Справа № 282/1390/20
Провадження № 2-о/282/24/20
21 грудня 2020 року смт.Любар
Любарський районний суд Житомирської області у складі:
головуючого судді: Вальчук В. В.
при секретарі судового засідання: Демчук В. І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт.Любар цивільну справу за заявою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 , заінтересована особа - Любарський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) про встановлення факту смерті,
Заявник ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеною заявою, в обґрунтування якої вказав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в с.Скалисте Бахчисарайського району Автономної Республіки Крим, тобто на території, яка визнана Верховною Радою України тимчасово окупованою, померла громадянка України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженка с.Авратин Любарського району Житомирської області, яка є тіткою ОСОБА_2 . Факт смерті ОСОБА_3 , стверджується документом, який виданий органом, що знаходиться на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження, а саме: свідоцтвом про смерть НОМЕР_1 виданим 02.10.2020 року Бахчисарайським відділом записів актів громадянського стану Департаменту записів актів громадянського стану Міністерства юстиції Республіки Крим.
07.12.2020 року ОСОБА_2 звернувся до Любарського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) для проведення державної реєстрації смерті ОСОБА_3 , однак 12.12.2020 року йому було відмовлено у видачі свідоцтва про смерть, у зв'язку з тим, що надані ним документи, а саме: свідоцтво про смерть, видане на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження. Встановлення факту смерті ОСОБА_3 йому необхідно для реєстрації її смерті, отримання свідоцтва про смерть, а також для оформлення спадкових прав на майно, яке залишилось після її смерті. У зв'язку з вищевикладеним, заявник вимушений звернутися до суду та просив встановити факт смерті тітки.
Заявник та його представник у судове засідання не з'явилися, останній надав суду заяву з проханням розглядати справу за його відсутності та відсутності його довірителя, вимоги підтримав.
Представник заінтересованої особи Любарського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) в судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справу за його відсутності, проти задоволення позовних вимог не заперечує.
У зв'язку із неявкою в судове засідання учасників справи, враховуючи положення ч.ч.1, 3 ст.223 та ч.2 ст.247 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу без фіксування судового засідання технічними засобами у відсутності учасників справи на підставі доказів, які є в матеріалах справи.
Дослідивши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно п.8 ч.1 ст.315 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження, зокрема, справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Згідно ч.1 ст.317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , народилася в с.Авратин Любарського району Житомирської області, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 (а.с.12) і ІНФОРМАЦІЯ_1 померла в с.Скалисте Бахчисарайського району Автономної Республіки Крим, що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_1 виданим 02.10.2020 року Бахчисарайським відділом записів актів громадянського стану Департаменту записів актів громадянського стану Міністерства юстиції Республіки Крим, відтак видане на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження (а.с.14) .
Довідкою виданою Авратинським старостинським округом Любарської селищної ради підтверджується, те, що ОСОБА_2 , 1970 р.н., дійсно являється рідним племінником померлої гр. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.16).
Із копії паспорта громадянина України серії НОМЕР_3 виданого Любарським РВ УМВС України в Житомирськівй області 17.12.1997 р. встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , народився в с.Авратин Любарського району Житомирської області (а.с.17-19).
Відмова у проведенні державної реєстрації смерті від 12.12.2020 року №408/9.7-23 видана Любарським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) свідчить, що ОСОБА_2 було відмовлено у видачі свідоцтва про смерть на ім'я ОСОБА_3 (а.с.15) через те, що заявником для підтвердження факту смерті пред'явлено документ, виданий на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження.
Отже, у теперішній час ОСОБА_2 позбавлений можливості отримати свідоцтво про смерть тітки, адже державна реєстрація смерті, відповідно до діючого законодавства, проводиться на підставі документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.
Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», як встановлено пунктом 1 частини першої статті 3, визначено сухопутну територію Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій, тимчасово окупованою територією внаслідок збройної агресії Російської Федерації.
Згідно з ч.ч.1-2 ст.4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина. Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.
Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» Україна вживає всіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Статтею 17 ч.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що у разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна.
Згідно зі ст.18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: документа, встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або оголошення її померлою.
Розділом 5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затвердженими наказом Міністерства юстиції України №52/5 від 18.10.2000 року, з із змінами, передбачено, що підставою для державної реєстрації смерті є: а) лікарське свідоцтво про смерть (форма №106/о), форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 №545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за №1150/13024 (далі - лікарське свідоцтво про смерть); б) фельдшерська довідка про смерть (форма №106-1/о), форма якої затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 №545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за №1150/13024 (далі - фельдшерська довідка про смерть); в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; г) рішення суду про оголошення особи померлою; ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням не судових та судових органів; е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.
Державна реєстрація смерті проводиться за заявою родичів померлого, представників органу опіки та піклування, працівників житлово-експлуатаційних організацій, адміністрації закладу охорони здоров'я, де настала смерть, та інших осіб.
Відповідно до ст.ст.3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «Намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).
Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів смерті особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право власності (спадкування), право на повагу до приватного та сімейного життя тощо.
На сьогоднішній час, свідоцтво про смерть, видане органом, який діє поза межами Конституції та законодавства України та не визнається на території України.
Оцінюючи надані заявником документи, суд виходить з того, що смерть особи є юридичним фактом, що має наслідком припинення, зміну та виникнення багатьох правовідносин, а тому має безпосереднє значення для реалізації різними особами своїх прав.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про задоволення заяви про встановлення факту смерті.
Рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів.
Керуючись ст.ст.4, 7, 10, 12, 76, 77, 223, 247, 258, 259, 263, 265, 317 - 319 ЦПК України, ст.17 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану", суд,
Заяву ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 , заінтересована особа - Любарський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) про встановлення факту смерті - задовольнити.
Встановити факт смерті громадянки України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки с.Авратин Любарського району Житомирської області (паспорт серія НОМЕР_2 виданий Кам'янець-Подільським МВ УМВС України в Хмельницькій області 04.03.2000 року ІПН НОМЕР_4 ), яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 в с.Скалисте Бахчисарайського району Автономної Республіки Крим, тобто на території, яка визнана Верховною радою України тимчасово окупованою територією.
Ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, підлягає негайному виконанню.
Рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути оскаржено в загальному порядку, встановленому ЦПК України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Оскарження рішення не зупиняє його виконання.
Суддя: В. В. Вальчук