ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
17.12.2020Справа № 910/14231/20
Господарський суд міста Києва у складі судді - Бондаренко-Легких Г. П. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/14231/20
За позовом Приватного акціонерного товариства «Авдіївський коксохімічний завод» (86065, Донецька область, м. Авдіївка, проїзд Індустріальний, 1, ЄДРПОУ: 00191075)
До Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, м. Київ, вулиця Єжи Ґедройця, 5, ЄДРПОУ: 40075815)
Про стягнення 2 678, 56 грн.
Без виклику представників сторін.
Приватне акціонерне товариство «Авдіївський коксохімічний завод» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - відповідач) про стягнення збитків у вигляді нестачі вантажу у розмірі 2 678, 56 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що на його адресу по залізничній накладній №41998634 надійшов вантаж - вугілля кам'яне бітумінізоване «POCAHONTAS LOW VOLATILE COKING COAL» у вагоні №54779574, в якому після прибуття до станції призначення виявлено нестачу вантажу на 1 900 кг, про що складено комерційний акт №482803/88 від 05.05.2020. У зв'язку з чим, відповідач внаслідок допущення незбереження перевезеного вантажу завдав позивачеві збитки у вигляді вартості втраченого майна, що за розрахунками позивача становить 2 678, 56 грн.
Судові витрати у розмірі сплаченого судового збору, позивач просить покласти на відповідача.
24.09.2020 Господарський суд міста Києва ухвалою прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, розгляд справи №910/14231/20 ухвалив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
20.10.2020 до Господарського суду міста Києва надійшов відзив відповідача по справі, в якому останній заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав відсутності в матеріалах справи документів, що підтверджують вартість вантажу та оплати його позивачем, а отже позовні вимоги в частині наявності завданих збитків на заявлену суму є недоведеними та не підлягають задоволенню.
09.11.2020 до Господарського суду міста Києва надійшла відповідь позивача на відзив, в якій позивач заперечує щодо відсутності в матеріалах справи доказів оплати вантажу, оскільки поданий разом з позовною заявою рахунок №93214278 від 26.04.2020 згідно Договору поставки №1428 від 16.07.2018 та банківська виписка від 14.05.2020 року, підтверджує зарахування попередньої оплати, як сплату вартості вантажу згідно рахунка №93214278, що є достатніми доказами підтвердженням вартості вантажу, його сплати позивачем та відповідно завданих збитків останньому.
Відповідач правом на подання заперечення на відповідь на відзив не скористався.
У ч.8 ст. 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши наявні в матеріалах справи документи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовні вимоги та заперечення проти них, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
Як встановлено належними та допустимими доказами, що наявні в матеріалах справи, 04.05.2020 на адресу Приватного акціонерного товариства «Авдіївський коксохімічний завод», здійснено доставку вантажу по залізничній накладній №41998634, а саме: вугілля кам'яне бітумінізоване «POCAHONTAS LOW VOLATILE COKING COAL» у вагоні №54779574.
05.05.2020 на станції Авдіївка Донецької залізниці на підставі акта загальної форми №466 від 04.05.2020 було проведено зважування вантажу у вагоні №54779574 та виявлено невідповідність фактичної маси вантажу з вагою, зазначеною в накладній №41998634 (менше на 1 900 кг), про що складено комерційний акт №482803/88 від 05.05.2020.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач вказує, що відповідач, як перевізник вантажу, належним чином не виконав зобов'язання щодо збереження вантажу під час його перевезення, у зв'язку з чим, зобов'язаний відшкодувати позивачу збитки у вигляді вартості недостачі вантажу, що, за розрахунком позивача, становить 2 678, 45 грн.
В свою чергу, відповідач зазначає, що позивачем не доведено факт оплати поставленого вантажу за накладною №41998634, оскільки, у відповідності до роз'яснень президії Вищого господарського суду України від 29.09.2008 №04-5/22, згідно ст. 924 ЦК України та 314 ГК України і статтями 114 і 115 Статуту залізниць України залізниця відповідає за незбереження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи в розмірі тієї суми, на яку було знижено його вартість. Вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу, зокрема, договору або контракту купівлі-продажу, специфікації на вантаж, довідки відправника про кількість, ціну і вартість відправленого вантажу, підписаної головним (старшим) бухгалтером, копії податкової накладної, однак, позивач не надав до суду належних доказів, які з більшою вірогідністю надають підстави для задоволення позовних вимог.
В свою чергу, позивач, у відповіді на відзив, стверджує, що такі заперечення є безпідставними, оскільки, позивачем одночасно з позовною заявою подані належні докази підтвердження завданих збитків позивачеві, а отже збитки у розмірі 2 678, 56 грн є доведеними.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Авдіївський коксохімічний завод» у повному обсязі, з огляду наступне.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Згідно приписів ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається в формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 908 ЦК України, перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Згідно з ч. 1 ст. 909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Відповідно до ч. 2 і 3 ст. 909 ЦК України, договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
В ч. 1 та 2 ст. 307 ГК України зазначено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.
Відповідно до п. 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457, Статут залізниць України визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.
Згідно з ст. 5 Статуту залізниць України нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту, безпеки руху, охорони праці, громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті, є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.
Статтею 6 Статуту залізниць України визначено, що накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил перевезення вантажів, і наданий залізниці відправником разом з вантажем.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що між позивачем та відповідачем по справі був укладений договір перевезення у спрощеній формі шляхом складення накладної.
Відповідно до ч. 2 ст. 308 ГК України, відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення.
Згідно з ч. 1 ст. 314 ГК України, перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.
Частиною 1 ст. 924 ЦК України встановлено, що перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.
В ст. 920 ЦК України зазначено, що у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
Відповідно до ч. 1ст. 12 Закону України "Про залізничний транспорт" підприємства залізничного транспорту загального користування забезпечують збереження вантажів, багажу та вантажобагажу на шляху слідування та на залізничних станціях згідно з чинним законодавством України.
Частиною 1 статті 110 Статуту залізниць України, передбачено, що залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.
У статті 52 Статуту залізниць України передбачено, що на станціях призначення залізниця зобов'язана перевірити масу, кількість місць і стан вантажу, зокрема, у разі прибуття вантажу з ознаками недостачі, псування або пошкодження під час перевезення на відкритому рухомому складі або у критих вагонах без пломб, якщо таке перевезення передбачене Правилами.
Згідно з ч. 1 та 2 ст. 129 Статуту залізниць України обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Комерційний акт складається, зокрема, для засвідчення обставин невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах.
Судом встановлено, що факт недостачі вантажу у вагоні №54779574 за накладною №41998634 підтверджений комерційним актом №482803/88 від 05.05.2020, який доданий позивачем до позовної заяви.
При складанні комерційного акту №482803/88 від 05.05.2020 виявлено наступне: «…вагон зважено на справних 100 тонних електронних вагах…. Згідно документу значиться вага: нетто 69 450 кг, тара 22 750 кг. При зважуванні виявилось: брутто 90 300 кг, тара 22 750 кг, нетто 67 550 кг, що менше ваги зазначеної в накладній на 1 900 кг. Вантаж прибув у справному вагоні, люка щільно закриті, течі вантажу немає. Поверхня вантажу на рівні бортів, маркування вапном, над 7 люком є виїмка 1х0,5х0,5 м.»
Вказаний акт за своєю формою та змістом відповідає вимогам Статуту залізниць України та Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 334 від 28.05.2002, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.07.2002 за №567/6855, а тому визнається судом належними доказами на підтвердження факту невідповідності маси, зазначеній у накладній, фактичній масі вантажу.
Разом з тим, вартість вантажу підтверджується Специфікацією №192 від 01.04.2020 до Договору поставки №1428 на поставку «POCAHONTAS LOW VOLATILE COKING COAL», рахунком-фактурою №93214278 (виставлений постачальником з посиланням на Договір №1428), а також банківською випискою з рахунку позивача.
Відповідно до ч. 2 ст.114 Статуту залізниць України недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення.
Згідно ст. 115 Статуту залізниць України вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.
Водночас відповідно до п. 2.7 роз'яснення президії Вищого господарського суду України № 04-5/601 від 29.05.2002 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею" згідно зі статтями 924 ЦК України, 314 ГК України і статтями 114 і 115 Статуту залізниця відповідає за незбереження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи в розмірі тієї суми, на яку було знижено його вартість. Вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу, зокрема, договору або контракту купівлі-продажу, специфікації на вантаж, довідки відправника про кількість, ціну і вартість відправленого вантажу, підписаної головним (старшим) бухгалтером, копії податкової накладної. Вартість вантажу, що перевозиться з оголошеною вартістю, визначається у такому ж порядку (пункт 4 Правил перевезення вантажів з оголошеною вартістю). Статут не передбачає обов'язкового додання до претензії або позову доказів сплати вантажоодержувачем або уповноваженою особою вартості вантажу.
