ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
23 листопада 2020 року м. ОдесаСправа № 916/2897/20
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Принцевської Н.М.;
суддів: Діброви Г.І., Колоколова С.І.
(Південно-західний апеляційний господарський суд, м.Одеса, проспект Шевченка, 29)
Секретар судового засідання: Соловйова Д.В.;
Представники сторін:
Від Чорноморської селищної ради Лиманського району Одеської області - Буяклу Н.Я., ордер серія ОД № 156836, дата видачі : 15.10.20;
Від прокуратури - Дичко В.О., посвідчення №047928, дата видачі: 13.09.17;
Від ТОВ "Юпітер" - не з'явився.
розглянувши апеляційну скаргу Чорноморської селищної ради Лиманського району Одеської області
на ухвалу Господарського суду Одеської області від 09.10.2020
по справі №916/2897/20
за позовом в.о. заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Чорноморської селищної ради Лиманського району Одеської області
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юпітер"
про стягнення 8 237 548, 80 грн.,
(суддя першої інстанції: Невінгловська Ю.М., дата та місце прийняття ухвали: 09.10.2020, Господарський суд Одеської області, м.Одеса, проспект Шевченка, 29)
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 09.10.2020 відмовлено у задоволенні заяви в.о. заступника керівника Одеської обласної прокуратури про забезпечення позову вх. ГСОО №2-3835/20 від 07.10.2020
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, Чорноморська селищна рада Лиманського району звернулась до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Господарського суду Одеської області від 09.10.2020 по даній справі скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву Одеської обласної прокуратури про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та майно.
Апелянт зазначає, що відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову, суд формально вирішив викладені в заяві ризики для позивача, не здійснив оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу.
Суд першої інстанції не прийняв до уваги, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Апелянт зазначає, що достатньо обґрунтованими доказами є недобросовісні дії відповідача щодо тривалого за відсутності правовстановлюючих документів, безоплатного користування майном позивача - земельною ділянкою, що є грубим порушенням ст.206 Земельного кодексу України. Крім того, достатньо обґрунтованими доказами недобросовісної поведінки відповідача є повне ігнорування щодо виконання своїх обов'язків та небажання спілкуватись з позивачем - власником земельної ділянки на весь період протиправного користування землею.
На думку заявника апеляційної скарги, судом першої інстанції передчасно, формально та необґрунтовано зроблено висновок щодо відмови в задоволенні заяви про забезпечення позову та вважає, що вказане рішення може завдати негативний наслідок для позивача та утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення у разі позитивного рішення для позивача.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.10.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Чорноморської селищної ради Лиманського району Одеської області на ухвалу Господарського суду Одеської області від 09.10.2020 по справі №916/2897/20, призначено розгляд справи №916/2897/20 на 23.11.2020 року об 11-30
10.11.2020 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Одеської обласної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому прокурор підтримує доводи Чорноморської селищної ради Лиманського району, просить апеляційну скаргу задовольнити, а ухвалу місцевого господарського суду скасувати.
Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, проте зазначене не перешкоджає здійсненню апеляційного перегляду справи.
Представник відповідача в судове засідання не з'явивлись, не повідомивши суд завчасно про причини неявки; про дату, час та місце проведення судового засідання по справі повідомлений належним чином.
Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
Відповідно до ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції розглядається протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.
Враховуючи викладене, з огляду на те, що явка представників сторін судом обов'язковою не визнавалась, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ст. 120, ст. 202, ст. 270, ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України вважає за можливе розглянути справу за відсутністю представника відповідача за наявними в ній матеріалами.
За нормами ч.1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 4 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення апелянта, прокурора, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали суду, встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів оскарження ухвали місцевого господарського суду 07.10.2020 року від в.о. Заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Чорноморської селищної ради до Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юпітер» про стягнення безпідставно збережених коштів в сумі 8 237 548, 80 грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивач послався на порушення відповідачем положень ст. 206 Земельного кодексу України, 1212-1214 Цивільного Кодексу України, що полягає у безпідставному збереженні відповідачем за рахунок Чорноморської селищної ради коштів у вигляді орендної плати, яку він мав сплатити за користування земельною ділянкою площею 9,6 га., на якій знаходится нерухоме мійно, що перебуває у власності відповідача.
Разом з позовною заявою позивачем було подано до суду заяву про забезпечення позову (вх. ГСОО №3002/20), в порядку ст.ст. 136-138 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до змісту заяви про забезпечення позову, заявник просить суд накласти арешт на грошові кошти, що обліковуються на належних ТОВ «Юпітер» рахунках в установах банків або інших кредитно-фінансових установах в межах заявленої суми 8 237 548, 80 грн. та накласти арешт на майновий комплекс, реєстраційний номер: 19239892, загальною площею 1935, 3 кв.м., що розташований за адресою: Одеська обл. Лиманський район, с. Гвардійське, вул. Олімпійська, 1/2 та належить на праві власності ТОВ «Юпітер».
В обґрунтування поданої заяви заявник посилається на імовірність ускладнення виконання або невиконання рішення суду та поведінку ТОВ «Юпітер», спрямовану на ухилення від укладання договору оренди землі та добровільної сплати коштів за фактичне використання земельної ділянки.
