ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
21 грудня 2020 року м. ОдесаСправа № 916/1445/20
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Діброви Г.І.
суддів: Головея В.М., Разюк Г.П.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державного підприємства "Одеський авіаційний завод", м. Одеса
на рішення Господарського суду Одеської області від 31.08.2020 року, м. Одеса, суддя Бездоля Д.О., повний текст рішення складено та підписано 07.09.2020 року
у справі № 916/1445/20
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Груп Інтрейд", м. Запоріжжя
до відповідача Державного підприємства "Одеський авіаційний завод", м. Одеса
про стягнення 202 456 грн. 17 коп.,-
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.
У січні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Груп Інтрейд", м.Запоріжжя звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Державного підприємства "Одеський авіаційний завод", м. Одеса, в якій просило суд стягнути з Державного підприємства "Одеський авіаційний завод", м. Одеса, на свою користь грошові кошти у розмірі 202 456 грн. 17 коп., з яких: 190 356 грн. - основної заборгованості, 2 303 грн. 90 коп. - 3% річних, 1 120 грн. 46 коп. - інфляційних втрат, 8 675 грн. 81 коп. - пені, а також відшкодувати позивачу за рахунок відповідача судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем, всупереч укладеного між сторонами договору поставки від 29.10.2018 року № 477/МТЗ-18, належним чином зобов'язання з оплати за поставлений позивачем товар не виконано, внаслідок чого позивачем, крім основної заборгованості за договором, нараховані пеня, 3 % річних та інфляційні втрати у вищезазначеному розмірі.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 31.08.2020 року у справі №916/1445/20 (суддя Бездоля Д.О.) позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Груп Інтрейд", м. Запоріжжя до Державного підприємства "Одеський авіаційний завод", м.Одеса, про стягнення 202 456 грн. 17 коп. задоволено повністю, стягнуто з Державного підприємства "Одеський авіаційний завод", м. Одеса, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Груп Інтрейд", м. Запоріжжя основної заборгованості за договором у розмірі 190 356 грн., 3% річних у розмірі 2 303 грн. 90 коп., інфляційних втрат у розмірі 1 120 грн. 46 коп., пеню в розмірі 8 675 грн. 81 коп., а також судовий збір у розмірі 3 036 грн. 85 коп. та витрати на правову допомогу у розмірі 14 800 грн.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що в процесі розгляду справи належними та допустимими доказами встановлено факт наявності у відповідача заборгованості перед позивачем за договором поставки від 29.10.2018 року № 477/МТЗ-18, у зв'язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірне нарахування Товариством з обмеженою відповідальністю "Груп Інтрейд", м. Запоріжжя до стягнення з Державного підприємства "Одеський авіаційний завод", м. Одеса пені, 3 % річних та інфляційних втрат.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Державне підприємство "Одеський авіаційний завод", м. Одеса з рішенням суду першої інстанції не погодилось, тому звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просило суд рішення Господарського суду Одеської області від 31.08.2020 року у справі № 916/1445/20 скасувати частково та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні вимог позивача частково, а саме: щодо стягнення 3 % річних в сумі 2 303 грн. 90 коп. та пені в сумі 8 675 грн. 81 коп.
Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з'ясуванням всіх обставин справи. Зокрема, скаржник, посилаючись на аргументи, викладені ним у письмових поясненнях та наданих у судових засіданнях при розгляді справи судом першої інстанції, усних поясненнях, зазначає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення, так же, як і позивачем по справі було невірно вказано момент виникнення обов'язку з оплати. А саме, відповідач наголошує на тому, що спірним договором передбачено не лише 10-ти денний термін, з якого відраховуватиметься строк оплати, а і у відповідності до п. 6 Інструкції П-7 - до 20 днів з дня приймання продукції по якості та комплектності. Тобто, за твердженням скаржника, з останнього, суду першої інстанції належало стягнути пеню, 3 % річних та інфляційні втрати у меншому розмірі, ніж нараховано позивачем.
Також, у апеляційній скарзі Державне підприємство "Одеський авіаційний завод", м.Одеса, посилаючись на правову позицію, викладену у постанові ВГСУ від 16.02.2016 року року у справі № 915/330/15 зазначило, що у зв'язку з тим, що дія спірного договору закінчилась 31.12.2019 року, останній продовжує діяти до повного виконання сторонами своїх зобов'язань виключно з питань розрахунків, а не в частині встановлення відповідальності за несвоєчасне надання послуг за цим договором. Як вважає скаржник, разом зі всім договором строк дії також закінчується і в частині, яка встановлює штрафні санкції, тобто штрафні санкції, які передбачені договором, мають нараховуватися лише за прострочення в межах строку дії договору.
Отже, на переконання скаржника, рішення Господарського суду Одеської області від 31.08.2020 року підлягає частковому скасуванню, оскільки з відповідача на користь позивача, поряд з сумою загальної заборгованості за договором поставки, належить стягнути лише 1 587 грн. 22 коп. - 3% річних, 572 грн. 71 коп. - пені.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.10.2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Одеський авіаційний завод", м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 31.08.2020 року у справі № 916/1445/20, справу вирішено розглядати у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
02.11.2020 року поштою до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Груп Інтрейд", м. Запоріжжя надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив суд апеляційну скаргу Державного підприємства "Одеський авіаційний завод", м. Одеса залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 31.08.2020 року у справі № 916/1445/20 - без змін, а також стягнути з Державного підприємства "Одеський авіаційний завод", м. Одеса витрати на правничу допомогу у розмірі 4 000 грн. Судовою колегією відзив було долучено до матеріалів справи.
У відзиві Товариство з обмеженою відповідальністю "Груп Інтрейд", м. Запоріжжя зазначило, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими та такими, що підлягають відхиленню з огляду на таке.
Позивач вказує, що у відповідності до п. 4.2. договору, оплата за договором здійснюється окремо, по кожній партії товару, протягом 10 банківських днів, які рахуються від дати поставки товару, при умовах проходження товаром вхідного контролю, а значить, внаслідок буквального тлумачення даного пункту договору, слід дійти обґрунтованого висновку про те, що строк на оплату розпочинається з моменту поставки, однак така оплата повинна бути здійснена у разі дотримання умови - проходження вхідного контролю. На думку Товариства з обмеженою відповідальністю "Груп Інтрейд", м. Запоріжжя, зазначена у спірному пункті фраза «при умовах проходження товаром вхідного контролю» не вказує на початок відліку строку на оплату, а вказує на підставу оплати. Тобто, на переконання позивача, вказана вище фраза визначає лише умову, за якою має бути здійснена оплата, однак не зазначає початок перебігу строку на оплату після проходження вхідного контролю.
Посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 17.12.2019 року у справі № 910/16199/18, Товариство з обмеженою відповідальністю "Груп Інтрейд", м. Запоріжжя зазначило, що датою виконання позивачем обов'язку щодо поставки товару за спірним договором є дата передачі товару, а тому, строк на оплату за поставлений товар розпочинається одразу після отримання продукції, без застосування 20-денного терміну, передбаченого Інструкцією П-7.
Щодо посилання скаржника на те, що у зв'язку із закінченням строку дії договору 31.12.2019 року нарахування 3 % річних, інфляційних нарахувань та пені також припиняється, позивач, посилаючись на вимоги ч. 7 ст. 180 Господарського кодексу України, зазначив наступне.
Так, на думку Товариства з обмеженою відповідальністю "Груп Інтрейд", м. Запоріжжя, саме по собі закінчення строку дії двостороннього правочину, виконання якого здійснено тільки однією стороною, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін цього правочину та не звільняє другу сторону такого правочину від відповідальності за невиконання нею свого обов'язку.
Як вважає позивач, з урахуванням того, що зобов'язання відповідача з оплати за поставлену продукцію не виконане, умовами договору прямо передбачено обов'язок відповідача сплатити пеню за порушення строків розрахунків, нарахування пені, в тому числі з 01.01.2020 року є обґрунтованим.
Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Приписи п. 1 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України визначають, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму (що станом на момент подання позову у даній справі складає 210 200 грн. 00 коп.).
В порядку спрощеного провадження за законом підлягають розгляду малозначні справи, і в даному випадку єдиним критерієм для такого розгляду є саме ціна позову. Судова колегія дійшла висновку, що у даному випадку справа № 916/1445/20 відповідає ознакам малозначної справи за законом, оскільки ціна позову складає 202 456 грн. 17 коп.
Переглянувши у порядку письмового провадження оскаржуване у справі рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи та вимоги апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Державного підприємства "Одеський авіаційний завод", м.Одеса не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 31.08.2020 року у справі № 916/1445/20 є таким, що не потребує скасування, виходячи з наступного.
Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.
29.10.2018 року між Державним підприємством "Одеський авіаційний завод", м.Одеса та Товариством з обмеженою відповідальністю "Груп Інтрейд", м. Запоріжжя укладено договір № 477/МТЗ-18, за умовами якого, зокрема п. 1.1. визначено, що продавець зобов'язується передати, а покупець - прийняти та оплатити авіаційно-технічне майно (товар). Конкретна кількість товару, йог номенклатура та вартість, визначаються на підставі тендерних пропозицій та вказується у специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього договору.
За умовами п. 2.1. вказаного вище договору, поставка товару покупцю здійснюється на умовах СРТ, м. Одеса, просп. Небесної Сотні, 32А, згідно з правилами «Інкотермс 2010». Термін поставки товару встановлюється не пізніше 20 календарних днів, які рахуються від дати підписання специфікації. Специфікацією визначається найменування, номенклатура, кількість, ціна та строки поставки товару, які склалися на підставі затверджених тендерних пропозицій (п. 2.2. договору).
Як убачається з п. 2.4. договору, датою поставки товару за кількістю є дата підписання накладної щодо приймання товару покупцем. Датою приймання товару за якістю є дата проходження товаром вхідного контролю на підприємстві покупця. Покупець здійснює приймання товару по кількості в порядку, передбаченому Інструкцією «Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості», затвердженою постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 року, із змінами і доповненнями (п. 2.5. договору). Приймання товару і проходження вхідного контролю на суму більше 50 000 грн. здійснюється безпосередньо в присутності представника продавця. Постачання підшипників та їх приймання, у всіх випадках, здійснюється у присутності продавця (п. 2.6. договору).
Пунктом 3.1. договору встановлено, що поставка товару здійснюється за цінами, які визначені на підставі тендерних пропозицій та вказані у специфікації і включають всі податки, збори та інші обов'язкові платежі, а також вартість тари, пакування, маркування й інші видатки продавця, пов'язані з поставкою товару. Загальна вартість договору складається з суми всіх специфікацій, за якими здійснюється постачання товару, які є невід'ємною частиною договору (п. 3.2. договору).
Розділом 4 договору встановлюються умови платежів, а саме оплата покупцем товару здійснюється в національній валюті України, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок продавця, згідно рахунку - фактури (п. 4.1. договору). Оплата за договором здійснюється окремо, по кожній партії товару, протягом 10 банківських днів, які рахуються від дати поставки товару, при умовах проходження товаром вхідного контролю, який здійснюється на підприємстві покупця на підставі рахунку, наданого продавцем. Датою сплати товару вважається дата отримання коштів на поточний рахунок продавця (п. п. 4.2., 4.3. договору).
За вимогами п. 6.1. договору, за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором, сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України та умовами договору. За порушення строків виконання зобов'язання з продавця стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад п'яти днів додатково стягується штраф у розмірі двадцяти п'яти відсотків вказаної вартості (п. 6.2. договору).
Пунктом 6.3 договору визначено, що за порушення строків оплати товарів з покупця стягується пеня у розмірі однієї облікової ставки НБУ від суми невиконаного зобов'язання за кожен день прострочення.
Оплата штрафних санкцій не звільняє продавця і покупця від покриття збитків та виконання умов договору, що виникли за умов невиконання зобов'язань за договором (п. 6.6. договору).
За умовами п. 9.3. договору, він набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2019 року. Закінчення строку дії даного договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення зобов'язань (у тому числі гарантійних) за даним договором.
Усі зміни й доповнення до даного договору дійсні лише в тому випадку, якщо вони зроблені в письмовій формі, підписані сторонами й скріплені печатками сторін (п. 9.5. договору).
Зі специфікації № 3, як додатку № 3 від 28.10.2019 року до договору № 477/МТЗ-18 від 29.10.2018 року, вбачається, що сторони погодили між собою здійснення позивачем на користь відповідача поставки товару (амортизатор) у кількості 20 шт. на загальну суму 60 000 грн.
Зі специфікації № 4, як додатку № 4 від 31.10.2019 року до договору № 477/МТЗ-18 від 29.10.2018 року, вбачається, що сторони погодили між собою здійснення позивачем на користь відповідача поставки товару (блок) у кількості 1 шт. на загальну суму 86 400 грн.
Зі специфікації № 5, як додатку № 5 від 11.11.2019 року до договору № 477/МТЗ-18 від 29.10.2018 року, вбачається, що сторони погодили між собою здійснення позивачем на користь відповідача поставки товару (обойма внутрішня) у кількості 2 шт. на загальну суму 43 956 грн.
При цьому, всі вищевказані специфікації містять пункт, який передбачає, що оплата за поставлений товар здійснюється протягом 15 банківських днів з дати проходження вхідного контролю на підприємстві покупця в безготівковому порядку згідно виставленого рахунку без урахування суми ПДВ. Суму ПДВ покупець сплачує після отримання зареєстрованої в ЄРПН відповідної податкової накладної, виписаної на поставку товару.
Також, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем у відповідності до договору було прийнято від позивача товар, що підтверджується видатковими накладними від 09.12.2019 року № РН-0000351, від 19.11.2019 року № РН-0000336, від 20.11.2019 року №РН-0000339, які належним чином підписані сторонами та скріплені печатками сторін.
Інших письмових документів щодо оплати за поставлений товар або додаткових угод, належним чином посвідчених сторонами, матеріали господарської справи № 916/1445/20 не містять.
Предметом спору у даному випадку є наявність або відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за поставлений товар у відповідності до договору № 477/МТЗ-18 від 29.10.2018 року, а також нарахованої позивачем суми пені, 3 % річних та інфляційних втрат. При цьому, предметом апеляційного перегляду господарської справи № 916/1445/20 є лише наявність підстав для стягнення з Державного підприємства "Одеський авіаційний завод", м. Одеса на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Груп Інтрейд", м. Запоріжжя нарахованих позивачем 3 % річних та пені.
Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.
В силу ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами ч. 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
За положеннями ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою ст. 16 Цивільного кодексу України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес, яке у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Зазначені висновки висвітлені в абз. 10 п. 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року № 3-рп/2003.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. До господарського суду вправі звернутись кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, тобто має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського Кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.
Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).
У відповідності до приписів ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Статтею 265 Господарського кодексу України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За положеннями ст. 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
При цьому, обов'язок відповідача оплатити товар (з огляду на приписи ст. 692 Цивільного кодексу України) виникає з моменту його прийняття. Частиною 1 ст. 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Відповідно до ст. 689 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.
Частина 1 ст. 692 Цивільного кодексу України встановлює, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Положеннями ст. 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 216, ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За змістом ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами 1, 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є фінансовими санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів (девальвації грошової одиниці України) та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ця міра відповідальності нараховуються незалежно від наявності вини боржника, оскільки передбачена законом і є частиною грошового зобов'язання боржника до моменту його припинення згідно норм матеріального права України.
