Постанова
Іменем України
09 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 520/57/17-ц
провадження № 61-22485св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського апеляційного суду
від 13 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Дрішлюка А. І., Черевка П. М.
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом
до ОСОБА_2 , в якому просила стягнути з відповідача на її користь аліменти в розмірі 1/3 частини від усіх видів доходу ОСОБА_2
на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , 2008 року народження, стверджуючи, що відповідач є батьком дівчинки і ухиляється від утримання та виховання дитини.
Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 17 травня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_2
на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дочки ОСОБА_4 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини від усіх доходів ОСОБА_2 , але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 04 січня 2017 року до досягнення дитиною повноліття - до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
ОСОБА_2 звернувся до суду першої інстанції із заявою про перегляд заочного рішення.
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 16 березня 2018 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Київського районного суду
м. Одеси від 23 травня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1
до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини (№ 520/57/17) залишено без задоволення.
ОСОБА_2 оскаржив заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 17 травня 2017 року в апеляційному порядку.
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 02 травня 2018 року відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_2
на заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 17 травня 2017 року.
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 29 травня 2018 року справу призначено до розгляду.
Ухвалами Одеського апеляційного суду від 14 січня 2019 року справу прийнято до провадження суду та призначено розгляд справи у відкритому судовому засіданні на 06 лютого 2019 року.
13 листопада 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішенням Приморського районного суду м. Одеси у справі № 522/18547/19 за його позовом до ОСОБА_1 , за участю третьої особи - органу опіки
та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, про визнання усиновлення недійсним (фіктивним) (№ 522/18547/19).
Короткий зміст оскаржуваної ухвали апеляційної інстанції
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року заяву ОСОБА_2 задоволено, зупинено провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів
на утримання неповнолітньої дитини (№ 520/57/17) до вирішення справи
за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , за участю третьої особи - органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, про визнання усиновлення недійсним (фіктивним)
(№ 522/18547/19).
Аргументи учасників справи
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені доводи
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 13 грудня 2019 року,
ОСОБА_1 , посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить ухвалу Одеського апеляційного суду
від 13 листопада 2019 року скасувати, а справу передати до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до статті 251 ЦПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи. Суд не може послатись
на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини справи, які є предметом судового розгляду. Висновки у цивільній справі № 522/18547/19 за позовом
ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання усиновлення недійсним (фіктивним) не матимуть юридичного значення для вирішення в апеляційному порядку справи № 520/57/17, оскільки позов у справі № 522/18547/19 подано значно пізніше, ніж позов у справі № 520/57/17, за яким вже постановлено судове рішення. У разі задоволення позову у цивільній справі № 522/18547/19 рішення у ній може бути підставою для перегляду рішення у справі № 520/57/17 за нововиявленими обставинами. До того ж позов у справі № 522/18547/19 подано з метою штучного затягування процесу у справі № 520/57/17.
У березні 2020 року до Верховного Суду надійшли додаткові пояснення
на касаційну скаргу ОСОБА_1 , подані її представником - адвокатом Ростомовим Г. А., в яких зазначено, що оскаржувана ухвала прийнята
з порушенням частини другої статті 252 ЦПК України, відповідно до якої
не допускається зупинення провадження у справі про стягнення аліментів
з підстави наявності спору про батьківство (материнство), визначення місця проживання дитини, про участь одного з батьків або родичів
у вихованні дитини, спілкуванні з дитиною.
Позиція інших учасників справи
Відзиву на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходило.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження, матеріали справи витребувано з Київського районного суду
м. Одеси.
Ухвалою Верховного Суду від 02 жовтня 2020 року справу призначено
до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд встановив, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 з 2006 року до 2014 року підтримували сімейні стосунки без реєстрації шлюбу.
ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дитина - ОСОБА_4 . Відомості про батька до актового запису про народження дитини внесені на підставі заяви ОСОБА_1 (на той час ОСОБА_1 ) і ОСОБА_2 .
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 27 травня 2014 року встановлено факт, що має юридичне значення, а саме: що ОСОБА_2
та ОСОБА_1 проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу. Рішенням Приморського районного суду від 17 червня 2014 року встановлено факт усиновлення неповнолітньої дитини ОСОБА_4 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , усиновлювачем ОСОБА_2
22 березня 2016 року ОСОБА_2 склав заяву, якою повідомив про добровільну відмову від батьківських прав щодо ОСОБА_4 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову про стягнення аліментів, суд першої інстанції керувався частиною другою статті 242 СК України
та частиною другою статті 166 СК України, відповідно до якої особа, позбавлена батьківських прав щодо дитини, не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 оскаржив його в апеляційному порядку, а 13 листопада 2019 року звернувся
до апеляційного суду із заявою про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішенням Приморського районного суду м. Одеси у справі
№ 522/18547/19 за його позовом до ОСОБА_1 про визнання усиновлення недійсним (фіктивним).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги (далі -
ЦПК України), провадження в цивільних справах здійснюється відповідно
до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду
і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких
не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку,
що діяв до набрання чинності цим Законом.
Оскільки касаційну скаргу подано до суду у грудні 2019 року, її розгляд Верховний Суд здійснює за правилами ЦПК України у редакції, що діяла
до 08 лютого 2020 року.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права
чи порушення норм процесуального права.
Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції
в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини
і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий
і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним
і безстороннім судом, встановленим законом.
Ухвалюючи постанову про зупинення апеляційного провадження у справі
№ 520/57/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини до вирішення справи
№ 522/18547/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання усиновлення недійсним (фіктивним), апеляційний суд виходив з того, що наявні об'єктивні підстави для зупинення провадження у справі, а саме - у зв'язку
з пов'язаністю обставин, що є предметом розгляду у справі № 522/18547/19,
та предмета доказування у цій справі. Тобто апеляційний суд вважав, що існує об'єктивна неможливість розгляду цієї справи до вирішення іншої справи.
З таким висновком апеляційного суду колегія Верховного Суду погодитись
не може з огляду на таке.
Частиною першої статті 251 ЦПК України передбачено вичерпний перелік підстав для виникнення обов'язку суду зупинити провадження у справі. Пунктом 6 частини першої статті 251 ЦПК України передбачено, що суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі.
Відповідно до цієї ж норми суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити
та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
З огляду на наведене для вирішення питання про зупинення провадження
у справі суд у кожному конкретному випадку зобов'язаний з'ясовувати:
як пов'язана справа, яка розглядається, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється об'єктивна неможливість розгляду справи.
Неможливість розгляду справи до вирішення справи іншим судом полягає
в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені судом самостійно у цій справі.
Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів
у цій справі. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи, тобто зупинення провадження у цивільній справі, виходячи з мотивів наявності іншої справи, може мати місце тільки у випадку, коли у цій справі можуть бути вирішенні питання, що стосуються підстав заявлених позовних вимог або умов, від яких залежить їх розгляд.
Відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду України
від 01 лютого 2017 року у справі № 1957цс16, визнаючи наявність підстав, передбачених статтею 251 ЦПК України, за яких провадження у справі підлягає обов'язковому зупиненню, суд повинен, зокрема, враховувати, що така підстава для зупинення провадження у справі, визначена у пункті 6 частини першої статті 251 цього Кодексу, застосовується у тому разі, коли в іншій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав заявлених у справі вимог чи умов, від яких залежить можливість її розгляду.
Таким чином, необхідність у зупиненні провадження у справі виникає у випадку, якщо неможливо прийняти рішення у цій справі до ухвалення рішення в іншій справі. Тобто між справами, що розглядаються, повинен існувати тісний матеріально-правовий зв'язок, який виражається в тому, що факти, встановлені в одній зі справ, будуть мати преюдиційне значення для іншої справи.
З огляду на зазначене колегія суддів вважає доводи касаційної скарги обґрунтованими та достатніми для скасування постанови апеляційного суду,
яка перешкоджає провадженню у справі.
Також апеляційний суд залишив поза увагою імперативну норму частини другої статті 252 ЦПК України, відповідно до якої не допускається зупинення провадження у справі про стягнення аліментів з підстави наявності спору
про батьківство (материнство), визначення місця проживання дитини, про участь одного з батьків або родичів у вихованні дитини, спілкуванні з дитиною.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Згідно зі статтею 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом установлення фактичних обставин у справі дослідження доказів і надання
їм правової оцінки не належить до компетенції Верховного Суду, тому постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд.
Під час нового розгляду суду апеляційному суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін,
і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної
чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
З огляду на те що суд касаційної інстанції рішення не змінює та не ухвалює нове, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Одеського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року скасувати.
Справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини № 520/57/17 направити на новий апеляційний розгляд.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:М. Є. Червинська С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун