21 грудня 2020 року справа №200/7881/20-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд колегією суддів у складі: головуючого судді Міронової Г.М., суддів Геращенка І.В., Казначеєва Е.Г., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2020 р. (у повному обсязі складено та підписано 20 жовтня 2020 року у м. Слов'янськ) у справі № 200/7881/20-а (головуючий І інстанції суддя Лазарєв В.В.) за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про зобов'язання вчинити певні дії,
28 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, в якій просив: зобов'язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків сплати щомісячної страхової виплати з 01 жовтня 2016 року по 31 січня 2020 року (а.с. 1-2).
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2020 р. у справі № 200/7881/20-а позов ОСОБА_1 задоволено повністю.
Зобов'язано Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (місцезнаходження: вул. Свободи, 5, м. Слов'янськ, Донецька область, 84122, код ЄДРПОУ 41325231) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків сплати щомісячної страхової виплати за період з 01 жовтня 2016 року по 31 січня 2020 року (а.с. 34-36).
Не погодившись із судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що позивачем в період з жовтня 2016 року по січень 2020 року не вживалися заходи для своєчасного отримання щомісячних страхових виплат. Саме бездіяльність позивача вимогам чинних правових норм стало підставою для неотримання ним страхових виплат. Оскільки позивач не скористався своїм правом та не звернувся до управління ВД Фонду в Донецькій області та його відділень за продовженням страхових виплат, вказані виплати йому правомірно не нараховувались та компенсації не підлягають.
Згідно ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.
За унормуванням ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач є внутрішньо переміщеною особою з тимчасово окупованої території України з м. Горлівка до м. Бахмут, що підтверджується довідкою від 15.02.2017 року № 1425-63753 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (а.с. 14).
Відповідно до довідки Міністерства охорони здоров'я України серії 2-18 АВ № 085886 від 08.03.2003 року про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках позивачу встановлено 80 % втрати працездатності безстроково (а.с. 15-16).
З 01.11.2014 по 30.09.2016 позивач перебував на обліку у Торецькому міському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (а.с. 25).
Рішенням комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат особам, які переміщені з тимчасово окупованої території України, ОСОБА_1 припинено виплати з 01.10.2016 р. (протокол від 27.09.2016 № 14) у зв'язку з закриттям довідок ВПЛ на підставі п .5 ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».
16 січня 2020 року позивач звернувся до Костянтинівського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області з заявою про продовження раніше призначених страхових виплат (а.с. 18-19).
Постановою Костянтинівського міського відділення Управління ВД ФСС України в Донецькій області від 06 лютого 2020 року № 0525/75669/75669/20 позивачу продовжено раніше призначену щомісячну грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку з 01 січня 2020 року безстроково (а.с. 21).
Позивач звернувся до суду з позовом про визнання дії Костянтинівського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області щодо відмови виплати страхових виплат за період з 01 вересня 2015 року по 31 січня 2020 року на підставі постанови КМУ № 365 незаконними та зобов'язання відповідача виплатити страхові виплати за період з 01 вересня 2015 року по 31 січня 2020 року.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 17 березня 2020 року у справі № 200/1613/20-а, залишеного без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 04.08.2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії Костянтинівського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області щодо відмови виплатити ОСОБА_1 щомісячних страхових виплат за період з 01 жовтня 2016 року по 31 січня 2020 року. Зобов'язано Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Костянтинівського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області виплатити ОСОБА_1 щомісячні страхові виплати за період з 01 жовтня 2016 року по 31 січня 2020 року. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Звернуто до негайного виконання рішення суду в межах суми за один місяць.
29 вересня 2020 року на виконання вищевказаного судового рішення, відповідачем здійснено виплату щомісячних страхових виплат, що підтверджується платіжним дорученням № 333 від 28.09.2020 року, реєстром щомісячних страхових виплат без нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів (а.с. 32, 33).
Позивач, вважаючи, що відповідач повинен був нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів за період з 01 жовтня 2016 року по 31 січня 2020 року звернувся до суду із цим позовом.
При вирішенні справи суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
За змістом статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Ні воєнний, ні надзвичайний стан в Україні в цілому, як і на окремих територіях Донецької та Луганської областей, не запроваджено.
Приписами статті 173 Кодексу законів про працю України встановлено, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" № 1105-XIV визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я.
Правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві, відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування станом на момент виникнення спірних правовідносин визначав Закон України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", який з 1 січня 2015 року діє в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року та має назву "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 1105-XIV).
Частиною першою статті 21, статтею 28 Закону № 1105-XIV передбачалось, що у разі настання страхового випадку Фонд зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я, виплачуючи йому, зокрема, одноразову допомогу в разі стійкої втрати професійної працездатності, а також щомісяця грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого.
Статтею 36 Закону № 1105-XIV визначено, що страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Страхові виплати складаються в тому числі із: 1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата); 2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого.
Страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду:
1) потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання;
2) особам, які мають право на виплати у зв'язку зі смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати.
Виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням.
Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України "Про оплату праці" (ч. 1, 4, 7 ст. 47 Закону № 1105).
Як вже зазначалось, рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 17 березня 2020 року у справі № 200/1613/20-а, залишеного без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 04.08.2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії Костянтинівського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області щодо відмови виплатити ОСОБА_1 щомісячних страхових виплат за період з 01 жовтня 2016 року по 31 січня 2020 року. Зобов'язано Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Костянтинівського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області виплатити ОСОБА_1 щомісячні страхові виплати за період з 01 жовтня 2016 року по 31 січня 2020 року. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Звернуто до негайного виконання рішення суду в межах суми за один місяць.
29 вересня 2020 року на виконання вищевказаного судового рішення, відповідачем здійснено виплату щомісячних страхових виплат, що підтверджується платіжним дорученням № 333 від 28.09.2020 року, реєстром щомісячних страхових виплат без нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів (а.с. 32, 33).
Керуючись частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суд застосовує Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Стаття 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Суд зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: "перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою" (параграф 30).
Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
За рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Щокін проти України": перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним.
Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
У справі "Рисовський проти України" Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що, оскільки відповідачем було порушено строки сплати страхових виплат позивачу за період з 01 жовтня 2016 року по 31 січня 2020 року, то останній має право на одержання компенсації втрати частини доходів на підставі Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Питання, пов'язані із здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок № 159).
За нормами статей 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
У відповідності до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
За приписами статті 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Пунктом 2 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Згідно з п. 3 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо).
Отже, основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Верховний Суд у постанові від 16 квітня 2020 року у справі № 200/11292/19-а дійшов правового висновку про те, що системний аналіз наведених вище положень дає змогу дійти висновку, що основними умовами для виплати суми компенсації є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 16.05.2019 у справі № 134/89/16-а, від 10.02.2020 у справі № 134/87/16-а, від 05.03.2020 у справі № 140/1547/19.
Як встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджено матеріалами справи, позивачу 29 вересня 2020 року на виконання судового рішення, відповідачем здійснено виплату щомісячних страхових виплат, а тому колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги про зобов'язання нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків виплати страхових виплат правомірно задоволено судом першої інстанції.
Отже, суд апеляційної інстанції не звраховує посилання апелянта на вимоги інших нормативних актів стосовно порядку виплати заборгованості зі страхових виплат внутрішньо переміщеним особам, так як вони не спростовують висновків суду про наявність у позивача права на отримання компенсаційних виплат з зазначених вище підстав.
При цьому суд акцентує увагу на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.
З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду не вбачається.
Керуючись ст. ст. 308, п. 3 ч. 1 ст. 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2020 року у справі № 200/7881/20-а - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 21.12.2020 року.
Колегія суддів Г.М. Міронова
І.В. Геращенко
Е.Г. Казначеєв