Постанова
Іменем України
09 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 596/176/18
провадження № 61-46290св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Гусятинська селищна рада Гусятинського району Тернопільської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 04 липня 2018 року в складі судді Цвинтарної Т. М.
та постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 11 вересня 2018 року в складі колегії суддів: Хоми М. В., Храпак Н. М., Костів О. З.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом
до Гусятинської селищної ради Гусятинського району Тернопільської області про визнання незаконним та скасування розпорядження Гусятинського селищного голови про звільнення з роботи та поновлення на роботі.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 із січня 2015 року працював на посаді директора Комунального підприємства «Водоканал-сервіс» (далі - КП «Водоканал-сервіс»). 15 січня 2018 року йому стало відомо про те,
що розпорядженням Гусятинського селищного голови від 04 січня
2018 року № 05 його звільнено із займаної посади на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України.
Вважає вказане розпорядження та звільнення з роботи незаконним, оскільки
в день звільнення він був відсутній на роботі з поважних причин - перебував
на лікарняному. Крім цього, йому не було вручено трудову книжку та не проведено повний розрахунок з заробітної плати.
Просив визнати незаконним та скасувати розпорядження Гусятинського селищного голови від 04 січня 2018 року № 05 про його звільнення із посади директора КП «Водоканал-сервіс» та поновити його на роботі.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Гусятинського районного суду Тернопільської області від 04 липня 2018 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Тернопільської області від 11 вересня 2018 року, у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що звільнення у зв'язку із закінченням строку дії контракту
не є звільненням з ініціативи роботодавця, а тому правило частини третьої статті 40 КзпП України щодо заборони звільнення працівника у період тимчасової непрацездатності у такому випадку на позивача не поширюється.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 02 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження у справі № 596/176/18, витребувано її з Гусятинського районного суду Тернопільської області.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 13 квітня 2020 року справу передано судді Бурлакову С. Ю.
Узагальнені доводи касаційної скарги
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу до Верховного Суду, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржені судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повно з'ясував обставини справи, а саме щодо вручення трудової книжки, повного розрахунку при звільненні, а також невідповідністю висновків суду обставинам справи (акт
на підставі якого відбулось звільнення), тому рішення суду має бути скасовано.
Доводи інших учасників справи
У грудні 2018 року Гусятинська селищна рада подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказувала, що судові рішення судів першої
та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують. Указувала, що суди правильно врахували, що рішення про звільнення у зв'язку із закінченням строку дії контракту відповідає вимогам Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та нормам КЗпП України.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що ОСОБА_1 згідно з контрактом, укладеного 05 січня
2015 року між ним та Гусятинською селищною радою, працював на посаді директора КП «Водоканал-сервіс» смт Гусятин.
Контракт укладений на строк з 05 січня 2015 року до 05 січня 2018 року.
Згідно з пунктом 9 підпункту «а» пункту 24 контракту він припиняється після закінчення терміну його дії. Орган управління майном звільняє керівника у разі закінчення контракту.
Пунктом 28 контракту передбачено, що за два місяці до закінчення терміну його дії він може бути за угодою сторін продовжений або укладений на новий
чи інший термін.
Розпорядженням Гусятинського селищного голови від 04 січня 2018 року
№ 05 «Про звільнення директора КП «Водоканал-сервіс» ОСОБА_1 » позивача звільнено з 05 січня 2018 року із займаної посади директора вказаного підприємства на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України - у зв'язку із закінченням строку трудового контракту від 05 січня 2015 року, про що зроблено відповідний запис у трудовій книжці.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України (в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1
на рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 04 липня 2018 року та постанову апеляційного суду Тернопільської області від 11 вересня 2018 року здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла
до 08 лютого 2020 року.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви і доводи, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Щодо суті спору
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю,
що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 51 КЗпП України правовий захист від незаконного звільнення.
Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до частини третьої статті 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки
і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
Таким чином, виходячи з особливостей зазначеної форми договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників
з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, при укладенні контракту закон надав право сторонам встановлювати їхні права, обов'язки
та відповідальність, зокрема, як передбачену нормами КЗпП України, так
і підвищену відповідальність керівника, та додаткові підстави розірвання договору.
Підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23 КЗпП України), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення (пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України).
Згідно з пунктом 9, підпункту «а» пункту 24 контракту він припиняється після закінчення терміну його дії. Орган управління майном звільняє керівника у разі закінчення контракту.
Пунктом 28 контракту передбачено, що за два місяці до закінчення терміну його дії він може бути за угодою сторін продовжений або укладений на новий
чи інший термін.
Додаткові угоди між сторонами щодо продовження строку дії контракту
чи укладення його на інший строк не укладалися.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку про те, що між сторонами існували трудові відносини, які врегульовувалися саме строковим контрактом, ОСОБА_1 погодився
з умовами контракту строком дії з 05 січня 2015 року до 05 січня 2018 року,
а тому звільнення проведене з дотриманням вимог трудового законодавства.
Щодо звільнення ОСОБА_1 у період тимчасової непрацездатності
Сторони можуть передбачати в контракті невигідні для працівника умови. Зокрема, це тимчасовий характер трудових відносин, підвищена відповідальність працівника, додаткові підстави розірвання договору тощо.
Разом із тим відповідно до частини третьої статті 40 КЗпП України
не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника
у відпустці.
Трудовим законодавством встановлені юридичні гарантії забезпечення прав працівника від незаконного звільнення, однією з яких є передбачена частиною третьою статті 40 КЗпП України заборона звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності.
Отже, звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або
з порушенням установленого законом порядку свідчить про порушення зазначених гарантій, застосовуваних під час реалізації процедури звільнення працівника, та вимагає поновлення порушених прав працівника.
Рішенням Конституційного Суду України від 04 вересня 2019 року № 6-р(ІІ)/2019
у справі № 3-425/2018 (6960/18) щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 КЗпП України визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України. Конституційний Суд України зазначив, що положеннями частини третьої статті 40 КЗпП України закріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення,
що є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства. Однією з таких гарантій є, зокрема, сформульована в законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який працює за трудовим договором і на момент звільнення є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці. Отже, поширення такої вимоги на трудові правовідносини за контрактом
є порушенням гарантій захисту працівників від незаконного звільнення та ставить їх у нерівні умови порівняно з працівниками інших категорій.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини третьої статті 40 КЗпП України є такими, що поширюються на всі трудові правовідносини.
Верховний Суд України у постанові від 02 квітня 2014 року у справі № 6-19цс14 виходив із того, що із працівником було укладено строковий трудовий договір, звільнення працівника з роботи проведено у зв'язку із закінченням строку дії трудового договору у період його тимчасової непрацездатності, однак положення частини третьої статті 40 КЗпП України не підлягають застосуванню у такому випадку, оскільки вказана норма трудового законодавства встановлює таку заборону лише у випадках звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, тобто з підстав, передбачених статтями 40, 41 КЗпП України (пункт 4 частини першої статті 36 КЗпП України), а позивача звільнено
на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України.
У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 листопада 2019 року у справі
№ 545/1151/16-ц (провадження № 61-17196вв19), від 11 грудня 2019 року
у справі № 522/3410/15-ц (провадження № 61-43676св18) та від 29 січня
2020 року у справі № 320/7991/16 (провадження № 61-36022св18) суд дійшов висновків, що за наявності підстав для звільнення (відсутності підстав для поновлення), але якщо воно здійснене у день перебування на лікарняному, суд може усунути таке порушення прав позивача шляхом зміни дати звільнення на перший день після закінчення періоду непрацездатності.
Верховний Суд враховує, що розпорядження про звільнення позивача видано
04 січня 2018 року, тобто у період, коли позивач був тимчасово непрацездатним.
Отже, порушення прав позивача, а саме його звільнення в день перебування
на лікарняному, може бути усунуто судом шляхом зміни дати звільнення, тобто визначення дати припинення трудових відносин першим днем після закінчення періоду тимчасової непрацездатності за наявності підстав для звільнення.
Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові
від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18 (провадження № 14-670цс19).
З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про необхідність виправлення допущеного відповідачем порушення частини третьої статті 40 КЗпП України, шляхом зміни дати звільнення позивача на перший робочий день після закінчення періоду його непрацездатності.
З урахуванням пункту 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, яким встановлено, що днем звільнення вважається останній день роботи, датою припинення трудових відносин ОСОБА_1 є 15 січня 2018 року.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Оскільки наявність підстав для звільнення позивача відповідно
до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України у зв'язку із закінченням терміну дії контракту доведена відповідачем під час розгляду справи та
не спростована позивачем, підтверджується зібраними доказами, у справі
не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини у справі встановлені повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, то оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню із постановленням нового судового рішення про часткове задоволення позову, а саме зміну дати звільнення
ОСОБА_1 з 05 січня 2018 року на 15 січня 2018 року.
Відповідно до статті 412 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 412 ЦПК України).
Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 04 липня
2018 року та постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 11 вересня 2018 року скасувати, позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Змінити дату звільнення ОСОБА_1 з посади директора Комунального підприємства «Водоканал-сервіс» відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України з 05 січня 2018 року
на 15 січня 2018 року.
В іншій частині позову відмовити.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:М. Є. Червинська С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун