Постанова
Іменем України
07 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 643/7008/18
провадження № 61-3266св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду міста Харкова від 09 жовтня 2019 року у складі судді Горбунової Я. М. та постанову Харківського апеляційного суду від 16 січня 2020 року у складі колегії суддів: Тичкової О. Ю., Котелевець А. В., Піддубного Р. М.
у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» про стягнення вкладу з процентами та пені,
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, який уточнила у процесі розгляду справи, посилаючись на те, що 27 травня 2016 року між нею та відповідачем було укладено договір банківського вкладу строком на 12 місяців під 9 % річних та надбавку у розмірі 1 % річних на строк до 27 травня 2017 року.
Згідно з вказаним договором вона передала відповідачу грошові кошти в розмірі 2 000 євро.
30 травня 2017 року виконуючи умови договору вона за допомогою інтернет-банкінгу «Приват24» звернулася до відповідача із вимогою повернути вклад з відсотками в загальному розмірі 2 700 євро та 03 червня 2017 року прибула до найближчого до неї відділення Банку, щоб отримати вказаний вище вклад з відсотками.
На її звернення працівник Банку запропонував їй звернутися за телефоном 3700 для вирішення цього питання, що вона і зробила.
Під час розмови з оператором їй було роз'яснено, що вклад з відсотками вона може отримати тільки через рік, оскільки пропустила встановлений договором строк звернення із такою вимогою.
Вважає, що нею було дотримано умови договору в частині строку звернення з вимогою про повернення вкладу та відсотків, але у виплаті вкладу їй було неправомірно відмовлено.
Внесений нею вклад вона отримала лише 04 червня 2018 року, що є підставою для стягнення з відповідача на її користь пені за несвоєчасне виконання зобов'язання у встановлений договором строк, який визначений частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» та становить 3 % за кожен день прострочки.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача на її користь пеню в розмірі 29 565 євро за несвоєчасну виплату вкладу з процентами.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Московського районного суду міста Харкова від 09 жовтня 2019 року у задоволенні позову відмовлено. Судові витрати залишено за позивачем.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивачем не доведений факт звернення до відповідача в порядку, визначеному умовами договору № SAMDNWFD0071175926600 Вклад «Депозит Плюс» строковий на 12 місяців від 27 травня 2016 року із вимогою про повернення вкладу в строк, визначений договором для вчинення цієї дії.
Постановою Харківського апеляційного суду від 16 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Московського районного суду міста Харкова від 09 жовтня 2019 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
20 лютого 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Московського районного суду міста Харкова від 09 жовтня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 16 січня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
26 лютого 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Московського районного суду міста Харкова від 09 жовтня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 16 січня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційні скарги
Касаційні скарги ОСОБА_1 мотивовані тим, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що банк мав право продовжувати дію договору про банківський вклад на новий термін винятково після закінчення 3-х календарних днів після надходження коштів на вклад «На вимогу», що призвело до обмеження її прав на витребування свого вкладу та неможливості отримання нею вкладу.
Банк не підтвердив належними та допустимими доказами свої пояснення, на підставі яких суд апеляційної інстанції встановив обставини щодо перерахування банком її вкладу на вклад «На вимогу».
На порушення частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» суди попередніх інстанцій не врахували, що замовлення нею через Internet Banking «Приват24» готівки в сумі і валюті вкладу в розмірі 2 700 євро тлумачиться на користь споживача, як витребування вкладу.
Долучені нею скріншоти листування з відповідачем, починаючи з 03 червня 2017 року до 27 травня 2018 року є єдиними належними та допустимими доказами.
Суди попередніх інстанцій не вжили всіх передбачених законом заходів щодо з'ясування достовірності тверджень відповідача, що свідчить про незаконність та необґрунтованість оскаржуваних судових рішень та є підставою для задоволення касаційної скарги.
27 травня 2016 року вона не підписувала Анкети-заяви, яка відрізняється від встановленого Умовами та Правила зразка, не вчиняла жодних дій ро розірванню вкладу, а навпаки своїми діями по замовленню готівки здійснила витребування вкладу відповідно до норм чинного законодавства.
Вказала, що за оспорюваним договором є споживачем фінансових послуг, а відповідач їх виконавцем і несе відповідальність за їх неналежне надання, передбачену частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у вигляді сплати пені в розмірі 3 % вартості послуги за кожен день прострочення.
Крім того зазначила про те, що відповідач підтвердив факт замовлення нею 30 травня 2017 року через Internet Banking «Приват24» готівки в сумі 2 700 євро для отримання на 03 червня 2017 року відділенні АТ КБ «ПриватБанк», що спростовує протилежні висновки судів попередніх інстанцій про відсутність доказів замовлення нею готівки та є підставою для скасування оскаржуваних нею судових рішень і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, у підтвердження чого надала довідку банку від 03 лютого 2020 року.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У квітні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило її відхилити, посилаючись на те, що порядок розірвання договору викладений в Умовах та Правилах надання банківських послуг, згідно з пунктом 2.2.1.36 яких якщо депозит оформлено у відділенні банку - вклад можна розірвати тільки у відділенні. Якщо депозит оформлено самостійно клієнтом через веб-версію Приват24, сайт pb.ua/deposit, мобільні додатки «Privat24» або «Мої вклади», - вклад можна закрити як дистанційно, так і в будь-якому відділенні банку. Суди дійшли обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем факту звернення до відповідача в порядку, визначеному умовами договору, із вимогою про повернення вкладу в строк, визначений договором для вчинення цієї дії.
Згідно з листом банку № 20.1.0.0./07, копію якого позивач долучила до касаційної скарги, в ньому взагалі не йде мова щодо обставин замовлення ОСОБА_1 в Приват24 коштів для отримання готівки.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 11 березня 2020 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Московського районного суду міста Харкова.
24 березня 2020 року справа № 643/7008/18 надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
27 травня 2016 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір банківського вкладу № SAMDNWFD0071175926600 Вклад «Депозит Плюс» строковий на 12 місяців, за умовами якого ОСОБА_1 розмістила на депозитному вкладі в банку 2 000 євро на строк до 27 травня 2017 року (включно ) під 9 % річних.
Згідно з пунктами 20-23 зазначеного договору дострокове витребування вкладу не передбачено. Вкладник має право витребувати вклад протягом 5 календарних днів після дати закінчення кожного строку вкладу. Дія договору припиняється з виплатою вкладнику всієї суми вкладу разом з відсотками, нарахованими відповідно до умов договору. Якщо протягом 5 календарних днів після дати закінчення строку вкладу позивачка вимагатиме повернути частину вкладу, її зобов'язання та зобов'язання Банку з вкладу припиняються і вклад їй повертається. За період з моменту закінчення строку вкладу до повернення вкладу згідно з пунктом 20 договору, банк нараховує відсотки на залишок коштів на рахунку за ставкою вкладу «на вимогу».
Умови продовження договору на новий строк визначені у пунктах 14-19 Договору, за змістом яких по закінченню строку вкладу банк має право перерахувати кошти з депозиту на вклад позивачки « На вимогу». Якщо після спливу трьох календарних днів після надходження грошей на вклад «На вимогу» позивач не витребувала суму вкладу або її частину, вона доручає банку перерахувати всю суму вкладу на даний депозит. При цьому процентна ставка за вкладом на новий строк відповідає ставці, яка діє в банку для нових вкладів даного виду і строку на дату зарахування коштів на депозитний рахунок. Якщо банк не перерахував кошти з депозиту на вклад позивача «На вимогу», то вклад автоматично продовжується ще на один термін. Строк вкладу продовжується неодноразово без явки вкладника в банк, новий строк вкладу починається з дня, наступного за датою закінчення попереднього строку вкладу. Продовження вкладу здійснюється без оформлення додаткових угод до договору.
За умовами пунктів 21, 22 договору позивач могла вимагати повернення вкладу шляхом витребування суми вкладу або його частини протягом 5 календарних днів після закінчення строку дії договору, тобто з 28 травня 2017 року до 01 червня 2017 року включно. В обох випадках (витребування суми вкладу або його частини) зобов'язання сторін за вкладом припиняються.
Проте, умови щодо продовження договору містять інший строк пред'явлення вимоги про витребування коштів - 3 дні після надходження грошей з депозиту на вклад «На вклад вимогу». Новий строк вкладу починається з дня, наступного за датою закінчення попереднього строку вкладу, тобто з 28 травня 2019 року.
Згідно з даними щодо наявних депозитів ОСОБА_1 з веб-версії Приват 24 (скріншот екрану від 03 липня 2017 року) її депозит за умовами договору продовжений на новий строк з 30 травня 2017 року до 30 травня 2018 року.
Будь-які документальні дані про перерахування грошей з депозиту позивача на вклад на вимогу та повторне перерахування їх на депозитний рахунок згідно з пунктом 15 договору в матеріалах справи відсутні.
Згідно з поясненнями представника банку грошові кошти за договором були перераховані банком на умовах вкладу «на Вимогу» 30 травня 2017 року і того ж дня були перераховані на депозит.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 1058 ЦК Україниза договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (стаття 633 цього Кодексу). До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.
Відповідно до статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу на вимогу банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника. Умова договору банківського вкладу на вимогу про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною. За договором банківського строкового вкладу банк зобов'язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу. Повернення вкладникові банківського строкового вкладу та нарахованих процентів за цим вкладом на його вимогу до спливу строку або до настання інших обставин, визначених договором, можливе виключно у випадках, якщо це передбачено умовами договору банківського строкового вкладу. Якщо вкладник не вимагає повернення суми строкового вкладу зі спливом строку, встановленого договором банківського вкладу, або повернення суми вкладу, внесеного на інших умовах повернення, після настання визначених договором обставин договір вважається продовженим на умовах вкладу на вимогу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій
У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Тобто саме на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Тобто Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, належним чином оцінивши всі докази у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про ненадання позивачем належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт її звернення до банку з вимогою про повернення вкладу у строки та в порядку, визначеному умовами договору.
Крім того, відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку ПАТ КБ «ПриватБанк»).
Апеляційний суд, врахувавши правову позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), правильно зазначив про те, що висновок суду першої інстанції про укладення договору на умовах, визначених Умовами та Правилами надання банківських послуг, що передбачають порядок розірвання договору, є помилковим.
Доводи касаційних скарг ОСОБА_1 про те, що вона не приєднувалася до Умов та Правил у визначеному ними порядку, оскільки не підписувала Анкету-заяву та будь-які Умови та Правила, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зазначені доводи були предметом перегляду апеляційним судом, який належним чином перевірив їх та, ухвалюючи рішення, спростував з наведенням відповідних обґрунтованих мотивів.
Долучена ОСОБА_1 до касаційної скарги довідка АТ КБ «ПриватБанк» від 03 лютого 2020 року № 20.1.0.0.0/7-200128/2124, згідно з якою відповідач підтвердив факт замовлення нею 30 травня 2017 року через Internet Banking «Приват24» готівки в сумі 2 700 євро для отримання на 03 червня 2017 року у відділенні АТ КБ «ПриватБанк», не може бути прийнята до уваги касаційним судом, з огляду на таке.
Відповідно до положень статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно із частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частин першої, третьої, четвертої та восьмої статті 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Згідно із частиною третьою статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Частиною шостою статті 367 ЦПК України передбачено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Враховуючи викладене, подана ОСОБА_1 довідка не може бути прийнята, оскільки відповідно до положень частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Інші доводи касаційних скарг зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Таким чином, наведені в касаційних скаргах доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків судів не спростовують.
Щодо клопотання ОСОБА_1 про розгляд касаційних скарг у цій справі з повідомленням учасників справи
У лютому 2020 року ОСОБА_1 подала касаційні скарги, в яких зокрема просила проводити їх розгляд з повідомленням учасників справи.
Клопотання не підлягають задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п'яти днів після складання доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Розгляд цієї справи в касаційному порядку проведений Верховним Судом за правилами статті 401 ЦПК України в порядку письмового провадження, в якому учасники справи не повідомляються про такий розгляд.
Керуючись статтями 400, 401, 416, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у задоволенні клопотань ОСОБА_1 про розгляд касаційних скарг у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» про стягнення вкладу з процентами та пені з повідомленням учасників справи.
Касаційні скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Московського районного суду міста Харкова від 09 жовтня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 16 січня 2020 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. В. Литвиненко
В. С. Висоцька
І. М. Фаловська