Постанова
Іменем України
16 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 149/1282/17
провадження № 61-46545св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач),
суддів: Калараша А. А., Карпенко С. О., Петрова Є. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Хмільницька міська рада Вінницької області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 15 червня 2018 року у складі судді Вергелеса В. О. та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 20 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Шемети Т. М., Зайцева А. Ю., Панасюка О. С.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Хмільницької міської ради Вінницької області, про визнання недійсним рішення ради.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 10 червня 1998 року між ним та ОСОБА_6 укладено договір дарування земельної ділянки площею 0,0127 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а рішенням Хмільницької міської ради Вінницької області від 06 вересня 2012 року надано дозвіл на виготовлення технічної документації з землеустрою.
Звернувшись до відповідного органу для виготовлення технічної документації, він дізнався, що земельна ділянка перебуває у власності відповідачів згідно з рішенням Хмільницької міської ради Вінницької області від 06 липня 2006 року № 40 з врахуванням рішення 25-ї сесії Хмільницької міської ради Вінницької області 4-го скликання від 31 березня 2006 року.
Позивач просив суд визнати недійсним рішення 3-ї сесії 5-го скликання Хмільницької міської ради Вінницької області від 06 липня 2006 року № 40, рішення 25-ї сесії Хмільницької міської ради Вінницької області 4-го скликання від 23 березня 2006 року в частині передачі у спільну сумісну власність ОСОБА_4 та ОСОБА_5 земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 , про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку на АДРЕСА_1 , які зареєстровані за ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Ухвалою Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 17 липня 2017 року до участі у розгляді справи залучено правонаступників відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а. с. 99, т. 1).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 15 червня 2018 року у позові відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що виходячи з принципу цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований, підстави для задоволення позову відсутні, оскільки відповідачі є власниками будинку на АДРЕСА_1 , а позивач, не зважаючи на те, що отримав частину земельної ділянки в дар, втратив право власності на частину будинку, який на ній розташований, оскільки договір довічного утримання, укладений між ним та ОСОБА_6 , було розірвано.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 20 вересня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що при вирішенні справи суд першої інстанції правильно визначив характер правовідносин між сторонами, вірно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2018 року, ОСОБА_1 просить, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 06 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 20 липня 2020 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження в складі п'яти суддів за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що перелік підстав для припинення права власності на земельну ділянку є вичерпним, а Хмільницька міська рада Вінницької області мала прийняти рішення про припинення права власності на земельну ділянку чи право користування нею лише в порядку, передбаченому статтями 140-149 ЗК України 2001 року, однак рада розпорядилася майном, якій їй не належало, а перебувало у приватній власності; ОСОБА_1 набув право власності на земельну ділянку на законних підставах.
У грудні 2018 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому ОСОБА_3 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін, оскільки позивач не довів які порушення законодавства були допущені радою при прийнятті рішення, а також в чому полягає його не відповідність закону та які права чи інтереси позивача були порушені прийняттям рішення Хмільницькою міською радою Вінницької області.
У грудні 2018 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому Хмільницька міська рада Вінницької області просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін, оскільки позивачем не надано доказу набуття права власності на спірну земельну ділянку та оформлення такого речового права; позивач не довів, які порушення законодавства були допущені радою при прийнятті рішень та в чому саме ці акти органу місцевого самоврядування не відповідають закону чи суперечать нормам чинного законодавства.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що будинок АДРЕСА_1 складається з двох квартир: № 1 та № 2.
ОСОБА_5 та ОСОБА_4 належало на праві приватної власності по Ѕ частині квартири АДРЕСА_4 (свідоцтво про право власності на житло на а. с. 118, т. 1).
Рішенням виконкому Хмільницької міської ради від 18 лютого 1998 року № 40 ОСОБА_8 , співвласнику будинковолодіння АДРЕСА_1 , передано у приватну власність земельну ділянку площею 202 кв. м для обслуговування її частини житлового будинку (а. с. 14-15, т. 2).
На підставі зазначеного рішення ОСОБА_6 отримала державний акт на право приватної власності на землю серії І-ВН № 029694, виданий 14 травня 1998 року, відповідно до якого їй належала земельна ділянка площею 0,0127 га за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 10).
10 червня 1998 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 укладено договір дарування земельної ділянки площею 0,0127 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який посвідчено нотаріусом Хмільницької міської державної нотаріальної контори та зареєстрований за № 1-1326, відповідно до якого ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_6 у дар зазначену земельну ділянку (т. 1 а. с. 11).
21 липня 1998 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 укладено договір довічного утримання, згідно з яким ОСОБА_6 передавала у власність ОСОБА_1 належну їй на праві власності частину житлового будинку, що складає 21/50 від усього житлового будинку з належною часткою господарчих будівель, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Вказаний договір посвідчено 21 липня 1998 року державним нотаріусом Хмільницької міської державної нотаріальної контори Глуздань С. В., зареєстровано в реєстрі нотаріальних дій за № 1-1701, зареєстровано в Вінницькому ООБТІ 31 липня 1998 року за № 750 (т. 1 а. с. 5).
Рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 12 вересня 2005 року договір довічного утримання, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 21 липня 1998 року, розірвано. Рішення набрало законної сили 22 вересня 2005 року (т. 1 а. с. 6).
19 жовтня 2005 року ОСОБА_6 подарувала ОСОБА_4 , а остання прийняла у дарунок квартиру АДРЕСА_1 , право власності обдарованого зареєстровано 15 грудня 2005 року у Хмільницькому структурному підрозділі КП «Вінницьке обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації за № 35/49 за реєстровим № 750 (т. 1 а. с. 16, а. с. 203 на звороті), що також підтверджується витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно (а. с. 116, т. 1).
Власниками будинку АДРЕСА_1 стали: ОСОБА_5 : право власності на Ѕ частину квартири № 1 та ОСОБА_4 : право власності на квартиру № 2 та на ½ частину квартири № 1 .
18 травня 2006 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 подали заяву про надання їм у спільну власність земельної ділянки для обслуговування будинку АДРЕСА_1 (а. с. 17, т. 1 на звороті).
Рішенням 3 сесії 5 скликання Хмільницької міської ради Вінницької області від 06 липня 2006 року № 40 було надано безкоштовно в спільну сумісну власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд, за рахунок земель громадської та житлової забудови, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , співвласникам будинковолодіння АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 14-15).
На підставі зазначеного рішення ОСОБА_5 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 373415 від 18 вересня 2007 року, відповідно до якого ОСОБА_5 є власником земельної ділянки площею 0,0471 га розташованої на АДРЕСА_1 , що призначена для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, співвласник земельної ділянки ОСОБА_4 (т. 1 а. с. 246).
На підставі зазначеного рішення ОСОБА_4 також отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 373416 від 18 вересня 2007 року, відповідно до якого ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 0,0471 га розташованої на АДРЕСА_1 , що призначена для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, співвласник земельної ділянки ОСОБА_5 (т. 1 а. с. 247).
ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Хмільнику помер ОСОБА_5 , після його смерті спадщину у вигляді Ѕ ідеальної частки квартири АДРЕСА_4 прийняли його дружина ОСОБА_4 та син ОСОБА_2 (свідоцтво про право на спадщину за законом на а. с. 117, т. 1).
ІНФОРМАЦІЯ_2 в місті Хмільнику Вінницької області померла ОСОБА_4 , актовий запис про смерть від 08 листопада 2010 року (т. 1 а. с. 142), після її смерті відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 07 листопада 2012 року, ОСОБА_3 прийняла у спадщину квартиру під АДРЕСА_1 , належної ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1 а. с. 120), а також відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 07 листопада 2012 року, ОСОБА_3 прийняла у спадщину 1/2 ідеальної частки квартири АДРЕСА_4 , що в цілому складається з квартири № 1 належної ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкоємцем якого за законом була його дружина ОСОБА_4 , яка прийняла спадщину, але не оформила своїх спадкових прав (т. 1 а. с. 121).
Рішенням Хмільницької міської ради від 06 вересня 2012 року на підставі наданого ОСОБА_1 договору дарування земельної ділянки від 09 червня 1998 року останньому надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо оформлення права власності на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 12).
Правонаступники ОСОБА_5 та ОСОБА_4 - ОСОБА_3 та ОСОБА_2 були залучені до справи ухвалою Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 17 липня 2017 року (а. с. 99).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу II «Перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до статей 22, 23 ЗК Української РСР 1990 року (в редакції, яка діяла на момент укладення договору дарування земельної ділянки), право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
Згідно з статтею 120 ЗК України 2001 року (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.
При відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки.
У разі переходу права власності на будинок або його частину від однієї особи до іншої за договором довічного утримання право на земельну ділянку переходить на умовах, на яких вона належала попередньому власнику.
При переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.
При переході права власності на будівлю або споруду до громадян або юридичних осіб, які не можуть мати у власності земельні ділянки, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташована будівля чи споруда.
Зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.
При цьому при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності.
Тобто за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.
Наведений підхід підтверджується також і ретроспективним аналізом норм законодавства щодо переходу прав на земельну ділянку у випадку відчуження права власності на нерухоме майно. Радянське законодавство оперувало терміном «основні фонди». Термін «нерухомість» і класифікація майна на нерухоме та рухоме були відображені в Основах цивільного законодавства Союзу РСР і республік від 31 березня 1991 року (введених в дію з 01 січня 1992 року). Так, відповідно до частини другої статті 4 цих Основ майно поділяється на нерухоме та рухоме; до нерухомого майна належать земельні ділянки і «все, що міцно з ними зв'язано», як-от: будівлі, споруди тощо, а до рухомого належить майно, переміщення якого можливе без неспіврозмірної шкоди його призначенню.
Стаття 30 ЗК Української РСР 1990 року в імперативній формі передбачала автоматичний перехід права власності на земельну ділянку у разі переходу права власності на будівлю і споруду. Стаття 120 ЗК України (у чинній редакції), стаття 377 ЦК України (у чинній редакції) також передбачають припинення права власності чи користування земельною ділянкою та перехід такого права до особи, що набуває право власності на нерухоме майно. Щодо застосування приписів вказаних статей у відповідних редакціях Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювалася про те, що особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (див. постанови від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (пункт 8.17), від 05 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16-ц (пункт 61), від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (пункт 42)).
Зазначений правовий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 (провадження № 14-47цс20).
Встановивши, що у цій конкретній справі із врахуванням розміру земельної ділянки та її цільового призначення для обслуговування житлового будинку на час прийняття рішення 3 сесії 5 скликання Хмільницької міської ради Вінницької області від 06 липня 2006 року № 40, ОСОБА_1 не набув права власності на подаровану земельну ділянку в розумінні положень чинного на той час ЗК Української РСР 1990 року, не був власником житлового будинку (чи його частини), а ОСОБА_4 та ОСОБА_5 були співвласниками будинку АДРЕСА_1 , суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права та дійшли обґрунтованого висновку про те, що Хмільницька міська рада Вінницької області, дотримуючись принципу цілісності об'єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований, правомірно прийняла рішення про надання закріпленої за будинком № 26 земельної ділянки у спільну власність ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .
Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України.
При вирішенні справи суди правильно визначили характер правовідносин між сторонами, вірно застосували закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідили матеріали справи та надали належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись статтями 402, 409, 410, 416 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги), Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 15 червня 2018 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 20 вересня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий С. Ю. Мартєв
Судді: А. А. Калараш С.О. Карпенко Є. В. Петров І. М. Фаловська