Справа № 754/6339/17 Суддя (судді) першої інстанції: Таран Н.Г.
15 грудня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Лічевецького І.О.,
Шурка О.І.,
При секретарі: Лащевської Д.О.,
За участю представника особи,
яка подала апеляційну скаргу: Швець О.Г.,
представників третіх осіб: Новицької А.О., Підгородецької О.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 23 жовтня 2020 року за заявою ОСОБА_1 про заміну стягувача у виконавчому листі у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві, Пенсійного фонду України, треті особи: Кабінет Міністрів України, Верховна Рада України, Президент України про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_2 звернувся до Деснянського районного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві, Пенсійного фонду України в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Пенсійного фонду України та Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, яка полягає у неперерахуванні йому пенсії з 01.01.1993 року до сьогоднішнього дня, призначеної в СРСР та УРСР за віком, яка на момент проголошення незалежності України і створення самостійної української держави України у 1991 році складала 200 рублів СРСР-УРСР у максимальний розмір пенсії за віком, встановлений ст. 19 Закону України «Про пенсійне забезпечення», ст.ст. 22, 46 Конституції України та ст. 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне забезпечення».
- зобов'язати Пенсійний фонд України та Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві перерахувати з 01.01.1993 до сьогоднішнього дня (до моменту судового розгляду цієї справи) та виплатити призначену позивачу в СРСР та УРСР пенсію за віком, яка на момент проголошення незалежності України у 1991 році складала двісті радянських рублів (200 рублів СРСР-УРСР), у максимальний розмір пенсії за віком, встановлений ст. 19 Закону України «Про пенсійне забезпечення», ст.ст. 22, 46 Конституції України та ст. 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 28 серпня 2019 року позовнв вимоги задоволено частково. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві провести перерахунок пенсії ОСОБА_2 до максимального розміру пенсії за віком починаючи з 16 листопада 2016 року.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2020 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Деснянського районного суду м. Києва 28.08.2019.
15 жовтня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Деснянського районного суду міста Києва із заявою про заміну стягувача у виконавчому листі, в якій просила: замінити стягувача у виконавчому листі у справі № 754/6339/17 на ОСОБА_1 до відкриття виконавчого провадження в частині встановлених (визначених) рішенням суду правовідносин, що допускають правонаступництво.
Вказана заява обґрунтована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть 13.10.2019 серії НОМЕР_1 .
Відповідно до витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі ОСОБА_1 є спадкоємцем ОСОБА_2 (ступінь спорідненості - перший).
З огляду на вказане, ОСОБА_1 вважає, що наявні підстави для заміни стягувача у виконавчому листі.
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 23.10.2020 заяву ОСОБА_1 про заміну сторони виконавчого провадження до відкриття виконавчого провадження залишено без задоволення.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 23.10.2020 та прийняти нову ухвалу, якою задовольнити вказану заяву.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що ОСОБА_1 є правонаступником ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , а тому вона вправі вживати заходів для виконання рішення Деснянського районного суду міста Києва від 28 серпня 2019 року.
На думку заявника, чинне законодавство допускає правонаступництво, та належні її батьку - ОСОБА_2 суми нарахованої пенсії, але не одержавної ним за життя - входять до складу спадщини.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як свідчать матеріали справи, рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 28 серпня 2019 року позовні вимоги задоволено частково, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві провести перерахунок пенсії ОСОБА_2 до максимального розміру пенсії за віком починаючи з 16 листопада 2016 року.
У подальшому, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть 13.10.2019 серії НОМЕР_1 .
Як наслідок, ОСОБА_1 прийняла спадщину після померлого батька ОСОБА_2 , отримавши у спадок грошові кошти, з відсотками та усіма належними до них компенсаціями та індексаціями, які зберігаються у філії - Головне управління по м. Києві та Київській області.
У той же час, 20 листопада 2019 року Деснянським районним судом міста Києва було видано виконавчий лист щодо зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві провести перерахунок пенсії ОСОБА_2 до максимального розміру пенсії за віком починаючи з 16.11.2016.
Враховуючи викладене, 15 жовтня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про заміну стягувача у виконавчому листі.
Відмовляючи у заміні сторони виконавчого провадження у даній справі, суд першої інстанції виходив з того, що правовідносини, пов'язані з правом позивача на перерахунок пенсії до максимального розміру пенсії за віком починаючи з 16 листопада 2016 року не допускають правонаступництва, оскільки як право на пенсію, так і право на перерахунок пенсії не входить до складу спадщини, оскільки нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, тому заява ОСОБА_1 є необґрунтованою.
Колегія суддів не погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно статті 1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Статтею 1218 Цивільного кодексу України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно зі статтею 1227 Цивільного кодексу України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Слід також зазначити, що відповідно до частини першої статті 91 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-ХІІ) суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, передаються членам його сім'ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Згідно положень статті 52 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV) сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім'ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім'ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали. Члени сім'ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі відсутності членів сім'ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, входить до складу спадщини.
Аналіз наведених норм матеріального права дає можливість дійти висновку про те, що суми соціальних виплат (у даному випадку пенсії) передаються членам сім'ї спадкодавця.
При цьому, суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, слід вважати і суми пенсії, які не були отримані пенсіонером за життя, внаслідок неправомірних дій органу Пенсійного фонду України, який не виконав у добровільному порядку судове рішення, яке набрало законної сили, і яким його (пенсійний орган) було зобов'язано провести нарахування та виплату такої пенсії.
Разом з тим, Цивільний кодекс України не визначає строк, протягом якого члени сім'ї спадкодавця мають право на одержання соціальних платежів.
Положення частин другої, третьої статті 52 Закону № 1058-IV теж не обмежують право на отримання сум пенсії, що належала пенсіонерові і не була ним отримана у зв'язку з його смертю, а лише визначають подію, умови, час, коло осіб і їх правове становище, предмет правовідносин, із настанням яких можлива виплата недоотриманої пенсії померлого пенсіонера.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до рішення Деснянського районного суду міста Києва від 28 серпня 2019 року зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві провести перерахунок пенсії ОСОБА_2 до максимального розміру пенсії за віком починаючи з 16 листопада 2016 року.
На виконання вказаного рішення Деснянським районним судом міста Києва 20.11.2019 було видано виконавчий лист.
При цьому, слід звернути увагу, що згідно частин першої та другої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ.
За змістом частини п'ятої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження», у разі вибуття однієї із сторін державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, обов'язкові тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.
У контексті наведених положень Закону № 1404-VIII вбачається, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження представляє собою процес, який починається з моменту набрання судовим рішенням законної сили і завершується настанням відповідних обставин, передбачених статтею 39 цього Закону.
У той же час, цей Закон не пов'язує початок реалізації цих прав з ухваленням державним виконавцем рішення про початок примусового виконання рішення на підставі виконавчого документа, а навпаки, прямо передбачає можливість виправлення невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим цією статтею, судом за заявою стягувача.
Так, за правилами частини першої статті 379 КАС України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником.
Крім того, у відповідності до частини четвертої статті 379 КАС України положення цієї статті щодо заміни сторони виконавчого провадження застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.
Отже, спірні правовідносини допускають заміну боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.
При цьому, Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Відповідно до частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованою Україною 17 липня 1997 року, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
За правилами статті 19 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод для забезпечення дотримання Високими Договірними Сторонами, однією з яких є Україна, їхніх зобов'язань за Конвенцією та протоколами до неї, створюється Європейський суд з прав людини. Він функціонує на постійній основі.
Статтею 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що Високі Договірні Сторони зобов'язуються виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вони є сторонами.
У справі «Горнсбі проти Греції» Європейський суд з прав людини вказав, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін.
У пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини «Матківська проти України» від 12 березня 2009 року (заява № 38683/04) зазначено про те, що судовий розгляд і виконавче провадження - це перша та друга стадії загального провадження, які стосуються тривалості провадження; виконання рішення є другим етапом судового провадження, а також що реалізоване право знаходить свою ефективну реалізацію саме у момент виконання.
У пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини «Воротнікова проти України» від 14 лютого 2008 року (заява № 1225/02) зазначено про те, що виконавче провадження не має бути відокремлене від судового, і ці обидва провадження мають розглядатися як цілісний процес.
З огляду на вказане, колегія суддів приходить до висновку про те, що право на отримання пенсії правонаступник має у випадку, якщо така пенсія була нарахована померлому або присуджена йому на підставі судового рішення, що набрало законної сили, однак не отримана померлим.
Що стосується висновків суду попередньої інстанції про те, що до складу спадщини не входить право на пенсію, а також відносно того, що кошти за судовим рішенням до складу спадщини не увійшли, то з урахуванням вимог статті 1227 Цивільного кодексу України слід зазначити, що право на отримання заборгованості з пенсії правонаступник має у випадку, якщо вона була нарахована померлому або присуджена йому на підставі судового рішення, що набрало законної сили, однак не отримана померлим, навіть якщо вона не зазначена у свідоцтві про право спадщини за законом.
Крім того, спір у цій справі не стосується права на пенсію померлого позивача, а права на отримання заборгованості по виплаті пенсії.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі №2-а-3065/1539/11.
Отже, враховуючи, що ОСОБА_1 є донькою померлого ОСОБА_2 , якому належить до виплати пенсія, а судове рішення щодо її перерахунку на теперішній час боржником не виконано, а заявник як спадкоємець має право на отримання вказаних виплат, тому колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для заміни стягувача у виконавчому документі у вказаній справі.
Відповідно до частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Оскільки суд першої інстанції неправильно застосував норми процесуального права, тому оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення заяви про заміну сторони виконавчого провадження.
Керуючись ст. ст. 229, 242, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 23 жовтня 2020 року - скасувати.
Прийняти нову постанову, якою заяву ОСОБА_1 про заміну стягувача у виконавчому листі у справі №754/6339/17 - задовольнити.
Замінити стягувача у виконавчому документі у справі №754/6339/17 за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві, Пенсійного фонду України про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії, а саме: замінити ОСОБА_2 на його правонаступника - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН: НОМЕР_2 , яка зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ).
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді І.О. Лічевецький
О.І. Шурко