Переглядаючи справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги Державного підприємства "Одеський авіаційний завод", м. Одеса, колегією суддів встановлено, що між позивачем та відповідачем, в рамках договору № 477/МТЗ-18 від 29.10.2018 року до 31.12.2019 року існували господарські правовідносини, за якими позивач здійснював поставку товару відповідачу, а останній мав оплатити поставлений позивачем та отриманий товар в розмірі, зазначеному у специфікаціях від 28.10.2019 року, від 31.10.2019 року, від 29.10.2019 року.
Як вбачається з досліджених судом першої інстанції та колегією суддів видаткових накладних від 09.12.2019 року, від 19.11.2019 року, від 20.11.2019 року, позивачем відповідачу було поставлено товару на загальну суму 190 356 грн. Належних та допустимих доказів щодо оплати за поставлений товар відповідачем матеріали справи не містять. При цьому, відповідачем не заперечується факт відсутності такої оплати за договором.
Відтак, у зв'язку з невиконанням своїх господарських зобов'язань відповідачем, позивачем нараховано пеню, 3 % річних та розмір інфляційних втрат відповідно до умов договору, а саме, розділу 6 та ст. 625 Цивільного кодексу України.
Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Одеської області в частині стягнення з нього нарахованої позивачем суми тільки пені та 3 % річних, відповідач, викладаючи свою позицію у тексті апеляційної скарги вважає, що оплата за поставлену продукцію можлива без застосування штрафних санкцій протягом 20 днів з моменту поставки, всупереч п. 4.2. договору, який передбачає здійснення оплати за договором, по кожній партії товару протягом 10 банківських днів, які рахуються від дати поставки такого товару.
Натомість колегія суддів не приймає до уваги зазначене вище твердження відповідача з наступних підстав.
Як вже колегією суддів зазначалось раніше, загальні умови виконання господарських зобов'язань визначені ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, згідно з якими суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
За змістом ст. 599, 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, яке припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Крім того, згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Як вбачається з матеріалів справи, п. 4.1. договору поставки, який сторони уклали без заперечень та зауважень, передбачено, що оплата покупцем товару здійснюється в національній валюті України шляхом перерахування коштів на поточний рахунок продавця згідно рахунку -фактури. Оплата за договором здійснюється окремо по кожній партії товару протягом 10 банківських днів, які рахуються від дати поставки товару, при умовах проходження товаром вхідного контролю, який здійснюється на підприємстві покупця на підставі рахунку наданого продавцем.
Натомість, вказані вище пункти договору не містять умов щодо можливості зміни строку та порядку оплати за поставлений товар відповідачем на підставі підписаних між сторонами специфікацій. Тобто, у даному випадку, відсутність належним чином укладеної, підписаної та скріпленої печатками сторін додаткової угоди про зміну строку та порядку оплати за поставлений товар свідчить про недосягнення згоди між сторонами іншого строку оплати поставленого товару, незважаючи на наявність застережень в специфікації. Відтак, судом першої інстанції правомірно прийнято до уваги вимоги щодо оплати за поставлений товар, викладені саме у договорі поставки від 29.10.2018 року. А тому, відповідач повинен був сплатити кошти за отриманий товар протягом строку, передбаченого умовами договору, який не був змінений сторонами в цій частині в обумовленому порядку, зокрема, щодо можливості встановлення іншого строку оплати в кожній окремій специфікації або за нормами Інструкцій П-6 або П-7, на що посилається скаржник.
Перевіривши здійснений позивачем та судом першої інстанції розрахунок 3 % річних та пені, колегія суддів дійшла висновку про його вірність.
Відтак, зважаючи на відсутність оплати з боку відповідача за поставлений по спірним видатковим накладним товар, на загальну суму 190 356 грн., колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, викладеним у оскаржуваному рішенні по справі №916/1445/20 про стягнення з відповідача на користь позивача нарахованих Товариством з обмеженою відповідальністю "Груп Інтрейд", м. Запоріжжя сум пені та 3 % річних, оскільки, уклавши в добровільному порядку, без заперечень та зауважень договір поставки, виходячи з принципу свободи договору сторони у справі прийняли на себе передбачені зазначеним договором зобов'язання як щодо оформлення та порядку поставки товару, так і щодо умов оплати за такий поставлений товар, а тому, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про початок перебігу строку на оплату відповідачем з дня поставки товару, та можливість сплати за такий товар без застосування штрафних санкцій протягом 10 банківських днів.
Щодо доводів скаржника про протиправне стягнення з останнього штрафних санкцій поза межами дії договору, колегія суддів зазначає таке.
Статтею 631 Цивільного кодексу України та ч. 7 ст. 180 Господарського кодексу України передбачено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору. Отже, закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов'язань, оскільки, згідно з ст. 599 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України такою підставою є виконання, проведене належним чином.
Розглядаючи спір щодо господарських операцій за договором з поставки продукції, Верховний Суд України у постанові від 21.12.2016 року у справі № 905/2187/13 дійшов висновку, що закінчення строку дії договору не припиняє невиконаного зобов'язання між сторонами. Такої ж правової позиції Верховний Суд дотримується у постановах від 19.05.2020 року у справі № 910/9167/19; від 09.04.2020 року при розгляді справи №910/4962/18, де в своєму висновку зазначив, що поряд з належним виконанням законодавство передбачає й інші підстави припинення зобов'язань (прощення боргу, неможливість виконання, припинення за домовленістю, передання відступного, зарахування). Однак, чинне законодавство не передбачає таку підставу припинення зобов'язання як закінчення строку дії договору. Отже зобов'язання, невиконане належним чином, продовжує існувати, незважаючи на закінчення строку дії договору.
Крім цього, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2018 року у справі №910/9072/17, виклала правову позицію, відповідно до якої за приписами ст. 509, 598, 599, 631 Цивільного кодексу України закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов'язань, оскільки, згідно з ст. 599 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України такою підставою є виконання, проведене належним чином.
Отже, на думку колегії суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, факт закінчення строку дії двостороннього договору, виконання якого здійснено тільки однією стороною, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін цього договору і не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання нею свого обов'язку. Навіть після закінчення дії договору, невиконані стороною зобов'язання за ним залишаються чинними для такої сторони-боржника, і вказана обставина не звільняє останнього від виконання обов'язку протягом того часу, коли існує відповідне зобов'язання. Також необхідно брати до уваги зміст умов конкретного договору, його предмет та основні положення, які визначають зобов'язання сторін та обставини виконання ними умов договору, а також положення договору, які встановлюють наслідки закінчення строку дії договору, з урахуванням положень норм чинного законодавства.
Враховуючи викладене вище, твердження скаржника щодо нібито відсутності підстав для стягнення з нього на користь позивача штрафних санкцій (пені) у зв'язку із закінченням строку дії спірного договору не знаходять свого підтвердження, а відтак висновок Господарського суду Одеської області в цій частині є вірним.
02.11.2020 року поштою до Південно-західного апеляційного господарського суду від позивача надійшла заява про стягнення з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Груп Інтрейд", м. Запоріжжя витрат на правничу допомогу у розмірі 4 000 грн. (вх. № 3124/20/Д3).
Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
При визначенні суми відшкодування витрат на правову допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: - надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; - складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; - представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Колегія суддів зазначає, що однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України). Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 цього Кодексу).
Як убачається з ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу).
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 року у справі №922/445/19 та від 22.11.2019 року у справі № 910/906/18, від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц.
Колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду встановлено, що на підтвердження понесених судових витрат представник позивача надав ордер на надання правової допомоги від 01.10.2020 року АР № 1025320, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 27.04.2011 року № 864, розрахунок суми гонорару за надану правову допомогу, відповідно до якого розмір грошової винагороди адвоката Жечева С.О. за підготовку відзиву на апеляційну скаргу по справі № 916/1445/20 складає 4000 грн., акт приймання-передачі № ОУ-0000025, рахунок-фактуру від 29.10.2020 року №СФ-0000191 на суму 4 000 грн., платіжне доручення від 29.10.2020 року № 539, відповідно до якого, позивачем на рахунок Адвокатського бюро за надання правової допомоги сплачено 4 000 грн., договір-доручення про надання правової допомоги від 04.07.2019 року та додаткова угода № 1 до договору-доручення про надання правової допомоги від 04.07.2019 року.
Враховуючи викладене, а також те, що Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги Державного підприємства "Одеський авіаційний завод", м. Одеса, колегія суддів вважає частково обґрунтованим клопотання позивача про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з підготовкою адвокатом - представником позивача відзиву на апеляційну скаргу, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови у позові - на позивача, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Одночасно з цим, дослідивши надані представником позивача докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, складність справи при апеляційному перегляді рішення, фактичні її обставини, колегія суддів Південно-західного апеляційного суду, вирішуючи питання про розподіл витрат, понесених Товариством з обмеженою відповідальністю "Груп Інтрейд", м. Запоріжжя на професійну правничу допомогу на стадії апеляційного перегляду справи, взявши до уваги умови договору-доручення про надання правової допомоги від 04.07.2019 року та додаткової угоди № 1 до договору - доручення про надання правової допомоги від 04.07.2019 року, розрахунок суми гонорару за надану правову допомогу, акт приймання-передачі № ОУ-0000025, рахунок-фактуру від 29.10.2020 року № СФ-0000191 на суму 4 000 грн., платіжне доручення від 29.10.2020 року № 539, згідно яких вартість складання процесуального документу (відзиву на апеляційну скаргу) складає 4 000 грн., те, що дана справа розглядалася судом апеляційної інстанції в письмовому провадженні, дійшла висновку про те, що визначений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу під час перегляду справи в суді апеляційної інстанції є завищеним, оскільки витрати у зазначеній сумі не можна визнати належним чином обґрунтованими у зв'язку із наданням необхідної за обставин цієї справи правової допомоги, враховуючи що рішення суду апелянтом оскаржено лише в частині стягнення з нього штрафних санкцій, а саме, 3% річних в сумі 2 303 грн. 90 коп. та пені в сумі 8 675 грн. 81 коп.
Отже враховуючи складність справи, необхідність надання адвокатом позивача послуг під час перегляду справи в суді апеляційної інстанції за апеляційною скаргою відповідача та їх характер тільки у вигляді надання відзиву на апеляційну скаргу, якою оскаржене рішення тільки в стягнутої судом суми в загальному розмірі 10 979 грн. 71 коп., необхідність дотримання критерію розумності розміру понесених стороною витрат, пов'язаність цих витрат із розглядом справи, Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення клопотання позивача та стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 2 000 грн., виходячи з того, що справа, яка переглядається не є занадто складною, розглядається у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін та не потребує значного часу на складення процесуальних документів, зокрема відзиву на апеляційну скаргу.
Аналогічну правову позицію виклав Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у додатковій постанові від 11.11.2020 року у справі № 761/15542/18.
Враховуючи викладене вище, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Державного підприємства "Одеський авіаційний завод", м. Одеса не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Одеської області від 31.08.2020 року у справі № 916/1445/20 в оскаржуваній частині відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись ст. 126, 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд,-
Апеляційну скаргу Державного підприємства "Одеський авіаційний завод", м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 31.08.2020 року у справі №916/1445/20 - залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 31.08.2020 року у справі № 916/1445/20 - без змін.
Стягнути з Державного підприємства "Одеський авіаційний завод", м. Одеса (65121, м. Одеса, пр-кт Небесної Сотні, 32-А, код ЄДРПОУ 07756801) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Груп Інтрейд», м. Запоріжжя (69002, м. Запоріжжя, вул.Брянська, 15, офіс 25, код ЄДРПОУ 41071921) 2 000 грн. за надання професійної правничої допомоги адвоката.
Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідний наказ.
Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Г.І. Діброва
Судді Г.П. Разюк
В.М. Головей