10 грудня 2020 року м. Дніпросправа № 280/1580/20
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач),
суддів: Головко О.В., Суховарова А.В.,
за участю секретаря судового засідання Троянова А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі адміністративну справу за апеляційною скаргою Дніпровської митниці Держмитслужби на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 22 травня 2020 року (суддя суду 1 інстанції Максименко Л.Я.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування рішення,-
ОСОБА_1 звернулась із позовною заявою до Дніпровської митниці Держмитслужби, в якій просить суд визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів за №UА110230/2020/000024/2 від 14 лютого 2020 року Дніпровської митниці Держмитслужби.
В обґрунтування позовних вимог позивач, стверджуючи про противність оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів, зазначає, що позивачем було надано вичерпний перелік документів згідно з частиною 2 статті 53 Митного кодексу України для визначення митної вартості товарів за першим методом - за ціною договору. Водночас, відповідач вимагаючи надати додаткові документи всупереч ч. 3 ст. 53 МК України не встановив в наданих позивачем документах наявність розбіжностей, ознак підробки чи відсутності відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості в документах. Також відповідачем в оскаржуваному рішенні не наведено достатніх та логічних аргументів для здійснення коригування заявленої митної вартості товару.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 22.05.2020 позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення про коригування митної вартості товарів за №UА110230/2020/000024/2 від 14 лютого 2020 року Дніпровської митниці Держмитслужби.
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з'ясування судом обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що для здійснення митного оформлення імпортованого товару позивачем було надано документи, які містили розбіжності та не містили всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та всіх відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягала сплаті за ці товари. Також відповідачем вказано про не співмірність витрат на правничу допомогу. Посилаючись на вказані обставини, а також на повноваження контролюючого органу щодо моніторингу поданих податкових накладних, відповідач просить апеляційну скаргу задовольнити.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити рішення суду першої інстанції без змін з огляду на його законність і обґрунтованість.
Позивач та представник позивача у судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Представником позивача до суду надано заяву про розгляд справи без участі позивача відсутності та його уповноваженого представника.
Представника відповідача у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Представником відповідача також до суду подано заяву, в якій останній просить провести розгляд справи без участі представника митниці в порядку письмового провадження.
Перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.
06.02.2020 декларантом ТОВ «Грін-Лайн» (далі - декларант) до митного контролю та митного оформлення було надіслано засобами електронного зв'язку згідно з ст. 257 МК України МД в режимі ІМ 40, якій присвоєно № № UA110230/2020/002764 (довідковий номер № 6215) на товар: «Причіп-контейнеровіз двовісний для перевезення вантажів марки Schwarzmuller модель РА 2/Е, бувший у використанні-1шт. Рік випуску 2012. Модельний рік 2012. Дата першої реєстрації 27.06.2012, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 . Повна маса 12000кг., вантажопідйомність 9300кг. Виробник «Schwarzmuller».
Декларантом митну вартість вищевказаного товару заявлено за основним методом визначення митної вартості на рівні 1712,59 Євро/шт., що складається з вартості товару 1650 Євро/шт. та 62,59 Євро транспортні витрати.
Для підтвердження митної вартості декларантом надіслано документи зазначені в гр. 44 МД № UA110230/2020/002764 від 06.02.2020 а саме: рахунок-фактура №14998 від 21.01.2020; акт про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу UA209040/2020/007296 від 01.02.2020; довідка від 06.02.2020 б/н що підтверджує вартість перевезення товару; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_3 від 27.06.2012; договір про надання послуг митного брокера № 38 від 28.05.2019; довіреність №571 від 03.09.2019; паспортний документ фізичної особи, що дає право на перетин Державного кордону України №FN925351 від 22.05.2018; паспортний документ фізичної особи, що містить інформацію про місце постійного або тимчасового проживання на території України № НОМЕР_2 від 25.08.2016.
При перевірці правильності визначення митної вартості товару, у митного органу виникли сумніви щодо достовірності фактурної вартості заявленого до митного оформлення товару та надані до митного оформлення документи містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості.
На підставі ч.3 статті 53 Митного кодексу України, п. 2.3 Правил заповнення декларації митної вартості, які затверджені наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 599, Дніпровською митницею Держмитслужби повідомлено декларанта про необхідність подання протягом 10 календарних днів додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості, а саме: 1) договір купівлі-продажу та додатки до нього у разі їх наявності; 2) договір (угода, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку транспортного засобу; 3) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 4) каталоги, специфікації, прейскуранти; 5) висновки про якісні та вартісні характеристики транспортного засобу, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, про вартість транспортного засобу.
Також відповідно до частини 6 статті 53 МК України декларанту було повідомлено про можливість за власним бажанням подати додаткові наявні у нього документи для підтвердження заявленої ним митної вартості товару.
13.02.2020 декларантом додатково подано платіжне доручення б/н від 13.01.2020 та висновок експертного товарознавчого дослідження № 3436-1 від 13.02.2020.
13.02.2019 митний брокер відмовився від надання в повному обсязі документів, які підтверджують митну вартість згідно ч. 3 ст. 53 МК України, зокрема у відповіді декларанта зазначено: «Інші додаткові документи надаватись не будуть».
За результатами здійсненого контролю правильності визначення митної вартості товарів за МД № UA110230/2020/002764 від 06.02.2020 митницею винесено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA110230/2020/00046, якою відмовлено у митному оформленні (випуску) товару та прийнято рішення про коригування митної вартості товарів № UA110230/2020/000024/2 від 14.02.2020.
Оформлення вищезазначеного товару декларантом було здійснено та випущеного у вільний обіг за МД № UA110230/2020/003657 від 17.02.2020 з урахуванням Рішення про коригування митної вартості товарів № UA110230/2020/000024/2 від 14.02.2020. Випуск товарів у вільний обіг було здійснено шляхом надання гарантій відповідно розділу X МК України.
Отже, предметом спору є правомірність прийняття митним органом рішення про коригування митної вартості з карткою відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.
Відповідно до ч.1 ст.248 Митного кодексу України митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.
Згідно з ч.1 ст.257 Митного кодексу України Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи.
Відповідно до ст.49 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Згідно ч.1 ст.51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
Відповідно ч.1 ст.52 Митного кодексу України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Згідно ч.2 ст.52 Митного кодексу України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані:
1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом;
2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню;
3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.
Згідно ч.1 ст.53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Відповідно до ч.2 ст.53 Митного кодексу України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:
1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;
2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;
3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу);
4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;
5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;
6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;
7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;
8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Згідно з ч.3 ст.53 Митного кодексу України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:
1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;
2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);
3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);
4) виписку з бухгалтерської документації;
5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;
6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;
7) копію митної декларації країни відправлення;
8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Аналіз вказаних норм дозволяє дійти висновку, що до виключної компетенції митних органів відноситься вирішення питання перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості, а також самостійного її визначення у встановлених законом випадках. Даний висновок базується на положеннях основного принципу, закріпленого у ст. VII Генеральної асамблеї з тарифів і торгівлі "Оцінка товарів для митних цілей", згідно з яким оцінка імпортованого товару для митних цілей має базуватися на дійсній вартості імпортованого товару, на якій розраховується мито або аналогічного товару.
Відповідно до положень ст.53 Митного кодексу України митний орган має право запитувати додаткові документи в разі виявлення під час митного оформлення розбіжностей в документах, перелік яких зазначений у частині 2 цієї статті. Проте, наявність розбіжностей є суб'єктивною думкою працівників митного органу та може бути спростована в ході судового розгляду.
Також, повноваження щодо здійснення контролю заявленої митної вартості товару мають здійснюватися митним органом у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих за переліком ч.2 ст.53 Митного кодексу України документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.
Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Крім того, відповідно до ч. 3 ст.53 Митного кодексу України право витребувати додаткові документи виникає у митного органу лише у випадку, якщо недоліки, неточності та розбіжності маються саме у документах, перелік яких визначений ч.2 ст.53 Митного кодексу України.
Дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції, що надані позивачем документи повністю підтверджують транспортні витрати, що мають включатися до митної вартості товару, а вказані в них відомості узгоджуються між собою та дають змогу ідентифікувати товар та здійснені на перевезення витрати.
Натомість відповідачем не доведено наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутності відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена. Відповідач витребовуючи весь перелік додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості, передбачений ч. 3 ст. 53 МК України, не обґрунтував яким чином кожен з витребуваних документів може усунути розбіжність або підтвердити заявлену мину вартість товару.
При цьому, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім визначення джерела інформації, яка взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядних методів.
Зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 08 лютого 2019 року у справі №825/648/17, що враховано судом першої інстанції.
Проте, оскаржуване рішення такої інформації не містить.
Посилання митниці на відомості спеціалізованої бази даних Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби України щодо іншої вартості подібних товарів є хибними, оскільки самі по собі відомості даної системи не є достатньою підставою для коригування заявленої декларантом митної вартості за умови відсутності сумнівів у достовірності наданих декларантом документів та їх повноти.
Щодо доводів митниці про обов'язок позивача надавати додаткові документи та докази, а саме банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару та інші платіжні та/або бухгалтерські документи на підтвердження вартості товару, колегія суддів вказує на наступне.
У процедурах контролю за митною вартістю товару, предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. Умови оплати безпосередньо ціни товару не стосуються та не можуть у зв'язку із цим бути підставою для відмови у визнанні митної вартості. Згідно з частиною сьомою статті 58 МК України платежі необов'язково повинні бути здійснені у вигляді переказу грошей (зокрема, але не виключно).
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 28.05.2020 року у справі №300/426/19.
При цьому, судом встановлено, що позивачем надано платіжні документи, передбачені пунктом 5 частини другої статті 53 МК України, що підтверджували вартість товару та містили реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару.
Вказані обставини не спростовані митним органом.
При цьому, судом першої інстанції обґрунтовано враховано правову позицію Верховного суду викладена у постанові від 03.04.2020 року у справі №809/322/17, відповідно до якої, квитанція або платіжне доручення свідчать про факт переказу певної суми коштів, проте не свідчать про суму коштів, яка має бути сплачена за відповідний товар. Тобто прямого зв'язку між відомостями із квитанцією/платіжним дорученням та митною вартістю товару немає, а відтак ненадання декларантом саме квитанції/платіжного доручення не може поставити під сумнів достовірність інших доказів, які прямо свідчать про митну вартість товару.
З огляду на викладене, враховуючи встановлені обставини справи, які свідчать про необґрунтованість рішення про коригування митної вартості товару, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо протиправності рішення Дніпровської митниці Держмитслужби про коригування митної вартості товарів за №UА110230/2020/000024/2 від 14.02.2020.
Щодо доводів відповідача про неспівмірність витрат на правову допомогу зі складністю справи, ціною позову та обсягом наданих адвокатом послуг, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Пунктом 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини четвертої цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п'ятої статті 134 КАС України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).
За правилами частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина третя статті 139 КАС України).
Частиною сьомою вказаної статті передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев'ята статті 139 КАС України).
Зміст наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Судом встановлено, що 26.02.2020 між ОСОБА_1 та адвокатським об'єднанням «Коляда Котелевський» укладено договір №24-с про надання правничих послуг стосовно рішення про коригування митної вартості товарів №UА110230/2020/000024/2 від 14.02.2020.
Відповідно до змісту акта виконаних робіт (наданих послуг) від 06.05.2020 за договором № 24-с від 26.02.2020, сторонами погоджений час та перелік виконаних робіт: надання консультації - 10 хв., підготовка та подача позовної заяви - 2 год.40 хв., підготовка та подача відповіді на відзив - 1 год.10 хв. Всього - 4 години на суму 5000 грн. (1250 грн. за годину).
Оплата за надані адвокатом послуги підтверджується рахунками № 11 від 26.02.2020 та № 18 від 30.03.2020 і меморіальними ордери від 27.02.2020 № 5009212SB про сплату 4000 грн. та від 01.04.2020 № @2PL472245 про сплату 1000 грн.
З огляду на наведене, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції, що понесені витрати у справі на правничу допомогу підтверджуються належними доказами.
Посилання апелянта на те, що послуги в акті виконаних робіт та рахунках не узгоджуються між особою (зокрема за витраченим часом) не спростовує надання адвокатом правничих послуг, а відтак і права позивача на відшкодування цих витрат. При цьому, відповідачем не обґрунтовано в чому саме полягає неспівмірність таких витрат.
Вирішуючи питання щодо відшкодування витрат на правничу допомогу та її розмір, судом першої інстанції враховано складність справи та її значення для позивача, те що вказана послуга є доцільною та потребувала спеціальних професійних знань.
За таких обставин, з огляду на доведеність позивачем реальності та підтвердження фактичного розміру понесених витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення вимог в частині повернення позивачу витрат на оплату послуг адвоката розмірі 5000 грн.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції приходить висновку про те, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення, з дотримання норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим підстав для задоволення апеляційної скарги Дніпровської митниці Держмитслужби відсутні.
Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Дніпровської митниці Держмитслужби залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 22 травня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий - суддя Т.І. Ясенова
суддя О.В. Головко
суддя А.В. Суховаров