Справа № 132/1974/20
Провадження № 2/132/504/20
Іменем України
14.12.2020 Калинівський районний суд Вінницької області
в складі: головуючого Аліменко Ю.О.
секретаря Безулої К.В.
розглянувши у підготовчому судовому засіданні в місті Калинівка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя,
Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя. В обґрунтування позову позивач посилається на те, що з відповідачем перебуває у шлюбі з 15 лютого 2014 року. Спільне життя з відповідачем не склалося, тому нею подано позов до суду про розірвання шлюбу.
За час перебування в шлюбі і спільного життя ними було придбано автомобіль марки CHRYSLER VOYAGER, 2001 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_2 . Автомобіль зареєстровано за відповідачем.
Враховуючи вимоги ч. 2 ст. 71 СК України, а також той факт, що автомобіль CHRYSLER VOYAGER, 2001 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , фактично перебуває в даний час в користуванні відповідача, вважає, що відповідач повинен сплатити їй грошову компенсацію частини вартості автомобіля, який було придбано ними в шлюбі за спільні кошти, тому звертається до суду з даним позовом.
Позивач ОСОБА_1 надала заяву відповідно до якої позовні вимоги підтримує повністю та просить справу розглянути у її відсутність.
Відповідач ОСОБА_2 надав заяву, відповідно до якої позовні вимоги заявлені позивачем визнає повністю та просить справу розглянути у його відсутність.
Згідно ч. 3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.
Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Судом встановлено, що визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує прав, свобод та інтересів інших осіб.
Оцінивши зібрані докази по справі в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).
Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.
Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Частинами 1,2 ст.70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.
Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Неподільною є річ, яка у разі її фізичного поділу втрачає свою цінність та призначення, перестаючи існувати як первісна річ.
Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 р. N 11).
Зі змісту п.п. 23,24 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Відповідно до п.30 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст.63, ч.1 ст.65 СК.
При цьому суд враховує правові позиції ВСУ з аналогічних спорів, в яких ВСУ роз'яснює, що у процесі розгляду спорів про поділ майна подружжя необхідно враховувати такі обставини: час придбання майна; кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання); мета придбання майна, яка дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя.
При цьому суд підкреслює, що тільки у випадку, якщо придбання майна відповідало зазначеним критеріям, таке майно може бути визнане спільно нажитим і підлягає розподілу між подружжям на підставі ст.60 СК України.
Відповідно до ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
Як встановлено судом, сторони перебувають в зареєстрованому шлюбі з 15 лютого 2014 року.
Спільне життя з відповідачем не склалося, тому позивачкою подано позов до суду про розірвання шлюбу.
Як зазначає позивачка та не заперечується відповідачем, за час перебування в шлюбі і спільного життя сторони придбали автомобіль марки CHRYSLER VOYAGER, 2001 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_2 .
Згідно висновку експерта № 23-09/20КЕ, складеним 29.09.2020 року, ринкова вартість автомобіля марки CHRYSLER VOYAGER, 2001 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_2 , станом на момент проведення даної експертизи складає 66398,04 грн.
Оскільки, відповідач позов визнав повністю, сторони визнають, що автомобіль марки CHRYSLER VOYAGER, 2001 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_2 , є їх спільною сумісною власністю подружжя, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог та поділ спільного майна подружжя. Оскільки автомобіль є неподільною річчю, суд вважає необхідним стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 половину вартості автомобіля, що складає 33199,02 грн.
За приписами ч. 1 ст. 142 ЦПК України у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
За таких підстав позивачу ОСОБА_1 слід повернути з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого нею при подачі позову, що складає 420 грн. 40 коп.
Згідно із ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, з відповідача ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 420 грн. 40 коп.
Відповідно ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
При цьому склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
У відповідності до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті першій Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".
У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
В обґрунтування вказаних витрат, позивачем ОСОБА_1 надано суду лише договір про надання правової (правничої) допомоги від 24.07.2020 року. Однак не надано документів, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження та ін.), докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.), інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на правничу допомогу адвоката встановлюється судом на підставі детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч. 8 ст. 141 ЦПКУкраїни).
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу ОСОБА_1 слід відмовити.
Що стосується витрат за проведення авто-товарознавчої експертизи понесених позивачкою ОСОБА_1 в сумі 2600,00 грн. то дані витрати підлягають стягнення з відповідача ОСОБА_2 на її користь.
Ухвалою Калинівського районного суду Вінницької області від 07.07.2020 року забезпечено позов шляхом накладення арешту на зареєстрований на праві власності за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , жителем АДРЕСА_1 , транспортний засіб - автомобіль марки CHRYSLER VOYAGER, 2001 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_2 .
Згідно п.1 ч.1 ст.158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Тому суд з власної ініціативи вважає необхідним заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Калинівського районного суду Вінницької області від 07.07.2020 року скасувати.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 368, 370, 372 ЦК України, ст.ст. 69, 70, 71 СК України, ст.ст. 12, 81, 142, 200, 206, 247, 263-265 ЦПК України, суд -
Позов задовільнити частково.
Визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - легковий автомобіль марки CHRYSLER VOYAGER, 2001 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_2 .
Поділити між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 майно подружжя, що належить їм на праві спільної сумісної власності, а саме: автомобіль марки CHRYSLER VOYAGER, 2001 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_2 та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 половину вартості автомобіля марки CHRYSLER VOYAGER, 2001 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_2 , що становить 33199 (тридцять три тисячі сто дев'яносто дев'ять) грн. 02 коп. та 2600 (дві тисячі шістсот) грн. витрат за проведення авто-товарознавчої експертизи.
Управлінню Державної казначейської служби України у Калинівському районі Вінницької області повернути ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , 50 відсотків сплаченого судового збору, що становить 420 (чотириста двадцять) грн. 40 коп., згідно квитанції № 0.0.1753883893.1 від 01.07.2020 року, з Державного бюджету Калинівського району.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , жителя АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , жительки АДРЕСА_2 судові витрати в сумі 420 грн. 40 коп.
Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті на підставі ухвали Калинівського районного суду Вінницької області від 07.07.2020 року, а саме зняти арешт з автомобіля марки марки CHRYSLER VOYAGER, 2001 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_2 , зареєстрованого на праві власності за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , жителем АДРЕСА_1 .
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення в порядку, передбаченому ст. 354 ЦПК України.
Суддя: