Справа № 466/10144/18
«25» листопада 2020 року Шевченківський районний суд м. Львова
в складі : головуючого - судді Глинської Д.Б.
за участі секретаря Лань М.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів та позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів,
21 грудня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , в якій просив суд постановити рішення, яким стягнути з відповідача на його користь грошові кошти у розмірі 872 665,72 грн., з яких: борг у розмірі 692 750 грн., проценти у розмірі 118 194,54 грн., 3% річних у розмірі 61 721,18 грн.
Крім того, 21 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовною заявою до ОСОБА_2 , в якому просив суд постановити рішення, яким стягнути з відповідача на його користь проценти у розмірі 100 210,88 грн., 3% річних у розмірі 750 дол. США.
В обґрунтування своїх позовних вимог покликається на те, що 20 травня 2015 року між ним та ОСОБА_2 укладено договір позики, згідно з якого він передав відповідачу грошові кошти в розмірі 30 000 доларів США. Відповідно до даного Договору позичальник ОСОБА_2 зобов'язався повернути йому кошти до 2016 року.
Зазначені кошти ОСОБА_2 витратив на придбання апаратів очистки води, які ним були закуплені, облаштовані по промислових об'єктах м. Львова та приносять останньому прибутки.
Разом з тим, відповідач повернув йому 5 000 дол. США, а отже не повернуто 25 000 дол. США, що за офіційним курсом НБУ станом на 20.12.2018 становить 692 750 грн.
Враховуючи те, що станом на момент звернення до суду з даним позовом відповідач жодних коштів йому не повернув, останній зобов'язаний сплатити йому проценти за користування грошовими коштами та 3% річних.
Ухвалою судді від 22 грудня 2018 року відкрито провадження у справі №466/10144/18 за правилами загального позовного провадження.
У визначений в ухвалі від 22 грудня 2018 року строк від відповідача відзив не надійшов.
Ухвалою суду від 15 лютого 2019 року справа №466/10144/18 призначена до судового розгляду по суті.
Ухвалою судді від 13 січня 2020 року відкрито провадження у справі №466/10534/19 за правилами спрощеного позовного провадження.
Ухвалою суду від 05 березня 2020 року справу №466/10534/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів об'єднано в одне провадження до справи №466/10144/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, оскільки стосуються одного і того ж предмету спору, присвоєно номер №466/10144/18.
Ухвалою суду від 05 березня 2020 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів та позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів призначено судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено експертам Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз.
Ухвалою суду від 07 липня 2020 року поновлено провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів та позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання, яке було призначено на 25 листопада 2020 року о 11.30 год., не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про місце, час та дату розгляду справи. Однак, позивач ОСОБА_1 подав до суду заяву, з якої вбачається, що він підтримує позовні вимоги, просить суд розглядати справу за його відсутності.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання повторно не з'явився, хоча належним чином повідомлявся про час та місце слухання справи. Однак, відповідач подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи.
З матеріалів справи вбачається, що за клопотанням відповідача ОСОБА_2 було призначено судову почеркознавчу експертизу. Однак, експертизу неможливо було провести через ненадання відповідачем зразків почерку та підписів, а також вільних зразків почерку та підписів ОСОБА_2 (тобто достовірний почерк та підписи, виконані в офіційних документах, які не мають відношення до даної справи). У зв'язку з чим ухвала суду від 05 березня 2020 року про призначення судової почеркознавчої експертизи була повернена без виконання.
Після поновлення провадження у справі така призначалася до судового розгляду, зокрема, на 24 вересня 2020 року о 10.00 год. та на 25 листопада 2020 року о 11.30 год., однак відповідач ОСОБА_2 в судові засідання не з'являвся та подавав у канцелярію суду клопотання про відкладення розгляду справи.
Відповідно до ч.1 ст. 44 Цивільного процесуального кодексу України (далі по тексту - ЦПК України) учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
У ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Ратифікуючи зазначену Конвенцію, Україна взяла на себе зобов'язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку.
У своєму рішенні від 15 липня 2002 року у справі «Калашников проти Росії» Європейський суд зазначив що розумність тривалості провадження визначається залежно від конкретних обставин справи, враховуючи критерії, визначені у прецедентній практиці Суду, зокрема складність справи, поведінка заявника та поведінка компетентних органів влади.
З аналізу зазначених норм Конвенції та практики Європейського суду вбачається, що питання про порушення ст.17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції - принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом.
У рішенні Європейського Суду від 3 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходи, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.
У зв'язку з наведеним дії відповідача у вигляді повторної неявки поспіль у судове засідання, якому було відомо про провадження у справі, подання клопотання про призначення експертизи та ненадання документів на вимогу судового експерта, подання клопотань про відкладення розгляду справи, дає підстави стверджувати про неналежне здійснення своїх процесуальних прав і виконання процесуальних обов'язків, що в свою чергу призвело до затягування судового розгляду даної справи, яка тривалий час, а саме з грудня 2018 року не може бути вирішена по суті виниклого спору.
Відповідно до вимог ст.44 ЦПК України суд розцінює вказане як зловживання стороною своїми процесуальними правами, що призводить до порушення розумних строків розгляду справи.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає за можливе заслухати справу у відсутності відповідача на підставі наявних доказів.
У відповідності до ст.247 ЦПК України у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання 25 листопада 2020 року за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
З'ясувавши дійсні обставини справи, дослідивши зібрані по справі докази, суд приходить до висновку, що позови ОСОБА_1 підлягають до задоволення з наступних підстав.
Частинами 1, 2 статті 12 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В судовому засіданні встановлено, що 20 травня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики.
З копії розписки, яка міститься в матеріалах справи, вбачається, що ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_1 30 000 дол. США, які зобов'язувався повернути до 2016 року (а.с. 6).
З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_2 повернув позивачу 5 000 дол. США. Отже, залишається неповернутою сума у розмірі 25 000 дол. США, що за офіційним курсом НБУ станом на 20.12.2018 становить 692 750 грн.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19) зазначено, що: «за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки».
Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша стаття 1049 ЦК України).
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09 жовтня 2018 року в справі № 924/1096/17 вказано, що «договір позики є класичним прикладом реального договору, про що свідчить положення абзацу 2 частини 1 статті 1046 ЦК України. Така норма сформульована імперативно. Окрім того, із дефініції даного договору, яка закріплена в абзаці 1 частини 1 статті 1046 ЦК України, можна зробити висновок, що оскільки позика спрямована до обов'язку повернути взяте в позику, то немає позики там, де не було заздалегідь взято в позику, тому що тоді не може бути мови про повернення.
Як установлено судом, 20 травня 2015 року відповідач власноручно склав розписку про отримання грошових коштів, оригінал якої знаходиться у позивача.
Відповідно до ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України.
З наданого суду розрахунку вбачається, що загальна сума боргу відповідача перед позивачем становить 692 750 грн., процентів від суми позики за період з 01.01.2016 по 20.12.2018 у розмірі 118 194,54 грн., 3% річних за період з 01.01.2016 по 20.12.2018 в розмірі 61 721,18 грн.
Крім того, з наданого суду розрахунку за період з 21.12.2018 по 21.12.2019 вбачається, що загальна сума процентів від суми позики становить 100 210,88 грн., 3% річних становить 750 дол. США.
Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.
Гривня є законним платіжним засобом на території України (частина перша стаття 192 ЦК України).
Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК України).
Такими випадками є стаття 193, частина четверта статті 654 ЦК України, Закон України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93, Закон України від 23 вересня 1994 року № 185/94 ВР «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».
Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.
Разом із тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривні за офіційним курсом Національного банку України.
Згідно з частиною третьою статті 533 ЦК України використання іноземної валюти як засобу платежу при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається лише у випадку, передбаченому законом (частина друга статті 192 ЦК України).
Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов'язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і фактичного його виконання є національна валюта України - гривня.
Відтак, у національній валюті України підлягають стягненню і інші складові грошового зобов'язання, передбачені, зокрема, у статті 1048 ЦК України, та при застосуванні статті 625 ЦК України.
Згідно з ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Такий правовий висновок зазначений у постанові Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є підставними та підлягають до задоволення.
У зв'язку із задоволенням позовів з відповідача також підлягають стягненню на користь позивача понесені ним судові витрати у розмірі 8810 грн., що підтверджується квитанцією №142 від 20.12.2018, а також у розмірі 1177,40 грн., що підтверджується квитанцією №22 від 21.12.2019.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 80, 81, 133,137, 141, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, ст. ст. 192, 525, 526, 530, 533, 625, 1046, 1047, 1048, 1050 ЦК України, суд
позови ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 692 750 грн. заборгованості за договором позики, суму процентів у розмірі 118 194, 54 грн., 3% річних у розмірі 61 721,18 грн., 8810 грн. судового збору, а всього 881 475,72 грн. (вісімсот вісімдесят одну тисячу чотириста сімдесят п'ять гривень сімдесят дві копійки).
Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 суму процентів у розмірі 100 210,88 грн., 3% річних у розмірі 750 дол. США, 1177,40 грн. судового збору.
Рішення може бути повністю або частково оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду Львівської області протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.
Учасники процесу:
позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 ;
відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
Повний текст рішення виготовлений 25 листопада 2020 року.
Суддя Д. Б. Глинська