П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
17 грудня 2020 р.м.ОдесаСправа № 653/4530/17
Головуючий в 1 інстанції: Венглєвська Н. Б.
Місце ухвалення: м. Генічеськ
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Лук'янчук О.В.
суддів - Бітова А. І.
- Ступакової І. Г.
при секретарі - Черкасовій Є. А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Генічеського районного суду Херсонської області від 18 грудня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Генічеського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області про визнання протиправним та скасування рішення,-
ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до Генічеського районного відділу державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Херсонській області про визнання рішення державного виконавця протиправним та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 06 грудня 2017 року ним було отримано постанову державного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 04.12.2017 року з примусового виконання виконавчого напису №54, вчиненого 26.02.2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу. Вважає, що винесена постанова є протиправною, а дії державного виконавця незаконними, оскільки така постанова винесена всупереч вимогам ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження». У зв'язку з вказаними діями відповідача звернувся до суду за захистом свого права.
15 грудня 2017 року, позивачем подано заяву про забезпечення позову, у якій він просить суд зупинити стягнення на підставі виконавчого напису від 26.02.2016 року, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буждиганчук Є.Ю. за реєстровим номером 54.
Ухвалою Генічеського районного суду Херсонської області від 18 грудня 2017 року задоволено заяву ОСОБА_2 про забезпечення заявленого адміністративного позову до управління юстиції у Херсонській області про визнання протиправним та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження № 55291638 від 04 грудня 2017 року.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою ОСОБА_3 , як стягувачем у вищевказаному виконавчому провадженні, подано до суду відповідну апеляційну скаргу.
Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 24.04.2018 року апеляційну скаргу задоволено, ухвалу суду першої інстанції скасовано, постановлено нову ухвалу, якою відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення адміністративного позову.
Не погодившись з ухвалою суду апеляційної інстанції ОСОБА_2 звернувся до касаційного суду з скаргою на вищезазначене рішення суду апеляційної інстанції.
Постановою Верховного Суду від 29.10.2020 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду скасовано, справу направлено до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 20.11.2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 прийнято до свого провадження та справу призначено до апеляційного розгляду на 17.12.2020 року.
Учасники справи у судове засідання не з'явилися, про час, дату та місце слухання справи повідомлені належним чином, враховуючи що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста їх участь в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 2 ст. 313 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін.
Згідно ч.4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Суд першої інстанції, приймаючи оскаржувану ухвалу, виходив з того, що позивачем в обґрунтування поданого ним клопотання про забезпечення позову надано до суду докази, що підтверджують порушення його прав у спірних правовідносинах та обґрунтовано необхідність вжиття заходів забезпечення позову, внаслідок чого прийшов до висновку щодо його задоволення.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що в порушення встановленого порядку забезпечення адміністративного позову, судом першої інстанції не вмотивовано свого рішення про забезпечення позову, а в поданій позивачем заяві не наведено жодних конкретних посилань щодо можливої небезпеки порушення його прав, внаслідок чого його заява про забезпечення адміністративного позову не підлягає задоволенню.
Крім того, апелянтом зазначено, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції про забезпечення адміністративного позову фактично вирішено спірні правовідносини без розгляду адміністративної справи.
Надаючи правову оцінку законності і обґрунтованості ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного
Статтями 151, 152 КАС України передбачені підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також види забезпечення позову в адміністративному процесі.
Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.
Відповідно до частин 1, 2 статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Частиною другою статті 151 КАС України передбачено, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Крім того, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав будуть значними.
Отже, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
Крім того, слід зазначити, що при розгляді заяв про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх доводів, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Отже, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути співмірними з позовними вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
Спір в межах даної справ виник з приводу правомірності дій відповідача щодо відкриття виконавчого провадження та проведення виконавчих дій з примусового виконання виконавчого напису від 26.02.2016 року №54, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального Буджиганчук Є. Ю.
З огляду на визначений позивачем предмет спору, характер спірних правовідносин, апеляційний суд вважає, що доводи позивача в обґрунтування вимог заяви про забезпечення позову, не можуть бути підставою для забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого напису , оскільки не свідчать про наявність умов, передбачених в ч.2 ст.150 КАС України.
Колегія суддів зазначає, що факт протиправності, зокрема, оскаржуваної постанови від 04.12.2017 року про відкриття виконавчого провадження, які є предметом оскарження даної адміністративної справи, потребує доведення та встановлення судом шляхом повного, всебічного та об'єктивного дослідження всіх зібраних доказів в судовому засіданні по справі.
Водночас, колегія суддів зазначає, що на момент розгляду судом першої інстанції заяви позивача про забезпечення позову , судом першої інстанції не враховано, що зупинення стягнення на підставі виконавчого документу, правомірність якого не оскаржується у межах спірних правовідносин, до вирішення даної справи, на думку колегії суддів може порушити гарантовані права стягувача у відповідному виконавчому провадженні.
При цьому, зупинення стягнення на підставі виконавчого документу на стадії розгляду клопотання про забезпечення позову без дослідження обставин та доказів у справі є фактично вирішенням цього спору по суті, що у свою чергу не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову, що помилково не було взято до уваги судом першої інстанції.
В свою чергу, позивачем не надано суду жодних доказів та чітких фактів наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди власним правам, свободам та інтересам та не наведено підстав, з яких вбачається, що захист його прав та інтересів стане неможливим без вжиття заходів забезпечення адміністративного позову або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції помилково задоволено клопотання позивача про забезпечення адміністративного позову, а як наслідок допущено порушення норм процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення і прийняття нового, яким необхідно відмовити у задоволенні клопотання про забезпечення позову.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі. Тобто, таке забезпечення існує, як правило, до зникнення підстав для його забезпечення, усунення певних оскаржуваних порушень самим суб'єктом владних повноважень виключно до ухвалення судового рішення в межах цієї справи. Забезпечення позову за своєю правовою природою має тимчасовий характер.
Частиною 6 статті 157 КАС України встановлено, що у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо відмови у задоволенні позову заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним судовим рішенням.
Отже, заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер; в разі задоволення судом позову такі заходи діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті (п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006р. «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»).
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися для захисту відповідного права заявника та на період вирішення та розгляду справи до ухвалення судового рішення в межах цієї справи.
Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 08.10.2018 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до Генічеського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області про визнання рішення державного виконавця протиправним та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження відмовлено..
Дане рішення набрало законної сила та в апеляційному порядку не оскаржувалось.
Ураховуючи, вищевикладене, заходи забезпечення позову втратили свою дію та підстави для їх подальшого вжиття відпали.
Керуючись ст.ст. 150, 154, 243, 311, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Генічеського районного суду Херсонської області від 18 грудня 2017 року скасувати.
У задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення адміністративного позову відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Повний текст постанови складено та підписано 17 грудня 2020 року.
Головуючий суддя: О.В. Лук'янчук
Суддя: А. І. Бітов
Суддя: І. Г. Ступакова