За таких обставин, суд вважає безпідставними заперечення відповідача щодо відсутності в матеріалах справи доказів оплати вантажу, оскільки в даному випадку позивачу варто лише підтвердити вартість вантажу, що на переконання суду підтверджено Специфікацією №192 від 01.04.2020 до Договору поставки №1428 та виставленим постачальником рахунком, разом з тим, позивач додатково подав до суду виписку з банку, що підтверджує сплату позивачем рахунку та відповідно вартості вантажу.
Отже, в силу положень ст. 114, 115 Статуту вказані документи є належними та допустимими доказами визначення вартості вантажу.
Відповідно до ст.130 Статуту залізниць України право на пред'явлення до залізниці претензій та позовів у разі недостачі, псування або пошкодження вантажу має одержувач - за умови пред'явлення накладної, комерційного акта і документа, що засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу. Всі вказані документи, які повинні бути надані одержувачем вантажу (позивачем) долучено до матеріалів справи.
Суд враховує, що відповідачем не надано доказів того, що втрата вантажу, виникла не з вини перевізника, та твердження позивача в цій частині не спростовані, натомість комерційними актами підтверджено, наявність недостачі, що виявлена саме після прибуття вагонів на станцію призначення.
З огляду на що, суд дійшов висновку, що в матеріалах справи містяться всі необхідні документи передбачені ст. 130 Статуту залізниць України, які повинні бути надані одержувачем вантажу (позивачем).
Відповідно до ст. 22 ЦК України особа має право на відшкодування збитків, які їй було завдано в результаті порушення її цивільного права. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Частиною 2 ст. 224 ГК України встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Згідно із ч. 1 ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Пунктом 114 (п.п.а) Статуту з залізниць визначено, що залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі. Відповідно до ч. 2 ст. 114 Статуту, недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення.
Згідно зі ст. 27 Правил видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21 листопада 2000 року №644, вантаж вважається доставленим без утрати, якщо різниця між масою, вказаною в пункті відправлення в залізничній накладній, та масою, визначеною на станції призначення, не перевищує норми природної втрати і граничного розходження у визначенні маси нетто.
При видачі вантажів, маса яких унаслідок їх властивостей зменшується при перевезенні, норма недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) становить 2 % для вантажів, що здані до перевезення в сирому (свіжому) або у вологому стані (згідно спірної накладної вугілля здане до перевезення з відсотком вологості 8,85 %).
В позовній заяві позивачем зазначений розрахунок вартості недостачі вантажу по спірних вагонах, з урахуванням 2% норми природної недостачі, що становить 1 389 кг (по нетто: 69 450 кг), а оскільки фактична недостача становить 1 900 кг, то сума недостачі з урахуванням норми природної недостачі дорівнює 511 кг.
Як вбачається із матеріалів справи, згідно рахунку-фактури №93214278 від 26.04.2020 вартість 1 тонни вантажу становить 4 368, 17 грн. без ПДВ (ціна з ПДВ не вказується). Позивач, при складенні ціни позову, визначає ціну з ПДВ згідно рахунку- 5 241, 80 грн., оскільки відповідачем такі твердження не спростовані, суд перевіривши поданий позивачем розрахунок вважає його правильним.
За таких обставин, оскільки при перевезенні вантажу позивача відповідачем не було дотримано вимог щодо їх збереження (схоронності), внаслідок чого позивач поніс збитки у розмірі вартості втраченого вантажу - покладення відповідальності на відповідача за заподіяні позивачеві збитки є правомірним та справедливим, а тому позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Авдіївський коксохімічний завод» про стягнення збитків є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі в сумі - 2 678, 56 грн.
Відповідно до ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч.1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 13, 73-77, 86, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Приватного акціонерне товариство «Авдіївський коксохімічний завод» до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення збитків у розмірі 2 678, 56 грн. задовольнити.
2. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, м. Київ, вулиця Тверська (Єжи Гедройця), будинок 5; ідентифікаційний код: 40075815) на користь Приватного акціонерного товариства «Авдіївський коксохімічний завод» (86065, Донецька область, м. Авдіївка, проїзд Індустріальний, 1, ЄДРПОУ: 00191075) 2 678 (дві тисячі шістсот сімдесят вісім) грн. 56 коп. - збитків, а також 2 102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп. - судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Г. П. Бондаренко-Легких