Ухвала
09 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 211/5281/16-ц
провадження № 61-15522св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
представники позивача: Сафір Федір Олегович, Кузьміч Аліна Олександрівна, Гаренко Надія Володимирівна, Мусійченко Данил Леонідович ,
відповідач-1 - ОСОБА_2 ,
представник відповідача-1 - ОСОБА_3 ,
відповідач-2 - ОСОБА_4 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду у складі колегії суддів: Зубакової В. П., Барильської А. П., Бондар Я. М. від 25 червня 2019 року,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2016 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», яке змінило найменування на акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов мотивовано тим, що 26 листопада 2007 року між закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № DN80FI00000203, за умовами якого банк надав останньому кредит у розмірі 20 274,80 дол. США на строк до 25 листопада 2033 року зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами. Цього ж дня, із метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_4 було укладено договір поруки, за яким поручитель несе солідарну відповідальність разом із позичальником.
У порушення умов кредитного договору, а також статей 509, 526, 1054 ЦК України, відповідачі зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконували, чим порушили умови кредитного договору, у зв'язку із чим станом на 20 жовтня 2016 року за позичальником рахується заборгованість за тілом кредиту в розмірі 14 085,03 дол. США, що за офіційним курсом НБУ еквівалентно 361 844,42 грн, яку позивач просив стягнути солідарно із відповідачів на свою користь.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Довгинівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 лютого 2019 року у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.
Судове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки у червні 2011 року банк змінив строк виконання основного зобов'язання, то саме з цього часу у нього виникло право на позов, однак банк звернувся до суду з указаним позовом до ОСОБА_2 у листопаді 2016 року, тобто поза межами позовної давності, передбаченої пунктом 4.5. кредитного договору (щодо збільшення позовної давності до 5 років), про застосування якої просив відповідач. Після зміни строку виконання зобов'язання (червень 2011 року) усі наступні платежі, передбачені графіком сплати щомісячних платежів, не мали правового значення.
Оскільки у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 відмовлено у зв'язку із пропуском позовної давності, то у задоволенні позову до поручителя ОСОБА_4 суд відмовив у зв'язку зі спливом позовної давності за основним зобов'язанням.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 25 червня 2019 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Рішення Довгинівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 лютого 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. Позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № DN80FI00000203 від 26 листопада 2007 року станом на 10 жовтня 2016 року у розмірі 14 084,03 дол. США, що за офіційним курсом НБУ становить 361 844,42 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що оскільки позичальник останній платіж за кредитом здійснив у грудні 2013 року, то позовна давність перервалася, тому висновки суду першої інстанції про пропуск позивачем строку звернення до суду з указаним позовом є помилковим. Оскільки термін повернення кредиту встановлено 25 жовтня 2033 року, то порука є чинною протягом 5 років з цієї дати і кредитор вправі заявити свої вимоги щодо стягнення заборгованості за кредитом до поручителя в межах цього строку, який є присічним.
Оскільки позичальник ОСОБА_2 взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, що призвело до утворення заборгованості, яка підлягає стягненню солідарно з відповідачів в обумовленому позивачем розмірі.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи вимог касаційної скарги
У серпні 2018 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанціїта залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що позичальник вимогу банку про дострокове повернення кредиту отримав у липні 2011 року, тому позовну давність слід відраховувати саме з цієї дати, тому звернувшись до суду з позовом 23 листопада 2016 року, банк пропустив позовну давність. Посилання позивача на сплату 20 грудня 2013 року 200 дол. США процентів не підтверджені належними та допустимими доказами. Крім того, позивачем не доведено і надання суми кредиту, на умовах і розмірі обумовлених у позові, оскільки доданий позивачем меморіальний ордер № 01 не містить жодної відмітки про проведення господарської операції, не підписаний та не завірений особами банку, а відповідних документів первинної бухгалтерської документації позивач не надав. Крім того, суд не застосував правовий висновок, викладений Великої Палатою Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, відповідно до якого після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Однак, суд апеляційної інстанції стягнув нараховані проценти до 2016 року та не застосував позовну давність щодо кожного періодичного платежу окремо.
Крім того, порука ОСОБА_4 на момент звернення позивача до суду вже була припинена, оскільки позивач не пред'явив позову до поручителя у шестимісячних строк від дня настання строку виконання основного зобов'язання, а суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статті 559 ЦК України, стягнувши з поручителя заборгованість солідарно з боржником.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 28 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано справу № 211/5281/16-ц з Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області. Клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 25 червня 2019 року задоволено. Зупинено виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 25 червня 2019 року до закінчення касаційного провадження.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 26 листопада 2020 року цивільну справу № 211/5281/16-ц призначено до судового розгляду.
2.Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 червня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Відповідно до частини четвертої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
Крім того, згідно з частиною п'ятою статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що наявні підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Такий висновок Верховного Суду грунтується на наступному.
Встановлені судами попередніх інстанцій обставини
У справі, яка переглядається, суд установив,26 листопада 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № DN80FI00000203, за умовами якого банк надав останньому кредит у розмірі 20 274,80 дол. США на строк до 25 листопада 2033 року, а позивачльник зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором. Відповідно договору, погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати ОСОБА_2 повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) в сумі 183,96 дол. США, для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, винагороди. Період сплати встановлений з 20 по 27 число кожного місяця.
Цього ж дня, 26 листопада 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_4 укладено договір поруки № DN80FI00000203, за умовами якого поручитель поручився перед кредитором за виконання боржником своїх зобов'язань за кредитним договором.
Згідно з пунктом 12 договору поруки порука припиняється після закінчення 5 років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором.
17 червня 2011 року вих. № 30.1.0/2-559 АТ КБ «ПриватБанк» направило на адресу ОСОБА_2 вимогу про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором в повному обсязі в тридцятиденний строк з дня отримання цієї вимоги, яку останній не виконав.
ОСОБА_2 останній платіж за кредитом здійснив у грудні 2013 року.
Згідно з наданим банком розрахунком заборгованість за тілом кредиту за вказаним кредитним договором станом на 20 жовтня 2016 року становить 14 085,03 дол. США, що за офіційним курсом НБУ еквівалентно 361 844,42 грн, яку банк просив стягнути солідарно з відповідачів на свою користь.
07 грудня 2018 року під час розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_2 заявив про застосування позовної давності.
У пункті 4.5. кредитного договору сторони погодили позовну давність 5 років.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування
Вирішуючи спір та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив із того, що АТ КБ «ПриватБанк» скористалося наданим йому частиною другою статті 1050 ЦК України та підпункту «а» пункту 2.3.3. кредитного договору правом та 17 червня 2011 року пред'явило до позичальника вимогу про дострокове погашення кредитних зобов'язань, тим самим змінивши строк виконання основного зобов'язання на липень 2011 року. Позовна давність позивачем не пропущена, оскільки позичальник останній платіж за кредитом здійснив у грудні 2013 року, що свідчить про переривання позовної давності. А оскільки зобов?язання ОСОБА_2 було забезпечено договором поруки, згідно умов якого поручитель зобов?язався відповідати за належне виконання позичальником його зобов?язань за кредитним договором, то така заборгованість підлягає стягненню в судовому порядку з відповідачів.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).
Відповідно до умов кредитного договору сторони встановили як строк дії договору, так і строки виконання зобов'язань зі щомісячним погашенням заборгованості (пункт 7.1 договору).
Таким чином, строки сплати чергових платежів визначено місяцями.
Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на підставі договору.
Верховний Суд України у постанові від 02 листопада 2016 року у справі
№ 6-1174цс16 зробив висновок про те, що «…якщо сторони кредитних правовідносин врегулювали в договорі питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов'язання, та визначили умови такого повернення коштів, усі наступні платежі, передбачені графіком сплати щомісячних платежів, не мають правового значення, і позичальник повинен звернутися до суду з позовом за захистом свого порушеного права протягом трьох років саме від цієї дати».
Установлено, що ОСОБА_2 останній платіж за кредитом здійснив у грудні 2013 року.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята статті 261 ЦК України).
Тобто, у разі зміни строку виконання основного зобов'язання у порядку частини другої статті 1050 ЦК України, саме з цього часу у банка виникає право на позов щодо погашення заборгованості у цілому і від цього дня розпочинає перебіг, визначена статтею 257 ЦК України, позовна давність щодо відповідних вимог.
Разом із тим, статтею 264 ЦК України закріплені підстави переривання позовної давності. Зокрема, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Тобто, відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново. Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою.
Аналіз частини першої статті 264 ЦК України свідчить, що вона пов'язує переривання позовної давності з будь-якими активними діями зобов'язаного суб'єкта (боржника). При цьому не виключається й випадку коли переривання перебігу позовної давності буде відбуватися внаслідок визнання боргу, що здійснюється іншими суб'єктами, якщо на це була виражена воля боржника. Тобто коли боржник виражає свою згодою чи уповноважує на це відповідного іншого суб'єкта.
Зробивши у постанові від 02 листопада 2016 року у справі № 6-1174цс16 висновок про зміну строку виконання основного зобов'язання та висновок про те, що позовна давність обчислюється саме з цієї дати, водночас Верховний Суд України вказав, що «усі наступні платежі, передбачені графіком сплати щомісячних платежів, не мають правового значення». Проте, сплата таких платежів не має значення для визначення строку кредитування, а не для переривання позовної давності, що встановлено статтею 264 ЦК України.
Тому від висновку Верховного Суду України, зробленого в постанові від 02 листопада 2016 року у справі № 6-1174цс16 («усі наступні платежі, передбачені графіком сплати щомісячних платежів, не мають правового значення») слід відступити шляхом конкретизації та вказівки про те, що сплата платежів після настання строку кредитування не має значення для визначення строку кредитування, проте впливає/може впливати на переривання перебігу позовної давності, оскільки це передбачено статтею 264 ЦК України іпов'язується з будь-якими активними діями зобов'язаного суб'єкта (боржника) або коли визнання боргу, здійснюється іншими суб'єктами, якщо на це була виражена воля боржника.
Отже, без уточнення правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у зазначеній вище постанові Верховного Суду України, а саме: щодо конкретизації та вказівки про те, що сплата платежів після настання строку кредитування не має значення для визначення строку кредитування, проте впливає/може впливати на переривання перебігу позовної давності, оскільки це передбачено статтею 264 ЦК України і пов'язується з будь-якими активними діями зобов'язаного суб'єкта (боржника) або коли визнання боргу, здійснюється іншими суб'єктами, якщо на це була виражена воля боржника, правильно сформувати правову позицію у цій справі є неможливим.
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з огляду на викладене та відповідно до частини третьої статті 403 ЦПК України дійшла висновку про передачу справи на розгляд Великої Палати для відступлення від висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 02 листопада 2016 року у справі № 6-1174цс16 шляхом конкретизації.
З огляду на виключну правову проблему у цій справі, колегія суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду звертає увагу на необхідність Великій Палаті Верховного Суду уточнити висновок щодо застосування норми права, а саме статті 264 ЦК України у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховним Судом України від 02 листопада 2016 року, а також для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, з урахуванням кількісного показника кредитних справ вважає за необхідне передати справу № 179/1043/16-ц на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Керуючись статтею 403 ЦПК України, статтею 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 211/5281/16-ц за позовом акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 червня 2019 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді С. Ю. Бурлаков
А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун