ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
14 грудня 2020 року м. ОдесаСправа № 916/2023/19
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Принцевської Н.М.;
суддів: Діброви Г.І., Головея В.М.;
(Південно-західний апеляційний господарський суд, м.Одеса, пр-т Шевченка, 29)
Секретар судового засідання: Соловйова Д.В.;
Від Товариства з обмеженою відповідальністю „Данубіус" - Оксюта В.В., ордер серія ВН № 1015191, від 12.10.20;
від Державного підприємства „Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" Колесніченко Б.В., ордер серія АО № 1019255, від 25.11.20;
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Данубіус"
на ухвалу Господарського суду Одеської області від 28.09.2020
у справі №916/2023/19
за позовом Державного підприємства „Морський торговельний порт Усть-Дунайськ"
до Товариства з обмеженою відповідальністю „Данубіус"
про стягнення 362 209,79 грн.,
(суддя першої інстанції: Бездоля Д.О., дата та місце ухвалення рішення: 28.09.2020, Господарський суд Одеської області, м.Одеса, проспект Шевченка, 29)
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 28.09.2020 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Данубіус» (далі - ТОВ «Данубіус») за вх. №2-3756/20 від 18.09.2020 про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого документу у справі №916/2023/19 задоволено частково, визнано таким, що не підлягає виконанню частково наказ Господарського суду Одеської області від 14.11.2019 у справі №916/2023/19 в частині стягнення з ТОВ «Данубіус» на користь ДП «Морський торговельний порт «Усть-Дунайськ» заборгованості в сумі 14139,53 грн., у задоволенні заяви в іншій частині відмовлено.
Не погоджуючись частково з ухвалою суду першої інстанції, ТОВ «Данубіус» звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляцйною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 28.09.2020 по даній справі в частині відмови про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню та ухвалити в цій частині нове рішення, яким заяву ТОВ «Данубіус» задовольнити повністю; визнати наказ Господарського суду Одеської області від 14.11.2019 у даній справі таким, що не підлягає виконанню, повністю.
Апелянт вважає, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та зроблені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції про застосування в даному випадку строку позовної давності, оскільки спір про стягнення з ДП «МТП «Усть-Дунайськ» 800000,00 грн. вирішено судом - затверджено мирову угоду, ТОВ «ДСК» вже звернулось до суду з відповідним позовом в межах строку позовної давності, у зв'язку з чим позовна давність була перервана.
До виконання зобов'язань за судовим рішенням позовна давність не застосовується, виходячи з самої суті позовної давності, а також виходячи з положень Господарського процесуального кодексу України.
На думку апелянта, пропущення строків пред'явлення виконавчого документа до виконання не може прирівнюватися до пропущення строку позовної давності.
Також заявник апеляційної скарги зазначає, що жодна норма чинного законодавства не містить заборони зарахування безспірних вимог, щодо яких минув строк пред'явлення документа до виконання.
Крім того, на думку заявника апеляційної скарги судом першої інстанції неправильно застосовано норму ч.4 ст.12 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», що стало наслідком прийняття незаконного рішення.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.11.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ „Данубіус" на ухвалу Господарського суду Одеської області від 28.09.2020 по справі №916/2023/19, призначено розгляд справи на 07.12.2020 о 10-00 год.
В судовому засіданні 07.12.2020 оголошено перерву по справі №916/2023/19 до 14.12.2020.
В судовому засіданні, яке відкладалось представники сторін підтримали доводи та вимоги, викладені ними письмово.
Відповідно до ч. 1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 18.10.2019 позов Державного підприємства «Морський торговельний порт «Усть-Дунайськ» було задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача основний борг в сумі 262005,69 грн, пеню в сумі 24737,79 грн, штраф у сумі 28620,36 грн, 3% річних в сумі 4646,02 грн, інфляційні нарахування в сумі 19006,50 грн та судовий збір в сумі 6071,62 грн.
