21 грудня 2020 р. Справа № 440/2896/19
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Перцової Т.С.,
Суддів: Жигилія С.П. , Русанової В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 08.09.2020 року, головуючий суддя І інстанції: М.В. Довгопол, м. Полтава, по справі № 440/2896/19
за позовом ОСОБА_1
до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області
про стягнення середнього заробітку,
ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області (далі по тексту - УМВС України в Полтавській області, перший відповідач), Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області (далі по тексту - другий відповідач), в якому, з урахування заяви про збільшення позовних вимог, прийнятої судом, просив:
- стягнути з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки фактичного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з 01 червня 2013 року по день ухвалення судового рішення в справі з розрахунку середньоденного грошового забезпечення в розмірі 205 гривень 60 копійок.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що з першого відповідача на користь позивача через недоплату одноразової грошової допомоги при звільненні, підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки фактичного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з 01.06.2013 по день фактичного ухвалення судового рішення у справі з розрахунку середньоденного грошового забезпечення, передбаченого приписами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 (далі - Порядок № 100), відповідно до яких розмір середньоденного грошового забезпечення визначається шляхом ділення грошового забезпечення на число саме робочих днів за два місяці, що передують події звільнення, а не календарних, як протиправно нарахував відповідач. У зв'язку з чим, як вказує позивач, враховуючи розмір його грошового забезпечення за останні два місяці перед звільненням (8635,34 грн), кількість робочих днів в даних місяцях (42), розмір середньоденного грошового забезпечення позивача становить 205,60 грн., а не 141,67 грн, як вказано в довідці Кременчуцького міського відділу УМВС України в Полтавській області від 01.08.2019. З огляду на викладене, наполягає, що саме з такого розміру середньоденного грошового забезпечення позивача (205,60 грн.), розрахованого за приписами Порядку №100, слід розраховувати суму середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку при звільненні, яку слід стягнути з першого відповідача.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 08.09.2020 по справі № 440/2896/19 позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області (вул. Пушкіна, 83, м. Полтава, Полтавська область, 36000, ідентифікаційний код 08592276), Ліквідаційної комісії Управління МВС України в Полтавській області (вул. Пушкіна, 83, м. Полтава, Полтавська область, 36014) про стягнення середнього заробітку задоволено частково.
Стягнуто з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області (вул. Пушкіна, 83, м. Полтава, Полтавська область, 36000, ідентифікаційний код 08592276) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 16422,12 грн (шістнадцять тисяч чотириста двадцять дві гривні дванадцять копійок), з утриманням податків, зборів та інших обов'язкових платежів при виплаті.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Позивач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 08.09.2020 по справі № 440/2896/19 змінити та стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за весь час затримки фактичного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з 01 червня 2013 року по день ухвалення судового рішення в справі з розрахунку середньоденного грошового забезпечення в розмірі 205 гривень 60 копійок без зменшення розміру середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з врахуванням всіх фактичних обставин справи.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, зазначив, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо здійснення з позивачем повного розрахунку 28.11.2019, що як вказує суд, підтверджується оригіналом виконавчого листа, повернутого Головним управлінням Державної казначейської служби України в Полтавській області до суду із відміткою про виконання 28.11.2019, оскільки при цьому не було враховано, що відповідач, в порушення приписів постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, за якими виплата грошової компенсації здійснюється одночасно з виплатою грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення, нараховуючи належну позивачу за рішенням суду одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 6216,70 грн, сплатив її у розмірі 5186,82 грн, не компенсувавши позивачу грошових сум в розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, на яку позивач має право. У зв'язку з тим, що відповідачем до цього часу не виплачена позивачу сума вказаної компенсації в розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, висновок суду першої інстанції про проведення з ним повного розрахунку 28.11.2019 є хибним.
Крім того, позивач посилається на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 16.01.2020, якою скасовано ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 31.10.2019 про виправлення описки, допущеної в рішенні Полтавського окружного адміністративного суду від 23.09.2019 у справі №440/2896/19, а саме доповнено резолютивну частину рішення від 23.09.2019 після зазначення суми недоплаченої одноразової грошової допомоги при звільненні (6216,70 грн) додано слова - «з утриманням податків та інших обов'язкових платежів при виплаті», та відмовлено у задоволенні заяви УМВС України в Полтавській області, оскільки питання щодо утримання із суми недоплаченої грошової допомоги зазначених податків чи інших обов'язкових платежів судом не досліджувалось. Отже, з урахуванням вказаної постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 16.01.2020, на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.09.2019 у справі №440/2896/19, відповідач зобов'язаний був сплатити позивачу суму недоплаченої одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 6216,70 грн, що також підтверджується листом Головного управління Державної казначейської служби України в Полтавській області від 12.06.2020, копія якого була долучена до відповіді на відзив від 10.08.2020, якій суд першої інстанції не надав жодної правової оцінки, та, у зв'язку з чим, дійшов необгрунтвоаного висновку про ненадання позивачем доказів непроведення відповідачем остаточного розрахунку при звільненні.
Також зазначив, що суд першої інстанції визначаючи розмір середньоденної заробітної плати позивача, помилково застосовував положення Інструкції «Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ», затвердженої наказом МВС України від 31.12.2007 року № 499 (далі - Інструкція №499), оскільки положення останньої передбачають порядок виплати особам рядового чи начальницького складу грошового забезпечення за неповний місяць роботи, тоді як у даній справі спір між сторонами виник у зв'язку з невиплатою відповідачем середнього заробітку, що також спростовує твердження відповідача про те, що п. 1.7 вказаної інструкції є спеціальною нормою для визначення середнього заробітку особам рядового чи начальницького складу органів внутрішніх справ. Вказує, що в даному випадку для визначення розміру середньоденної заробітної плати позивача застосуванню підлягають приписи Порядку № 100, відповідно до яких розмір середньоденного грошового забезпечення визначається шляхом ділення грошового забезпечення на число саме робочих днів за два місяці, що передують події звільнення, а не календарних, як протиправно нарахував відповідач та з яким погодився суд першої інстанції. Таким чином, як вказує позивач, розрахунок його середнього заробітку за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні має визначатись з урахуванням його середньоденного грошового забезпечення у розмірі 205,60 грн.
Також звернув увагу суду апеляційної інстанції на те, що в суду першої інстанції були відсутні підстави для зменшення розміру середнього заробітку за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні. Пояснив, що, зменшуючи розмір належного позивачу середнього заробітку за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні, посилаючись при цьому на правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального права, оскільки, досліджуючи обставини справи, не врахував обставин, які мають юридичне значення для вирішення даної справи, а саме співвідношення розміру заборгованості до розміру середньомісячної заробітної плати позивача, період затримки виплати такої заборгованості, що виникла з вини відповідача, цинічної поведінки відповідача, як правоохоронного органу, а також порушення відповідачем права на належні виплати позивачу, який є інвалідом війни ІІ групи.
Також, на думку апелянта, судом першої інстанції безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання позивача про стягнення з УМВС України в Полтавській області за результатами розгляду справи судового збору, який підлягає сплаті за подання позовної заяви, оскільки це суперечить правовій позиції, викладеній в постановах Першого апеляційного адміністративного суду від 05.02.2019 у справі №812/1124/18 та Другого апеляційного адміністративного суду від 24.06.2019 у справі №440/4318/18.
З урахуванням викладеного, вважає, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 08.09.2020 по справі № 440/2896/19 є незаконним, а висновки суду першої інстанції - хибними, у зв'язку з чим наявні підстави для зміни останнього та ухвалення нового рішення.
Другий відповідач, в надісланому до суду відзиві, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 08.09.2020 по справі № 440/2896/19 - без змін. Вказав, що в межах розгляду даної справи суд не може досліджувати та оцінювати обставини, встановлені судом в іншій справі, оскільки питання незгоди апелянта із сумою одноразової грошової допомоги, виплаченої на виконання рішення суду по справі №440/2896/19, було предметом розгляду справи № 440/278/20.
Також, другий відповідач зазначив, що категорично не погоджується з твердженням апелянта про необхідність розрахунку його середньоденного грошового забезпечення шляхом ділення на кількість робочих днів, оскільки приписами Інструкції № 499, яка діяла на момент звільнення позивача, зокрема п. 1.7, що є спеціальною нормою по відношенні до Порядку №100, на який посилається позивач, передбачено, що грошове забезпечення особам рядового та начальницького складу обраховується та виплачується з розрахунку календарних днів відповідного місяця їх служби, що як вказує другий відповідач, узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним в постановах від 04.04.2019 у справі №П/811/1429/16 та від 30.01.2019 у справі №806/2164/16.
Зважаючи на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зменшення судом першої інстанції середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, яким враховано факт тривалого не звернення позивача до роботодавця та суду з вимогами про повний розрахунок (більш ніж через 6 років), є вірним. З огляду на викладене, вказує, що судом першої інстанції було повно і всебічно досліджено обставини справи та надано належну оцінку наявним в матеріалах справи доказам.
В наданих до суду письмових поясненнях позивач наполягав, що у відзиві відповідача на апеляційну скаргу, відсутні доводи, які б спростовували наведені ним обставини, зокрема, з приводу непроведення відповідачем до цього часу остаточного розрахунку з позивачем та ненадання відповідних доказів. Щодо справи №440/278/20, зазначив, що за наслідками її розгляду, суд, в частині вимог про визнання протиправною бездіяльності УМВС України в Полтавській області щодо недоплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні у сумі 1030,18 грн. та стягнення вказаної суми з УМВС України в Полтавській області на користь позивача провадження закрив, а тому у вказаній частині позовних вимог судом не здійснювалось преюдиційного висновку щодо того, чи було здійснено відповідачем виплату позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні в повному обсязі на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.09.2019.
З приводу незгоди відповідача з доводами апеляційної скарги в частині визначення розміру середньоденного грошового забезпечення позивача, навів доводи аналогічні, викладеним в апеляційній скарзі. Крім того зазначив, що правові висновки Верховного Суду, у постановах від 04.04.2019 по справі № П/811/1429/16, та від 30.01.2019 по справі №806/2164/16, на які посилається відповідач, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки в даних постановах судом вирішувалося питання щодо визначення середньоденного грошового забезпечення поліцейського, в той час, як позивач ніколи в поліції не служив.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено в суді апеляційної інстанції, ОСОБА_1 у період з 15.05.1993 по 31.05.2013 проходив службу в органах внутрішніх справ, що не заперечується сторонами.
Наказом УМВС України в Полтавській області від 31.05.2013 №247 о/с підполковника міліції ОСОБА_1 , старшого дільничного інспектора міліції (міліція місцевого бюджету) сектору дільничних інспекторів міліції відділення міліції в мкр. "Молодіжний" Автозаводського районного відділу Кременчуцького міського управління, звільнено з органів внутрішніх справ з 31.05.2013 за пунктом 64 "а" (у запас за віком) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України /а.с. 15, т.1/. Цим наказом визначено, що позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні за 20 років.
Наказом УМВС України в Полтавській області від 13.06.2013 №290 о/с пункт наказу УМВС України в Полтавській області від 31.05.2013 №247 о/с щодо звільнення з органів внутрішніх справ ОСОБА_1 змінено в частині зазначення пункту звільнення; визначено вважати його звільненим за пунктом 64 "б" (у запас через хворобу) /а.с. 16, т.1/.
24.07.2019 позивач звернувся до ліквідаційної комісії УМВС України в Полтавській області із заявою, у якій просив надати розрахунок вихідної допомоги, яка йому була виплачена при звільненні з ОВС на пенсію та зазначити з яких саме складових місячного грошового забезпечення перед виходом на пенсію була розрахована вихідна допомога /а.с. 11, т.1/.
Листом Кременчуцького міського відділу УМВС України в Полтавській області від 30.07.2019 вих.№К-843 позивача повідомлено, що одноразову грошову допомогу за 20 років виплачено у розмірі 36960,00 грн (3696,00 х 20 х 50%) з розрахунку грошового забезпечення, що складається з: посадового окладу - 750,00 грн, окладу за військове звання - 130,00 грн, надбавки за вислугу років (40%) - 352,00 грн, надбавки за особливі умови несення служби (50%) - 616,00 грн, премії (100%) - 1848,00 грн /а.с. 12, т.1/.
