Україна
Донецький окружний адміністративний суд
21 грудня 2020 р. Справа№200/9468/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасенка І.М., розглянувши в письмовому провадженні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської Ради про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
У жовтні 2020 року до Донецького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради (далі - УСЗН), в якому просить: 1) визнати протиправною бездіяльність управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської Ради щодо нарахування у 2020 році належної ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги, передбаченої ст. 13 ч. 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року № 3551-ХІІ, у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком; 2) зобов'язати управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у відповідності до наявного статусу та згідно висновку МСЕК, йому встановлено другу групу інвалідності, пов'язану з виконанням службових обов'язків під час проходження служби, яка зберігається за позивачем до теперішнього часу. За цих підстав позивач набув право на отримання різноманітних пільг, переваг, надбавок та доплат, передбачених ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року № 3351-ХІІ, у тому числі і передбаченої частиною 5 вказаної статті разової грошової соціальної допомоги в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком. Проте, позивачу 09 квітня 2020 року було сплачено відповідачем лише 3640 грн. Отже, позивач вважає, що виплата у неналежному розмірі вищевказаної допомоги відбулася внаслідок її нарахування із застосуванням відповідачем правових норм, які суперечать Конституції України.
16.10.2020 року відкрито провадження у справі, про що постановлено відповідну ухвалу, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.
Ухвалою суду від 16 листопада 2020 року, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, замінено спрощене провадження на засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.
23 листопада 2020 року представник відповідача надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що управління у своїй діяльності управління керується Конституцією України, Законами України та іншими підзаконними актами, а також положенням відповідно до якого до повноважень управління не відноситься нарахування та визначення розміру щорічної разової грошової допомоги до 5 травня. На даний час постанови Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 року № 112, від 20.03.2019 року № 237, від 14.03.2017 року № 170 чинні та зміни щодо розміру щорічної разової грошової допомоги до 5 травня не вносилися.
У зв'язку з чим, представник відповідача вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Представник позивача з'явився до судового засідання та надав клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Представник відповідача до судового засідання не з'явився, про місце, дату та час розгляду справи повідомлений належним чином, просив розглянути справу у його відсутність.
Відповідно до ч. 1 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка у судове засідання будь - якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо не має перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Таким чином, на підставі ст. 205 КАС України судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.
Розглянувши наявні заяви по суті справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги, дослідивши докази, які наявні в матеріалах справи, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , є інвалідом 2 групи, у зв'язку із хворобою пов'язаною з виконанням службових обов'язків, що підтверджується посвідченням НОМЕР_1 та довідкою МСЕК № 064261, позивач перебуває на обліку в управлінні праці та соціального захисту населення Краматорської міської Ради та має право на отримання різноманітних пільг, переваг, надбавок та доплат, передбачених ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року № 3551-ХІІ, у тому числі і передбаченої частиною 5 вказаної статті щорічної грошової соціальної допомоги в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Управління соціального захисту населення Краматорської міської ради листом від 10.08.2020 року № 29-01-14/6217 повідомило ОСОБА_1 , про те, що йому виплачено 3640 грн., що є виплатою щорічної грошової допомоги до 5 травня та її розмір визначено відповідно до діючого законодавства в межах, затверджених кошторисом асигнувань на зазначені виплати.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам та аргументам учасників справи, суд виходить з наступного.
Згідно з ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відносини з приводу соціального захисту ветеранів війни як особливої окремої категорії громадян унормовані, насамперед, приписами Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Пільги особам з інвалідністю внаслідок війни встановлені статтею 13 вказаного Закону.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 року статтю 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» було доповнено частиною четвертою такого змісту: «Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком».
Пунктом 20 Розділу ІІ Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік» згадану вище норму права викладено в такій редакції: «Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
У подальшому рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 визнано неконституційними, зокрема, положення статті 67 розділу І, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6, 8-12 пункту 35, пунктів 36-100 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» та пункту 3 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Таким чином, на момент звернення заявника із заявою в 2020 році діяли положення ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 року, яка передбачала розмір допомоги до 5 травня для осіб з інвалідністю 2 групи - вісім мінімальних пенсій за віком.
Поряд із цим, унаслідок законотворчої діяльності Верховної Ради України було створено іншу норму права, що регламентує ті самі відносини - п.26 розділу VI Бюджетного кодексу України.
Так, відповідно до п. 26 розділу VI Бюджетного кодексу України, було визначено, зокрема, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Ця норма діяла з 01.01.2015 року.
На реалізацію приписів цієї норми закону Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову від 19.02.2020 року № 112 «Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», де, зокрема, передбачено, що районні органи соціального захисту населення, центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат перераховують кошти через відділення зв'язку або установи банків на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання) у таких розмірах: особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин: I групи - 4120,00 гривень; II групи - 3640,00 гривень; III групи - 3160,00 гривень.
27.02.2020 року рішенням Конституційного Суду України № 3-р/2020 було визнано неконституційним окреме положення п. 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (Відомості Верховної Ради України, 1993 року, № 45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до ч.2 ст. 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Таким чином, починаючи з 27.02.2020 року ані положення п. 26 розділу VI Бюджетного кодексу України у частині дії ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ані приписи ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у редакції п. 20 Розділу ІІ Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік» не можуть застосовуватися при призначенні та виплаті допомоги до 5 травня для осіб з інвалідністю внаслідок війни.
Отже, починаючи з 27.02.2020 року позивач набув право на соціальне забезпечення у порядку редакції ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 року № 367-ХІV, яка передбачала розмір допомоги до 5 травня для осіб з інвалідністю 2 групи, внаслідок війни - вісім мінімальних пенсій за віком.
Щодо посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України від 19 лютого 2020 року № 112, як на акт, який регулює розмір одноразової грошової допомоги до 5 травня, суд зазначає, що вказані посилання є необґрунтованими та безпідставними, оскільки норми підзаконних нормативно-правових актів, чим є в даному випадку постанова Кабінету Міністрів України від 19 лютого 2020 року № 112, не має вищої юридичної сили над положеннями ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 №367-ХІV, якими передбачено розмір допомоги до 5 травня для осіб з інвалідністю 2 групи, внаслідок війни вісім мінімальних пенсій за віком.
Згідно частини 1статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд зазначає, що право позивача на щорічну одноразову допомогу до 05 травня підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу до Конвенції «Захист прав власності» і що їх можна вважати «майном» у значені цього положення, отже, ненарахування та невиплата вказаної щорічної одноразової допомоги у визначеному положеннями ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, є втручанням у право позивача на мирне володіння майном.
Зазначена правова позиція, викладена в рішенні ЄСПЛ по справі «Сук проти України» від 10.03.2011 року (за заявою №10972/05), згідно якої, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є чинним Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування.
Таким чином, суд вважає, що позивач мав «законні сподівання» на отримання щорічної одноразової допомоги у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат за подання адміністративного позову у відповідності до вимог ст. 139 КАС України - відсутні.
В той же час, позивач заявив клопотання про стягнення з відповідача на свою користь понесених грошових витрат на прибуття в судове засідання на власному автомобілі. В обґрунтування вказаної заяви, позивач зазначив, що його безпосередня участь у судовому засіданні, призначеному у даній справі, пов'язана з прибуттям до суду з переїздом з іншого населеного пункту, і одночасно поєднана з необхідністю виконання урядових рекомендацій із застосування протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVI-19, спричиненої короновірусом SARS-CoV-2.
У якості додатку та підтвердження витрат на прибуття до судового засідання позивачем наданий чек з АЗС на суму 108 (сто вісім) грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною 3 ст. 132 КАС встановлено, що до витрат, пов'язаних із розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до ст. 135 КАС України витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони.
Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, та її законному представнику сплачується іншою стороною компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно до розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно до розміру мінімальної заробітної плати.
Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх законних представників, що пов'язані із прибуттям до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно Додатку до постанови Кабінету Міністрів України №590 від 27.04.2006 р. «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави», витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту та за наймання житла - стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, та її представникові, а також свідкам, спеціалістам, перекладачам та експертам, не можуть перевищувати встановлені законодавством норми відшкодування витрат на відрядження.
Витрати на переїзд можуть бути відшкодовані лише у випадках, коли стороні необхідно було здійснити переїзд до адміністративного суду в інше місто або селище. Розмір витрат визначається вартістю квитків на залізничний, автомобільний, водний, повітряний транспорт або ж підтвердженою вартістю пального, необхідного для переїзду до суду власним автотранспортом.
Відповідно, витрати на переїзд мають бути відшкодовані відповідачем в сумі вартості витраченого пального, а саме 108,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись нормами Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства, суд, -
Позов ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської Ради (місцезнаходження: 84333, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Лазо, 23, код ЄДРПОУ 25953617) про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської Ради (місцезнаходження: 84333, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Лазо, 23, код ЄДРПОУ 25953617) щодо нарахування у 2020 році належної ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) щорічної грошової допомоги, передбаченої ст. 13 ч. 5 Закону України «Про статус ветеранів, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року № 3551-ХІІ, у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Зобов'язати управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської Ради (місцезнаходження: 84333, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Лазо, 23, код ЄДРПОУ 25953617) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.
Стягнути з управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської Ради (місцезнаходження: 84333, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Лазо, 23, код ЄДРПОУ 25953617) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати (витрати позивача, що пов'язані із прибуттям до суду) у розмірі 108 (сто вісім) грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя І.М. Тарасенко