Ухвала
18 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 214/6184/19
провадження № 61-18473ск20
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Ступак О. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні власністю,
У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні власністю.
Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що 24 липня 2019 року вона за договором купівлі-продажу стала власницею квартири АДРЕСА_1 . У квартирі залишився зареєстрованим ОСОБА_2 . Згідно з пунктом 3.1.5 договору купівлі-продажу продавець ОСОБА_3 зобов'язалася не пізніше 31 липня 2019 року зняти з реєстраційного обліку всіх зареєстрованих осіб та звільнити квартиру. Проте, зняти відповідача з реєстраційного обліку в досудовому порядку не має можливості, а реєстрація обмежує її права як власниці, змушує нести додаткові витрати на оплату комунальних послуг, що створює відповідні незручності. Вказана обставина порушує її права власності, адже вона не може у повному обсязі скористатися своїм правом володіти, користуватися та розпоряджатися належним майном на власний розсуд, за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Із урахуванням наведених обставин, позивач просила суд усунути перешкоди у користуванні власністю - квартирою АДРЕСА_1 та визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користуванням вказаною квартирою.
Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 березня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 . Вирішення питання розподілу судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, керуючись положеннями статей 319, 391 Цивільного кодексу України, дійшов висновку, що позивачу як новому власнику житла зі сторони відповідача як колишнього члена сім'ї минулого власника чиняться перешкоди у користуванні власністю, що є підставою для визнання останнього таким, що втратив право користування житлом.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 березня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволені позову.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 постійно проживає у спірній квартирі, крім того його право користування передбачено договором купівлі-продажу квартири укладеного 24 липня 2019 року, тому відсутні підстави, передбачені частиною другою статті 405 Цивільного кодексу України, для визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування спірною квартирою, оскільки для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням є факт не проживання нею понад один рік в житловому приміщенні без поважних причин.
10 грудня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга ОСОБА_1 не може бути прийнята до розгляду та підлягає поверненню із таких підстав.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У поданій касаційній скарзі заявник, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не наводить передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України підстав касаційного оскарження судового рішення. Саме по собі посилання у касаційній скарзі на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права без зазначення на обґрунтування випадків (випадка), перелічених у пунктах 1, 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов'язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження.
У пункті 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга не приймається до розгляду та повертається судом, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, p. 1544, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року).
Враховуючи те, що заявниця не виконала вимог процесуального закону при поданні касаційної скарги щодо наведення підстав касаційного оскарження судового рішення, така скарга підлягає поверненню заявниці.
Повернення скарги не перешкоджає повторному зверненню, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.
Керуючись статями 389, 393 ЦПК України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні власністю повернути заявниці.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя О. В. Ступак