30.07.2019 позивач звернувся до ліквідаційної комісії Кременчуцького міського відділу УМВС України в Полтавській області із заявою, у якій просив надати довідку про розмір грошового забезпечення за квітень та травень 2013 року із зазначенням всіх складових його місячного забезпечення та розміру індексації грошового забезпечення. Також, просив розрахувати та зазначити у довідці його середньоденне грошове забезпечення станом на момент звільнення на пенсію у порядку визначеному постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 /а.с. 13, т.1/.
Довідкою Кременчуцького міського відділу УМВС України в Полтавській області від 01.08.2019 вих.№107/К-862 позивачу повідомлено про складові його грошового забезпечення та їх розмір, а саме: посадовий оклад - 750,00 грн, оклад за звання - 130,00 грн, надбавка за вислугу років (40%) - 352,00 грн, надбавка за особливі умови несення служби (50%) - 616,00 грн, щомісячна премія (100%) - 1848,00, індексація - 621,67 грн, а всього - 4317,67 грн /а.с. 14, т.1/. У цій довідці, зокрема, зазначено, що середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 на момент звільнення склало 141,57 грн.
Листом Кременчуцького міського відділу УМВС України в Полтавській області № 8961 від 10.09.2019 ОСОБА_1 повідомлено про те, що йому була надана помилкова довідка, у якій зазначені складові та розмір грошового забезпечення за квітень та травень 2013 року. У листі вказано, що довідка Кременчуцького міського відділу УМВС України в Полтавській області від 01.08.2019 вих.№107/К-862 вважається недійсною. Одночасно, позивачу надано нову довідку із зазначенням складових його грошового забезпечення та їх розміру, а саме: посадовий оклад - 750,00 грн, оклад за звання - 130,00 грн, надбавка за вислугу років (40%) - 352,00 грн, надбавка за особливі умови несення служби (50%) - 616,00 грн, щомісячна премія (100%) - 1848,00, а всього - 3696,00 грн. У цій довідці, зокрема, зазначено, що середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 на момент звільнення склало 121,18 грн /а.с.60-61, т.1/.
Позивач, вважаючи, що при обчисленні одноразової грошової допомоги відповідачем у складі грошового забезпечення не враховано індексацію, звернувся до суду з позовом до Полтавського окружного адміністративного суду.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 23.09.2019, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 08.01.2020, позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, ліквідаційної комісії управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області про визнання незаконними дій, стягнення недоплаченої частини одноразової грошової допомоги при звільненні задоволено.
Визнано протиправними дії управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні без урахування індексації грошового забезпечення.
Стягнуто з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 суму недоплаченої одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 6216,70 грн (шість тисяч двісті шістнадцять гривень сімдесят копійок).
Рішення суду допущено до негайного виконання.
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про встановлення судового контролю відмовлено /а.с.66-72, т.1/.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 31.10.2019 у справі №440/2896/19 задоволено заяву Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області про внесення виправлень у рішенні суду. Виправлено описку, допущену у рішенні суду Полтавського окружного адміністративного суду від 23.09.2019 у справі №440/2896/19 після слів «… суму недоплаченої одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 6216,70 грн (шість тисяч двісті шістнадцять гривень сімдесят копійок)…» зазначити «з утриманням податків та інших обов'язкових платежів при виплаті».
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 16.01.2020 апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено. Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 31.10.2019 по справі № 440/2896/19 скасовано. Прийнято постанову, якою у задоволенні заяви Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області про виправлення описки у рішенні Полтавського окружного адміністративного суду від 23.09.2019 року - відмовлено.
Отже, спір щодо розміру недоплаченої одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 вирішено судом, а обставини, встановлені рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 23.09.2019 по справі №440/2896/19 не підлягають доказуванню з огляду на приписи частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України.
24.10.2019 Головним управлінням Державної казначейської служби України у Полтавській області на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.09.2019 по справі №440/2896/19 проведено часткове безспірне списання недоплаченої одноразової грошової допомоги при звільненні з рахунку № НОМЕР_2 у сумі 2,84 грн, що підтверджується повідомленням про безспірне списання з рахунка боржника №07.1-16/1/4748 від 24.10.2019 /а.с.177, т.1/ та меморіальним ордером №1 від 23.10.2019 /а.с.178, т.1/.
28.11.2019 Головним управлінням Державної казначейської служби України у Полтавській області на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.09.2019 по справі №440/2896/19 проведено повністю безспірне списання недоплаченої одноразової грошової допомоги при звільненні з рахунку № НОМЕР_2 у сумі 5186,82 грн, що підтверджується повідомленням про безспірне списання з рахунка боржника №07.1-16/1/ від 28.11.2019 /а.с.174, т.1/ та меморіальним ордером №1 від 27.11.2019 /а.с.175, т.1/.
З метою дотримання вимог Податкового кодексу України із суми виплаченої одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 - 6217,17 грн УМВС України в Полтавській області було утримано податок з доходів фізичних осіб (18 %) в сумі 948,74 грн та військовий збір (1,5 %) в сумі 79,07 грн, що підтверджується довідкою УМВС України в Полтавській області №4/2880 від 07.02.2020 /а.с.173, т.1/ та платіжними дорученнями № № 47, 48 від 27.11.2019 /а.с.176, т.1/.
Вважаючи свої права порушеними внаслідок затримки відповідачем виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, ОСОБА_1 , звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що, оскільки фактичний повний розрахунок з позивачем, шляхом виплати на підставі рішення суду недоплаченої одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 6216,70 грн., з утриманням з цієї суми податку з доходів фізичних осіб (18 %) в сумі 948,74 грн. та військового збору (1,5 %) в сумі 79,07 грн здійснено 28.11.2019, відтак період затримки розрахунку з позивачем склав 2370 календарних днів (з 01 червня 2013 року по 27 листопада 2019 року). У зв'язку з чим, враховуючи розмір середньоденного забезпечення позивача, вказаного у довідці УМВС України в Полтавській області №4/3038 від 30.07.2020, який становить 141,57 грн, суд першої інстанції вирахував суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача, яка склала 335520,90 гривень (2370 (днів) * 141,57 (середньоденне грошове забезпечення)). При цьому, зважаючи на правову позицію Великої Палати, викладену в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, враховуючи істотність суми заборгованості (6216,70 грн) у порівнянні з середнім заробітком позивача на дату звільнення, а також те, що позивач тривалий час не звертався до роботодавця та суду із вимогами про повний розрахунок, суд першої інстанції дійшов висновку щодо наявності підстав для зменшення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 335520,90 грн до 16422,12 грн., який вважав співмірним та пропорційним.
Відмовляючи у задоволенні клопотання позивача про встановлення судового контролю шляхом зобов'язання УМВС України в Полтавській області подати у місячний строк з моменту набрання законної сили рішенням суду звіт про його виконання, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем необґрунтовано необхідність застосування заходів судового контролю, а у суду відсутні підстави вважати, що відповідач буде ухилятись від виконання судового рішення після набрання ним законної сили.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Спірні правовідносини, що склались між учасниками справи, регулюються Конституцією України та Кодексом законів про працю України (надалі - КЗпП України).
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під “належними звільненому працівникові сумами” необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
Так, як встановлено колегією суддів, згідно рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.09.2019 по справі № 440/2896/19, залишеного без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 08.01.2020, ОСОБА_1 недоплачено одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 6216,70 грн, яка підлягає стягненню в судовому порядку.
Факт виконання Головним управлінням Державної казначейської служби України у Полтавській області рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.09.2019 по справі №440/2896/19 в частині стягнення на користь ОСОБА_1 недоплаченої одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 6216,70 грн підтверджується листом Головного управління Державної казначейської служби України у Полтавській області №12-22/5516 від 29.11.2019 з відміткою про виконання 28.11.2019 /а.с.141-142, т.1/, повідомленням про безспірне списання з рахунка боржника №07.1-16/1/4748 від 24.10.2019 та меморіальним ордером №1 від 23.10.2019 на суму 2,84 грн, повідомленням про безспірне списання з рахунка боржника №07.1-16/1/ від 28.11.2019 та меморіальним ордером №1 від 27.11.2019 на суму 5186,82 грн.
Як вбачається з довідки УМВС України в Полтавській області №4/2880 від 07.02.2020, із суми виплаченої одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 - 6217,17 грн було утримано податок з доходів фізичних осіб (18 %) в сумі 948,74 грн та військовий збір (1,5 %) в сумі 79,07 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №47, 48 від 27.11.2019 /а.с.176, т.1/.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач, після того як відповідачем на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.09.2019 у справі №440/2896/19, 28.11.2019 було перераховано на рахунок позивача недоплачену одноразову грошову допомогу при звільненні у сумі 5186,82 грн, звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив, зокрема, визнати протиправною бездіяльності щодо невиплати позивачу компенсації сум податку з доходів фізичних осіб в розмірі 1030,18 грн, що був утриманий з належної доплати одноразової грошової допомоги та стягнути з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області на користь позивача компенсації суми податку з доходів фізичних осіб в розмірі 1030,18 грн, що був утриманий з належної доплати одноразової грошової допомоги при звільненні.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 18.03.2020 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 16.07.2020, в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області щодо недоплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні у сумі 1030,18 грн та стягнення з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні в сумі 1030,18 грн - закрито провадження у справі № 440/278/20.
При цьому, слід вказати, що залишаючи без змін рішення суду першої у вказаній частині, колегія суддів зазначила, що вказані позовні вимоги фактично спрямовані на зобов'язання відповідача виконати в повному обсязі інше судове рішення - рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2019 року у справі №440/2896/19 та розгляд судом по суті заявлених позивачем вимог буде передбачати надання правової оцінки питанню належного чи неналежного виконання або невиконанню відповідачем судового рішення у справі №440/2896/19, що фактично є однією із форм контролю за виконанням судового рішення.
У зв'язку з чим суд зазначив, що, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушуються його права, свободи чи інтереси, то він має право звернутися до суду в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України з відповідною заявою, а не пред'являти новий адміністративний позов.
Крім того, в листі Головного управління Державної казначейської служби України в Полтавській області від 12.06.2020, наданого на відповідь позивача від 04.06.2020, копія якого знаходиться в матеріалах справи (т.1 а.с.188), вказано, що на момент здійснення заходів щодо виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.09.2019 діяла ухвала Полтавського окружного адміністративного суду від 31.10.2019 про виправлення описки, допущеної у даному рішенні суду, а саме в абзаці третьому резолютивної частини рішення суду від 23.09.2019, після слів «… суму недоплаченої одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 6216,70 грн (шість тисяч двісті шістнадцять гривень сімдесят копійок) …» зазначити «з утриманням податків та інших обов'язкових платежів при виплаті».
Однак, на момент винесення та набрання чинності постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 16.01.2020 про скасування вказаної ухвали від 31.10.2019, виконавчого листа від 01.10.2019 по даній справі на виконанні в Головному управлінні Казначейства не було (ні стягувач, ні боржник її не надавав).
Посилаючись на п.6 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, визначеного постановою Кабінету Міністрів України від 30.01.2012 № 45 Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845, відповідно до якого, у разі прийняття рішення про стягнення коштів стягувач подає органові Казначейства в установлений зазначеним органом спосіб, зокрема, інші документи, які містять відомості, що сприятимуть виконанню рішення про стягнення коштів (довідки та листи органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, або органів місцевого самоврядування, рішення органів досудового розслідування та прокуратури тощо), ОСОБА_1 повідомлено, що він не позбавлений права звернутися до Полтавського окружного адміністративного суду з заявою щодо отримання виконавчого листа від 01.10.2019 по справі №440/2896/19 та подати його на виконання до Головного управління казначейства з оригіналом постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 16.01.2020 по справі № 440/2896/19, яка є підставою для виконання судового рішення.
Разом з цим, позивач, незважаючи на наявність вищевказаного рішення суду, в якому було вказано на наявність у нього права звернутися до суду в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України з відповідною заявою, а також вказаного листа Головного управління Державної казначейської служби України в Полтавській області від 12.06.2020, в якому позивачу роз'яснено право подання виконавчого листа на виконання до Головного управління казначейства з оригіналом постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 16.01.2020 по справі № 440/2896/19, якою скасовано ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 31.10.2019 про виправлення описки (якою позивач вважає порушено його право на отримання присудженої рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 23.09.2019 недоплаченої суми одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 6216,70 грн. без вирахування податків), не скористався вказаними процесуальними можливостями, не надаючи при цьому доказів неможливості вчинення вказаних дій ані до суду першої, ані апеляційної інстанцій.
Враховуючи наведене, колегія суддів, погоджуючись з висновком суду першої інстанції, відхиляє доводи позивача щодо непроведення з ним повного розрахунку на підставі рішення суду.
Крім того, як вірно зазначив суд першої інстанції, доказів визнання неправомірними дій органу Державної казначейської служби України в частині виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.09.2019 позивачем не надано.
Отже, наведеними вище обставинами підтверджено факт проведення з позивачем повного розрахунку шляхом виплати 28.11.2019 недоплаченої одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 5189,36 грн, що враховуючи дату звільнення позивача зі служи (31.05.2013), в силу приписів ст. 117 КЗпП України, свідчить про наявність у позивача права на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, загальний порядок обчислення середньої заробітної плати регламентується нормами постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, якою затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (надалі - Порядок № 100).
В силу положень абзацу 3 пункту 2 Порядку №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати, крім наведених у першому та другому абзаці, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Виходячи із змісту абзаців 1,2 пункту 2 Порядку № 100, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні підлягає обчисленню виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню.
Пунктом 5 Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до абзацу 1 пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Отже, число календарних днів застосовується при обчисленні середньоденної заробітної плати виключно у випадках, передбачених чинним законодавством.
Визначаючи середньоденний заробіток позивача з урахуванням календарних днів за останні два місяці роботи, суд першої інстанції правомірно виходив з положень п.1.7 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31.12.2007 №499 "Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ", зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 12.03.2008 за №205/14896 (надалі-Інструкція №499), яка діяла на час звільнення позивача із служби.
Так, відповідно до п.1.7 Інструкції № 499 при виплаті особі рядового чи начальницького складу грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.
Таким чином, п.1.7 Інструкції № 499 передбачає, що розмір виплати грошового забезпечення працівників органів внутрішніх справ визначається за кожний календарний день, у зв'язку з чим колегія суддів відхиляє доводи позивача про необхідність обчислення середнього заробітку з урахуванням робочих днів і наведений позивачем розрахунок середньоденного грошового забезпечення у розмірі 205 гривень 60 копійок, зважаючи на те, що такі побажання не ґрунтуються на положеннях законодавства про грошове забезпечення працівників органів внутрішніх справ.
Отже, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення позивача, як вірно зазначив суд першої інстанції, слід виходити з числа календарних днів за період невиплати належної суми.
У відповідності до довідки УМВС України в Полтавській області №4/3038 від 30.07.2020, розмір середньомісячного грошового забезпечення позивача за останні два фактично відпрацьовані календарні місяці (квітень - травень 2013 року) становив - 4317,67 грн, а середньоденне грошове забезпечення - 141,57 грн. /а.с. 172, т. 1/.
За таких обставин, як вірно зазначив суд першої інстанції, розмір середньоденного забезпечення позивача у довідці УМВС України в Полтавській області № 4/3038 від 30.07.2020 у сумі 141,57 грн обчислено у відповідності до вимог законодавства (4317,67 х 2 /61).
При цьому колегія суддів зауважує, що у заяві про збільшення позовних вимог позивач стверджує, що у березні 2013 року розмір його грошового забезпечення також складав 4317,67 грн. Зазначена обставина не заперечується відповідачами. Відтак, навіть за умови обрання періоду розрахунку - березень, квітень 2013 року, сума середньоденного забезпечення позивача не змінилася б.
Як зазначалось вище в день звільнення позивача зі служби (31.05.2013), відповідачем не було виплачено всі суми, що підлягали виплаті при звільненні, а саме індексацію грошового забезпечення в розмірі 6216,70 грн.
Виплата вказаної суми індексації з вирахуванням податків в сумі 5189,36 грн, як було встановлено вище позивачу була виплачена лише 28.11.2019, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами.
Відтак, відповідно до статті 117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки.
Враховуючи дату звільнення позивача зі служби (31.05.2013) та дату проведення остаточного розрахунку (28.11.2019), кількість днів затримки розрахунку при звільненні становить 2370 днів.
Таким чином сума компенсації за затримку розрахунку при звільненні за період з 01.06.2013 (наступний день після звільнення) по 28.11.2019 становить 335520,90 грн (141,57 грн - середньоденний заробіток позивача * 2370 днів).
При цьому, недоплачена сума грошової компенсації за вказаний період становить 6216,70 грн, що у процентному виразі по відношенні до загальної суми компенсації за затримку розрахунку при звільненні (335520,90 грн) дорівнює 0,018%.
Водночас, колегія суддів враховує висновки, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц.
Так, у вказаному судовому рішенні Велика Палата Верховного Суду зазначила, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. У вказаних відносинах працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Крім того у вищевказаній постанові Велика Палата Верховного Суду погодилася із висновком Верховного Суду України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі №816/1640/17.
За таких обставин, колегія суддів, зважаючи на правову позицію Великої Палати, викладену в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, враховуючи, що позивач тривалий час не звертався до роботодавця та суду із вимогами про повний розрахунок (позивача звільнено 31 травня 2013 року, а до суду він звернувся 03.08.2019 року, тобто більше ніж через 6 років), беручи до уваги суму несвоєчасно сплаченої позивачу суми індексації грошового забезпечення (6216,70 грн), відсоток цієї суми (0,018%) відносно розміру суми компенсації за затримку розрахунку при звільненні (335520,90 грн.), погоджується з висновком суду першої інстанції, та вважає за необхідне застосувати принцип співмірності та зменшити розмір відшкодування працівнику заробітку за час затримки розрахунку, розрахувавши його починаючи з 03.08.2019 (дата звернення до суду) і по 27.11.2019 (дата фактичного розрахунку), що становить 16422,12 грн, (116 (днів) * 141,57 (середньоденне грошове забезпечення)).
З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів підтверджує висновок суду першої інстанції, який, вірно зазначив про необхідність керуватися принципом співмірності, вказавши, що в даному випадку належним способом захисту прав позивача є саме стягнення з відповідача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні в сумі, яка не перевищує суми середнього заробітку позивача за період від дати звернення до суду до дати фактичного розрахунку.
З приводу вимог позивача щодо стягнення з відповідача на його користь судового збору, який підлягає сплаті за подання позовної заяви, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Статтею 132 КАС України визначені види судових витрат.
Згідно ч.1, 2 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору встановлені Законом України «Про судовий збір».
За правилами п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю
Розподіл судових витрат здійснюється за правилами ст.139 КАС України.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з наявної в матеріалах справи копії посвідчення ОСОБА_1 (а.с.17), позивач з 01.10.2017 року має статус інваліда другої групи і має пільги встановлені законодавством України для ветеранів війни-інвалідів війни
Таким чином, приймаючи рішення щодо поданого позову, суд не має підстав вирішувати питання про розподіл судових витрат, оскільки позивач в силу приписів п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору за подачу позову.
В апеляційній скарзі позивачем не наведені підстави для розподілу судових витрат в розумінні вимог ст.139 КАС України. Доказів на підтвердження понесення інших судових витрат матеріали справи не містять.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для розподілу судових витрат у даній справі, а тому вимога ОСОБА_1 про стягнення з відповідача на його користь судового збору задоволенню не підлягає.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Як зазначено в п.58 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України», суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 08.09.2020 по справі № 440/2896/19 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)Т.С. Перцова
Судді(підпис) (підпис) С.П. Жигилій В.Б. Русанова