14.11.2019 на виконання вищевказаного рішення судом було видано відповідний наказ.
18.09.2020 від ТОВ «Данубіус» до Господарського суду Одеської області надійшла заява, згідно якої відповідач просить суд визнати наказ Господарського суду Одеської області від 14.11.2019 у справі №916/2023/19 таким, що не підлягає виконанню.
В обґрунтування заяви боржник посилається на те, що під час примусового виконання рішення суду у цій справі з відповідача було стягнуто кошти в розмірі 15822,48 грн, з яких 14139,53 грн зараховано на користь позивача.
Крім цього, як зазначив відповідач, на підставі договору цесії від 15.09.2020, укладеного між ТОВ «Данубіус» та ТОВ «ДСК», до відповідача перейшло право вимоги грошового боргу до ДП «МТП Усть-Дунайськ» в розмірі 800000,00 грн, при цьому грошові вимоги на вказану суму є безспірними, оскільки визнані стягувачем та погоджені шляхом підписання мирової угоди, затвердженої ухвалою Господарського суду Одеської області від 25.01.2010 у справі №23/6-09-171.
Боржник зазначає, що заявою від 16.09.2020 №Д/081 він повідомив стягувача про зарахування взаємних однорідних вимог, в якій відповідно до ст.ст. 202-205, 601 ЦК України проінформував позивача про односторонній правочин щодо зарахування взаємних однорідних грошових вимог у розмірі 679794,02 грн, в тому числі заборгованості у розмірі 330948,45 грн за рішенням суду у цій справі. За цих обставин, боржник вважає, що наразі наказ суду від 14.11.2019, виданий на примусове виконання рішення у справі №916/2023/19, є повністю виконаним, обов'язок боржника відсутній, у зв'язку з чим наявні підстави для визнання наказу таким, що не підлягає виконанню.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 28.09.2020 заяву ТОВ «Данубіус» за вх. №2-3756/20 від 18.09.2020 про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого документу у справі №916/2023/19 задоволено частково, визнано таким, що не підлягає виконанню частково наказ Господарського суду Одеської області від 14.11.2019 у справі №916/2023/19 в частині стягнення з ТОВ «Данубіус» на користь Державного підприємства Морський торговельний порт «Усть-Дунайськ» заборгованості в сумі 14139,53 грн., у задоволенні заяви в іншій частині відмовлено.
Суд першої інстанції зазначив, що відповідачем частково було виконано наказ суду від 14.11.2019 у цій справі, а саме сплачено на користь позивача заборгованість в розмірі 14139,53 грн., з огляду на що обов'язок боржника за наказом Господарського суду Одеської області від 14.11.2019 у справі №916/2023/19 є частково виконаним, а отже наявні підстави для визнання цього виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в розмірі 14139,53 грн.
Разом з цим, судом встановлено, що мирова угода, укладена між позивачем та ТОВ «ДСК» в межах справи № 23/6-09-171, передбачає умови погашення заборгованості до 25.01.2012, натомість відповідачем не доведено суду, що заява про зарахування зустрічних однорідних вимог подана ним в межах строку позовної давності, який за загальним правилом встановлений тривалістю у три роки, що в свою чергу свідчить про недоведеність відповідачем відсутності обставин, передбачених ст. 602 ЦК України та ст.203 ГК України.
Також місцевий господарський суд зазначив, що матеріали справи не містять доказів попереднього погодження з органом приватизації укладення правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог щодо заборгованості перед позивачем, а про необхідність такого погодження заявляє стягувач та вказує про нікчемність даного правочину боржника, а тому з цього приводу суд враховує викладені Верховним Судом висновки у постанові від 21.06.2018 по справі №917/1862/16 та зазначає, що відповідач не позбавлений права звернутись до суду з відповідним позовом про захист своїх прав у цих відносинах.
Оцінюючи правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального права, перевіривши дотримання судом норм процесуального законодавства, в контексті встановлених обставин, апеляційний суд дійшов наступних висновків.
Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
За положеннями частини другої ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 №18-рп/2012).
Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 №11-рп/2012).
За приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права, і згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення ЄСПЛ у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19.03.1997).
Водночас, оскільки п. 1 ст. 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення ЄСПЛ у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Стгеесе), від 19.03.1997, у справі "Бурдов проти Росії" (Buurdov v. Russia) від 07.05.2002, "Ясюнієне проти Литви" ( Jasiniene v. Lithuania) від 06.03.2003).
У справі "Кайсин проти України" (Kaysin and Others v.Ukraine) ЄСПЛ наголосив, що правосуддя було б ілюзорним, якби внутрішній правопорядок держави дозволяв невиконання остаточного й обов'язкового рішення суду стосовно однієї з сторін.
Частиною 1 ст. 327 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Відповідно до ст. 160 Господарського процесуального кодексу України суд може внести виправлення до судового наказу, визнати його таким, що не підлягає виконанню або відстрочити чи розстрочити або змінити спосіб чи порядок його виконання в порядку, встановленому статтями 328, 331 цього Кодексу.
Частиною 1, 2 ст. 328 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.
Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Отже даною нормою права передбачено дві підстави для визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню. Перша, це коли виконавчий документ виданий помилково, тобто не повинен був видаватися і, друга, це коли зобов'язання боржника за виконавчим документом припинилося з будь-яких причин, тобто боржник перестав бути зобов'язаним.
Відповідно до частини 1, 2, 4 ст. 604 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється за домовленістю сторін.
Згідно зі ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду Одеської області від 25.01.2010 у справі №23/6-09-171, з врахуванням ухвали суду у цій справі від 24.02.2010, було затверджено мирову угоду, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дунайська стівідорна компанія" та Державним підприємством "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ", за умовами якої, зокрема, ДП "МТП Усть-Дунайськ" визнало суму заборгованості перед ТОВ "Дунайська стівідорна компанія" по ремонтним роботам на правпричалі №2 і будівництву плавучої установки на плав причалі №2 у розмірі 800000,00 грн та зобов'язалось сплатити на користь ТОВ "Дунайська стівідорна компанія" заборгованість в розмірі 800000,00 грн. відповідними платежами строком до 25.01.2012.
Судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду звертає увагу, що ТОВ «Данубіус» не є стороною мирової угоди, затвердженої ухвалою Господарського суду Одеської області від 25.01.2010 у справі №23/6-09-171.
15.09.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дунайська стівідорна компанія" (цедент) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Данубіус" (цесіонарій) було укладено договір про відступлення права вимоги (цесії). Згідно з п.1 договору цедент відступив, а цесіонарій прийняв право вимоги грошового боргу у Державного підприємства "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" по грошовим зобов'язанням на загальну суму 800000,00 грн, які виникли у ДП "МТП Усть-Дунайськ" перед ТОВ "ДСК" за виконання ремонтних робіт на правпричалі №2 та будівництво плавучої установки на плав причалі №2, та яка визнана ДП "МТП Усть-Дунайськ" шляхом укладення мирової угоди від 15.01.2010 у справі №23/6-09-171, затвердженої ухвалою Господарського суду Одеської області від 25.01.2010, з врахуванням ухвали про виправлення описки від 24.02.2010.
Про відступлення права вимоги на підставі вищевказаного договору позивач був повідомлений шляхом вручення 16.09.2020 відповідного повідомлення від 15.09.2020 №ДСК-10.
16.09.2020 відповідачем було вручено позивачу заяву від 16.09.2020 №Д/081, згідно з якою відповідач, враховуючи отримання права вимоги грошового боргу на підставі вищевказаного договору цесії, згідно зі ст. 601 Цивільного кодексу України в односторонньому порядку зарахував зустрічні однорідні (грошові) вимоги у розмірі 679794,02 грн в рахунок погашення наявної перед позивачем заборгованості, з яких 330948,45 грн заборгованості за наказом Господарського суду Одеської області від 14.11.2019 у справі №916/2023/19.
