальної громади між опікуном над майном дитини та особою, яка орендує житлове приміщення, укладається договір оренди такого приміщення. Форма примірного договору оренди житлового приміщення затверджується Мінсоцполітики.
Якщо житло дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, яке належить їй на праві власності, перебуває на балансі житлово-будівельного кооперативу, об'єднання співвласників багатоквартирного будинку та у разі відсутності опікуна над таким майном районна, районна у мм. Києві та Севастополі держадміністрація, виконавчий орган міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об'єднаної територіальної громади має право укласти з останніми договір про утримання та збереження зазначеного житла.
Питання реєстрації у зазначеному житловому приміщенні особи, яка його орендує, та осіб, які постійно проживають разом з нею, вирішується за погодженням з органами опіки та піклування.
Служба у справах дітей за місцем знаходження житла, яке належить дитині-сироті та дитині, позбавленій батьківського піклування, на праві власності, повинна не пізніше ніж за шість місяців до дати повернення такої дитини із медичного, навчального, виховного закладу, іншого закладу або установи, в яких проживають діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, від опікуна, піклувальника, з прийомної сім'ї, дитячого будинку сімейного типу повідомити особу, яка орендує приміщення, про необхідність його звільнення та підготовку для проживання дитини.
Служба у справах дітей за місцем знаходження майна надає консультації громадянам з питань підготовки необхідних документів щодо відчуження майна дитини. Для відчуження майна дитини батьки, опікуни або піклувальники подають зазначеній службі такі документи: заяву кожного з батьків (опікунів, піклувальників); копію паспорта громадянина України, тимчасового посвідчення громадянина України, паспортного документа іноземця; копію реєстраційного номера облікової картки платника податків (у разі наявності); документ, що підтверджує право власності (користування) дитини на відчужуване майно; витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, виданий відповідно до законодавства; копію свідоцтва про народження дитини; довідку з місця проживання, про склад сім'ї та реєстрацію або витяг з домової книги; копію рішення про встановлення опіки над дитиною (для опікунів, піклувальників); копію рішення про встановлення опіки над майном дитини (для опікунів, піклувальників); копію свідоцтва про укладення або розірвання шлюбу між батьками дитини (у разі наявності).
У разі виїзду сім'ї на постійне місце проживання за кордон до зазначених документів додається довідка управління (відділу) у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб за місцем реєстрації сім'ї.
Дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким має дитина надається районною, районною у мм. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим органом міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об'єднаної територіальної громади за поданням служби у справах дітей після проведення зазначеною службою перевірки документів за місцем знаходження майна протягом одного місяця з дня надходження заяви на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини лише у разі гарантування збереження її права на житло і оформляється рішенням, витяг з якого видається заявникам службою у справах дітей. Для здійснення правочинів щодо нерухомого майна дитини батьки, опікуни або піклувальники подають службі у справах дітей документи, зазначені у пункті 66 цього Порядку. Служба у справах дітей розглядає протягом 10 робочих днів подані документи та з'ясовує наявність (відсутність) обставин, що можуть бути підставою для відмови у наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини.
У разі виїзду сім'ї, в якій виховується дитина, за межі населеного пункту, придбання житла здійснюється з урахуванням інтересів дитини.
Районна, районна у мм. Києві та Севастополі держадміністрація, виконавчий орган міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об'єднаної територіальної громади може відмовити у наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини з одночасним зверненням до нотаріуса для накладення заборони відчуження такого майна лише у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 177 Сімейного кодексу України.
У разі усунення обставин, що обумовили накладення заборони відчуження нерухомого майна дитини, районна, районна у мм. Києві та Севастополі держадміністрація, виконавчий орган міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об'єднаної територіальної громади звертається в установленому законодавством порядку до нотаріуса для зняття заборони відчуження такого майна.
Рішення районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об'єднаної територіальної громади про надання дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини або відмову у його наданні може бути оскаржено до суду.
Якщо батьки, опікуни, піклувальники не виконують рішення районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об'єднаної територіальної громади щодо збереження майна дитини, служба у справах дітей подає голові районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об'єднаної територіальної громади клопотання про необхідність звернення до суду з метою захисту майнових та житлових прав дитини.
