Ухвала
16 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 359/6470/19
провадження № 61-18413ск20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Кузнєцова В. О.,
розглянувши касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Костишеної Вікторії Леонідівни на постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2020 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів,
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив стягнути із ОСОБА_2 на свою користь пеню за прострочення сплати аліментів на ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в розмірі 52 799,11 грн.
Позов ОСОБА_1 мотивовано тим, що на виконанні в Голосіївському районному відділі державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві (далі - Голосіївський ВДВС) перебуває виконавчій лист № 752/1983/16, виданий Голосіївським районним судом міста Києва 15 березня 2017 року про стягнення із ОСОБА_2 на його користь аліментів на неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в розмірі 1/3 частки від усіх видів її заробітку (доходу), але не менше 30 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи з 08 лютого 2016 року і до досягнення повноліття найстаршою дитиною. ОСОБА_2 сплачує визначену судом суму щомісячного платежу за аліментами, але із затримкою в межах календарного року. На 12 червня 2019 року в неї виникла заборгованість, яка перевищує суму відповідних платежів за 11 місяців з дня пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання та становить 97 551грн.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду від 28 лютого 2020 року позов задоволено. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пеню за прострочення сплати аліментів на дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 52 799,11 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постановою Київського апеляційного суду від 13 листопада 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Осадчої А. В. задоволено. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 лютого 2020 року скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.
10 грудня 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Костишена В. Л. подала засобами поштового зв'язку касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення Бориспільського міськрайонного суду від 28 лютого 2020 року.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Відповідно до пункту 3 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: справи про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства).
Предметом позову в цій справі є стягнення пені за прострочення сплати аліментів на дітей.
Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилань на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначних справах підлягають касаційному оскарженню.
Посилання заявника на висновки Верховного Суду України, викладені в постанові від 02 листопада 2016 року у справі № 6-1554цс16 про те, що за правовою природою аліментні зобов'язання - це періодичні платежі, які боржник зобов'язаний сплачувати щомісяця і несвоєчасна сплата яких передбачає настання негативних наслідків матеріального характеру у вигляді стягнення неустойки (пені). Оскільки неустойка у вигляді пені обчислюється у відсотках від суми невиконаних або неналежно виконаних зобов'язань, які виникають у боржника щомісяця, то й пеня має триваючий характер і обчислюється за прострочення кожного зобов'язання окремо. Отже, з урахуванням правої природи пені як дієвого стимулу належного виконання обов'язку та виходячи з того, що аліменти призначаються та виплачуються (стягуються) щомісячно, за змістом статті 196 Сімейного кодексу України пеня нараховується на суму заборгованості за той місяць, в якому не проводилось стягнення аліментів, не заслуговує на увагу, оскільки в цій справі апеляційний суд відмовив в задоволенні позову у зв'язку з його недоведеністю, а саме - позивач не довів наявності у відповідача заборгованості зі сплати аліментів. Тобто оскаржуване судове рішення не суперечить правовим висновкам, наведеним в зазначеній заявником постанові Верховного Суду.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, за статтею 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, ціну позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).
Оскільки оскаржуване заявником судове рішення ухвалено у малозначній справі і воно не підлягає касаційному оскарженню, то у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 3 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Костишеної Вікторії Леонідівни на постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2020 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:В. А. Стрільчук
В. М. Ігнатенко
В. О. Кузнєцов