Справа № 620/553/20 Суддя (судді) першої інстанції: Житняк Л.О.
16 грудня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Глущенко Я.Б.,
суддів Кузьмишиної О.М., Пилипенко О.Є.,
секретаря Ткаченка В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2020 року, -
У лютому 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся у суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Чернігівській області) про визнання протиправними дії щодо не нарахування та не виплати йому, інваліду війни 2 групи, з 17 жовтня 2018 року по 01 грудня 2019 року доплат до основної пенсії, передбачених законодавством України, а саме - збільшення на 25 відсотків розміра пенсії, передбаченої постановою Кабінета Міністрів України від 28 грудня 2011 року №1381, підвищення пенсії в розмірі 40 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановлене частиною 4 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», цільової грошової допомоги на прожиття особі з інвалідністю внаслідок війни 2 групи у розмірі 50 грн., передбаченої Законом України «Про поліпшення матеріального становища учасників бойових дій та інвалідів війни», зобов'язання відповідача провести нарахування та виплату зазначених доплат.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 березня 2020 року, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2020 року, позов задоволено частково. Визнано протиправними дії ГУ ПФУ в Чернігівській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 , інваліду війни 2 групи з 01 грудня 2018 року по 01 грудня 2019 року доплат до основної пенсії, а саме - збільшення на 25 відсотків розміру пенсії, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2011 року № 1381, підвищення пенсії в розмірі 40 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановлене статтею 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», цільової грошової допомоги на прожиття особі з інвалідністю внаслідок війни 2 групи у розмірі 50 грн, передбаченої Законом України «Про поліпшення матеріального становища учасників бойових дій та інвалідів війни» та зобов'язано відповідача провести ОСОБА_1 нарахування та виплату доплат до основної пенсії з 01 грудня 2018 року по 01 грудня 2019 року відповідних доплат.
25 серпня 2020 року позивач звернувся у суд з заявою в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій просить визнати протиправними дії, вчинені ГУ ПФУ в Чернігівській області на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 березня 2020 року в частині невиплати нарахованої доплати до основної пенсії з 01 грудня 2018 по 01 грудня 2019 року та зобов'язати відповідача провести до 15 вересня 2020 року виплату нарахованої доплати до основної пенсії.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2020 року заява задоволена частково. Визнано протиправними дії ГУ ПФУ в Чернігівській області вчинені на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 березня 2020 року в частині невиплати позивачу нарахованої доплати до основної пенсії з 01 грудня 2018 року по 01 грудня 2019 року. Прийнято окрему ухвалу, яку направлено на адресу відповідача для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли невиконанню рішення суду та встановлено строк у тридцять днів для надання відповіді суду про виконання такої ухвали.
Не погоджуючись із окремою ухвалою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та прийняти нову ухвалу, якою в задоволенні заяви відмовити.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження згідно пункта 1 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів уважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволенню, а ухвала суду - без змін.
Постановляючи ухвалу про часткове задоволення заяви позивача, суд першої інстанції виходив з того, що невиплата позивачу визначених на виконання рішення суду сум є неналежним його виконанням.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів уважає на необхідне зазначити наступне.
Відповідно до положень частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно зі статтею 1291 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Частина 2 статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Відповідно до частини 1 статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Відповідно до частин 1 та 4 статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Заяву, зазначену у частині першій цієї статті, може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред'явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду.
Причиною для звернення позивача із заявою в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України стало те, що відповідачем на виконання рішення суду від 16 березня 2020 року не проведено виплату нарахованої доплати до основної пенсії за період з 01 грудня 2018 року по 01 грудня 2019 року.
Як вірно зазначено судом першої інстанції, відсутність фінансування не звільняє відповідача від виконання рішення суду, яким його зобов'язано здійснити відповідні виплати.
Право на отримання перерахованого розміру пенсії визначається Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ, а отже підпадає під дію статті 1 Першого протокола до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої ніхто не може бути позбавлений своєї власності (далі - Конвенція).
Відповідно до статті 1 Першого протокола до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Отже, вищевказана норма гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.
Окрім того, згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних (рішення від 09 жовтня 1979 року у справі Ейрі (пункт 24). У розумінні статті1 Першого протокола до Конвенції «майном» визнаються активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання» на отримання можливості ефективно здійснити майнове право (рішення ЄСПЛ у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» (пункт 32)), а також право на певні суми соціальних виплат, у тому числі, у разі їх невиплаті є втручанням у право на мирне володіння майном (пункт 34 рішення ЄСПЛ по справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви №68385/10 та №71378/10), рішення набуло статусу остаточного від 26 вересня 2014 року.
«Законне сподівання» на отримання «актива» також може захищатися статтею 1 Першого протокола. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (див. рішення у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia) [ВП], заява №44912/98, пункт 52, ЄСПЛ 2004-IX). Проте не можна стверджувати про наявність законного сподівання, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства і вимоги заявника згодом відхиляються національними судами (див. вищенаведене рішення у справі «Копецький проти Словаччини» (Кореску v. Slovakia), п.50; «Anheuser-Busch Inc. проти Португалії» (Anheuser-Busch Inc. v. Portugal) [ВП], заява №73049/01, пункт 65, ЄСПЛ 2007-І).
Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протокола є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Формер Кінг з Греції та інші проти Греції» (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява №25701/94, пункт 79 та пункт 82, ЄСПЛ 2000-XII).
У справі «Кечко проти України» ЄСПЛ встановив, що мало місце порушення статті 1 Протокола №1 Конвенції та зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (пункт 23).
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
У зв'язку з цим, ЄСПЛ не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
З огляду на наведене, колегія суддів уважає правильним висновок місцевого суду про те, що невиплата позивачу належних йому коштів призводить до неналежного виконання відповідачем рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 березня 2020 року та, як наслідок, порушення ним норм Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших нормативно-правових актів в частині обов'язковості виконання судового рішення.
Відповідно до пункта 1 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції судове рішення ухвалено з дотриманням норм процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстави для його скасування відсутні.
Керуючись статтями 34, 243, 311, 312, 320, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області залишити без задоволення.
Ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Я.Б. Глущенко
Судді О.М. Кузьмишина
О.Є. Пилипенко