Як зазначалося раніше, ухвалою Господарського суду Одеської області від 09.10.2020 відмовлено у задоволенні заяви в.о. заступника керівника Одеської обласної прокуратури про забезпечення позову вх. ГСОО №2-3835/20 від 07.10.2020
Місцевий господарський суд зазначив, що визначені заявником обставини щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, не можуть свідчити про зменшення кількості майна у боржника та вчинення ним дій направлених на витрачання коштів для не здійснення розрахунків з заявником та не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі зазначив про відмову у задоволенні заяви в.о. заступника керівника Одеської обласної прокуратури про забезпечення позову вх. ГСОО №2-3835/20 від 07.10.2020 шляхом накладення арешту на грошові кошти та на майновий комплекс, що належить відповідачу, оскільки вказана заява не містить обґрунтованих мотивів та посилань на докази, на підставі яких суд міг би дійти висновку про неможливість або утруднення виконання рішення суду у майбутньому у разі невжиття таких заходів.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про про відмову в задоволенні заяви в.о. Заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Чорноморської селищної ради до Господарського суду Одеської області про забезпечення позову, з огляду на наступне.
Статтею 136 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб та забороною відповідачу вчиняти певні дії.
Заява про забезпечення позову розглядається судом на підставі ч.ч. 1, 2 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
Правовий аналіз вищенаведених норм процесуального закону дає підстави для висновку, що заходи забезпечення позову застосовуються господарським судом як гарантія реального виконання рішення суду. Проте особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову та подати докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Під час вирішення питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника про необхідність вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника про забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Отже, заходи забезпечення позову повинні узгоджуватися з предметом та підставами позову, а особа, що заявляє про необхідність вжиття заходів забезпечення позову судом, зобов'язана довести зв'язок між неприйняттям таких заходів і утрудненням чи неможливістю виконання судового акту.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.07.2020 у справі № 909/835/18.
При цьому, сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, що у заяві позивача про вжиття заходів забезпечення позову відсутні посилання на наявність будь-яких доказів задля встановлення усіх обставин, з якими позивачем пов'язується необхідність застосування певних видів забезпечення позову.
Крім того, колегія суддів зазначає, що заявником не надано доказів того, що відповідачем вчиняються дії направлені на виведення коштів з рахунків.
Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Колегія суддів, дослідивши зміст поданої до суду першої інстанції заяви про забезпечення позову та приєднаних до неї додатків, встановила, що вказана заява не містить обґрунтованих доводів реально існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог, так само як і не містить документального обґрунтування, наявності фактичних обставин, які свідчать про можливість невиконання судового рішення.
Так, посилання апелянта на те, що поведінка відповідача свідчить про намагання уникнути відповідальності, а також посилання на наявність загрози з боку відповідача переоформлення майна на третіх осіб, не є достатньою підставою для висновку суду, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та нерухоме майно відповідача може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.
Як вже зазначалось у даній постанові, заходи забезпечення позову повинні відповідати принципу адекватності, оскільки обрання належного, відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову сприяє дотриманню принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти: збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
З матеріалів оскарження вбачається, що предметом позовних вимог у справі є стягнення грошових коштів, тоді як, заявник у своїй заяві просить забезпечити позов, крім того, шляхом накладення арешту на нерухоме майно.
При цьому, суд апеляційної інстанції наголошує, що піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватись майна, що належить до предмета спору.
Тобто, у даному випадку відсутній зв'язок між обраним позивачем заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги у даній справі, оскільки накладення арешту на майно має стосуватись майна, що належить до предмета спору.
Аналогічного правового висновку дійшов Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у своїх постановах від 14.06.2018 у справі № 916/10/18; від 15.01.2019 у справі № 915/870/18 та від 05.09.2019 у справі № 911/527/19.
За таких обставин вимоги заявника, наведені в заяві про забезпечення позову, щодо накладення арешту на майно відповідача не є співмірними із позовними вимогами останнього та співвідносяться з предметом позову.
З урахуванням наведеного та встановлених у даній справі обставин, судова колегія, вважає, що місцевим господарським судом правомірно відмовлено в задоволенні заяви про забезпечення позову, оскільки позивачем належними і допустимими доказами, в розумінні приписів ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, не доведено обставин, з якими закон пов'язує застосування заходів забезпечення. Аргументи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків Господарського суду Одеської області.
При цьому суд апеляційної інстанції звертає увагу, що позивач не позбавлений права звернення до суду з аналогічною заявою у випадку наявності підстав для забезпечення позову відповідно до норм ст.ст. 136, 137 Господарського процесуального кодексу України.
Європейським судом з прав людини у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 (Заява N4909/04) вказано, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У рішенні у справі "Трофимчук проти України" від 28.10.2010 (Заява N4241/03) Європейським судом зазначено, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Доводи скаржника, викладені у апеляційній скарзі судова колегія вважає непереконливими та такими, що спростовуються наявними матеріалами, а прийняту у справі ухвалу Господарського суду Одеської області від 09.10.2020 по справі №916/2897/20 слід вважати такою, що відповідає нормам процесуального права, у зв'язку з чим підстав для її зміни чи скасування, не вбачається.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла до висновку про те, що апеляційну скаргу Чорноморської селищної ради Лиманського району Одеської області на ухвалу Господарського суду Одеської області від 09.10.2020 по справі №916/2897/20 слід залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Одеської області від 20.03.2019 року по справі №916/200/19 - без змін.
Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на заявника апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 129, 255, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу, Південно-західний апеляційний господарський суд -
Апеляційну скаргу Чорноморської селищної ради Лиманського району Одеської області на ухвалу Господарського суду Одеської області від 09.10.2020 по справі №916/2897/20 залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Одеської області від 09.10.2020 по справі №916/2897/20 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку.
Повний текст постанови складено та підписано 18.12.2020, у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Колоколова С.І. з 25.11.2020 по 15.12.2020 та відпусткою судді Діброви Г.І. з 16.12.2020 по 17.12.2020..
Головуючий суддя Н.М. Принцевська
Судді: С.І. Колоколов
Г.І. Діброва