Справа № 420/3100/20
21 грудня 2020 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Аракелян М.М.
Розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративною позовною заявою ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до Біляївської міської ради Біляївського району Одеської області (код ЄДРПОУ 33579244; адреса: пр. Незалежності, 11, м. Біляївка, Одеська область, 67602) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
09 квітня 2020 до Одеського окружного адміністратвиного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Біляївської міської ради Одеської області, у якій позивачка просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення сесії Біляївської міської ради Одеської області №1200-55/VII від 27.02.2020 року про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтованою площею 2,00 га на території Біляївської міської ради Одеської області для ведення особистого селянського господарства;
зобов'язати Біляївську міську раду Одеської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.02.2020 року та надати їй дозвіл як інваліду війни 1 групи на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтованою площею 2,00 га на території Біляївської міської ради Одеської області для ведення особистого селянського господарства.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 09.04.2020 року о 11:59:11 справа №420/3100/20 розподілена на суддю Аракелян М.М.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 13.04.2020 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху з підстав необхідності надання уточненої позовної заяви із зазначенням власного реєстраційного номеру облікової картки платника податків, а також ідентифікаційного коду відповідача в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, власного письмового підтвердження про те, що позивачем не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) та належним чином засвідчених копії документів, доданих до позовної заяви, відповідно до кількості учасників справи.
25.05.2020 року за вх.№20056/20 від позивачки надійшла заява на виконання ухвали суду від 13.04.2020 року разом із уточненою позовною заявою, чим усунуто недоліки позву.
Ухвалою суду від 28.05.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у даній справі, ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до положень ст. 262 КАС України.
06.07.2020 року за вх.№25868/20 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
12.08.2020 року за вх.№31567/20 від позивачки надійшла відповідь на відзив.
28.08.2020 року за вх.№34008/20 від позивачки надійшло додаткове пояснення.
В обґрунтування вимог позову та у відповіді на відзив позивачка вказує, що виключний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо надання земельної ділянки у власність визначений частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України і законодавство не передбачає права суб'єкта владних повноважень при розгляді питання надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо надання земельної ділянки у власність відступати від положень вказаної норми. На думку позивачки, Біляївська міська рада у своєму рішенні про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою не зазначила, яким саме вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законодавством порядку, не відповідає місце розташування земельної ділянки, яку бажає отримати у власність ОСОБА_1 .
Крім цього, на законодавчому рівні не закріплено такої підстави відмови, як не обмеженість земельного ресурсу та необхідність надання дозволу на розробку проекту землеустрою тільки учасникам антитерористичної операції.
У відзиві на позовну заяву представник міської ради вказує на окремі недоліки позовної заяви та належні йому виключні повноваження з надання дозволу, які не можуть бути застосовані судом.
У відповіді на відзив позивачка вказує на формальний характер аргументів відповідача та ненадання ним доводів по суті спірного питання.
Розглянувши у письмовому провадженні матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.
Судом встановлено, що за результатом інформаційного запиту листом №82/04-11 від 30.01.2020 року позивачку повідомлено, що площа земельних ділянок, які можуть бути передані для ведення особистого селянського господарства на території Біляївської міської ради, складає 32,5305 га.
01.02.2020 року ОСОБА_1 звернулась із заявою до голови Біляївської міської ради про надання їй дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000 га, на території Біляївської міської ради Одеської області для ведення особистого селянського господарства в порядку безоплатної приватизації.
До вищевказаної заяви позивачкою було надано: копію паспорта та ідентифікаційного номеру заявника, викопіювання з публічної карти України інформації про земельну ділянку пл..32,5303 га, з якої може надатись орієнтовно 2 га ОСОБА_1 у власність для ведення особистого селянського господарства на території Біляївської міської ради, копія посвідчення інваліда 1 групи та витяг з Закону України №3551-ХІІ.
Рішенням Біляївської міської ради №1200-55/VII від 27.02.2020 року позивачці відмовлено у наданні дозволу у зв'язку із наданням земельних ділянок тільки учасникам антитерористичної операції, які зареєстровані на території Біляївської ОТГ (п.3).
Вважаючи відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства протиправною, а своє право на безоплатне отримання у власність землі - порушеним, позивачка звернулась до суду з даною позовною заявою.
Відповідно до ст.14 Конституції України та ст. 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.
Законом, який регулює земельні правовідносини, є Земельний кодекс України №2768-III від 25.10.2001 року (далі - Земельний кодекс України), а також прийняті відповідно до Конституції України та цього Кодексу нормативно-правові акти.
Статтями 2 та 3 Земельного кодексу України встановлено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до статті 25 Закону України “Про землеустрій” №858-IV від 22.05.2003 року, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок є одним із видів документів із землеустрою.
Згідно з частиною 1 статті 50 Закону України “Про землеустрій” №858-IV від 22.05.2003 року, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється у разі формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання) або зміни цільового призначення земельної ділянки.
Згідно із частиною 1 статті 22 Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
Пунктом “а” частини 3 статті 22 Земельного кодексу України визначено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Згідно пункту “б” частини 1 статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Статтею 118 Земельного кодексу України передбачений порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.
Зокрема, відповідно до частини 6 статті Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно з частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Отже, із системного аналізу вказаних норм вбачається, що законодавцем визначено процедуру набуття громадянами у власність або користування земельних ділянок із земель державної власності для ведення особистого селянського господарства.
Нормами Земельного кодексу України також чітко визначені підстави, за наявності яких заявнику може бути відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а саме: невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Даний перелік є вичерпним.
Як вбачається з п.3 та преамбули оскаржуваного рішення №1200-55/VII від 27.02.2020 року, Біляївська міська рада відмовила ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, з підстави можливості надання земельних ділянок лише учасникам антитерористичної операції, які зареєстровані на території Біляївської ОТГ, враховуючи висновки постійної комісії та необхідність поповнення місцевого бюджету надходженнями орендної плати за користування землею..
Оцінюючи вищевказану підставу відмови на предмет правомірності з урахуванням принципу верховенства права, суд зазначає наступне.
Підстави для відмови у наданні дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки у власність або користування, які зазначені в абзаці 1 частини 7 статті 118 ЗК України, не підлягають розширеному тлумаченню, визначений нею перелік підстав для відмови є вичерпним.
Серед наведених підстав відсутнє посилання на неможливість надання дозволу на розробку проекту землеустрою не учасникам антитерористичної операції, а застосування такого критерію при прийнятті рішення не лише не відповідає нормі закону, а й ставить позивачку у невигідне, дискримінаційне положення стосовно інших осіб, які можуть звертатись із заявою про отримання дозволу на розробку проекту землеустрою, її право на отримання безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, гарантоване законом, протиправно обмежено обставинами, не передбаченими законом.
Суд звертає увагу, що адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб'єкта владних повноважень повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб'єктом владних повноважень для доведення правомірності свого рішення, оскільки відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. У справах щодо застосування суб'єктом владних повноважень чи створення ним загрози застосування негативних заходів впливу до позивача (звільнення, примушування до звільнення, притягнення до дисциплінарної відповідальності, переведення, атестація, зміна умов праці, відмова в призначенні на вищу посаду, зменшення розміру заробітної плати тощо) у зв'язку з повідомленням ним або його близькими особами про можливі факти корупційних або пов'язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою обов'язок доказування, що прийняті рішення, вчинені дії є правомірними і не були мотивовані діями позивача чи його близьких осіб щодо здійснення цього повідомлення, покладається на відповідача.
Такий висновок суду також узгоджується із правовою позицією, викладеною у вищевказаній постанові Верховного Суду від 17.12.2018 року по справі №509/4156/15-а.
Суд також звертає увагу на ту обставину, що позивачка є особою з інвалідністю 1 групи згідно посвідчення серії НОМЕР_2 та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-інвалідів війни, однак такий статус особи не враховано при прийнятті оскаржуваного рішення щодо її питання.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд дійшов висновку, що підстави для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивачці, зазначені відповідачем в оскарженому рішенні, не є належними підставами відповідно до норм Земельного кодексу України для такої відмови, а отже відповідач діяв всупереч положень частини 2 статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Вказане свідчить про його необгрунтованість та формальний характер відмови позивачці у задоволенні її заяви, що позбавляє суд можливості зробити певні висновки стосовно статусу запитуваної позивачкою земельної ділянки.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а згідно частини 2 цієї статті Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідачем не доведено суду правомірність рішення про відмову позивачці у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а тому, суд вважає позовну вимогу про визнання протиправним та скасування рішення сесії Біляївської міської ради Одеської області №1200-55/VII від 27.02.2020 року, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню в частині, що стосується ОСОБА_1 .
Стосовно позовної вимоги про зобов'язання Біляївської міської ради Біляївського району Одеської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.02.2020 року та надати їй дозвіл як інваліду війни 1 групи на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтованою площею 2,00 га на території Біляївської міської ради Одеської області для ведення особистого селянського господарства, суд зазначає наступне.
Відповідно до частин 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У постанові від 05.09.2018 у справі №826/9727/16 Верховний Суд аналізував застосування пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України і дійшов висновку, що суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов: 1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача; 2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача; 3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів; 4) прийняття рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Аналогічний правовий висновок висвітлено й у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №2340/2921/18 та справі №520/8576/18 від 26 грудня 2019 року.
Аналіз зазначених норм, у їх взаємозв'язку зі статтями 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України, свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст постанови, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.
Однак, як і будь-який інших спосіб захисту, зобов'язання відповідача прийняти рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.
У спірних правовідносинах відповідач не навів належних обставин, що слугували підставою для відмови у наданні позивачці дозволу на виготовлення проекту землеустрою, а наведені ним доводи судом визнані безпідставними.
З урахуванням наведеного, з метою захисту порушеного права позивача ефективним та належним є такий спосіб захисту порушених прав як зобов'язання Біляївської міської ради Біляївського району Одеської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.02.2020 року та надати їй дозвіл як інваліду війни 1 групи на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтованою площею 2,00 га на території Біляївської міської ради Одеської області для ведення особистого селянського господарства, оскільки нею був наданий необхідний пакет документів та заперечень проти цього оскаржуване рішення не містило.
Згідно ст.17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Так, у п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994р. Справа “РуїзТоріха проти Іспанії” (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Відповідач не навів змістовних аргументів щодо позиції позивачки, а його доводи спростовуються вищенаведеними мотивами суду.
Таким чином, на підставі ст. 8 КАС України, згідно якої усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст. 9 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з'ясувавши обставини у справі, перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню повністю.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Позивачку звільнено від сплати судового збору на підставі п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», тому судові витрати не розподіляються.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 255, 260-262, 295, 297 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до Біляївської міської ради Біляївського району Одеської області (код ЄДРПОУ 33579244; адреса: пр. Незалежності, 11, м. Біляївка, Одеська область, 67602) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення сесії Біляївської міської ради Біляївського району Одеської області №1200-55/VII від 27.02.2020 року про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтованою площею 2,00 га на території Біляївської міської ради Одеської області для ведення особистого селянського господарства (пункт 3 постановляючої частини рішення).
Зобов'язати Біляївську міську раду Біляївського району Одеської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.02.2020 року та надати їй дозвіл як інваліду війни 1 групи на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтованою площею 2,00 га на території Біляївської міської ради Одеської області для ведення особистого селянського господарства.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. 293,295 КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Повне рішення складено 21.12.2020р. у зв'язку із перебуванням судді у відпустці та тимчасовою непрацездатністю до 17.12.2020р. включно.
Суддя М.М. Аракелян
.