17 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 804/15621/15
касаційне провадження № К/9901/11301/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Національного банку України
на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 березня 2016 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Верба І.О.; судді - Сидоренко Д.В., Степаненко В.В.)
та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2016 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Щербак А.А.; судді - Суховаров А.В., Головко О.В.)
у справі № 804/15621/15
за позовом Публічного акціонерного товариства «Нікопольський завод феросплавів»
до Національного банку України,
треті особи, які не заявлять самостійних вимог на предмет спору, - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», Публічне акціонерне товариство «Акцент-Банк»,
про визнання протиправними дій, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
У листопаді 2015 року Публічне акціонерне товариство «Нікопольський завод феросплавів» (далі - ПАТ «Нікопольський завод феросплавів»; позивач; товариство) звернулося до суду з адміністративним позовом до Національного банку України (далі - НБУ; відповідач; суб'єкт владних повноважень), в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просило:
- визнати протиправними дії відповідача щодо непідтвердження можливості здійснення операцій з перерахування 30214409,00 грн за контрактом від 06 травня 2015 року № 060515SN, 10071469,73 грн за контрактом від 13 травня 2015 року № 130515SN, 3032983,62 грн за контрактом від 18 грудня 2014 року № 181214, 4681137,46 грн за контрактом від 19 травня 2015 року № 190515КSN;
- скасувати рішення від 08 жовтня 2015 року № 25-03001/74026 в частині непідтвердження можливості здійснення операцій ПАТ «Нікопольський завод феросплавів» із перерахування 30214409,00 грн за контрактом від 06 травня 2015 року № 060515SN, 10071469,73 грн за контрактом від 13 травня 2015 року № 130515SN, 3032983,62 грн за контрактом від 18 грудня 2014 року № 181214, 4681137,46 грн за контрактом від 19 травня 2015 року № 190515КSN;
- зобов'язати НБУ направити Публічному акціонерному товариству Комерційному банку «ПриватБанк» повідомлення про підтвердження операцій товариства з перерахування 10071469,73 грн за контрактом від 13 травня 2015 року №130515SN, 3032983,62 грн за контрактом від 18 грудня 2014 року №181214, 4681137,46 грн за контрактом від 19 травня 2015 року № 190515КSN;
- зобов'язати відповідача направити Публічному акціонерному товариству «Акцент-Банк» повідомлення про підтвердження операцій ПАТ «Нікопольський завод феросплавів» із перерахування 30214409,00 грн за контрактом від 06 травня 2015 року № 0605158SN.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 21 березня 2016 року адміністративний позов задовольнив частково. Скасував рішення від 08 жовтня 2015 року № 25-03001/74026 в частині непідтвердження можливості здійснення операцій ПАТ «Нікопольський завод феросплавів» із перерахування 30214409,00 грн за контрактом від 06 травня 2015 року № 060515SN, 10071469,73 грн за контрактом від 13 травня 2015 року № 130515SN, 3032983,62 грн за контрактом від 18 грудня 2014 року № 181214, 4681137,46 грн за контрактом від 19 травня 2015 року № 190515КSN. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 21 вересня 2016 року залишив рішення суду першої інстанції без змін.
НБУ звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 березня 2016 року, ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2016 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. Зокрема зазначає, що при непідтвердженні операцій позивача діяв у межах та у спосіб, що визначені законами України, задля виконання функції щодо забезпечення стабільності грошової одиниці, виходячи із пріоритетності досягнення та підтримки цінової стабільності, сприяння фінансовій стабільності в державі, що є діями в інтересах держави і суспільства.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 17 жовтня 2016 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою НБУ.
02 листопада 2016 року від позивача надійшли заперечення на касаційну скаргу, в яких він зазначив, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, а також наголосив на тому, що при реалізації наданих повноважень щодо погодження платежів товариства на адресу нерезидента суб'єкт владних повноважень не забезпечив прийняття законного та обґрунтованого рішення, оскільки без наявності передбачених законодавством підстав та без запиту будь-яких додаткових документів безпідставно відмовив у погодженні перерахування грошових коштів як оплати товару, який вже поставлено нерезидентом на територію України та отримано ПАТ «Нікопольський завод феросплавів».
Згідно з підпунктом 4 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
30 січня 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 05 жовтня 2015 року позивачем подано до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» платіжні доручення № 8861 на суму 30214409,19 грн, № 8862 на суму 10071469,73 грн, № 8863 на суму 3032983,62 грн, № 8864 на суму 4681137,46 грн з метою здійснення перерахування грошових коштів за поставлену продукцію на адресу продавця - Компанії Stalmag Sp. z.o.o, (Польща).
08 жовтня 2015 року товариством отримано вказані платіжні доручення без виконання.
Відповідно до електронного повідомлення від 08 жовтня 2015 року № 25-03001/74026 НБУ з посиланням на підпункти 16 - 18 пункту 6 постанови Правління Національного банку України від 03 вересня 2015 року № 581 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не підтверджено заяви ПАТ «Нікопольський завод феросплавів» на купівлю та перерахування іноземної валюти за імпортними операціями згідно з реєстром «Інформація про намір купівлі та/або перерахування безготівкової валюти за 05 жовтня 2015 року» на суму 30214409,19 грн, на суму 10071469,73 грн, на суму 3032983,62 грн, на суму 4681137,46 грн.
За правилами статті 2 Закону України від 20 травня 1999 року № 679-XIV «Про Національний банк України» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 679-XIV) Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.
Статтею 6 Закону № 679-XIV передбачено, що відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. При виконанні своєї основної функції Національний банк має виходити із пріоритетності досягнення та підтримки цінової стабільності в державі. Національний банк у межах своїх повноважень сприяє фінансовій стабільності, в тому числі стабільності банківської системи за умови, що це не перешкоджає досягненню цілі, визначеної у частині другій цієї статті.
Згідно зі статтею 7 Закону № 679-XIV Національний банк, зокрема, проводить грошово-кредитну політику, встановлює для банків правила проведення банківських операцій, здійснює банківське регулювання, здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за банками, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій.
Право Національного банку, використовуючи адміністративний метод банківського регулювання, встановлювати заборони та обмеження щодо вчинення банківськими установами певних дій (операцій) закріплено й у статті 66 Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки і банківську діяльність» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), якою передбачено, що державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком шляхом, зокрема, встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків.
Відповідно до статті 46 Закону № 679-XIV Національний банк в необхідних випадках застосовує валютні обмеження.
Статтею 44 Закону № 679-XIV передбачено, що Національний банк діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль. До його компетенції, зокрема, належить видання нормативно-правових актів щодо ведення валютних операцій, здійснення контролю, у тому числі шляхом здійснення планових і позапланових перевірок за діяльністю банків, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій, в частині дотримання ними валютного законодавства.
Згідно зі статтею 56 Закону № 679-XIV нормативно-правові акти Національного банку з питань, віднесених до його повноважень є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб.
Відповідно до статті 45 Закону № 679-XIV Національний банк організовує торгівлю валютними цінностями на валютному ринку України відповідно до законодавства про валютне регулювання.
Статтями 11, 13 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що Національний банк у сфері валютного регулювання серед іншого: здійснює валютну політику виходячи з принципів загальної економічної політики України; видає у межах, передбачених Декретом, обов'язкові для виконання нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку України; забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю згідно з Декретом та іншими актами валютного законодавства.
Аналіз наведених положень дає підстави для висновку про те, що НБУ здійснює надані йому повноваження для захисту грошової одиниці, всієї грошової системи України, узгоджуючи свої дії з іншими суб'єктами державної влади, виходячи із завдань грошово-кредитної політики держави, макроекономічного аналізу та платіжного балансу, вживає необхідних заходів, щоб ефективно впливати на загальну грошово-кредитну ситуацію в економіці. При цьому законодавець зобов'язує НБУ до активних дій із забезпечення стабільності національної грошової одиниці.
Так, з метою врегулювання ситуації на грошово-кредитному ринку, зокрема його валютному сегменті, Правлінням Національного банку України прийнято постанову від 03 вересня 2015 року № 581 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), якою запроваджено низку заходів щодо діяльності банку.
За правилами підпунктів 16 - 18 пункту 6 цієї Постанови уповноваженому банку забороняється здійснювати за дорученням клієнта-резидента купівлю іноземної валюти/перерахування коштів у гривнях на користь нерезидента через кореспондентський рахунок банку-нерезидента у гривнях, відкритий в уповноваженому банку, якщо така купівля іноземної валюти/таке перерахування коштів у гривнях здійснюється з метою проведення розрахунків за імпорт продукції, митне оформлення якої було проведено до 01 січня 2014 року включно, за зовнішньоекономічним договором, за яким відбулася заміна боржника та/або кредитора у зобов'язанні.
Уповноважений банк не має права купувати іноземну валюту за дорученням клієнта-резидента (крім фізичної особи), який має кошти в іноземних валютах, розміщених на поточних та депозитних рахунках у цьому та/або інших уповноважених банках. Такий клієнт-резидент виконує зобов'язання в іноземній валюті за рахунок наявних у нього коштів в іноземній валюті.
З метою недопущення недобросовісної практики проведення валютних операцій уповноважені банки формують реєстр операцій за дорученнями клієнтів із купівлі іноземної валюти/перерахування за межі України іноземної валюти/перерахування коштів у гривнях на користь нерезидентів через кореспондентські рахунки банків-нерезидентів у гривнях, відкриті в уповноважених банках/перерахування коштів, що здійснюється на користь нерезидентів через філії уповноважених банків, відкриті на території інших держав, та подають його до НБУ в день отримання від клієнта заяви про купівлю іноземної валюти/платіжного доручення.
Уповноваженим банкам забороняється проводити операцію клієнта в разі отримання від НБУ повідомлення про непідтвердження можливості її здійснення. Підтверджені операції можуть бути виконані не раніше четвертого операційного дня з дня подання уповноваженим банком інформації про ці операції в реєстрі.
Отже, НБУ надано право на витребовування від банківської установи, в якій обслуговується клієнт, документів, необхідних для з'ясування обставин щодо конкретної операції, інформація про яку була подана у відповідному реєстрі. Дії з перевірки НБУ документів пов'язані насамперед із запобіганням недобросовісної практики проведення валютних операцій. При цьому дії НБУ щодо проведення перевірки документів клієнта з валютних операцій не ставляться в залежність від конкретного переліку обставин.
Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Разом з тим, за змістом статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У справі, яка розглядається, судами встановлено, що позивач та обслуговуючий банк виконали всі законодавчі вимоги щодо повідомлення НБУ про заплановані операції з оплати на адресу нерезидента - Компанії Stalmag Sp. z.o.o (Польща) 30214409,19 грн за контрактом від 06 травня 2015 року № 060515SN, 10071469,73 грн за контрактом від 13 травня 2015 року № 130515SN, 3032983,62 грн за контрактом від 18 грудня 2014 року № 181214, 4681137,46 грн за контрактом від 19 травня 2015 року № 190515KSN, в тому числі щодо сформування та направлення реєстру вказаних операцій і копій документів (у сканованому вигляді), які є підставою для їхнього здійснення.
Відповідачем, у свою чергу, як з'ясовано судовими інстанціями, жодних запитів щодо надання додаткових документів на адресу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» не направлялось, як і не зазначалось у судовому процесі про відсутність будь-яких документів або про неналежну якість представлених.
З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги НБУ без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.
У частині відмови в задоволенні позовних вимог рішення судів першої та апеляційної інстанцій особами, які беруть участь у справі, не оскаржуються, а тому відсутні підстави для надання правового аналізу відповідним висновкам судів у рамках даного касаційного провадження.
Керуючись частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», статтями 341, 343, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Національного банку України залишити без задоволення.
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 березня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2016 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. А. Гончарова
Судді І. Я. Олендер
Р. Ф. Ханова