Постанова
Іменем України
09 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 761/9352/19
провадження № 61-3339св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач),
суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Держава Україна в особі Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві,
третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України у місті Києві,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 29 травня 2019 року у складі судді Юзькової О. Л. та постанову Київського апеляційного суду від 14 січня 2020 року у складі суддів: Махлай Л. Д., Кравець В. А., Стрижеуса А. М.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Держави України в особі Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві, третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України у місті Києві, про відшкодування майнової шкоди, завданої прийняттям закону, визнаного неконституційним.
На обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона перебуває на обліку в Лівобережному об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України у місті Києві з 2003 року і отримує пенсію за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» в розмірі 90% від суми заробітної плати.
У період з липня 2014 року по лютий 2018 року з її пенсії утримувалися податок на доходи фізичних осіб та військового збору в загальному розмірі 44 952 грн. Проте рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року визнано неконституційним положення абзацу 1 підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України, відповідно до якого були здійснені утримання з її пенсії.
Посилаючись на порушення свого права на отримання пенсії в повному розмірі, унаслідок чого вона недоотримала доходи, ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача на свою користь 44 952 грн на відшкодування шкоди, завданої законом, який визнаний неконституційним, що призвело до відрахування податку на доходи з пенсії та військового збору.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 29 травня 2019 року позов задоволено.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України 44 952 грн в рахунок відшкодування шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що внаслідок прийняття закону, який в подальшому було визнано неконституційним було порушено право позивача на отримання пенсії в повному розмірі. Розмір утриманих податків є збитками, які має відшкодувати держава відповідно до вимог частини третьої статті 152 Конституції України.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 14 січня 2020 року апеляційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві залишено без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 29 травня 2019 року залишено без змін.
Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого суду, який всебічно та повно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази, унаслідок чого ухвалив законне і обґрунтоване рішення про задоволення позовних вимог.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У лютому 2020 року Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог повністю.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховано, що механізм відшкодування шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними, положеннями статті 1175 ЦК Українине врегульований. Крім того, позивач не має права вимагати повернення відрахованого податку з дати внесення змін до відповідних норм ПК України, оскільки саме у Рішенні Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018 у справі за поданням 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців тринадцятого, чотирнадцятого пункту 32 розділу I Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" та Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України (справа про оподаткування пенсій і щомісячного довічного грошового утримання) передбачено, що ця норма втрачає чинність з моменту ухвалення цього рішення.
Ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
У поданому 02 липня 2020 року відзиві, ОСОБА_1 просить касаційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби у місті Києві залишити без задоволення, посилаючись на те, що судами першої та апеляційної інстанцій правильно вирішено судовий спір, визначено, що державою у порушення норм статей 3, 8 Конституції України завдано позивачу шкоду внаслідок прийняття закону, який надалі визнано неконституційним, а тому є всі підстави для відшкодування шкоди та захисту права власності особи, яке гарантовано статтею 41 Конституції України та статтею 1 Протоколу Першого до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Ухвалою Верховного Суду від 19 листопада 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК Українипровадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України(у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК Українипідставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Лівобережному об'єднаному управлінні Пенсійного Фонду України в м. Києві з 2003 року і отримує пенсію за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» у розмірі 90 % від суми заробітної плати.
Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» № 71-VIII від 28 грудня 2014 року, з 01 лютого 2015 року податок на доходи фізичних осіб та військовий збір справляється з суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону), якщо їх розмір перевищує три розміри мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої на 1 січня звітного податкового року, тобто у 2015 році - 3 654 грн на місяць. Ставка податку на доходи фізичних осіб становить 15 %, якщо база оподаткування для місячного оподатковуваного доходу не перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, та 20 %, якщо база оподаткування в календарному місяці перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати.
Об'єктом оподаткування військового збору є розмір доходу, з якого справляється податок на доходи фізичних осіб. Ставка збору становить 1,5 % бази оподаткування.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» від 24 грудня 2015 року № 909-VIIІ продовжено справляння податку на доходи фізичних осіб та військового збору з пенсій.
При цьому у 2016 році відповідно до статті 167.4 ПК України, ставка податку становила 15 % бази оподаткування, визначеної у підпункті 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 цього Кодексу.
Згідно з підпунктом 164.2.19 пункту 164.2 статті 164.4 ПК України податок на доходи фізичних осіб та військовий збір справлявся з пенсії, якщо її розмір перевищував десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, у частині такого перевищення. Базою оподаткування у цьому випадку є сума пенсії, що перевищує 12 470 грн на місяць і протягом 2017 року. Ставка податку на доходи фізичних осіб у 2017 році складала 18 %, військового збору - 1,5% від бази оподаткування.
Відповідно до вимог підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164.4 ПК України Лівобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України у місті Києві у період з липня 2014 року по лютий 2018 року утримало з пенсії ОСОБА_1 грошові кошти у загальній сумі 44 952 грн.
Рішенням Конституційного суду України від 27.02.2018 № 1-р/2018 положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України, який передбачав оподаткування пенсій, визнано неконституційним.
Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права
У статті 124 Конституції Українизакріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції Українисудоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
За змістом статті 19 ЦПК України, як цивільну юрисдикцію розуміють компетенцію загальних судів вирішувати з додержанням процесуальної форми цивільні справи у видах проваджень, передбачених цим Кодексом.
За загальним правилом у порядку цивільного судочинства загальні суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також із інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Тобто, в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.
Згідно із частиною першою статті 19 КАС Україниюрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій.
Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб'єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.
Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов'язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов'язаних з реалізацією публічної влади. Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Одним із критеріїв розмежування справ цивільної й адміністративної юрисдикції є суб'єктний критерій.
За змістом пункту 2 частини першої статті 19 КАС Україниюрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
У пункті 17 частини першої статті 4 КАС Українизакріплено, що публічною службою є діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС Українипублічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Законодавець урегулював питання, пов'язані з прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням з публічної служби (припиненням), спеціальними нормативно-правовими актами.
У цій справі таким спеціальним нормативно-правовим актом є Закон України від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ «Про прокуратуру» у редакції, чинній на час виходу позивача на пенсію, яка була нарахована відповідно до положень статті 50-1 цього Закону.
14 жовтня 2014 року був прийнятий Закон України «Про прокуратуру»№ 1697-VII, який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України. Стаття 86 цього Закону (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) регулює пенсійне забезпечення працівників прокуратури.
Спори з приводу прийняття громадянина на публічну службу, її проходження чи звільнення, на відмінну від спорів щодо оскарження рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, мають розглядатися за правилами адміністративного судочинства незалежно від того, чи здійснює орган, з яким виник спір, у конкретних правовідносинах з позивачем владні управлінські функції. Для визначення юрисдикції спору з приводу прийняття громадянина на публічну службу, її проходження чи звільнення суд має встановити, чи проходила особа публічну службу.
Аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 757/70264/17-ц (провадження № 14-360цс18), від 05 червня 2019 року у справі № 686/23445/17 (провадження № 14-162цс19).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Предметом спору у цій справі є стягнення майнової шкоди у вигляді відрахованого податку на доходи з пенсії та військового збору за період з липня 2014 року по лютий 2018 року, право на отримання пенсії позивач набула, працюючи в органах прокуратури, що є публічною службою.
З огляду на викладене колегія суддів доходить висновку, що спір виник після звільнення публічного службовця з посади, однак пов'язаний з вирішенням питань, які стосуються його діяльності на публічній службі, такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства, незважаючи на те, що спірні правовідносини фактично виникли після припинення публічної служби.
Проте, указане залишилося поза увагою судів першої та апеляційної інстанцій, які, не дослідивши питання юрисдикційності спору, помилково розглянули справу в порядку цивільного судочинства, чим порушили норму процесуального права.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 409 ЦПК Українисуд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі чи залишити заяву без розгляду у відповідній частині.
Відповідно до частин першої, другої статті 414 ЦПК Українисудове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19 - 22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.
Суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).
Частиною третьою статті 400 ЦПК Українивизначено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Ураховуючи викладене, касаційний суд дійшов висновку про те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, судові рішення попередніх інстанцій - скасуванню, а провадження у справі - закриттю.
На виконання вимог частини першої статті 256 ЦПК УкраїниВерховний Суд вважає за необхідне роз'яснити ОСОБА_1 , що розгляд справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду, та вона має право протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду касаційної інстанції з заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Керуючись статтями 255, 256, 400, 409, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 29 травня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 січня 2020 року скасувати.
Провадження у справі № 761/9352/19 за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві, третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України у місті Києві, про відшкодування майнової шкоди, завданої прийняттям закону, визнаного неконституційним, закрити.
Роз'яснити ОСОБА_1 , що розгляд справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду. Протягом десяти днів з дня отримання постанови позивач має право звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В.О. Кузнєцов
Судді:В. С. Жданова
В. М. Ігнатенко
В. А. Стрільчук
М.Ю. Тітов