Іменем України
18 грудня 2020 року
м. Київ
справа 520/17632/18
провадження № 61-18662ск20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю.,
Червинської М. Є.,
розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , на постанову Одеського апеляційного суду
від 01 жовтня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання договорів дарування недійсними,
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання договорів дарування недійсними.
На обґрунтування позову зазначала, що ОСОБА_1 , є матір'ю
ОСОБА_3 29 грудня 2015 року між нею та ОСОБА_3 було укладено договір дарування житлового будинку з господарськими будівлями, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та складається з будинку літ. «А», загальною площею 139,1 кв. м, житловою площею 80,6 кв. м, сараю літ. «Б», гаражу літ. «Е», який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Пилипенко Н. А. та зареєстрований у реєстрі за № 1360.
29 грудня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було також укладено договір дарування земельної ділянки, площею 0,0349 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), у тому числі за земельними угіддями: капітальна - 0,0112 га, тимчасова - 0,001 га, прибудинкова територія - 0,0227 га, кадастровий номер 5110136900:19:007:0062, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Пилипенко Н .А. та зареєстрований у реєстрі за № 1362.
Зазначені договори укладались, оскільки у ОСОБА_1 були наявні борги, станом на 2015 рік вони становили 310 000,00 доларів США, які вона не мала можливості повернути, тому вказана ситуація загрожувала їй банкрутством та втратою єдиного житла, яке вона мала намір зберегти, у зв'язку з чим позивач передала у власність зазначене майно відповідачеві.
Враховуючи вищевикладене, позивач просила суд визнати недійсними договори дарування на підставі частини першої статті 233 ЦК України.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 07 лютого 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним договір дарування житлового будинку з господарськими будівлями, який знаходиться за адресою:
АДРЕСА_1 , та складається з будинку літ. «А», загальною площею 139,1 кв. м, житловою площею 80,6 кв. м, сараю літ. «Б», гаражу літ. «Е», укладеного
29 грудня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Пилипенко Н. А. та зареєстрований у реєстрі за № 1360.
Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки, площею 0,0349 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), у тому числі за земельними угіддями: капітальна - 0,0112 га, тимчасова - 0,001 га, прибудинкова територія - 0,0227 га, кадастровий номер 5110136900:19:007:0062, укладений 29 грудня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Пилипенко Н. А. та зареєстрований у реєстрі за № 1362.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Додатковим рішенням Київського районного суду м. Одеси від 15 лютого
2019 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 29 400,00 грн.
Постановою Одеського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 07 лютого 2019 року та додаткове рішення Київського районного суду м. Одеси від 15 лютого 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
14 грудня 2020 року до Верховного Суду подано касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , на постанову Одеського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року з пропуском строку на касаційне оскарження судового рішення.
Представник заявника порушує питання про поновлення строку на касаційне оскарження постанови Одеського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року, оскільки повний текст оскаржуваного судового рішення отримав 25 листопада
2020 року.
Згідно з частинами першою, другою статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Враховуючи те, що наведені підстави пропущення строку на касаційне оскарження рішення суду є поважними, процесуальний строк підлягає поновленню.
Відповідно до частини першої статті 394 ЦПК України одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
За змістом пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Відповідно до частини першої статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
Такий правочин характеризується тим, що особа вчиняє його добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена вчинити правочин через тяжкі для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі.
Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, встановивши, що ОСОБА_1 не довела наявність обставин, які б підпадали під поняття «тяжкі обставини», не довела, що правочини дарування майна сину були вчинені саме для усунення або зменшення тих обставин, які вона заявляє як тяжкі, безоплатний характер договорів дарування нерухомого майна взагалі спростовував усунення загрози банкрутства, більш того загроза банкрутства ОСОБА_1 як суб'єкта підприємницької діяльності ґрунтувалося лише на її словах та не було підтверджено належними та допустимими доказами, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Аналогічний правовий висновок міститься й у постанові Верховного Суду
від 03 червня 2020 року у справі № 206/4223/16-ц (провадження № 61-769св18), постанові Верховного Суду від 30 квітня 2020 року у справі 309/818/17 (провадження № 61-49068св18), в яких були встановлені подібні правовідносини та аналогічні фактичні обставини.
Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість касаційної скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , на постанову Одеського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року та відмову у відкритті касаційного провадження у даній справі на підставі пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.
Керуючись частиною першою, пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Поновити представнику ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , строк на касаційне оскарження постанови Одеського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року.
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , на постанову Одеського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання договорів дарування недійсними, відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Коротун
С. Ю. Бурлаков
М. Є. Червинська