вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
07.12.2020м. ДніпроСправа № 904/117/20
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Мельниченко І.Ф. за участю секретаря судового засідання Прокопенко А.В., розглянув спір
за позовом Павлоградської місцевої прокуратури Дніпропетровської області, м. Павлоград Дніпропетровської області
до
відповідача-1: Миколаївської сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області, с. Миколаївка Петропавлівського району Дніпропетровської області
відповідача-2: Фізичної особи-підприємця Пімонова Володимира Васильовича, с. Миколаївка Дніпропетровської області
про визнання недійсними рішення, договору та зобов'язання повернути земельну ділянку
Представники:
від прокуратури Буршаєвський К.Л.
від відповідача-1 не з'явився
від відповідача-2 Вакула І.В.
Павлоградська місцева прокуратура Дніпропетровської області звернулась до господарського суду Дніпропетровської області із позовом, в якому просить:
- визнати недійсним рішення Дмитрівської сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області № 562-37/VII від 24.06.2019 "про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту та надання у користування на умовах особистого строкового сервітуту ОСОБА_1 ";
- визнати недійсним договір про встановлення особистого строкового сервітуту під тимчасовою спорудою для провадження підприємницької діяльності б/н від 01.07.2019, укладений між Дмитрівською сільською радою Петропавлівського району Дніпропетровської області та Фізичною особою-підприємцем Пімоновим Володимиром Васильовичем;
- зобов'язати Фізичну особу-підприємця Пімонова Володимира Васильовича повернути територіальній громаді в особі Дмитрівської сільської ради земельну ділянку площею 0,0080 га, кадастровий номер 1223881500:10:002:0166, за адресою: вул. Академіка Сайгака, б/н в с. Дмитрівка Петропавлівського району Дніпропетровської області.
Судові витрати прокурор просить покласти на відповідачів.
Звернення з позовом до суду прокурор обґрунтовує наступним.
Відповідно до вимог статті 131-1 Конституції України, у випадках, передбачених законом, на прокуратуру покладено представництво інтересів держави в суді.
Згідно статті 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Підставою представництва в суді інтересів держави є порушення або загроза порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Статтею 53 Господарського процесуального кодексу України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може виступати за своєю ініціативою у справах, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за ново виявленими обставинами або виключними обставинами.
Частиною 2 статті 5 Конституції України закріплено, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Прокурор, виявивши факт нездійснення або неналежним чином здійснення органом місцевого самоврядування захисту інтересів членів територіальної громади, може звернутися з позовом в інтересах держави, що буде вважатися і інтересах частини Українського народу.
Прокурор зазначає, що порушення інтересів держави у сфері земельних відносин відбулося на підставі незаконного рішення Дмитрівської сільської ради, яка відповідно до статей 12, 122 Земельного кодексу України, є органом уповноваженим здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, орган в інтересах якого прокурор звертається з цим позовом - відсутній.
Таким чином, має місце порушення інтересів держави та наявності достатніх правових підстав для подання даного позову та здійснення представництва в суді органами прокуратури.
В обґрунтування позовних вимог керівник прокуратури зазначає, що рішення Дмитрівської міської ради №562-37/VІІ від 24.06.2019 прийнято з порушенням вимог законодавства, а правовідносини, які склалися між відповідачами, не мають ознак, які б характеризувалися як відносини сервітуту, тобто договір про встановлення особистого строкового сервітуту є удаваним правочином, оскільки фактично відповідачами підписано договір оренди земельної ділянки, який укладено без дотримання порядку передачі земельної ділянки в оренду.
У відзиві на позов Миколаївська сільська рада Петропавлівського району Дніпропетровської області заперечує проти позовних вимог, зазначаючи наступне.
В своєму позові прокурор неправильно застосував норми матеріального права та не вказав п. в) частини 1 статті 99 ЗК України, а саме: власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм).
Тобто, Дмитрівська сільська рада при винесенні оскаржуваного рішення діяла в межах своїх повноважень, передбачених вказаною нормою ЗК України.
Посилаючись на лист Держкомзему України № 21165/17/4-09, відповідач-1 зазначає, що суб'єкти господарювання, які не мають необхідних правовстановлюючих документів на землю та бажають розмістити МАФ, можуть скористатися іншим шляхом для здійснення мети - укласти договір особистого строкового сервітуту.
З огляду на викладене, відповідач-1 просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Відзив на позов Фізичної особи-підприємця Пімонова Володимира Васильовича судом не прийнято до розгляду, проте останнім в судовому засіданні були заявлені усні заперечення проти позовних вимог, які зводилися до наступного.
Дмитрівська сільська рада розпорядилася своєю комунальною власністю на власний розсуд та уклала договір про встановлення особистого сервітуту з метою наповнення свого ж бюджету.
Фізичною особою-підприємцем Пімоновим В.В. регулярно вносяться кошти до місцевого бюджету за користування спірною земельною ділянкою, у зв'язку з чим, останній не вбачає факту порушення інтересів держави зі сторони відповідачів.
Крім того, відповідач-2 зазначає, що рішення Дмитрівської міської ради №562-37/VІІ від 24.06.2019 є ненормативним правовим актом, оскільки передбачає конкретні приписи звернені до окремого суб'єкта, а тому відповідно до абз. 6 п. 5 рішення Конституційного суду України від 16.04.2009 у справі № 1-9/2009, скасовано бути не може.
На думку відповідача-2, спірний договір укладено сторонами у встановлений законом спосіб та спрямований на реальне настання правових наслідків і не є удаваним правочином, а отже підстави для зобов'язання повернення земельної ділянки територіальній громаді в особі Дмитрівської сільської ради відсутні.
Прокурор у відповіді на відзив з доводами відповідача-1, викладеними у відзиві на позов не погоджується, зазначаючи наступне.
Враховуючи зміст статті 401 ЦК України, право вимоги щодо встановлення земельного сервітуту мають виключно власники або користувачі земельних ділянок, які не можуть задовольнити свої потреби будь-яким іншим способом.
Проте, Фізична особа-підприємець Пімонов В.В. не є власником або користувачем земельної ділянки, що межує зі спірною ділянкою, вказане свідчить про відсутність у Дмитрівської сільської ради правових підстав для встановлення земельного сервітуту.
Крім того, прокурор зазначає, що відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно цільовим призначенням земельної ділянки 0,0080 га за кадастровим номером 1223881500:10:002:0166 є будівництво та обслуговування будівель торгівлі.
Проте, законодавством чітко визначено, що для здійснення підприємницької діяльності встановлення земельного сервітуту не є можливим, оскільки користування земельною ділянкою для провадження підприємницької діяльності та іншої діяльності можливе лише на праві оренди.
Таким чином, на думку прокурора, передача в користування спірної земельної ділянки комунальної власності для провадження комерційної (підприємницької) діяльності суперечить положенням статті 98 ЗУ України та статті 401 ЦК України, у зв'язку з чим є неправомірною.
Аналізуючи умови спірного договору, прокурор дійшов висновку, що в останньому відсутні ознаки користування чужим майном (сервітуту) та фактично між сторонами оформлені відносини оренди земельної ділянки.
Посилаючись на статтю 235 ЦК України, прокурор вважає, що спірний договір є удаваним, а рішення Дмитрівської міської ради №562-37/VІІ від 24.06.2019 прийняте без дотримання вимог закону і є незаконним, відтак договір, укладений на підставі цього рішення, підлягає визнанню недійсним.
Крім того, прокурор звертає увагу суду, що лист Держкомзему України № 21165/17/4-09 від 01.12.2009 не є нормативно-правовим актом, а тому не може братися до уваги судом при вирішенні справи по суті.
Ухвалою від 08.01.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 05.02.2020.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 05.02.2020 зупинено провадження у справі № 904/117/20 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 912/2385/18 (провадження №12-194гс19) за касаційною скаргою заступника прокурора Дніпропетровської області на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21 травня 2019 року.
31.08.2020 Прокуратурою Дніпропетровської області подано клопотання про поновлення провадження у справі № 904/117/20, у якому зазначено про те, що 26.05.2020 Великою Палатою Верховного Суду прийнято постанову у справі № 912/2385/18, якою касаційну скаргу заступника прокурора Дніпропетровської області задоволено, постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21.05.2019 у справі № 912/2385/18 скасовано, справу № 912/2385/18 надіслано до суду апеляційної інстанції для розгляду.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 07.09.2020 провадження у справі № 904/117/20 поновлено, підготовче засідання призначено на 23.09.2020.
23.09.2020 відповідачем-1 подано відзив на позовну заяву, в якому останній просить здійснити заміну первісного відповідача його правонаступником.
До відзиву відповідачем додано рішення Миколаївської сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області № 853-34/VII від 19.08.2019 "Про добровільне приєднання до об'єднаної територіальної громади", відповідно до якого до Миколаївської сільської ради приєднано територіальну громаду, зокрема села Дмитрівка.
Представник Фізичної особи-підприємця Пімонова Володимира Васильовича в підготовче засідання не з'явився, згідно даних з офіційного сайту Акціонерного товариства "Укрпошта", поштове відправлення з ухвалою суду від 07.09.2020, надіслане на його адресу за № 4930012562693, не вручене під час доставки (а.с. 95-96).
Ухвалою суду від 23.09.2020 здійснено заміну відповідача - Дмитрівську сільську раду Петропавлівського району Дніпропетровської області його правонаступником - Миколаївською сільською радою Петропавлівського району Дніпропетровської області, продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів до 09.11.2020 та відкладено підготовче засідання до 26.10.2020.
06.10.2020 на адресу суду від Миколаївської сільської ради надійшло клопотання про залучення доказів до матеріалів справи.
Представник Миколаївської сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області в підготовче засідання 26.10.2020 не з'явився, надіславши заяву про відкладення розгляду справи у підготовчому провадженні.
Представник Фізичної особи-підприємця Пімонова Володимира Васильовича в дане засідання також не з'явився, 26.10.2020 на електронну та поштову адресу суду від останнього надійшли клопотання про продовження строку на подачу відзиву на позов, відзив на позов, а також, клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою суду від 26.10.2020 підготовче засідання відкладалося до 05.11.2020.
Представник Миколаївської сільської ради в підготовче засідання 05.11.2020 не з'явився, надіславши заяву про відкладення розгляду справи.
У підготовчому засіданні, яке відбулось 05.11.2020, представником ФОП Пімонова Володимира Васильовича також заявлено клопотання про відкладення розгляду справи, в задоволенні якого господарським судом відмовлено.
Під час підготовчого провадження господарським судом вирішені питання, визначені частиною 2 статті 182 ГПК України, у зв'язку з чим завершено підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 24.11.2020, про що постановлено ухвалу суду.
24.11.2020 Миколаївською сільською радою Петропавлівського району Дніпропетровської області подано клопотання про залучення документів до матеріалів справи.
У судовому засіданні, яке відбулось 24.11.2020, прокурором обґрунтовані позовні вимоги, а відповідачами викладені заперечення на позов.
Ухвалою суду від 24.11.2020 оголошено перерву до 07.12.2020, про що сторони були повідомлені в судовому засіданні відповідно до статті 216 ГПК України.
У судове засідання 07.12.2020 представник відповідача-1 не з'явився, про причини неявки суду не повідомив.
07.12.2020 у судовому засіданні оголошені вступна та резолютивна частини рішення (стаття 240 Господарського процесуального кодексу України).
Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, заслухавши прокурора та представника відповідача-2, господарський суд, -
Предметом доказування у даній справі є обставини щодо визнання незаконним рішення Дмитрівської міської ради №562-37/VІІ від 24.06.2019 та договору договору про встановлення особистого строкового сервітуту.
Як вбачається з матеріалів справи рішенням Дмитрівської сільської ради № 562-37/VII від 24.06.2019 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту та надання її в користування на умовах особистого строкового сервітуту ФОП Пімонову В.В.» (далі за текстом - Рішення), ФОП Пімонову В.В. із земель комунальної власності надано в сервітутне користування земельну ділянку площею 0,0080 га (кадастровий номер 1223881500:10:002:0166), за адресою: вул. Академіка Сайгака, б/н, в с. Дмитрівка Петропавлівського району Дніпропетровської області (а.с. 20).
Вказана земельна ділянка була надана для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (встановлення та обслуговування тимчасової споруди (торгового павільйону).
На підставі вказаного рішення між Дмитрівською сільською радою (правонаступником якої є Миколаївська сільська рада Петропавлівського району Дніпропетровської області та підставі рішення Миколаївської сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області № 853-34/VII від 19.08.2019 "Про добровільне приєднання до об'єднаної територіальної громади") та ФОП Пімонов В.В. 01.07.2019 укладено договір про встановлення особистого строкового сервітуту (далі за текстом - Договір), який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 22.07.2019 (а.с. 21-23).
Відповідно до пункту 1.1 Договору, особистий строковий сервітут встановлюється відносно земельної ділянки: площею 0,0080 га, категорія земель - землі житлової та громадської забудови, цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (03.07), кадастровий номер земельної ділянки 1223881500:10:002:0166, яка розташована за адресою: с. Дмитрівка, вул. Академіка Сайгака Петропавлівського району, яка є комунальною власністю Дмитрівської сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області, в інтересах Сервітуарія на право встановлення та обслуговування тимчасової споруди (торгового павільйону) в с. Дмитрівка, вул. Академіка Сайгака Петропавлівського району Дніпропетровської області, згідно з кадастровим планом меж сервітуту земельної ділянки.
Строк дії Договору становить 10 років (пункт 2.1 Договору).
Відповідно до частини 2 статті З Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Таким чином, строк дії Договору з 22.07.2019 до 22.07.2029.
Відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, цільовим призначенням земельної ділянки 0,0080 га за кадастровим номером 1223881500:10:002:0166 є будівництво та обслуговування будівель торгівлі (а.с. 27-28).
Прокурор вважає, що рішення Дмитрівської сільської ради №562-37/УП від 24.06.2019 та договір про встановлення особистого строкового сервітуту б/н від 01.07.2019 не відповідають вимогам чинного законодавства, відтак є незаконними та підлягають визнанню недійсними, у зв'язку з чим останній звернувся до суду.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовну вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно пункту 2.31 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» поняття, зміст та підстави встановлення і припинення земельного сервітуту визначені главою 32 Цивільного кодексу України (ст.ст.401-406), главою 16 Земельного кодексу України (статей 98-102).
Відповідно до статті 395 Цивільного кодексу України сервітут є речовим правом на чуже майно, яке полягає у обмеженому користуванні чужим майном для задоволення потреб, які не можуть бути задоволені іншим шляхом.
Статтею 98 Земельного кодексу України встановлено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими.
Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею (частина 3 статті 98 Земельного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
Частиною 1 статті 404 Цивільного кодексу України встановлено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.
У відповідності до статі 8 Земельного кодексу України, пункт 4 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», рада здійснює передачу у власність або надання у користування земельних ділянок виключно відповідно та в порядку, визначеному Земельним кодексом України.
Крім того, слід зазначити, що перелік цілей, для яких можливо встановити земельний сервітут, визначений статтею 99 Земельного кодексу України.
Так, статтею 99 Земельного кодексу України встановлено, що власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів:
а) право проходу та проїзду на велосипеді; б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; в) право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм); г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку; ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку; д) право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми; е) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми; є) право прогону худоби по наявному шляху; ж) право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд; з) інші земельні сервітути.
Таким чином, суд дійшов висновку, що правовідносини земельного сервітуту виникають між власниками (володільцями) сусідніх земельних ділянок, а саме між власником земельної ділянки, яка має бути обтяжена сервітутом, тобто, між особою, яка зобов'язана надати свою земельну ділянку в обмежене користування, і особою, яка вимагає встановлення сервітуту для обслуговування своєї земельної ділянки (іншого нерухомого майна), і якій належить право на встановлення земельного сервітуту.
Тобто, земельний сервітут може бути встановлений лише для задоволення певних потреб, які не можуть бути задоволені іншим шляхом, ніж встановлення сервітуту.
З матеріалів справи вбачається, що за спірним договором об'єктом особистого строкового сервітуту є земельна ділянка площею 0,0080 га (кадастровий номер 1223881500:10:002:0166), що знаходиться за адресою: вул. Академіка Сайгака, б/н, в с. Дмитрівка Петропавлівського району Дніпропетровської області.
Проте, Пімонов В.В. на момент укладення договору про встановлення особистого строкового сервітуту не був ані власником, ані землекористувачем земельної ділянки, чи об'єктів нерухомості, прохід до яких неможливий без використання суміжної (сусідньої) земельної ділянки, а тому не є суб'єктом, який має право вимагати встановлення сервітуту.
Цей факт не заперечується Миколаївською сільською радою.
Обов'язковою умовою для встановлення сервітуту є умова щодо неможливості задоволення потреби осіб у інший (ніж встановлення сервітуту) спосіб.