Відповідно, в межах питань «Захисту майнових та житлових прав дітей, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», Порядком чітко визначається, що особи, яким стало відомо про наявність у дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, майна, повідомляють про це службу у справах дітей за місцем знаходження майна.
В свою чергу районна, районна у мм. Києві та Севастополі держадміністрація, виконавчий орган міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об'єднаної територіальної громади за місцем знаходження майна забезпечує збереження майна дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, і вживає заходів до встановлення опіки над майном. Рішення про встановлення опіки над майном приймається за місцем знаходження майна за поданням служби у справах дітей.
Також до постанови № 866 у період з 06.01.2010 по 25.11.2020 Кабінетом Міністрів України неодноразово вносилися зміни, серед яких постановою КМУ від 3 жовтня 2018 року № 800 «Деякі питання соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі таких, що можуть загрожувати їх життю та здоров'ю» затверджено «Порядок взаємодії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, закладів та установ під час забезпечення соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі таких, що можуть загрожувати їх життю та здоров'ю», який визначає механізм взаємодії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, закладів освіти, охорони здоров'я, соціального захисту населення, інших закладів та установ під час забезпечення соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, виявлення випадків жорстокого поводження з ними, виникнення безпосередньої загрози їх життю або здоров'ю.
А постановою КМ України від 1 червня 2020 року № 585 «Про забезпечення соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах», враховуючи положення Закону України "Про охорону дитинства", затверджено «Порядок забезпечення соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі дітей, які постраждали від жорстокого поводження», яка визначає механізм взаємодії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, закладів освіти, охорони здоров'я, соціального захисту населення, інших закладів та установ під час забезпечення соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі дітей, які постраждали від жорстокого поводження, під час виявлення, розгляду звернень та повідомлень про таких дітей, забезпечення їх безпеки, а також надання необхідної допомоги з урахуванням потреб.
Крім того 26.01.2012 Мінсоцполітики прийнято наказ № 37, яким затверджено «Інструкцію щодо заповнення форми звітності № 1-ЗЖД (річна) "Звіт про збереження житлових прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування"», яка розроблена відповідно до Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», та визначає порядок заповнення форми звітності № 1-ЗЖД (річна) «Звіт про збереження житлових прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування».
Таким чином зауважені чинні нормативні акти КМ України та Мінсоцполітики спрямовані на регулювання правових питань, що випливають із Закону України "Про охорону дитинства" та Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», у тому числі щодо порядку збереження житлових прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Разом з тим розпорядженням Кабінету Міністрів України від 09.08.2017 № 526-р затверджено «План заходів з реалізації І етапу Національної стратегії реформування системи інституційного догляду та виховання дітей на 2017 - 2026 роки», згідно з положеннями якого розроблення порядку збереження майна та житлових приміщень дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування доручено Міністерству соціальної політики України та Міністерству розвитку громад та територій України шляхом видання відповідного наказу з визначенням терміну виконання - II квартал 2018 року.
При цьому Міністерство соціальної політики визначено координатором реалізації Стратегії.
До того ж Мінсоцполітики доручено: провести за участю Уповноваженого Президента України з прав дитини та із залученням інститутів громадянського суспільства і міжнародних організацій моніторинг стану виконання плану заходів; інформувати щороку до 25 лютого та 25 липня Кабінет Міністрів України про стан виконання плану заходів; оприлюднити до 1 березня 2019 року звіт про виконання плану заходів з проведенням публічного обговорення за участю представників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інститутів громадянського суспільства і міжнародних організацій на засіданні Міжвідомчої комісії з питань охорони дитинства; розробити за участю органів місцевого самоврядування, інститутів громадянського суспільства і міжнародних організацій та подати до 1 травня 2019 року в установленому порядку Кабінетові Міністрів України проект плану заходів з реалізації II етапу Стратегії.
