Постанова
Іменем України
02 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 127/23711/18
провадження № 61-4442св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач: ОСОБА_2 , ОСОБА_5 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_4 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 05 грудня 2018 року у складі судді Бойка В.М. та постановуВінницького апеляційного суду від 14 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Шемети Т. М., Ковальчука О. В., Сала Т. Б.,
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_4 , про визнання правочинів недійсними.
Позов обґрунтований тим, що надання довіреності на укладення спірного договору дарування, внаслідом чого було укладено договір міни, не відповідало її внутрішній волі, було помилковим, оскільки вона бажала укласти договір довічного утримання, а не договір дарування. Довіряючи ОСОБА_2 , позивач надала їй довіреність помилково вважаючи, що відповідач від її імені укладе договір довічного утримання.
Позивач просила суд визнати недійсною довіреність посвідчену приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Курбатовою С. П. від 14 листопада 2006 року, зареєстровану в реєстрі за № 5494, з моменту її посвідчення. Визнати договір дарування від 25 грудня 2006 року, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Курбатовою С. П. за реєстровим № 6500, укладений між ОСОБА_2 , яка діяла в інтересах ОСОБА_1 , та ОСОБА_7 , недійсним з моменту укладення. Визнати договір міни від 29 лютого 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Павлюк І. І. та зареєстрованого в реєстрі за № 1116, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , недійсним з моменту укладення.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 05 грудня 2018 року позов задоволено. Визнано причини пропуску ОСОБА_1 позовної давності поважними та поновлено строк позовної давності. Визнано недійсною довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Курбатовою С. П. від 14 листопада 2006 року та зареєстрованої в реєстрі за № 5494, з моменту її посвідчення. Визнано договір дарування від 25 грудня 2006 року, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Курбатовою С. П. за реєстровим № 6500 укладений між ОСОБА_2 , яка діяла в інтересах ОСОБА_1 , та ОСОБА_7 , недійсним з моменту укладення. Визнавши договір міни від 29 лютого 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Павлюк І. І. та зареєстрований в реєстрі за № 1116, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , недійсним з моменту укладення.
Поновивши позовну давність, суд першої інстанції виходив з того, що про існування оспорюваних правочинів позивач дізналася лише після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 , виявивши в його речах свідоцтво про право власності від 09 серпня 2012 року.
Задовольнивши позов, суд першої інстанції, виходив з того, що надання позивачем довіреності на укладення договору дарування на користь її сина не відповідало її внутрішній волі, оскільки насправді вона бажала укласти договір довічного утримання через похилий вік, стан здоров'я та відсутність іншого житла. Визнавши договір міни недійсним, суд першої інстанції зазначив, що не зважаючи на написання розписки ОСОБА_7 про позику 20 000,00 дол. США у ОСОБА_2 вже після договору міни, ця розписка свідчить про реальне укладення між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 не договору міни, а договору купівлі-продажу, так як в розписці немає строку повернення грошей.
Короткий зміст судового рішення апеляційної інстанції
Постановою Вінницького апеляційного суду від 14 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково. Рішення Вінницького міського суду від 05 грудня 2018 року в частині змінено та скасовано. Виключено з резолютивної частини рішення Вінницького міського суду від 05 грудня 2018 року абзац другий. Скасовано рішення Вінницького міського суду від 05 грудня 2018 року в частині визнання договору міни від 29 лютого 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Павлюк І. І. та зареєстрованого в реєстрі за № 1116, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , недійсним з моменту укладення, та в цій частині постановлено нове рішення про відмову в позові. В іншій частині рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 05 грудня 2018 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції, встановивши обставини, які вказують про помилку (неправильне сприйняття) ОСОБА_1 фактичних обставин правочинів, що вплинуло на її волевиявлення, керуючись частиною першою статті 229, статті 203, 717 ЦК України, дійшов правильного висновку, що при видачі довіреності та укладено на підставі цієї довіреності договору дарування, ОСОБА_1 помилялася щодо фактичних обставин правочину, маючи намір отримати утримання від ОСОБА_7 та ОСОБА_2 .
Суд першої інстанції не звернув увагу на значний термін у часі між договором міни та розпискою, які, відповідно були укладені 29 лютого 2008 року та 09 вересня 2008 року, тобто розписка про позику була написана більше ніж через півроку після укладення договору міни, відповідно до пункту 9 якого сторони домовились, що передача будівель здійснюється ними протягом дня з моменту нотаріального посвідчення договору.
Висновок суду першої інстанції про те, що оскільки в розписці не зазначено про повернення грошей, то вона підтверджує удаваність договору міни, а насправді між сторонами укладений договір купівлі-продажу, є нелогічним, не ґрунтується на встановлених у справі обставинах, оскільки не зазначення терміну повернення позичених коштів має наслідком повернення позики позичальником протягом тридцяти днів з дня пред'явлення позикодавцем вимоги, тому немає правових підстав для визнання договору міни від 29 лютого 2008 року, реєстровий № 1116, недійсним з підстав його удаваності.
Суд першої інстанції помилково зазначив про поновлення позовної давності в резолютивній частині рішення, оскільки це питання не є позовною вимогою, тому не потребує окремого зазначення про це в резолютивній частині рішення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У лютому 2019 року ОСОБА_5 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 05 грудня 2018 року та постановуВінницького апеляційного суду від 14 лютого 2019 року, просила скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове про відмову в позові.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 11 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
У березні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані рішення є незаконними, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
Суди не взяли до уваги, що відсутні докази у справі на підтвердження позовних вимог. Довіреність ОСОБА_1 , посвідчена 14 листопада 2006 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Курбатовою С. П. за реєстровим № 5494, є належним та допустимим доказом, який підтверджує відповідність між волею та волевиявленням ОСОБА_1 на дарування частини будинку.
Суди не звернули увагу, що 17 вересня 2018 року постановою Апеляційного суду Вінницької області в позові відмовлено та суд зазначив, що немає підстав для визнання довіреності недійсною.
Суди помилково поновили позовну давність, оскільки позовні вимоги стосуються визнання недійсними договору дарування від 25 грудня 2006 року, договору міни від 29 лютого 2008 року, довіреності від 14 листопада 2006 року, проте до суду ОСОБА_1 звернулася в 2018 році, тобто аж через 11 років. Суди повинні були застосувати позовну давність.
Позивач зловживає процесуальними правами, оскільки вона вже зверталася до суду двічі з подібними вимогами, а саме: з позовами про усунення від спадкування ОСОБА_5 та про визнання правочинів недійсними.
При зверненні до суду з позовом про усунення її від права на спадкування ОСОБА_1 вказувала, що ОСОБА_7 потребував стороннього догляду, проте в цій справі вона зазначає, що сама вважала, що син і дочка будуть її доглядати.
У касаційній скарзі відсутні доводи щодо незаконності та необгрунтованості рішення суду апеляційної інстанції в частині визнання недійсним договору міни від 29 лютого 2008 року.
Аргументи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційна скарга у цій справі подана у лютому 2019 року, тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 14 листопада 2006 року приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Курбатова С.П. за реєстровим № 5494 посвідчила довіреність від імені ОСОБА_1 для виконання усного договору доручення, якою вона уповноважила ОСОБА_2 подарувати її синові ОСОБА_7 всю належну їй частину житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель, розташованого у АДРЕСА_1 , та всю належну їй земельну ділянку, розташовану за цією ж адресою.
25 грудня 2006 року ОСОБА_2 , яка діяла від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності (дарувальник) подарувала, а ОСОБА_7 прийняв у дар належну на праві власності ОСОБА_1 1/3 частину будинку (у житловому будинку літ. «А»: коридори 1-1, 1-6, туалети 1-2, 2-2, ванна 1-3, кухня 1-4, кімнати 1-5, 1-7, 1-8, коридори 2-1, 2-5, туалет 2-2, ванна 2-3, кухня 2-4, кімнати 2-6, 2-7, 2-8; у підвальному приміщенні: тамбур XVI, гараж Х, котельня ХІ, кладові ХІІ, ХІІІ, ХІV, ХV), що знаходиться на АДРЕСА_1 . Договір посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Курбатовою С. П. за реєстровим № 6500.
29 лютого 2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 укладено договір міни, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Павлюк І. І. за реєстровим № 1116, за яким у власність ОСОБА_2 перейшли такі господарські будівлі в підвалі П/А: гараж Х, котельня ХІ, комори ХІІ, ХІV, ХV, в тамбурі «а1»: тамбур XVI, а у власність ОСОБА_7 перейшли такі господарські будівлі: сарай «Б», навіс «б», сарай «В», сарай «Д».
Замість укладеного договору дарування від 25 грудня 2006 року № 6500 та договору міни від 29 лютого 2008 року за № 1116 09 серпня 2012 року ОСОБА_7 отримав свідоцтво про право власності.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер.
ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_7 , що підтверджується повторним свідоцтвом про народження ОСОБА_7 .
Відповідач ОСОБА_2 є дочкою позивача ОСОБА_1 , а відповідач ОСОБА_5 - дочкою ОСОБА_7 та відповідно є онукою позивача, а третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_4 є сином позивача ОСОБА_1 .
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна будинок АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_7 - 4/10 частки, ОСОБА_2 - 29/100 частки, ОСОБА_4 - 31/100 частки.
Суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_1 зверталася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання правочинів недійсними, просила визнати недійсною довіреність від 14 листопада 2006 року за реєстровим № 5494, недійсним договір дарування від 25 грудня 2006 року частини будинку на АДРЕСА_1 , зареєстрований в реєстрі за № 6500, недійсним договір міни від 29 лютого 2008 року, зареєстрований в реєстрі за № 1116.
Рішенням Вінницького міського суду 03 травня 2018 року позов задоволено, проте постановою Апеляційного суду Вінницької області від 17 вересня 2018 року скасоване, ухвалено нове рішення про відмову в позові. Відмовивши в позові, суд апеляційної інстанції зазначив, що немає підстав для визнання довіреності недійсною, однак послався на те, що такого способу захисту як визнання недійсним первинного документу, а саме довіреності, яка є односторонньою угодою, не передбачено статтею 16 ЦК України. У позові відмовлено з підстав, що оспорюваними правочинами порушуються права та інтереси третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_5 , оскільки вона є спадкоємицею однієї з сторін оспорюваних правочинів - ОСОБА_7 , а позов пред'явлено лише до ОСОБА_2 , тому не встановлено коло відповідачів, а суд першої інстанції не не роз'яснив позивачеві право на залучення до справи належного співвідповідача - ОСОБА_5 .
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Між сторонами виник спір з приводу дійсності правочинів, вчинених щодо об'єктів нерухомого майна з підстав відсутності у відчужувала волі на їх вчинення та помилки, а також визнання договору міни недійсним з підстав удаваності.
Відповідно до частини перщої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Верховний Суд зазначає, що спосіб захисту цивільного права чи інтересу - це дії, які спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути доступним та ефективним.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Відповідний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, провадження № 12-304гс18, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18.
Згідно з частинами першою - третьої, п'ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до вимог частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Довіреність - це письмовий документ, що видається однією особою іншій для представництва перед третіми особами (частина третя статті 244 ЦК України).
Верховний Суд зазначає, що за своєю юридичною сутністю видача довіреності є одностороннім правочином, який повинен відповідати загальним вимогам передбаченими статтею 203 ЦК України.
Згідно зі статтею 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Верховний Суд виходить з того, що помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати на момент вчинення правочину.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини другої статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи, обов'язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.
Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
Згідно зі статтями 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
Суди виходили з того, що станом на момент вчинення оспорюваних правочинів - довіреності (договору доручення) та договору дарування - у 2006 році позивачеві ОСОБА_1 було 78 років, тобто вона була особою похилого віку, що передбачає її потребу у догляді та сторонній допомозі, спірне житло - частина житлового будинку щодо якої було вчинено ці правочини, було та залишається єдиним її житлом та місцем реєстрації, фактична передача спірного нерухомого майна за оспорюваними правочинами дарувальником обдаровуваному не відбулося, позивач продовжувала проживати у частині житлового будинку після складання довіреності та укладення на підставі цієї довіреності договору дарування.
Визнавши недійсною довіреність, суди виходили з того, що ОСОБА_1 неправильно сприймала фактичні обставини правочинів, тобто помилилася щодо обставин її укладення.
З матеріалів справи відомо, що ОСОБА_1 видала довіреність, якою вона уповноважила ОСОБА_2 подарувати її синові ОСОБА_7 всю належну їй частину житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель, розташованого у АДРЕСА_1 , та всю належну їй земельну ділянку, розташовану за цією ж адресою.
Згідно із змістом довіреності вона прочитана ОСОБА_1 особисто, зміст довіреності їй зрозумілий і відповідає її волі. Довіреність підписана ОСОБА_1 . Крім того, у довіреності визначено, які дії має право вчинити представник - ОСОБА_2 з метою укладення договору дарування.
З урахуванням змісту довіреності, в якій жирним виділено: «подарувати моєму синові ОСОБА_7 », ОСОБА_1 не могла помилитися щодо правочину, який її представник ОСОБА_2 мала вчинити від її імені.
Отже, відсутні як фактичні, так і правові підстави стверджувати про наявність помилки як підстави для визнання довіреності недійсною.
Таким чином, судові рішення в частині визнання недійсною довіреності не відповідають нормам матеріального права (статті 203, 229, 244 ЦК України), отже, підлягають скасуванню.
Видача ОСОБА_1 на ім'я ОСОБА_2 довіреності, якою довірену особу уповноважено укласти від її імені договір дарування частини житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель продажу нерухомого майна, свідчить про спрямованість волі довірителя на відчуження належного їй спірного майна.
Лише факт проживання ОСОБА_8 у належній їй частині будинку з урахуванням встановлених обставин справи не є достатнім для твердження про укладення договору дарування під помилкою.
Верховний Суд зазначає, що за відсутності підстав для визнання недійсною довіреності, відсутні підстави для визнання договору дарування недійсним.
Суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позову в частині вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору міни від 29 серпня 2008 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 . У касаційній скарзі відсутні доводи щодо незаконності та необгрунтованості судових рішень в цій частині, тому суд касаційної інстанції їх не переглядає в цій частині.
Щодо доводів касаційної скарги, що суди мали застосувати позовну давність, Верховний Суд зазначає таке.
ОСОБА_5 звернулася до суду із заявою про застосування позовної давності, оскільки з часу вчинення оспорюваних правочинів і до моменту звернення позивача до суду пройшло більше 11 років.
Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
ОСОБА_1 зазначала, що про наявність оспорюваних правочинів дізналася лише після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 .
Виходячи з вимог статті 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.
Оскільки у позові необхідно відмовити за безпідставністю, то відсутні підстави для застосування позовної давності, тому відповідні доводи касаційної скарги не мають правового значення.
Безпідставними є доводи касаційної скарги, що суди не звернули увагу, що 17 вересня 2018 року постановою Апеляційного суду Вінницької області в позові відмовлено у зв'язку з тим, що немає підстав для визнання довіреності недійсною, оскільки у тій справі суд відмовив у позові через неналежне коло учасників справи, а у справі яка переглядається позивач усунула вказані недоліки.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частинами першою - третьою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Перевіривши в межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити, оскаржувані судові рішення в частині визнання недійсною довіреності та договору дарування скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Згідно зі статтею 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції чинній на час звернення позивача до суду) за подання до суду фізичною особою позовної заяви немайнового характеру сплачується судовий збір у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до абзацу другого частини третьої статті 6 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що у разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» установлено, що з 1 січня 2018 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу становить 1 762,00 грн.
З позовом про визнання недійсними довіреності, договору дарування від 25 грудня 2006 року, договору міни від 29 лютого 2008 року позивач звернувся у вересні 2018 року. Ціна позову за три вимоги немайнового характеру складає 2 114,40 грн (704,80?3).
Відповідно до статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції на час подання апеляційної скарги) за подання апеляційної скарги на рішення суду справляється судовий збір в розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.
Відповідно до статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції на час подання касаційної скарги) за подання касаційної скарги на рішення суду справляється судовий збір в розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.
ОСОБА_5 в апеляційному порядку оскаржувала повністю судові рішення, а при касаційному перегляді лише в частині визнання недійсною довіреності та договору дарування.
З урахуванням позовних вимог ОСОБА_5 за подання апеляційної скарги повинна була сплатити судовий збір у розмірі 3 171,60 грн, за подання касаційної скарги - 2 819,20 грн (704,80?2=1 409,60 грн?200%).
Отже, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 5 990,80 грн.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 05 грудня 2018 року тапостановуВінницького апеляційного суду від 14 лютого 2019 року в частині визнання недійсною довіреності та договору даруванняскасувати, ухвалити в цій частині нове рішення.
У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_4 , про визнання довіреності та договору даруваннянедійсними відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 судові витрати у розмірі 5 990 (п'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто п'ять) грн 80 коп.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді: І. Ю. Гулейков
А. С. Олійник
С. О. Погрібний
В. В. Яремко