3 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 264/3747/17
провадження № 61-2147св18
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
стягувач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Солюшен Фінанс»,
боржник - Приватне акціонерне товариство «Азовзагальмаш»,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Солюшен Фінанс», поданою його представником Курочкою Андрієм Ігоровичем, на ухвалу Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 7 серпня
2017 року, постановлену у складі судді Мирошниченка Ю. М., та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 10 листопада 2017 року, постановлену колегією у складі суддів: Попової С. А., Гаврилової Г. Л., Ткаченко Т. Б.,
У серпні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Солюшен Фінанс» (далі - ТОВ «Солюшен Фінанс») звернулося до суду із клопотанням про надання дозволу на примусове виконання рішення Міжрегіонального арбітражного суду від 4 серпня 2014 року у справі № 38/2014ВТ про стягнення заборгованості з Приватного акціонерного товариства «Азовзагальмаш» (далі - ПрАТ «Азовзагальмаш»).
В обґрунтування клопотання зазначило, що рішенням Міжрегіонального арбітражного суду (постійно діючий третейський суд-арбітраж) зі штаб-квартирою у місті Москві від 4 серпня 2014 року у справі № 38/2014ВТ стягнено із ПрАТ «Азовзагальмаш» на користь Відкритого акціонерного товариства «Торговий двір Армавірського заводу важкого машинобудування» заборгованість за контрактом № ПР-06395 від 20 квітня 2011 року в розмірі 4 612 346,22 російських рублів та 115 942,63 російських рублів арбітражного збору. Вказане рішення є остаточним і підлягає негайному добровільному виконанню боржником.
ТОВ «Солюшен Фінанс» набуло право вимоги до ПрАТ «Азовзагальмаш» щодо виконання рішення Міжрегіонального арбітражного суду (постійно діючий третейський суд-арбітраж) зі штаб-квартирою у місті Москві від 4 серпня 2014 рокувідповідно до укладеного із Відкритим акціонерним товариством «Торговий двір Армавірського заводу важкого машинобудування» договору відступлення права вимоги від 3 травня 2017 року.
Оскільки боржник у добровільному порядку рішення міжнародного арбітражного суду не виконує і заборгованість не сплачує, ТОВ «Солюшен Фінанс» просило надати дозвіл на примусове виконання на території України рішення Міжрегіонального арбітражного суду (постійно діючий третейський суд-арбітраж) зі штаб-квартирою у місті Москві від 4 серпня 2014 року у справі № 38/2014ВТ, замінити стягувача за вказаним рішенням зВідкритого акціонерного товариства «Торговий двір Армавірського заводу важкого машинобудування» на ТОВ «Солюшен Фінанс» та видати виконавчий лист.
Ухвалою Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області
від 7 серпня 2017 року клопотання ТОВ «Солюшен Фінанс» про надання дозволу на примусове виконання на території України рішення Міжрегіонального арбітражного суду від 4 серпня 2014 року у справі № 38/2014ВТ, описку у якій виправлено ухвалою того ж суду від 5 жовтня 2017 року, залишено без розгляду; матеріали клопотання повернено заявнику.
Залишаючи клопотання без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що заявник не додав до клопотання усі документи, які вимагаються Угодою про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, від 20 березня 1992 року, державами-учасницями якої є Україна і Російська Федерація, зокрема відомостей про дату набрання рішенням законної сили і виконавчий документ, виданий за цим рішенням.
Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 10 листопада 2017 року апеляційну скаргу ТОВ «Солюшен Фінанс» відхилено, ухвалу Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 7 серпня 2017 року залишено без змін.
Відхиляючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції щодо невиконання заявником вимог про надання до клопотання виконавчого листа і відомостей про дату набрання рішенням законної сили, що передбачено Угодою про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, від 20 березня 1992 року.
У листопаді 2017 року ТОВ «Солюшен Фінанс» звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій просило ухвалу Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 7 серпня 2017 року і ухвалу апеляційного суду Донецької області від 10 листопада 2017 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
Заявник вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про необхідність долучення до клопотання документів із зазначенням дати набрання рішенням міжнародного арбітражного суду законної сили, оскільки такої вимоги національне законодавство і міжнародні договори не передбачають. Вказує, що до клопотання повинен додаватися документ, який підтверджує набрання рішенням законної сили, і відповідну довідку до клопотання додало.
На думку заявника, необґрунтованим є висновок судів попередніх інстанцій щодо обов'язкового подання разом із клопотанням виконавчого документа, оскільки регламентом Міжрегіонального арбітражного суду (постійно діючий третейський суд-арбітраж) зі штаб-квартирою у місті Москві, який ухвалив рішення від 4 серпня 2014 року у справі № 38/2014ВТ, не передбачена можливість видачі виконавчих листів, а ЦПК України і Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж» подання виконавчого документане вимагають.
Вважає, що Угода про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, від 20 березня 1992 року, учасниками і підписантами якої є Україна та Російська Федерація, регулює відносини щодо виконання судових рішень компетентних державних судових установ, які діють на території держав-учасниць Угоди, а не судових рішень третейських судів.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 4 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
У березні 2018 року ПрАТ «Азовзагальмаш» подало відзив на касаційну скаргу, в якому послалося на безпідставність її доводів. Зазначило, що при зверненні із клопотанням ТОВ «Солюшен Фінанс» не виконало вимог Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, від 20 березня 1992 року щодо подання усіх необхідних документів, тому висновок суду першої інстанції про залишення клопотання без розгляду, з яким погодився й апеляційний суд, є правильним.
Відповідно до пункту 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за якими судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ТОВ «Солюшен Фінанс» на ухвалу Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 7 серпня
2017 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 10 листопада
2017 року здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами
ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147?VIII, що діяла
до 8 лютого 2020 року.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України у редакції Закону України
від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Міжрегіонального арбітражного суду (постійно діючий третейський суд-арбітраж) зі штаб-квартирою у місті Москві від 4 серпня 2014 року у справі № 38/2014ВТ стягнено із ПрАТ «Азовзагальмаш» (Україна) на користь Відкритого акціонерного товариства «Торговий двір Армавірського заводу важкого машинобудування» (Російська Федерація) заборгованість за контрактом № ПР-06395 від 20 квітня 2011 року в розмірі 4 612 346,22 російських рублів та 115 942,63 російських рублів арбітражного збору.
Рішення іноземного суду (суду іноземної держави; інших компетентних органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних чи господарських справ; іноземних чи міжнародних арбітражів) визнаються та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності. У разі якщо визнання та виконання рішення іноземного суду залежить від принципу взаємності, вважається, що він існує, оскільки не доведено інше (стаття 390 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час постановлення оскаржуваних ухвал судів першої і апеляційної інстанцій).
Згідно з частиною другою статті 394 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час постановлення оскаржуваних ухвал судів першої і апеляційної інстанцій, до клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду додаються документи, передбачені міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Угодою про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, від 20 березня 1992 року, державами-учасницями якої є Україна і Російська Федерація, передбачено, що господарюючі суб'єкти кожної із держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав мають на території інших держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав право без перешкод звертатися до судів, арбітражних (господарських) судів, третейських судів та інших органів, до компетенції яких належить вирішення справ, зазначених у статті 1 цієї Угоди (в подальшому - компетентні суди), можуть виступати в них, порушувати клопотання, висувати позови та здійснювати інші процесуальні дії.
Відповідно до статей 7, 8 Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, від 20 березня 1992 року держави-учасниці Співдружності Незалежних Держав взаємно визнають і виконують рішення компетентних судів, що набули законної чинності. Рішення, винесені компетентними судами однієї держави-учасниці Співдружності Незалежних Держав, мають бути виконаними на території інших держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав. Виконання рішення відбувається за клопотанням заінтересованої сторони. До клопотання додаються: належним чином завірена копія рішення, про примусове виконання якого порушене клопотання; офіційний документ про те, що рішення набуло чинності, якщо це не випливає з тексту самого рішення; докази про повідомлення іншої сторони про процес; виконавчий документ.
Суд, встановивши, що клопотання і документи, додані до нього, не оформлено відповідно до вимог, передбачених цією главою, або до клопотання не додано всі перелічені документи, залишає його без розгляду та повертає клопотання разом з документами, доданими до нього, особі, що його подала (частина четверта
статті 394 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час постановлення оскаржуваних ухвал судів першої і апеляційної інстанцій).
Встановивши, що при зверненні із клопотанням про надання дозволу на виконання на території України рішення Міжрегіонального арбітражного суду (постійно діючий третейський суд-арбітраж) зі штаб-квартирою у місті Москві від 4 серпня 2014 року у справі № 38/2014ВТ ТОВ «Солюшен Фінанс» не додало до клопотання виконавчий документ, як того вимагає стаття 8 Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, від 20 березня 1992 року, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про залишення клопотання без розгляду відповідно до статті 394 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час постановлення оскаржуваних ухвал судів першої і апеляційної інстанцій; відсутність відомостей про дату набрання рішенням законної сили унеможливлює визначення початку перебігу строку пред'явлення рішення іноземного суду до виконання.
Доводи касаційної скарги про те, що регламентом Міжрегіонального арбітражного суду (постійно діючий третейський суд-арбітраж) зі штаб-квартирою у місті Москві, який ухвалив арбітражне рішення від 4 серпня 2014 року у справі № 38/2014ВТ, не передбачена можливість видачі виконавчого документа, відхиляються касаційним судом, оскільки відповідна вимога щодо його подання передбачена міжнародною угодою, яка ратифікована Україною і Російською Федерацією, тому виконання цієї вимоги є обов'язковим. Крім того, суд апеляційної інстанції дослідив розділ VII Арбітражного процесуального кодексу РФ і встановив, що процесуальна можливість отримання виконавчого листа за заявою сторони, на користь якої ухвалено рішення у спорі, що виник з підприємницької і іншої економічної діяльності, визначена статтею 236 Кодексу; доказів відмови у видачі стягувачу виконавчого листа до клопотання не додано.
Посилання заявника на те, що статтею 8 Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, від 20 березня 1992 року визначено перелік документів, які подаються при зверненні із клопотанням про надання дозволу на виконання судового рішення державної судової установи, яка діє на території держав-учасниць, є помилковими. Згідно зі статтею 3 Угоди компетентними судами у розумінні цієї Угоди є суди, арбітражні (господарські) суди, третейські суди та інші органи, до компетенції яких належить вирішення справ, зазначених у статті 1 Закону.
Твердження заявника про те, що при зверненні із цим клопотанням подано усі документи, які передбачені розділом VIII ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час звернення із клопотанням, і Законом України «Про міжнародний комерційний арбітраж», не спростовують висновків суду. До клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду додаються документи, передбачені міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і лише у разі невизначеності міжнародним договором такого переліку або за відсутності відповідного договору подаються документи, визначені ЦПК України.
Твердження заявника про помилковість вимоги судів щодо подання документу із зазначенням дати набрання рішенням Міжрегіонального арбітражного суду (постійно діючий третейський суд-арбітраж) зі штаб-квартирою у місті Москві від 4 серпня 2014 року у справі № 38/2014ВТ законної сили, безпідставні. Відсутність відомостей про день набрання рішенням, про виконання якого подано клопотання, законної сили, унеможливлює перевірку строку пред'явлення рішення до виконання.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку, що оскаржувані ухвали суду першої і апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального права, тому відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги,залишає касаційну скаргу без задоволення, а ухвали судів першої і апеляційної інстанцій без змін.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України у вказаній редакції Кодексу судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтею 400 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, статтями 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Солюшен Фінанс», подану його представником Курочкою АндріємІгоровичем, залишити без задоволення.
Ухвалу Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 7 серпня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 10 листопада 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов