Постанова
Іменем України
03 грудня 2020
м. Київ
справа № 522/17929/16-ц
провадження № 61-20863ск19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Калараша А.А., Штелик С.П.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
треті особи без самостійних вимог на боці відповідачів: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 16 грудня 2019 року у складі судді: Комлевої О. С.,
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , про витребування майна з чужого незаконного володіння.
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що він у 2008 року придбав у власність квартиру АДРЕСА_1 (далі - квартира).
У 2016 році від свого знайомого позивач дізнався про те, що його квартира належить іншій особі.
Відповідно до інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкту нерухомого майна 28 березня 2014 року відбулась реєстрація права власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 28 березня 2014 року, посвідченому приватним нотаріусом Осінцевою В. М. При цьому від імені позивача, як продавця, дії вчиняла ОСОБА_5 на підставі довіреності від 19 березня 2014 року, посвідченої приватним нотаріусом міста Кишинів, Республіка Молдова, ОСОБА_9 .
Надалі 31 березня 2014 року ОСОБА_2 уклала із ОСОБА_6 договір позики грошових коштів, в якості забезпечення за яким вони уклали договір іпотеки (без випуску заставної), посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Бураковою О. І. від 31 березня 2014 року за реєстровим № 466.
12 вересня 2014 року, на підставі вищезазначеного договору іпотеки право власності на спірну квартиру набув ОСОБА_6
22 березня 2016 року ОСОБА_6 продав спірну квартиру ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу від 22 березня 2016 року, посвідченому приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Саганович О. Ю.
В той же день, 22 березня 2016 року ОСОБА_3 уклала з ОСОБА_4 договір позики і договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Саганович О. Ю., предметом іпотеки за яким надана спірна квартира.
В спірній квартирі зареєстровані та проживають ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , а також інші особи.
Позивач зазначає, що ніколи не підписував довіреності на продаж своєї квартири, про що свідчить відповідь нотаріуса та висновок експертизи.
Посилаючись на те, що квартира вибула із власності позивача незаконним шляхом, та це не відповідає волевиявленню законного власника, позивач просив суд, з урахуванням уточненої позовної заяви, визнати недійсною довіреність на вчинення відчуження спірної квартири від імені позивача, видану на ОСОБА_5 і ОСОБА_2 ; визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 28 березня 2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Осінцевою В. М.; витребувати у ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 квартиру; виселити ОСОБА_6 , ОСОБА_3 та інших осіб, що проживають у спірній квартирі; визнати недійсними договір іпотеки від 22 березня 2016 року за № 117 та договір про внесення змін № 1 до вищезазначеного іпотечного договору від 22 березня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Саганович О. Ю. від 09 квітня 2016 року, реєстровий номер 168, які укладені між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ; стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати.
В ході судового розгляду справи ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 12 березня 2018 року клопотання ОСОБА_1 про залучення співвідповідача по справі задоволено. Залучено до участі в справі в якості співвідповідача ОСОБА_6 .
Короткий зміст ухвалених судових рішень
Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 05 листопада 2018 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи без самостійних вимог на боці відповідачів: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , про визнання недійсною довіреності, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, витребування майна, виселення осіб, визнання недійсними договору іпотеки - задоволено.
Визнано недійсною довіреність на вчинення відчуження квартири АДРЕСА_1 , видану на ОСОБА_5 і ОСОБА_2 від імені ОСОБА_1 .
Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 28 березня 2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського нотаріального округу Осінцевою В. М., укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Витребувано у ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 .
Виселено ОСОБА_6 , ОСОБА_3 та інших осіб, що проживають у квартирі АДРЕСА_1 .
Визнано недійсними договір іпотеки від 22 березня 2016 року за № 117, посвідчений приватним нотаріусом Одеського нотаріального округу Саганович О. Ю. та договір про внесення змін № 1 до іпотечного договору, посвідченого приватним нотаріусом Одеського нотаріального округу Саганович О. Ю. 22 березня 2016 року за реєстровим номером 117, від 09 квітня 2016 року, реєстровий номер 168, які укладені між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 1 929,21 грн.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що в матеріалах судової справи наявні належні та допустимі докази того, що волевиявлення учасника правочину - ОСОБА_1 не було, правочин від його імені було здійснено іншою особою за довіреністю, виготовленою з використанням підробленого невстановленою особою підпису позивача. ОСОБА_1 не підписував довіреність і не мав наміру укладати договір купівлі-продажу своєї квартири, його укладення суперечить положенням частини третьої статті 207 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України).
Постановою Одеського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_10 - залишено без задоволення.
Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 05 листопада 2018 року - залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення було повно встановлені обставини, які мають значення для справи, та правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження.
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення апеляційного суду
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 16 грудня 2019 року відмовлено ОСОБА_6 у відкритті апеляційного провадження на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 05 листопада 2018 року.
Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, апеляційний суд виходив з того, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_6 є аналогічними доводам апеляційної скарги ОСОБА_4 , що відповідно до частини п'ятої статті 370 ЦПК України є підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
23 січня 2020 року через засоби поштового зв'язку ОСОБА_6 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу Одеського апеляційного суду від 16 грудня 2019 року та передати справу до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття провадження у справі, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, апеляційний суд порушив право ОСОБА_11 на доступ до суду та конституційні права на апеляційне оскарження рішення суду.
Зазначає, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про наявність підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження у справі, оскільки доводи його апеляційної скарги є відмінними від доводів апеляційної скарги ОСОБА_4 .
Суд не звернув уваги на той факт, що апелянт не приймав участі у розгляді справи у суді першої інстанції, однак оскаржуване рішення стосується його прав та обов'язків, у зв'язку з чим ОСОБА_11 має право на апеляційне оскарження такого рішення.
Судом апеляційної інстанції не було враховано вимоги частини першої статті 370 ЦПК України.
Доводи інших учасників справи
У червні 2020 року адвокатом ОСОБА_1 - ОСОБА_12 до Верховного Суду подано відзив на касаційну скаргу ОСОБА_6 , у якому він просив у задоволенні касаційної скарги відмовити.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_6
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_6 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 16 грудня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволення з огляду на наступне.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Мотиви з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У справі, що переглядається, предметом касаційного оскарження є правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права при постановленні ухвали, якою відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою ОСОБА_6 .
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Мушта проти України» (пункт 37-38) зазначено: «право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак, такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності, а їх застосування має відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані».
Виходячи з приписів статей 55, 129 Конституції України, застосування та користування правами на судовий захист, апеляційний перегляд справи здійснюється у випадках та в порядку, встановлених законом. Тобто реалізація конституційного права, зокрема, на апеляційне оскарження судового рішення, ставиться в залежність від положень відповідних процесуальних норм, в даному випадку - ЦПК України.
Так згідно з частиною першою статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
За правилами пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до частини першої статті 370 ЦПК України, якщо апеляційна скарга надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи, і особа, яка подала скаргу, не була присутня під час апеляційного розгляду справи, суд розглядає її за правилами цієї глави.
У випадку відкриття апеляційного провадження за такою скаргою суд апеляційної інстанції може зупинити дію раніше прийнятого ним судового рішення та рішення суду першої інстанції, що оскаржується (частина друга статті 370 ЦПК України).
Згідно з частинами третьою та четвертою статті 370 ЦПК України, за результатами розгляду апеляційної скарги суд приймає постанову відповідно до статті 382 цього Кодексу. При цьому за наявності підстав може бути скасовано раніше прийняту постанову суду апеляційної інстанції. Суд апеляційної інстанції розглядає скаргу, вказану в частині першій цієї статті, в межах доводів, які не розглядалися під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи.
Частиною п'ятою статті 370 ЦПК України передбачено, що суд відмовляє у відкритті провадження за апеляційною скаргою, поданою відповідно до частини першої цієї статті, якщо суд розглянув наведені у ній доводи під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи.
Метою встановлення цього правила є надання можливості стороні після розгляду справи в апеляційному порядку оскаржити рішення суду першої інстанції, яким, як вона вважає, порушені її права, а її доводи не були враховані при розгляді апеляційної скарги іншої сторони.
Суть апеляційного провадження полягає у перевірці законності та обґрунтованості рішень суду першої інстанції, які не набули законної сили, що є способом усунення помилок, допущених судом першої інстанції.
Розгляд апеляційної скарги в порядку статті 370 ЦПК України передбачає перевірку законності судового рішення за наслідками розгляду попередньої апеляційної скарги.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Належними є доказами, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).
З огляду на викладене, апеляційний суд встановив тотожність висновків, викладених у попередній апеляційній скарзі, постанові суду апеляційної інстанції, тим мотивам, що їх викладено особою, яка подає апеляційну скаргу згідно зі статтею 370 ЦПК України.
Тотожність висновків, викладених у первісній постанові суду апеляційної інстанції, тим мотивам, що їх викладено особою, яка подає апеляційну скаргу згідно зі статтею 370 ЦПК України, визначається шляхом логічного співставлення відповідних аргументів та їх змістовним співпадінням. При цьому, аналізуючи та співставляючи зміст відповідних аргументів, суду апеляційної інстанції слід виходити також зі змісту міжнародних зобов'язань України, зокрема, змісту статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка, серед іншого, передбачає повагу до судового рішення, що набрало законної сили, та не допускати задоволення апеляційної скарги, поданої згідно зі статтею 370 ЦПК України з підстав, які за своїм матеріально-правовим навантаженням не є суттєвими для вирішення конкретного спору.
Невідповідність (неповнота) мотивів постанови суду апеляційної інстанції поданій апеляційній скарзі надає апелянту право оскаржити відповідне судове рішення суду апеляційної інстанції до суду касаційної інстанції у встановлених законом випадках. При цьому, таке порушення не обмежує іншу особу, яка має право подати апеляційну скаргу згідно зі статтею 370 ЦПК України, просити суд апеляційної інстанції розглянути відповідні мотиви, що їх викладено у апеляційній скарзі первісного апелянта і які не було належно розглянуто судом апеляційної інстанції під час розгляду первісної апеляційної скарги/скарг.
Аналогічне правило діє і у тому випадку, якщо судове рішення суду апеляційної інстанції містить опис аргументів первісного скаржника в описовій частині власного судового рішення, але не містить висновків суду апеляційної інстанції як результату судового розгляду таких аргументів.
Аналогічний правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 910/25520/13, від 26 серпня 2020 року у справі № 320/7396/16-ц.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції, що не погоджуючись з рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 05 листопада 2018 року, представник ОСОБА_4 - ОСОБА_10 звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій просив суд скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції не в повному обсязі дослідив всі обставини справи та не об'єктивно оцінив докази по справі, а саме не встановив з яких підстав зазначену квартиру придбав громадянин іншої держави та не дослідив чи перебував позивач в період написання довіреності в іншій державі. Посилався на те, що позивач та ОСОБА_5 перебували у змові з ціллю отримати неправомірним шляхом грошові кошти від продажу квартири, яку в подальшому через судовий спір планували повернути у власність позивача. Також, як зазначив апелянт, суд першої інстанції не вирішив питання щодо повернення грошових коштів та встановлення відповідальної особи, яка має відшкодовувати завдану шкоду всім учасникам всіх правочинів (т. 3 а. с. 85 - 90).
Постановою Одеського апеляційного суду 31 жовтня 2019 року апеляційна скарга представника ОСОБА_4 - ОСОБА_10 залишена без задоволення, а рішення Приморського районного суду міста Одеси від 05 листопада 2018 року залишено без змін.
Так судом апеляційної інстанції були розглянуті доводи ОСОБА_4 стосовно змови позивача та ОСОБА_5 , які були відхилені як такі, що мають характер припущення та жодними доказами не підтверджуються. Також судом встановлено, що доказів, на підтвердження того, що наведені апелянтом обставини мали місце та були встановлені у встановленому законом порядку правоохоронними органами матеріали справи не містять, апелянтом ані з апеляційною скаргою, ані в процесі розгляду справи судом апеляційної інстанції не подавались.
Крім того апеляційним судом також зазначено стосовно доводів щодо посилань апелянта на те, що судом першої інстанції не було вирішено питання щодо повернення грошових коштів та встановлення відповідальної особи, яка має відшкодувати завдану шкоду всім учасниками справи наступне.
Подаючи апеляційну скаргу на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 05 листопада 2018 року, ОСОБА_6 посилався на аналогічні доводи, які були наведені ОСОБА_4 в своїй апеляційній скарзі, які були вже розглянуті, та судом при відхиленні яких надана правова обґрунтована оцінка (т. 3 а. с. 218-221).
Нових доводів апеляційна скарга ОСОБА_6 не містить.
Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_6 , апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що ОСОБА_6 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій зазначив ті ж самі доводи, які були зазначені та розглянуті під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 05 листопада 2018 року.
Доводи касаційної скарги, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження у справі, з посиланням на частину п'яту статті 370 ЦПК України є безпідставними, оскільки основні аргументи апеляційної скарги ОСОБА_6 , що на його думку є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції були предметом апеляційного розгляду справи, що підтверджується ухваленим судовим рішенням.
Доводи касаційної скарги, що апеляційний суд порушив право ОСОБА_6 на доступ до суду, та конституційні права на апеляційне оскарження рішення суду, є безпідставними.
У рішенні від 18 листопада 2010 року у справі «Мушта проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення.
У справах «Осман проти Сполученого королівства» та «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз'яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі.
Ураховуючи наведене, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову у відкритті провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_6 , оскільки наведені у ній доводи були перевірені судом під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою ОСОБА_4 .
Доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків суду апеляційної інстанції, зводяться до незгоди заявника з ухваленими судовими рішеннями щодо вирішення спору по суті.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо відсутні підстави для їх скасування.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу апеляційної інстанцій - без змін.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Ухвалу Одеського апеляційного суду від 16 грудня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Петров
А. А. Калараш
С. П. Штелик