про відкриття касаційного провадження
18 грудня 2020 року
м. Київ
справа №160/1554/20
провадження №К/9901/34120/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єзерова А.А.,
суддів: Кравчука В.М., Стародуба О.П.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.05.2020 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 20.11.2020 у справі № 160/1554/20 за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення коштів,
ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, у якому просив:
- стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на його користь три проценти річних за несвоєчасне виконання зобов'язання в розмірі 2804,56 грн, інфляційні втрати в сумі 14568,22 грн, пеню на підставі частини 5 статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" у розмірі 1 023 665,28 грн та 10000,00 грн в якості відшкодування за спричинену моральну шкоду.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 27.05.2020, яке Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 20.11.2020 залишив без змін, відмовив ОСОБА_1 в позові.
Не погодившись з такими судовими рішеннями, ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції й ухвалити нове судове рішення про задоволення його позову повністю.
Дослідивши зміст касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі з таких мотивів.
Частина третя статті 125 Конституції України визначає конституційно-правовий статус Верховного Суду як найвищого суду в системі судоустрою України.
Тобто переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави.
Отже, завдання Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, насамперед, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у їхній процесуальній діяльності конкретної норми матеріального права, або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом, і в такий спосіб скерувати судову практику задля єдиного та правильного правозастосування (вказати напрям, у якому слід здійснювати реалізацію матеріальної чи, відповідно, виконання процесуальної правової норми).
Навіть більше, забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу юридичної визначеності, що є інтегративним складником верховенства права та який гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, що втілюється способом однакового застосування та/або виконання судом тієї самої норми закону в аналогічних справах щодо різних осіб.
На обґрунтування вимог касаційної скарги заявник зазначає, що під час ухвалення оскаржених ним судових рішень суди попередніх інстанцій не взяли до уваги правові висновки, які викладені, зокрема, але не тільки, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц, у постановах Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 607/10080/16ц та від 18.07.2018 у справі № 201/12075/14-ц, а також у цілій низці постанов Верховного Суду України.
Водночас Верховний Суд встановив, що на сьогодні у практиці апеляційних адміністративних судів різних округів сформовані дві протилежні (відмінні одна від одної) правові позиції щодо наявності у вкладника банку права вимагати від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб виплатити три відсотки річних та відшкодування інфляційних втрат у тому разі, коли Фонд гарантування вкладів фізичних осіб прострочив виконання своїх зобов'язань з відшкодування коштів за вкладами, що розміщувалися на рахунках особи у банку, в якому реалізується процедура його виведення з ринку як неплатоспроможного.
Зокрема, у постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23.07.2020 у справі № 824/29/20-а колегія суддів, встановивши, що «рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду у справі № 824/809/18-а від 27 березня 2019 року стягнуто з Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» відшкодування коштів в сумі 40 466,00 грн», зробила висновок про те, що «з огляду на прострочене виконання відповідачем зобов'язань з відшкодування коштів за вкладами, які розмішувалися на рахунках позивача, в сумі 40 466,00 грн за період з 06 травня 2015 року по 11 червня 2019 року, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у позивача права на отримання від відповідача трьох відсотків річних та інфляційного збільшення.».
Натомість у справі, в якій заявник подав цю касаційну скаргу, Третій апеляційний адміністративний суд зазначив таке:
«У спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.
…
У пункті 1 частини 6 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, в національній валюті України. Вклади в іноземній валюті перераховуються в національну валюту України за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком України до іноземних валют на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації відповідно до цієї статті.
Відповідно до п. 2 частини 2 статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня початку процедури ліквідації банку банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшенні ліквідаційної маси.
Згідно з частиною 5 статі 45 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються.
Зі змісту зазначених правових приписів вбачається, що у період дії тимчасової адміністрації не здійснюється нарахування фінансових санкцій, передбачених, в тому числі ст. 625 ЦК України.
…
Відтак, в силу наведених правових приписів, підстави для нарахування фінансових санкцій, передбачених ст. 625 ЦК України, починаючи з 23.05.2016 року, відсутні.».
