14 грудня 2020 р.Справа № 520/6533/2020
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Калиновського В.А.,
Суддів: Кононенко З.О. , Макаренко Я.М. ,
за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.08.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Панченко О.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 04.08.20 року по справі № 520/6533/2020
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), звернувся до суду із адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік під час звільнення з військової служби;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по час фактичної виплати заборгованості, що складає становить 415175,78 грн.;
- відшкодувати ОСОБА_1 витрати на надання професійної правничої допомоги за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 в розмірі 7200,00 грн.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04.08.2020 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у нездійсненні ОСОБА_1 нарахування та виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні з 07.05.2019 року по 13.05.2020 року.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні з 07.05.2019 по 13.05.2020 року в сумі 3102 (три тисячі сто дві) грн. 07 коп.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
На зазначене рішення суду ОСОБА_1 та Військовою частиною НОМЕР_1 подано апеляційні скарги.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначено, що відповідними нормативно-правовими актами встановлено обов'язок відповідача виплачувати грошове забезпечення по час виключення позивача зі списків особового складу військової частини. Виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини відповідач може після проведення з ним усіх необхідних розрахунків. Дії відповідача позбавляють ОСОБА_1 належного грошового забезпечення, яке він мав отримати до моменту проведення з ним усіх необхідних розрахунків та виключення зі списків особового складу військової частини. Також вказує, що фактичне понесення ним витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду цієї справи в суді першої інстанції у розмірі 7200 грн. підтверджено долученими до матеріалів належними доказами.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги Військова частина НОМЕР_1 зазначає, що грошова компенсація за невикористану відпустку як учасника бойових дій не є складовою грошового забезпечення військовослужбовців, а тому на неї не розповсюджуються вимоги ст.ст. 116, 117 КЗпП України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника.
Сторони в судове засідання апеляційної інстанції не прибули, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.
Відповідно до ч.2 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст. 229 КАС України.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційних скарг, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга Військової частини НОМЕР_1 не підлягає задоволенню, а апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної, що ОСОБА_1 , у період з 04.05.2016 по 07.05.2019 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Східного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України.
Наказом ТВО командира Військової частини НОМЕР_1 Східного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України №88 від 07.05.2019 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу через звільнення з військової служби в запас у зв'язку із закінченням контракту.
16 листопада 2016 року ОСОБА_1 видано посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_4 .
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 звернувся до військової частини з метою отримання грошової компенсації за невикористані дні відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016 - 2019 роки, передбаченої пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії соціального захисту".
Військовою частиною НОМЕР_1 Східного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України ОСОБА_1 відмовлено у виплаті грошової компенсації за невикористані дні відпустки.
Позивач, вважаючи, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідачем протиправно не було проведено з ним усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захист", за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, звернувся з адміністративним позовом до суду.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14.11.2019 року по справі №520/14504/19 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Східного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії було задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Східного оперативно -територіального об'єднання Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 07.05.2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Східного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.11.2019 по справі №520/14504/19 набрало законної сили 17.03.2020 року.
Відповідно до ч.4 ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.11.2019 по справі №520/14504/19 Військовою частиною НОМЕР_1 позивачу 13 травня 2020 нараховано та виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016-2019 роки.
Позивач, не погоджуючись з тим, що відповідачем не виплачено середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.05.2019 по 13.05.2020 року, звернувся з даним позовом до суду.
Задовольняючи частково позов суд першої інстанції виходив з наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку у розумінні ст.117 КЗпП України з 07.05.2019 по 13.05.2020 в сумі 3102 грн.07 коп.
Відмовляючи в іншій частині позовних вимог, суд першої інстанції виходив із принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині відшкодування витрат на надання професійної правничої допомоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем до матеріалів справи не надано жодного документа на підтвердження витрат понесених на правову допомогу, а залучений акт виконаних робіт, створений відповідно до договору про надання правової допомоги № б/н від 21.04.2020.
Колегія суддів частково погоджується з даними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Спірні правовідносини, що склались між учасниками справи, регулюються Конституцією України та Кодексом законів про працю України (надалі - КЗпП України).
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
За приписами статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України, обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
Як свідчать матеріали справи рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14.11.2019 року по справі №520/14504/19 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Східного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії було задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Східного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 07.05.2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Східного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.11.2019 по справі №520/14504/19 набрало законної сили 17.03.2020 року.
На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.11.2019 по справі №520/14504/19 Військовою частиною НОМЕР_1 позивачу 13 травня 2020 нараховано та виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016-2019 роки.
Предметом спору в цій справі є стягнення з роботодавця на користь працівника середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні з 07.05.2019 до моменту остаточного розрахунку 13.05.2020.
Враховуючи, що непроведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати одноразової грошової допомоги на підставі статті 117 КЗпП України.
Колегія суддів враховує, що Верховний Суд у постанові від 15.09.2015 по справі № 21-1765а15, усуваючи розбіжності у застосуванні касаційними судами вищезазначених норм матеріального права, виклав таку правову позицію: «Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум», яка є обов'язковою для суду апеляційної інстанції при вирішенні цього спору.
Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що ст.ст. 116, 117 КЗпП України не застосовуються до спірних відносин, оскільки останні урегульовані спеціальними нормативно-правовими актами положеннями ст. 9 Закону № 2011-ХІІ, постановою Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 № 704, Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260, які не передбачають стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, колегія суддів вважає неприйнятними, з наступних підстав.
Згідно з ч.2 ст. 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установ тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до п. 14 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260, грошове забезпечення, не виплачене своєчасно або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього.
Разом з тим, ані Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу", ані Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260, не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця з військової служби.
Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Слід зауважити, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, за речове майно, які не є складовими грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
В той же час такі питання врегульовані положеннями Кодексу законів про працю України, які можуть та повинні бути застосовані до спірних відносин.
Такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 01.03.2018 по справі № 806/1899/17, від 04.12.2019 по справі № 825/66/16.
Таким чином, колегія суддів вважає обгрунтованим висновок суду першої інстанції відносно задоволення позовних вимог про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Стосовно розрахунку суми компенсації відносно розміру середньомісячного заробітку позивача, колегія суддів зазначає, що рішенням суду першої інстанції в цій частині є законним та обгрунтованим, в зв'язку з наступним.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Зазначено також, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Крім того у вищевказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Водночас, виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв'язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.
З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
1. розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
2. період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
3. ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
4. інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Як вбачається зі змісту наявної в матеріалах справи довідки Військової частини НОМЕР_5 про грошове забезпечення ОСОБА_1 на момент звільнення, за 3 останні місяці перед звільненням позивача (з урахуванням відпрацьованого не повного останнього місяця) було нараховане грошове забезпечення в розмірі 33164,85 грн.: за березень 2019 - 8590,52 грн., за квітень 2019 - 9079,32 грн., за травень 2019 - 15495,01 грн., а відтак середньоденна заробітна плата, з урахуванням кількості робочих днів за повні календарні місяці березень-квітень 2019 року становить 289,67 грн.
Позивач звільнився 07.05.2019, а компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій остаточно йому виплачена 13.05.2020, отже кількість днів затримки розрахунку при звільненні становить 371 день.
Загальний розмір компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2019 роки, що була виплачена позивачу, складає 19689,71 грн.
Таким чином, з урахуванням середньоденної заробітної плати в сумі 289,67 грн., сума середнього заробітку за час затримки у 371 днів становить 107467,57 грн. (289,67 грн. х 371).
Для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2018-2019 роки можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя.
Беручи до уваги суму компенсації відносно розміру середньомісячного заробітку позивача, дату звільнення позивача та період часу, протягом якого позивачем вчинялися активні дії щодо відновлення свого порушеного права на отримання грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, тривалість затримки розрахунку при звільненні (після спливу 7 місяців) та з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача суд вважає пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 3102,07 грн. (19689,71 грн. (сума компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2016-2019 роки) * 15,5 % (середньозважена облікова ставка НБУ за 2018-2019) = 3051,90 грн. / 365 = 8,36 грн. * 371 (кількість днів затримки) = 3102,07 грн.
Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.
Стосовно вимог позивача про відшкодування витрат на надання професійної правничої допомоги, колегія суддів вказує наступне.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно із ч. 2 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (п. 1 ч. 3 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до ч. 6 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", визначено, що інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Згідно із ч. 3 ст. 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Відповідно до п.п. 1, 2, 6 ч. 1 та ч. 2 ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 р. № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що до правової допомоги належать консультації та роз'яснення з правових питань, складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права міститься у постанові Верховного Суду від 31.07.2018 р. (справа № 820/4263/17).
Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (замовник) із адвокатським об'єднанням "АДВОКАТСЬКА КОМПАНІЯ "УЛЬЯНОВ БІЗНЕС ЛОЙЕРС" (виконавець) укладений договір про надання правової допомоги б/н від 21.05.2020 , згідно якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання надати правову допомогу у зв'язку з порушенням трудового законодавства, соціального і правового захисту, замовника як ветерана війни та колишнього військовослужбовця з боку військових посадових осіб військової частини НОМЕР_1 .
В підтвердження виконання зазначеного договору до матеріалів справи надано реєстр дій та витрат на правовий захист громадянина ОСОБА_1 (а.с.53); акт виконаних робіт направлений на правовий захист ОСОБА_1 (а.с.54), у якому зазначено про виконання умов договору про надання правової допомоги укладеного між ОСОБА_1 та адвокатським об'єднанням «АДВОКАТСЬКА КОМПАНІЯ "УЛЬЯНОВ БІЗНЕС ЛОЙЕРС»; рахунок на оплату №88 від 18.05.2020 року де вказано: постачальник: Адвокатське об'єднання «Адвокатська компанія «Ульянов Бізнес Лойерс», покупець: ОСОБА_1 , товари (роботи, послуги): правова допомога у зв'язку з порушенням трудового законодавства, соціального і правового захисту військовослужбовців та ветеранів війни в розмірі разом з ПДВ 7 200 грн. (а.с. 55); дублікат квитанції, де вказано, що платник: ОСОБА_1 , отримувач: Адвокатське об'єднання «Адвокатська компанія «Ульянов Бізнес Лойерс», призначення платежу: правова допомога у зв'язку з порушенням трудового законодавства, соціального і правового захисту військовослужбовців та ветеранів війни; меморіальний ордер від 18.05.2020 року, де вказано: одержувач - Адвокатське об'єднання «Адвокатська компанія «Ульянов Бізнес Лойерс», призначення платежу: правова допомога у зв'язку з порушенням трудового законодавства, соціального і правового захисту військовослужбовців та ветеранів війни, ОСОБА_1 , сума 7200 грн. (а.с. 56).
Таким чином, оскільки позивачем надано необхідні докази на підтвердження оплати витрат на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність достатніх правових підстав для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Стосовно заявленої суми позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7200грн., колегія суддів зазначає.
При визначені відшкодування витрат на суму гонорару адвоката, суд виходить з реальності адвокатських витрат (чи мали місце ці витрати, чи була в них необхідність) а також розумності їх розміру. Такі критерії застосовує Європейській суд з прав людини. У справі "East/West Allianse Limited" суд зазначив, що заявник має право на компенсацію судових витрат, тільки якщо буде доведено, що такі витрати фактично мали місце, були неминучі, а їх розмір є обґрунтованим.
Верховний Суд в постанові від 05.06.2018 у справі № 904/8308/17 зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
У рішенні ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Так, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Відповідно до пункту 10 частини 6 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України, незначної складності є інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
Враховуючи те, що справа, по якій адвокатом надано послуги, є справою незначної складності, суд зазначає, що складання адвокатом в рамках даної адміністративної справи документів, не потребувало значного часу, такі послуги не є послугами значного обсягу, через що заявлена сума винагороди є неспівмірною.
Дослідивши зміст поданих позивачем документів, оцінивши усі необхідні аспекти цієї справи, колегія суддів вважає, що вартість наданих послуг у розмірі 3000 грн. є співмірною із складністю справи та виконаними адвокатом роботами, часом, витрачених на виконання відповідних робіт, обсягом виконаних робіт, у зв'язку з чим дійшла висновку, що вказані витрати підлягають стягненню на користь позивача.
Відповідно до п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України, підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні заяви позивача про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу підлягає скасуванню з прийняттям в цій частині постанови про часткове задоволення заяви ОСОБА_1 .
В іншій частині рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для його скасування не виявлено .
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду 04.08.2020 року по справі № 520/6533/2020 - скасувати в частині відмови у стягненні з відповідача витрат на професійну правничу допомогу.
Прийняти в цій частині постанову, якою заяву ОСОБА_1 щодо відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу задовольнити частково.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_6 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 (три тисячі) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.08.2020 року по справі № 520/6544/2020 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя В.А. Калиновський
Судді З.О. Кононенко Я.М. Макаренко
Повний текст постанови складено 21.12.2020 року