Згідно положень ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї зі сторін допускається лише у випадках, установлених договором або законом.
Відповідно до ч.ч. 1 - 3 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.
Згідно з ч. 3 ст. 203 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.
Аналогічні положення закріплені також у ст. 601 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Відповідно до ч. 5 ст. 202 Цивільного кодексу України до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.
Заява відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог, надіслана позивачу, за своєю правовою природою є одностороннім правочином, направленим на припинення взаємних грошових зобов'язань сторін у справі.
Вимоги, які підлягають зарахуванню, мають відповідати таким умовам:
- бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим);
- бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, наприклад, грошей. При цьому правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Отже допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо);
- строк виконання таких вимог має бути таким, що настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги;
- безспірність вимог, які зараховуються, а саме: відсутність спору щодо змісту, умови виконання та розміру зобов'язань.
Згідно зі ст. 602 Цивільного кодексу України не допускається зарахування зустрічних вимог: 1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; 2) про стягнення аліментів; 3) щодо довічного утримання (догляду); 4) у разі спливу позовної давності; 4-1) за зобов'язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом; 5) в інших випадках, встановлених договором або законом.
Отже, з огляду на викладене зобов'язання з оплати заборгованості за договором може бути припинено шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог за наявності умов, установлених статтею 601 Цивільного кодексу України, та за відсутності обставин, передбачених статтею 602 ЦК України, за яких зарахування зустрічних вимог не допускається.
Разом з тим, ще однією важливою умовою для здійснення зарахування зустрічних вимог - є безспірність вимог, які зараховуються, а саме, відсутність спору щодо змісту, умови виконання та розміру зобов'язань. За відсутності безспірності вимог відповідний спір має бути вирішений у судовому порядку з дотриманням вимог процесуального закону.
Такі висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду від 13.11.2018 у справі № 914/163/14, від 11.09.2018 у справі №910/21648/17, від 23.10.2018 у справі №910/18256/17, від 25.04.2018 у справі № 910/6781/17.
Матеріали справи свідчать та з пояснень представника ДП «Морський торговельний порт «Усть-Дунайськ» вбачається, що позивач взагалі не визнає наявного у нього обов'язку зі сплати заборгованості за зустрічними вимогами, тобто між сторонами існує неузгодженість щодо наявності зустрічного зобов'язання, відтак відсутня безспірність заявлених однорідних вимог.
Судова колегія зазначає, що наявність заперечень однієї сторони не є перешкодою для проведення зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою іншої сторони.
Разом з тим, припинення зобов'язання зарахуванням можливе не тільки за умов однорідності та зустрічності вимог сторін, строк виконання яких настав, але й за обов'язкової їх безспірності. Адже, за відсутності безспірності вимог спір по боргу за договором повинен бути вирішений в порядку позовного провадження, а до цього спірна сума не може бути прийнята судом як зарахування зустрічних однорідних вимог, оскільки вказане зарахування не підтверджується належними до допустимими доказами (Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23.10.2018 у справі 910/18256/17).
З огляду на вищевикладене, враховуючи що ТОВ «Данубіус» не є строною мирової угоди, затвердженої по справі №23/6-09-171 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дунайська стівідорна компанія" та Державним підприємством "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ", а також те, що відповідачем в порушення ст.74 Господарського процесуального кодексу України не надано належних та допустимих доказів в розумінні статей 76-77 Господарського процесуального кодексу України, які б підтверджували наявність заборгованості ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" перед ТОВ «Данубіус», яка вказана в заяві про зарахування зустрічних вимог, судова колегія зазначає, що апелянтом не доведено безспірність вимог, зазначених в заяві про зарахування зустрічних вимог.
Посилання апелянта на той факт, що ухвалою Господарського суду Одеської області від 05.10.2020 по справі №23/6-09-171 здійснено заміну позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Дунайська стівідорна компанія» на правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Данабіус» судовою колегією не приймаються до уваги, з огляду на наступне.