Отже, беручи до уваги те, що на сьогодні в практиці апеляційних адміністративних судів різних округів сформовані дві протилежні (відмінні одна від одної) правові позиції щодо наявності у вкладника банку права вимагати від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб виплатити три відсотки річних та відшкодування інфляційних втрат у тому разі, коли Фонд гарантування вкладів фізичних осіб прострочив виконання своїх зобов'язань з відшкодування коштів за вкладами, що розміщувалися на рахунках особи у банку, в якому реалізується процедура його виведення з ринку як неплатоспроможного (за аналогічних за змістом фактичних обставин розглянутих справ та ідентичного суб'єктного складу), а також з огляду на те, що Верховний Суд ще не сформулював висновку щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, колегія суддів вважає, що у цій ситуації наявні підстави для відкриття касаційного провадження, визначені пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Одночасно колегія суддів вважає, що наявні підстави для відкриття касаційного провадження за поданою касаційною скаргою і на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки наведені заявником аргументи щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду та Верховного Суду України потребують ретельної перевірки, яку не можна виконати на стадії відкриття касаційного провадження.
Також колегія суддів бере до уваги те, що приписи частин четвертої, п'ятої статті 330 КАС України встановлюють, що до касаційної скарги додається, зокрема, документ про сплату судового збору. Якщо касаційна скарга подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення від сплати судового збору.
Предметом спору в цій справі є дії Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо невиплати ОСОБА_1 трьох процентів річних за несвоєчасне виконання зобов'язання в розмірі 2804,56 грн, інфляційних втрат в сумі 14568,22 грн, пені на підставі частини п'ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" у розмірі 1 023 665,28 грн та 10000,00 грн як відшкодування за спричинену моральну шкоду.
Заявник у касаційній скарзі зазначив, що він у спірних правовідносинах є споживачем фінансових послуг, а тому на підставі частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» звільняється від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням його прав.
У цьому контексті колегія суддів зауважує, що відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками й продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності врегульовані положеннями Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 № 1023-XII (далі за текстом також Закон № 1023-XII), який встановлює права споживачів, визначає механізм їхнього захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.
Преамбула Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначає метою цього Закону створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 Цивільного кодексу України).
Згідно із статтею 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 22).
Тобто в контексті вимог Законів України «Про банки і банківську діяльність», «;Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «;Про захист прав споживачів», вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк - їхнім виконавцем, який відповідає за неналежне надання цих послуг, а тому вкладник, звертаючись до суду з позовом, пов'язаним з порушенням його прав за договором банківського вкладу, звільняється від сплати судового збору на підставі частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів».
Також у своїй постанові від 21.03.2018 у справі № 761/24881/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при зверненні до суду з позовом про стягнення з Фонду майнової відповідальності за договором банківського вкладу позивач як споживач фінансових послуг звільняється від сплати судового збору за частиною третьою статті 22 Закону № 1023-XII не тільки при поданні позовної заяви, а й на наступних стадіях цивільного процесу.
З огляду на зазначене вкладник (споживач фінансових послуг), звертаючись до суду з позовом до банку (виконавця фінансових послуг) за захистом своїх порушених прав, зокрема, через неналежне виконання договору банківського вкладу, звільняється від сплати судового збору на підставі частини третьої статті 22 Закону № 1023-XII.
Верховний Суд зауважує, що дія наведеної норми поширюється також і на спори, які виникають між вкладниками банку та Фондом гарантування вкладів фізичних осіб під час здійснення останнім владних управлінських функцій, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами на підставі пункту 4 частини другої статті 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 817/649/16 (провадження № 11-1032апп18).
З цих міркувань колегія суддів дійшла висновку, що позивач на підставі закону звільнений від сплати судового збору за подання цієї касаційної скарги і таке питання не потребує додаткового розгляду Верховним Судом.
Отже, підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження у цій справі немає.
Згідно з вимогами частини третьої статті 334 КАС України в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються, з-поміж іншого, підстава (підстави) відкриття касаційного провадження.
Підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі є аргументи скаржника щодо неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права й порушення норм процесуального права, а також наявність обставин, передбачених пунктами 1 та 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Керуючись положеннями пунктів 1 та 3 частини четвертої статті 328 КАС України, Верховний Суд
1. Відкрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.05.2020 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 20.11.2020 у справі № 160/1554/20.
2. Витребувати з Дніпропетровського окружного адміністративного суду матеріали справи № 160/1554/20.
3. Надіслати особам, які беруть участь у справі, копії ухвали про відкриття касаційного провадження разом з копією касаційної скарги.
4. Установити десятиденний строк з моменту отримання учасниками справи цієї ухвали для подання відзиву на касаційну скаргу. Роз'яснити, що до відзиву додаються докази надсилання (надання) його копій та долучених до нього документів іншим учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач А.А. Єзеров
Суддя В.М. Кравчук
Суддя О.П. Стародуб