Ухвала
18 грудня 2020 року
місто Київ
справа № 461/3197/18
провадження № 61-18466ск20
Верховний Суд у складі судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду Погрібного С. О. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 05 серпня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення забезпечувального платежу,
ОСОБА_1 11 грудня 2020 року із застосуванням засобів поштового зв'язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Сихівського районного суду м. Львова від 05 серпня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року, ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову, стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 1 169 470, 00 грн, в іншій частині позовних вимог відмовити. Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті стосовно ОСОБА_1 .
Касаційну скаргу подано без додержання вимог процесуального закону, чинного на момент звернення зі скаргою.
Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
І. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Пунктами 1-4 частини другої статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно із частиною першою статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо: справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду; в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою; судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні; судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглянула справу; справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою; судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції; суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених
пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України визначено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
Підставами касаційного оскарження зазначених судових рішень заявник визначив те, що:
- (1) оскаржувані судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням судом норм матеріального права;
- (2) судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених, зокрема, у постанові Верховного Суду від 23 липня 2018 року у справі № 461/5297/16 (провадження
№ 61-22017св18), від 07 жовтня 2020 року у справі № 752/7501/18 (провадження № 61-4114св20);
- (3) судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених, зокрема, в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 жовтня 2012 року № 6-36456св12 та від 20 лютого 2013 року у справі № 6-38618ск12.
ІІ. Отже, заявником зазначені підстави касаційного оскарження рішень судів, які, на її переконання, відповідають положенням пункту 1 частини другої
статті 389 ЦПК України.
Верховний Суд визнає наведену заявником третю підставу касаційного оскарженню такою, що не відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно із підпунктом 7 пункту 1 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об'єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.
Відповідно до частини другої статті 392 ЦПК України, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні; у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій враховують висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду та Верховного Суду України.
У чинному законодавстві не передбачено обов'язку застосування судами різних інстанцій позицій, викладених в постановах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, так само як і не було передбачене попереднім процесуальним законодавством права названого суду касаційної інстанції формулювати у власних судових рішеннях такі обов'язкові для суду та учасників спору правові позиції.
Отже, заявнику необхідно подати виправлену касаційну скаргу, в якій уточнити передбачені процесуальним законом підстави подання касаційної скарги, відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
ІІІ. У прохальній частині касаційної скарги міститься вимога про скасування заходів забезпечення позову, вжитих стосовно ОСОБА_1 , втім, заявник не наводить доводів щодо зазначеного забезпечення, зокрема, судового рішення, яким забезпечено позов.
Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, визначених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Суд роз'яснює, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві (частина третя статті 185 ЦПК України).
Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України, Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 05 серпня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення забезпечувального платежу, залишити без руху.
Надати для усунення зазначених недоліків строк до 15 січня 2021 року, але який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.
У разі невиконання у встановлений строк цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя С. О. Погрібний