Справа № 580/2764/20 Суддя (судді) першої інстанції: В.О. Гаврилюк
16 грудня 2020 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Земляної Г.В.
суддів: Мєзєнцева Є.І., Файдюка В.В.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року про повернення позовної заяви.
у справі № 580/2764/20
за позовом ОСОБА_1
до відповідача Управління Служби безпеки України в Черкаській області
про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів, -
У липні 2020 року ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Служби безпеки України в Черкаській області (надалі - відповідач), якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність управління Служби безпеки України в Черкаській області щодо непроведення з ОСОБА_1 своєчасного повного розрахунку при звільненні з військової служби;
- стягнути з управління Служби безпеки України в Черкаській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені з військової служби в сумі 674259,39 грн.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 в частині - залишено без розгляду.
Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції позивачем (надалі - апелянт) подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Свої вимоги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції неправильно застосував норми процесуального права. Так, апелянт зазначає, що судом першої інстанцій залишено поза увагою ту обставину, що позивачем подано адміністративний позов у межах строку звернення до суду, а судом першої інстанції не взято до уваги.
Відповідачем станом на час прийняття постанови суду по даній справі не скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.
Згідно з ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції - скасуванню, з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
За статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
В постанові від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду вказала, що за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці», середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Тобто, всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується апелянтом, що наказом Служби безпеки України від 18.04.2016 року №475-ос позивача виключено зі списку особового складу.
Так, 26.06.2016 року позивачеві виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні, 11.12.2017 року - компенсацію за неотримане речове майно, 25.10.2019 року - доплату компенсації за неотримане речове майно.
Остаточний розрахунок з позивачем проведено 15.07.2020 року.
Суд першої інстанції вважав, що оскільки про виплати грошової компенсації за одноразову грошову допомогу при звільненні, компенсацію за неотримане речове майно, доплату компенсації за неотримане речове майно позивач дізнався в день таких виплат, тобто 18.04.2016 року, 11.12.2017 року, 25.10.2019 року відповідно, а з цим позовом до суду звернувся 22.07.2020 року, тобто з пропуском установленого процесуальним законом місячного строку.
При цьому, суд першої інстанції вказав, що виплата компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки учасника бойових дій проведена 15.07.2020 року, тому позивач в цій частині не пропустив місячний строк звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені.
В контексті вищевикладених висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на наступне.
У рішенні Конституційного Суду України № 4-рп/2012 року від 22 лютого 2012 року у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 23710 цього кодексу, Конституційний Суд вказав, що аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
У вищевказаному рішенні, Конституційний Суд України дійшов висновку, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.
У постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року по справі № 620/1982/19 мали місце правовідносини аналогічні тим, що мають місце в даній справі, що розглядається апеляційним судом.
Так, визначаючи наявність чи відсутність пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду, Верховний Суд виходив з того, що остаточний розрахунок з позивачем УСБУ в Чернігівській області провело 30 серпня 2018 року, тому саме з цієї дати позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх трудових прав, і тому саме з цієї дати обраховується місячний строку звернення до адміністративного суду.
Відтак, з системного аналізу вищевказаного, колегія суддів дійшла висновку, що для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного фактичного розрахунку.
В даному випадку, визначальною є саме дата проведення остаточного фактичного розрахунку, оскільки саме це є моментом, коли працівник може визначити весь остаточний обсяг своїх вимог, позаяк законодавство не містить положень, які передбачають стягнення середнього заробітку за час затримки окремо кожної з несвоєчасно здійснених виплат.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для залишення без розгляду позовну заяву позивача в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виплати одноразової грошової допомоги при звільненні та в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виплати грошової компенсації за неотримане речове майно, оскільки датою здійснення відповідачем фактичного остаточного розрахунку належних позивачу при звільненні сум є 15.07.2020 року, коли позивачеві було виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки як учасника бойових дій.
Оскільки з позовною заявою про стягнення з Управління Служби безпеки України в Черкаській області середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені з військової служби позивач звернувся 22.07.2020 року, що підтверджується штампом Черкаського окружного адміністративного суду, то колегія суддів вважає, що адміністративний позов було подано з дотриманням встанвленого законодавством місячного строку.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, що призвело до створення перешкоди у реалізації позивачем права на доступ до правосуддя, а тому наявні підстави для його скасування.
Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для залишення без розгляду частини позову ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Черкаській області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів.
Згідно з положеннями ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 320 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
З аналізу матеріалів справи та норм права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, ухвала суду першої інстанції - скасуванню, а справа - направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 238, 241, 242, 250, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року - скасувати, а справу направити до Черкаського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Г. В. Земляна
Судді: Є. І. Мєзєнцев
В. В. Файдюк