Справа № 743/1607/20 Суддя (судді) першої інстанції: Падій В.В.
17 грудня 2020 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Кучми А.Ю.,
суддів Аліменка В.О., Безименної Н.В.
за участю секретаря Островської О.В.,
розглянувши за відсутності осіб, які беруть участь в справі, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до ст. 229 КАС України у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу громадянки Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 на рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 19 листопада 2020 року (смт. Ріпки, дата складання повного тексту не зазначається) у справі за адміністративним позовом Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 до громадянки Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 про продовження строку затримання,-
Військова частина НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 звернулася з позовом до суду, в якому просить продовжити строк затримання громадянки Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 на шість місяців з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, а саме до 29.05.2021.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 01.06.2020 відповідачку було затримано з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, з поміщенням останньої до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, строком на 6 місяців. Строк затримання відповідачки закінчується 29.11.2020. Позивачем вживалися заходи щодо виконання рішення суду, в той же час, позивач не може ініціювати процедуру реадмісії за стандартною процедурою через неодержання інформації з країни громадянської належності відповідачки щодо встановлення її особи.
Рішенням Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 19 листопада 2020 року позовні вимоги задоволено.
Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права, без повного з'ясування усіх фактичних обставин у справі. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що апелянт законним шляхом прибула до України, на момент її затримання в неї були дійсна посвідка на тимчасове проживання в Україні, та дійсний закордонний паспорт, копії яких надавались позивачу, а отже відповідач є ідентифікованою, однак наведена інформація не була взята до уваги позивачем, не використовувалась під час направлення запитів щодо ідентифікації відповідача, позивач не направляв запити щодо здійснення процедури реадмісії на підставі Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам про реадмісію громадян обох держав.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про безпідставність доводів апеляційної скарги, відсутність підстав для її задоволення та відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню.
Згідно з ст. 317 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує його та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 01.06.2020 у справі №308/5165/20 відповідача було затримано з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, встановлено строк затримання в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні - шість місяців (а.с.8-11).
Позивач 30.05.2020, 01.06.2020, 22.07.2020, 30.07.2020, 30.09.2020, 22.10.2020, 13.11.2020 направляв листи Надзвичайному і Повноважному Послу В'єтнаму в Україні, а також 30.07.2020 та 13.11.2020 до Департаменту консульської служби МЗС України, з інформацією про затримання відповідача, її анкетою та проханням у сприянні ідентифікації та документування відповідачки свідоцтвом з метою її передачі до країни походження на виконання угоди про реадмісію.
При цьому, у всіх листах було зазначено про відсутність у відповідача документів, що посвідчують особу і лише в листах від 22.07.2020 №21/664 (а.с.16) та в листі від 22.10.2020 №21/1195 (а.с.23) зазначено про долучення до листів копій паспортів наведених у листах осіб - іноземців.
З огляду на неотримання інформації про належність відповідача до громадянства Соціалістичної Республіки В'єтнам, а також відомостей, що ідентифікують її особу, позивач звернувся до суду з позовом про продовження строку її затримання.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов, дійшов висновку про наявність правових підстав для продовження строку затримання громадянки Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 на шість місяців.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», який визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України.
В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.289 КАС України визначено, що, за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, на підставі заяви поданої органом охорони державного кордону до іноземця або особи без громадянства суд може застосувати такий захід як затримання з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України.
Частинами 11-13 ст.289 КАС України передбачено, що строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, цей строк може бути продовжений, але не більш як на вісімнадцять місяців.
Про продовження строку затримання не пізніш як за п'ять днів до його закінчення орган (підрозділ), за клопотанням якого затримано іноземця або особу без громадянства, кожні шість місяців подає відповідний адміністративний позов. У такому позові зазначаються дії або заходи, що вживалися органом (підрозділом) для ідентифікації іноземця або особи без громадянства, забезпечення виконання рішення про примусове видворення (реадмісію) або для розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.
Умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця чи особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є:
1) відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його ідентифікації;
2) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.
Отже, нормами чинного законодавства передбачено, що у випадку відсутності співпраці з боку іноземця чи особи без громадянства під час процедури його ідентифікації та (або) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи, строк затримання такої особи може бути продовжено шляхом подачі відповідного адміністративного позову, який подається кожні шість місяців.
Разом з тим, матеріали справи містять заповнену анкету щодо відповідача (а.с.24), копію її закордонного паспорта (а.с.25), що прямо свідчить про наявність співпраці з боку громадянки Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 .
Крім того, до апеляційної скарги представником відповідача додано нотаріально засвідчену копію посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_2 , яка була чинною на момент затримання громадянки Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 та датою її закінчення є 12.05.2020 (а.с.85).
На вказаній копії наявна печатка та відмітка приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу, відповідно до якої копії засвідчено з оригіналів вказаних документів.
Наведене підтверджує наявність у громадянки Соціалістичної Республіки В'єтнам Нгуєн Тран Нха Тует документа, який ідентифікує особу іноземця та країну її походження.
В той же час, в розумінні ч.13 ст.289 КАС України лише у випадку відсутності співпраці з боку іноземця та коли відповідні документи для ідентифікації іноземця відсутні є умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця та забезпечити реадмісію.
Відповідно до п.7 ч.1 ст.1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в'їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.
Згідно ч. 3 ст. 9 Закону строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 вказаного Закону в'їзд в Україну та виїзд іноземців та осіб без громадянства з України здійснюється за паспортним документом за наявності відповідної візи, якщо інший порядок в'їзду та виїзду не встановлено законодавством чи міжнародним договором України.
За правилами ч. ч. 1, 2 ст. 16 цього Закону, реєстрація іноземців та осіб без громадянства, які в'їжджають в Україну, здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України органами охорони державного кордону. Відмітка про реєстрацію іноземця або особи без громадянства в паспортному документі та/або імміграційній за участю картці або інших передбачених законодавством України документах дійсна на всій території України незалежно від місця перебування чи проживання іноземця або особи без громадянства на території України.
В даному випадку, враховуючи законність в'їзду позивача на територію України (з огляду на видачу 10.07.2019 посвідки на тимчасове проживання) та легальність перебування відповідача на території України до 12.05.2020, беручи до уваги, що при оформленні даної посвідки відповідач була повністю паспортизована, у відповідному органі зберігається копія громадянського паспорту країни походження, що однозначно ідентифікує особу іноземця та надає їй право перетину державного кордону України, що є самостійною обставиною, яка виключає неможливість проведення реадмісії, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для продовження відповідачу строку затримання в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, визначених ч.11-13 ст.289 КАС України.
Додатково колегія суддів зазначає, при вирішенні справ про примусове видворення суди повинні враховувати положення статей 9, 29 Загальної декларації прав людини 1948 року та статті 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно для забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.
Зокрема, відповідно до п «f» частини першої статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім як відповідно до процедури, встановленої законом, у випадку законного арешту або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в'їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.
У пункті 103 Рішення Європейського суду з прав людини від 17 квітня 2014 року «Справа «Анатолій Руденко проти України», стало остаточним 17 липня 2014 року (№50264/08) вказано, що тримання особи під вартою є таким серйозним заходом, що він є виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі заходи, було розглянуто і визнано недостатніми для гарантування інтересів особи або суспільства, що можуть вимагати того тримання відповідної особи під вартою. Це означає, що відповідність позбавлення волі національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин (див. для застосування цих принципів у контексті підпункту «e» пункту 1 статті 5 Конвенції рішення у справах «Вітольд Літва проти Польщі», заява N 26629/95, п. 78, ЄСПЛ 2000-III, та «Станєв проти Болгарії» [ВП], заява N 36760/06, п. 143, ЄСПЛ 2012).
Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений в постанові Верховного Суду від 27.09.2019 у справі №743/719/17, який підлягає врахуванню до спірних правовідносин.
З огляду на викладені обставини за результатами перегляду рішення суду першої інстанції в межах вимог та доводів апеляційної скарги, з урахуванням наведених норм права, колегія суддів, беручи до уваги позицію Верховного Суду, доходить висновку про відсутність визначених ст.289 КАС України підстав для продовження строку затримання громадянки Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 з метою забезпечення передачі її відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію.
На підставі вищенаведеного, колегія суддів вважає, що невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права, неправильне тлумачення закону, призвели до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню повністю з ухваленням нової постанови про відмову в задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу громадянки Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 19 листопада 2020 року - скасувати та прийняти постанову, якою у задоволенні позовних вимог Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 - відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.
Повний текст постанови виготовлено 17.12.2020.
Головуючий суддя: А.Ю. Кучма
В.О. Аліменко
Н.В. Безименна