Надалі Верховною Радою України, у зв'язку з накопиченням проблемних питань у сфері забезпечення та захисту прав дитини, виникненням нових викликів, пов'язаних із збройним конфліктом на сході України, безсистемним реформуванням базових процедур та структур, завдання яких полягає у забезпеченні та дотриманні прав дітей, які становлять шосту частину українського соціуму, прийнято постанову від 17.01.2020 «Про стан соціального захисту дітей та невідкладні заходи, спрямовані на захист прав дитини в Україні», якою Кабінету Міністрів України доручено: розробити та внести на розгляд Верховної Ради України проект закону про вдосконалення процедури позбавлення і поновлення батьківських прав; забезпечити вдосконалення процедури перетину дітьми лінії розмежування, видачі паспортів громадян України дітям, які проживають на окупованих територіях, видачі документів дітям віком до трьох років, які вперше перетинають лінію розмежування; розробити та затвердити порядок проведення допиту в кримінальному провадженні, опитування у цивільному процесі дитини, яка є потерпілою, свідком чи підозрюваною, у тому числі дитини, яка постраждала від сексуального насильства чи насильства в сім'ї; розробити та затвердити порядок надання органам опіки та піклування інформації, що обмежена таємницею слідства, таємницею усиновлення, лікарською таємницею, для здійснення заходів із забезпечення та дотримання прав дитини; розробити та затвердити порядок виїзду дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, за кордон на навчання; проводити визначення бюджетних асигнувань, виділених на утримання відповідних місцевих державних адміністрацій, з урахуванням вимог частини сьомої статті 4 Закону України "Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей", а саме щодо кадрового забезпечення служб у справах дітей; забезпечити дотримання вимог статті 52 Конституції України та законів України в частині забезпечення рівності прав дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, на утримання державою, у тому числі щодо отримання житла за рахунок коштів державного бюджету, недопущення дискримінації дітей за соціальним походженням; посилити контроль за виконанням Міністерством соціальної політики України, Міністерством внутрішніх справ України, Міністерством освіти і науки України, Міністерством охорони здоров'я України вимог статті 30-1 Закону України "Про охорону дитинства" в частині розвитку реабілітаційних послуг для дітей, які постраждали внаслідок воєнних дій і збройних конфліктів; забезпечити виконання норм Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в частині реалізації права дітей з інвалідністю, які отримали інвалідність внаслідок поранень чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, на встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни; забезпечити проведення детального аналізу процедури надання дітьми-сиротами і дітьми, позбавленими батьківського піклування, згоди на влаштування їх до сімейних форм виховання або на усиновлення, внести зміни до відповідних нормативно-правових актів з метою розширення участі дітей у процесах прийняття рішень, пов'язаних з їхнім життям і благополуччям; прискорити розроблення та затвердження порядку взаємодії суб'єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, у зв'язку із вчиненням домашнього насильства стосовно дітей та за участю дітей; здійснити перегляд та оновлення Національного переліку основних лікарських засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2009 року № 333 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2017 року № 1081), та врегулювати актуальні питання у сфері закупівлі лікарських засобів за рахунок бюджетних коштів; розробити стандарт державної статистики щодо збору та узагальнення єдиних та об'єктивних статистичних даних щодо випадків насильства стосовно дітей та за участю дітей; підготувати та внести на розгляд Верховної Ради України проект закону про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо встановлення відповідальності за втягнення дітей у збройний конфлікт з метою реалізації положень Факультативного протоколу до Конвенції ООН про права дитини щодо участі дітей у збройних конфліктах, ратифікованого Україною у 2004 році; здійснити перегляд і вдосконалення плану заходів з реалізації І етапу Національної стратегії реформування системи інституційного догляду та виховання дітей на 2017-2026 роки з метою забезпечення дотримання найкращих інтересів дитини під час прийняття рішень стосовно дитини.
Кабінету Міністрів України внести зміни до: Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866, щодо здійснення об'єднаними територіальними громадами функцій органу опіки та піклування, а також щодо визначення спеціальних повноважень служб у справах дітей стосовно дітей, які проживають у "сірій" зоні та на лінії розмежування; Порядку проведення моніторингу та оцінки результативності реалізації державної регіональної політики, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 856, щодо виключення з додатка 2 до Порядку пункту 57 як такого, що грубо порушує вимоги Сімейного кодексу України та право дитини на захист держави; постанов Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2002 року № 564 "Про затвердження Положення про дитячий будинок сімейного типу" та № 565 "Про затвердження Положення про прийомну сім'ю" в частині створення умов для реалізації права батьків-вихователів та прийомних батьків на пріоритетне усиновлення своїх вихованців та прийомних дітей відповідно до статті 213 Сімейного кодексу України; розпорядження Кабінету Міністрів України від 1 квітня 2014 року № 333-р "Про схвалення Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні" в частині визначення розподілу повноважень між органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади відповідно до передбачених законодавством функцій таких органів та вимог Конвенції ООН про права дитини; Порядку надання статусу дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 5 квітня 2017 року № 268, щодо надання такого статусу у разі, якщо дитина зазнала фізичного, сексуального насильства, поранення чи каліцтва під час здійснення антитерористичної операції і заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях.
Кабінету Міністрів України доручити Міністерству соціальної політики України: забезпечити дотримання місцевими органами виконавчої влади, у тому числі виконавчими органами сільських, селищних рад об'єднаних територіальних громад, вимог законодавства щодо штатної чисельності працівників служб у справах дітей з розрахунку один працівник такої служби на одну тисячу дітей, які проживають у межах відповідних області, району, територіальної громади, але не менше одного працівника на одну територіальну громаду; розробити та затвердити порядок передачі документів стосовно дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, від районних державних адміністрацій до об'єднаних територіальних громад; забезпечити дотримання вимог законодавства щодо строків перебування дитини у притулках для дітей та центрах соціально-психологічної реабілітації дітей; провести аналіз причин припинення функціонування прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу, вжити заходів до забезпечення дотримання законодавства щодо довлаштування дітей у такі сім'ї; вжити профілактичних заходів, спрямованих на скорочення кількості випадків смерті дітей-вихованців, прийомних дітей, підопічних дітей; забезпечити виконання вимог законодавства щодо обов'язковості соціального супроводження прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу; забезпечити виконання вимог статті 10 Закону України "Про протимінну діяльність в Україні", а саме щодо надання дітям, постраждалим від вибухонебезпечних предметів, одноразової компенсації за шкоду, заподіяну здоров'ю, та щорічної допомоги на оздоровлення; проходження постраждалими дітьми безоплатної психологічної, медико-психологічної реабілітації у відповідних центрах з відшкодуванням вартості проїзду до таких центрів і назад; виплати постраждалій дитині у підвищеному розмірі державної соціальної допомоги, призначеної дітям з інвалідністю віком до 18 років відповідно до Закону України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю"; опрацювати питання доцільності внесення до Порядку провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 жовтня 2008 року № 905, змін щодо врахування думки прийомних батьків, батьків-вихователів при підготовці згоди на усиновлення дітей, яких вони виховують, іншими особами.
Крім того п. 3 постанови Офісу Генерального прокурора відповідно до змін, внесених до Конституції України щодо правосуддя, в межах повноважень вжити заходів для захисту інтересів держави, зокрема прав дітей.
Тобто положеннями вказаної постанови передбачено здійснення Кабінетом Міністрів України перегляду і вдосконалення плану заходів з реалізації І етапу Національної стратегії реформування системи інституційного догляду та виховання дітей на 2017-2026 роки з метою забезпечення дотримання найкращих інтересів дитини під час прийняття рішень стосовно дитини.
Також визначено Кабінету Міністрів України про доручення Міністерству соціальної політики України розробку та затвердження порядку передачі документів стосовно дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, від районних державних адміністрацій до об'єднаних територіальних громад.
В свою чергу на Офіс Генерального прокурора відповідно до змін, внесених до Конституції України щодо правосуддя, в межах повноважень покладено вжиття заходів для захисту інтересів держави, зокрема прав дітей.
У відповідності до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
За ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно ст. 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 76 КАС України).
Згідно частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Так за обставин цієї справи, враховуючи положення наведених вище нормативних приписів, беручи до уваги, що положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту житлових прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб з їх числа» № 2394-VI від 01.07.2010 не визначають обов'язку для Кабінету Міністрів України щодо прийняття «Порядку збереження майна та житлових приміщень дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» саме у вигляді окремого нормативно-правового акта, з огляду на те, що постановою Верховної Ради України від 17.01.2020 «Про стан соціального захисту дітей та невідкладні заходи, спрямовані на захист прав дитини в Україні» доручено Кабінету Міністрів України, зокрема, здійснити перегляд і вдосконалення плану заходів з реалізації І етапу Національної стратегії реформування системи інституційного догляду та виховання дітей на 2017-2026 роки з метою забезпечення дотримання найкращих інтересів дитини під час прийняття рішень стосовно дитини, а також доручити Міністерству соціальної політики України здійснити розробку та затвердження порядку саме передачі документів стосовно дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, від районних державних адміністрацій до об'єднаних територіальних громад, з урахуванням того, що на Мінрегіонбуду прямо не покладаються завдання щодо організації та координації роботи із забезпечення житлом дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, осіб з їх числа, зважаючи на наявність нормативного регулювання питання «Захисту майнових та житлових прав дітей, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» згідно «Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини» як на 27.10.2010, так і станом на момент звернення позивача до суду, приймаючи до уваги, що розпорядження Кабінету Міністрів України від 09.08.2017 № 526-р «План заходів з реалізації І етапу Національної стратегії реформування системи інституційного догляду та виховання дітей на 2017 - 2026 роки» носить, по суті, організаційно-розпорядчий характер, за висновками суду недоведеними, за викладених у позові підстав, є аргументи позивача щодо наявності бездіяльності відповідачів та порушення останніми інтересів держави в контексті перешкоджання ними в реалізації передбачених законами пільг і соціальних гарантій для дітей вразливих категорій.
Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На думку суду, в межах даної справи відповідачами доведено відсутність бездіяльності в їх діях в розрізі цього предмета спору.
Відповідно до частини першої статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У відповідності до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 24.01.2020 (справа № 420/2921/19).
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд приходить до висновку, що задоволенні позову, через його необґрунтованість, слід відмовити у повному обсязі.
Щодо питання представництва позивачем інтересів держави в адміністративному суді, а також заявленого представником КМ України клопотання про залишення позову без розгляду через обставини недотримання Заступником ГП порядку звернення до суду, зокрема оскільки позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, варто відзначити, що за ч. 5 ст. 53 КАС України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
Згідно ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Закон України «Про охорону дитинства» визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини.
Законодавство про охорону дитинства ґрунтується на Конституції України, Конвенції ООН про права дитини, міжнародних договорах, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і складається з цього Закону, а також інших нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у цій сфері.
В силу положень Конвенції ООН про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Держави-учасниці вживають всіх необхідних законодавчих, адміністративних та інших заходів для здійснення прав, визнаних у цій Конвенції. Щодо економічних, соціальних і культурних прав Держави-учасниці вживають таких заходів у максимальних рамках наявних у них ресурсів і при необхідності в рамках міжнародного співробітництва.
У рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99 відмічено, що: «… суттєвим вбачається з'ясування поняття "інтереси держави". У процесі дослідження встановлено, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
З урахуванням відміченого, приймаючи до уваги передбачення постановою Верховної Ради України від 17.01.2020 «Про стан соціального захисту дітей та невідкладні заходи, спрямовані на захист прав дитини в Україні», орієнтованої на забезпечення та дотримання прав дітей, позицій щодо вжиття Офісом Генерального прокурора заходів для захисту інтересів держави, зокрема прав дітей, зважаючи на надане прокурору Законом України «Про прокуратуру» та КАС України процесуальне право на здійснення представництва в суді законних інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу, з огляду на подання відповідного позову прокурором самостійно з метою як захисту інтересів держави у сфері охорони дитинства, так і як заходу в інтересах дитини, суд приймає до уваги твердження позивача щодо його права на звернення до суду з позовом про визнання протиправною бездіяльності і зобов'язання вчинити певні дії, та набуття Заступником ГП статусу позивача, а разом з тим суд вважає невмотивованими аргументи відповідача-1 щодо залишення позову без розгляду на підставі ч. 1 ст. 240 КАС України.
Керуючись статтями 6, 72-77, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -
У задоволенні позову № 24/2/1-41134 від 19.06.2020 заступника Генерального прокурора - відмовити повністю.
Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.
Повний текст рішення складено 18.12.2020.
Головуючий суддя К.С. Пащенко
Суддя О.М. Чудак
Суддя Т.І. Шейко