Так, в ухвалі Господарського суду Одеської області від 05.10.2020 по справі №23/6-09-171 суд зазначив, що за приписами ст.ст. 52, 334 Господарського процесуального кодексу України суд змінює учасника справи або сторону виконавчого провадження, а натомість заявник просить змінити сторону в укладеній мировій угоді та ухвалі про її затвердження, однак такі вимоги є необґрунтованими та такими, що суперечать ст.ст. 52, 334 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з чим задоволенню не підлягають.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що затвердженням мирової угоди відповідно до приписів ст. 80 Господарського процесуального кодексу України припиняється провадження у справі, що унеможливлює зміну правовідносин сторін шляхом внесення змін до затвердженої мирової угоди, а ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом.
Відтак, доводи апелянта, що судом було вирішено спір у справі №23/6-09171 за позовом Товариством з обмеженою відповідальністю "Дунайська стівідорна компанія" до Державним підприємством "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" є помилковими.
Також, судова колегія звертає увагу на помилковість позицій апелянта стосовно того, що у відповідача виник обов'язок сплати грошових коштів за рішенням у справі №23/6-09-171, оскільки зобов'язання в даному випадку виникла на підставі договору, а рішення суду лише підтверджує наявність того чи іншого обов'язку у сторони, при цьому в даній справі, як вже зазначалось, рішення по суті спору спору прийнято не було.
Крім того, судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду звертає увагу, що заміну сторони здійснено після постановлення місцевим господарським судом оскаржуваної ухвали по даній справі.
З огляду на приписи приписи чинного законодавства та аналізуючи обставини справи в їх сукупності, суд апеляційної інстанції зазначає про безпідставність доводів відповідача щодо припинення зобов'язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що боржником не надано доказів та не наведено обґрунтованих підстав для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, оскільки він виданий у відповідності до вимог закону на виконання рішення суду, що набрало законної сили і не скасоване, а отже в силу приписів статей 18, 326 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковим до виконання на всій території України.
Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі Горнсбі проти Греції (Hornsby v. Greece), від 19.03.1997, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II).
У рішенні від 17.05.2005 "Чижов проти України" вказано на те, що на державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 статті 6 Конвенції.
Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 N 11-рп/2012).
Існування заборгованості, підтверджене обов'язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить майно цієї особи у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008, заява N 3236/03, п. 43).
З огляду на зазначене, враховуючи наведені обставини справи, а також часткове погашення заборгованості відповідачем по даній справі, судова колегія погоджується з висновком суду першої про визнання таким, що не підлягає виконанню наказу Господарського суду Одеської області від 14.11.2019 у справі №916/2023/19 в частині стягнення з ТОВ «Данубіус» на користь ДП «Морський торговельний порт «Усть-Дунайськ» заборгованості в сумі 14139,53 грн., у задоволенні заяви в іншій частині слід відмовити.
Відповідно до п. 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява №4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).
Суд апеляційної інстанції зазначає, що позивачем в апеляційній скарзі не наведено доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному рішенні.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що норми чинного законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, додаткове рішення суду відповідає приписам матеріального та процесуального права, а мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
За таких обставин, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю „Данубіус" на ухвалу Господарського суду Одеської області від 28.09.2020 у справі №916/2023/19 задоволенню не підлягає, а ухвала Господарського суду Одеської області від 28.09.2020 у справі №916/2023/19 залишається без змін.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Данубіус" на ухвалу Господарського суду Одеської області від 28.09.2020 у справі №916/2023/19 залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Одеської області від 28.09.2020 у справі №916/2023/19 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбаченими ст.ст. 287, 288 ГПК України.
Повний текст постанови складено та підписано 21.12.2020 року.
Головуючий суддя: Н.М. Принцевська
Судді: В.М. Головей
Г.І. Діброва