Проте, пунктом 1 спірного рішення міської ради передбачено, що земельна ділянка ФОП Пімонову В.В. надається для встановлення сервітуту, не з метою усунення недоліків своєї земельної ділянки, а для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (встановлення та обслуговування тимчасової споруди (торгового павільйону), тобто здійснення господарської діяльності, що суперечить самій правовій природі сервітуту та меті його надання. При цьому відомості про те, що відповідач-2 не має змоги задовольнити свої інтереси іншим способом, ніж розмістити тимчасові споруди саме на спірній земельній ділянці, відсутні.
Під час розгляду справи, відповідач-2 не надав доказів звернення до органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки в користування (оренду) і, що саме помилка чи невірні дії такого органу спричинили спір.
Матеріали справи свідчать про те, що суть правовідносин між сторонами по спірному договору, їх зміст та мета отримання земельної ділянки не відповідає такому правовому інституту, як земельний сервітут.
Тобто, підстав для визнання між сторонами прав на встановлення сервітуту не існувало, а тому у сільської ради не було жодних підстав для встановлення сервітутних відносин з відповідачем-2 та відповідно, для прийняття спірного рішення.
Згідно частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Підстави та порядок передачі в оренду земельних ділянок комунальної власності встановлений статтями 124, 134 Земельного кодексу України та нормами Закону України «Про оренду землі».
Отже, враховуючи мету укладення спірного договору - провадження підприємницької діяльності, а також оплатний характер цього договору, суд вважає, що між сторонами склалися правовідносини щодо платного володіння та користування земельною ділянкою для ведення другим відповідачем підприємницької діяльності, що відповідає визначенню оренди землі, наведеному у статті1 Закону України «Про оренду землі».
Таким чином, передача земельної ділянки повинна була проводитись на умовах оренди в порядку, визначеному статтями 124, 134 Земельного кодексу України та згідно положень Закону України «Про оренду землі».
Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5-6 стаття 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
За приписами вищевказаної статті Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
З огляду на викладене, суд вважає, що правовий зміст спірного договору про встановлення особистого строкового сервітуту суперечить вищезазначеним положенням Цивільному кодексу України, Земельному кодексу України та Закону України «Про оренду землі», адже цей договір не спрямований на реальне настання наслідків, що ними обумовлені.
За приписами статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Згідно з частиною 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Враховуючи викладене, оспорюване рішення, яке передувало укладенню спірного договору про встановлення сервітуту є незаконним.
Фактично наслідком прийняття спірного рішення стало надання другому відповідачу спірної земельної ділянки у строкове користування без дотримання встановленої процедури та підстав, визначених чинним законодавством України.
За таких обставин, суд вважає, що оспорюване прокурором рішення було прийнято міською радою за відсутності відповідних правових підстав.
Відповідно до статті 406 Цивільного кодексу України визнання договору, що є підставою для встановлення сервітуту, недійсним є підставою для припинення і самого сервітуту.
Постановою Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 встановлено, що правочини, які не відповідають вимогам закону, не породжують будь-яких бажаних сторонам результатів, незалежно від волі сторін та їх вини у вчиненні незаконного правочину. Правові наслідки таких правочинів настають лише у формах, передбачених законом, - у вигляді повернення становища сторін у початковий стан (реституції) або в інших. Частиною 3 статті 207 Господарського кодексу України передбачена і можливість припинення господарського зобов'язання лише на майбутнє. Отже, якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов'язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (оренди), користування електроенергією, спожиті послуги, зберігання, здійснене за відповідним договором, тощо), то господарський суд одночасно з визнанням господарського договору недійсним (за наявності підстав для цього) зазначає в резолютивній частині рішення, що зобов'язання за договором припиняється лише на майбутнє.
Оспорюваний договір сервітуту, відноситься до такого виду договорів, за якими повернення сторони в первинне положення практично неможливо, тому у такій ситуації припинення дії договорів, визнаних судом недійсними, відбувається на майбутнє (стаття 236 Цивільного кодексу України)
У вирішенні питання про застосування передбачених законом наслідків недійсності правочину, який є оспорюваним (а не нікчемним), господарському суду слід виходити зі змісту позовних вимог. Якщо спір з приводу таких наслідків між сторонами відсутній, у господарського суду немає правових підстав зобов'язувати їх вчиняти дії, прямо передбачені законом, зокрема частина 1 статті 216 Цивільного кодексу України, частина 2 статті 208 Господарського кодексу України.
З матеріалів справи вбачається, що прокурором заявлено позовну вимогу про застосування наслідків недійсності правочину.
Відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України по недійсній угоді кожна із сторін зобов'язана повернути другій все одержане за угодою та, враховуючи, що договір сервітуту підлягає припиненню на майбутнє і двостороння реституція за таким договором не проводиться, передана земельна ділянка, яка перебуває у фактичному користуванні другого відповідача на підставі спірного договору про встановлення сервітуту, підлягає поверненню територіальній громаді області села Дмитрівка в особі Миколаївської сільської ради.
Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Стаття 74 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Згідно зі статтями 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Отже, відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України забезпечення судового процесу доказами покладено виключно на сторони у справі.
Прокурором обґрунтовано належними та допустимими доказами порушення інтересів держави прийняттям оспорюваного рішення та укладанням спірного договору, оскільки саме державою здійснюється особлива охорона землі як національного багатства в силу статті 14 Конституції України, а недотримання першим відповідачем встановленої статтей 124,134 Земельного кодексу України та Законом України «Про оренду землі» процедури передачі спірної земельної ділянки другому відповідачу у платне володіння та користування порушує ці інтереси.
Відповідно до вимог статті121 Конституції України, у випадках, визначених законом, на прокуратуру покладено представництво інтересів держави в суді.
Суд відхиляє доводи відповідача-1 про порушення прокурором порядку представництва інтересів держави та заперечення щодо їх наявності у спірних правовідносинах, оскільки даний позов спрямований на задоволення суспільного інтересу у сфері землекористування, відновлення законності при вирішенні суспільно значимого питання передачі в оренду земельної ділянки, враховуючи, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (стаття 14 Конституції України); незаконна передача у користування спірної земельної ділянки порушує інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання земельних ресурсів; дотримання у цій сфері суспільних відносин законодавства становить суспільний інтерес, тому захист такого інтересу відповідає функціям прокурора.
Доводи відповідачів щодо відповідності оспорюваного рішення та договору нормам матеріального права, що регулюють спірні правовідносини не ґрунтується на вірному розумінні наведених норм права, що регулюють спірні правовідносини, та відхиляються з вищенаведених мотивів.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судових рішеннях у справі, питання вичерпності висновків судів, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
З урахуванням вказаного, суд зазначає, що інші доводи, міркування сторін, судом розглянуті, але до уваги та врахування при вирішенні даної справи не приймаються, оскільки на результат вирішення спору не впливають.
Згідно приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідачів- 1, 2.
Керуючись статтями 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Визнати незаконним та скасувати рішення Дмитрівської сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області № 562-37/VII від 24.06.2019 "про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту та надання у користування на умовах особистого строкового сервітуту ОСОБА_1 ".
Визнати недійсним договір про встановлення особистого строкового сервітуту під тимчасовою спорудою для провадження підприємницької діяльності б/н від 01.07.2019, укладений між Дмитрівською сільською радою Петропавлівського району Дніпропетровської області та Фізичною особою-підприємцем Пімоновим Володимиром Васильовичем.
Зобов'язати Фізичну особу-підприємця Пімонова Володимира Васильовича повернути територіальній громаді села Дмитрівка в особі Миколаївської сільської ради земельну ділянку площею 0,0080 га, кадастровий номер 1223881500:10:002:0166, за адресою: вул. Академіка Сайгака, б/н в с. Дмитрівка Петропавлівського району Дніпропетровської області.
Стягнути з Миколаївської сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області (52744, Дніпропетровська область, Петропавлівський район, село Миколаївка, вул. Першотравнева, буд. 182, код ЄДРПОУ 04339066) на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (49044, м. Дніпро, просп. Дмитра Яворницького, 38, код ЄДРПОУ 02909938) 2 881,50 грн. (дві тисячі вісімсот вісімдесят одна гривня 50 коп.) - судового збору.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Пімонова Володимира Васильовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (49044, м. Дніпро, просп. Дмитра Яворницького, 38, код ЄДРПОУ 02909938) 2 881,50 грн. (дві тисячі вісімсот вісімдесят одна гривня 50 коп.) - судового збору.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Повне рішення складено 17.12.2020.
Суддя І.Ф. Мельниченко