88000, м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2а
e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://zk.arbitr.gov.ua
24.11.2020 м. Ужгород Справа № 907/358/20
Суддя Господарського суду Закарпатської області Ремецькі О.Ф.,
За участю секретаря судового засідання Мешко Р.В
розглянувши позовну заяву Ужгородської місцевої прокуратури м.Ужгород в інтересах держави до відповідачів Ужгородської міської ради м. Ужгород та Громадської організації “Закарпатське обласне товариство “романі Чгіб (ромська мова)” м.Ужгород.
про скасування рішення Ужгородської міської ради про безоплатну передачу та витребування нерухомого майна у власність територіальної громади.
За участю представників:
прокурор - Андрейчик Алла Миколаївна, посвідчення № 043112 від 06 травня 2016 року
від відповідача 1 (Ужгородської міської ради) - Баняс Василь Юрійович довіреність № 03-22/26 від 09 січня 2020 року
від відповідача 2 - Деяк Василь Юрійович, ордер ЗР № 81282 від 24 червня 2020 року
від відповідача 2 - Бучко Борис Ладиславович, паспорт НОМЕР_1 від 03.06.2005 року
Позивач звернувся до Господарського суду Закарпатської області з вимогою про скасування рішення Ужгородської міської ради про безоплатну передачу та витребування нерухомого майна у власність територіальної громади посилаючись на ст.ст. 19, 131-1 Конституції України, ст.ст. 23, 24 Закону України “Про прокуратуру”, ст.ст. 1, 29, 43, 60 ЗУ “Про місцеве самоврядування”, ст.ст. 3, 13 Закону України “Про приватизацію державного комунального майна”, ст. ст. 29, 53, 55, 162 ГПК України.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 04.06.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у розгляді справи №907/358/20, призначено підготовче засідання на 24.06.2020.
У засіданні суду за згодою сторін відповідно до ст. 183 ГПК України оголошено перерву на 22.07.2020.
У судовому засіданні 22.07.2020 відповідно до ст. 183 ГПК України та враховуючи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод за згодою представників сторін було оголошено перерву на 19 серпня 2020 року.
Ухвалою від 19.08.2020 року відкладено підготовче засідання на 23 вересня 2020 року.
23.09.2020 у судовому засіданні відповідно до ст. 183 ГПК України та враховуючи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод за згодою представників сторін було оголошено перерву на 06 жовтня 2020 року.
02.10.2020 від відповідача 1 надійшло клопотання про залишення позову без розгляду.
На день судового засідання прокурором подано заперечення на клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду. В обґрунтування наведеного прокурор просить приєднати до матеріалів справи витяг з наказу №46 від 16.12.2019 та наказ №1088к від 14.12.2015.
Ухвалою суду від 06.10.2020 у задоволенні клопотань Ужгородської міської ради про залишення позову без розгляду відмовлено, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті та призначено на 03.11.2020.
Ухвалою суду від 03.11.2020 відкладено розгляд справи по суті на 24.11.2020.
Прокурор заявлені позовні вимоги підтримує у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, та відповідях на відзиви посилаючись на їх обґрунтованість наявними у справі матеріалами.
Обґрунтовуючи порушення інтересів держави в позовній заяві прокурор послався на незаконне відчуження об'єкта комунальної власності, що призвело до бюджетних втрат.
На думку прокурора, Ужгородська міська рада, якій належать правомочності щодо володіння, користування та розпорядження спірним об'єктом комунальної власності діяла всупереч інтересам територіальної громади, не у спосіб та не в межах повноважень, визначених законом. У зв'язку з чим, рішення Ужгородської міської ради про безоплатну передачу комунального майна підлягає скасуванню, а вбудовані приміщення площею 140,9 кв.м. за адресою: м.Ужгород, вул. Оноківська,1 б підлягають витребуванню від ГО «Закарпатське обласне товариство ромів «Романі Чгіб (ромська мова)» на користь територіальної громади м.Ужгород з наступних підстав.
Звертає увагу на, те що статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами. Відчуження майна комунальної власності здійснюється власниками або уповноваженими ними органами відповідно до закону, в інтересах територіальної громади з урахуванням його економічної доцільності та ефективності, що вирішується на пленарних засіданнях сільських, селищних, міських рад з урахуванням пропозицій щодо порядку та умов відчуження такого майна, підготовлених виконавчими органами відповідних рад. Законом передбачено відчуження комунального майна (майна з особливим правовим режимом) лише шляхом його приватизації, оскільки лише приватизація буде відповідати економічним і інтересам територіальної громади.
Таким чином, волевиявлення територіальної громади міста Ужгорода як власника нерухомого майна на безоплатну передачу могло мати місце тільки за умови неухильного дотримання вимог законодавства Ужгородською міською радою при прийнятті спірного рішення натомість, прийняття оспорюваного рішення усупереч вищенаведеним вимогам не може свідчити про наявність волі власника майна (територіальної громади) на вибуття з комунальної власності приміщення. Відповідно до ч.3 ст.388 ЦК України Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках. Відповідно до правової позиції Верховного суду у справі за № б-1047цс17 положення ЦК є самостійною підставою для витребування.
Крім того, додатковим підтвердженням порушення процедури передачі майна за твердженням прокурора є рішення постійної комісії, згідно якого комісією рекомендовано відмовити у задоволенні клопотання щодо передачі у власність. За висновком комісії рекомендовано заявнику взяти приміщення в оренду з подальшим правом викупу після проведення невід'ємних поліпшень в порядку процедури, передбаченої Законом України Про приватизацію державного і комунального майна.
Відповідач 1 - Ужгородська міська рада м. Ужгород у поданому відзиві проти позову заперечує повністю. Просить суд у задоволенні позову відмовити із підстав, наведених у вказаному процесуальному документі.
Обґрунтування позову прокурора в частині посилань на статтю 43 Закону України “Про місцеве самоврядування в України” заперечує з підстав того, що питання, які вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради регулюються статтею 26 Закону України “Про місцеве самоврядування”.
Відтак, Ужгородська міська рада, яка відповідно до Закону здійснює права суб'єкта права комунальної власності, який в свою чергу наділений всіма правомочностями щодо володіння користування та розпорядження комунальним майном, правомірно прийняла рішення від 14.11.2019р. № 1754 “Про безоплатну передачу майна комунальної власності”.
Посилання прокурора на рекомендації постійної комісії щодо вищевказаного проекту, як на підставу скасування рішення XLI сесії VII скликання Ужгородської міської ради від 14.11.2019р. № 1754 “Про безоплатну передачу майна комунальної власності”, вважає безпідставними, оскільки за результатами відкритого голосування рішення було прийнято більшістю голосів депутатів, а постійна комісія з питань комунальної власності, ремонту житлового фонду, благоустрою міських шляхів та внутрішньо-квартальних територій зняла свої критичні зауваження щодо проекту рішення “Про безоплатну передачу майна комунальної власності”, що підтверджується наявними у справі матеріалами.
Відповідач 2 - Громадська організації “Закарпатське обласне товариство “романі Чгіб (ромська мова)” м.Ужгород у поданому відзиві проти позову заперечує повністю. Просить суд у задоволенні позову відмовити з мотивів, наведених у відзиві на позовну заяву.
Зазначає, що прокуратура міста подаючи позов формально віднеслася до справи пославшись на Закон України «Про приватизацію державного і комунального майна».
Зауважує, що безоплатне передання вказаного майна зумовлене економічним та суспільним інтересом, оскільки, в поліпшення вказаного майна вкладено в рази більше коштів ніж його вартість.
Звертає увагу на те, що задоволення вказаного позову зумовить ряд негативних наслідків як соціальних так і економічних. Насамперед задоволення позовних вимог призведе до відсутності зайнятості у молоді, та до обмеження доступу до освіти, оскільки за своєю метою відповідач єдина організація, яка надає професійну технічну освіту нацменшинам у Закарпатській області.
Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
У судовому засіданні 24.11.2020 року, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані сторонами матеріали, заслухавши повноважних представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та їх заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
На підставі договору позички від 24.10.2008 року Закарпатському обласному товариству ромів « ОСОБА_1 (ромська мова)» передано у безоплатне користування нежитлове приміщення площею 140,9 кв.м за адресою: м.Ужгород, вул. Оноківська, 16.
Рішенням від 11.10.2018 №1275 Закарпатському обласному товариству ромів « ОСОБА_1 (ромська мова)» передано в оперативне управління вказаний об'єкт.
09.04.2019 Закарпатське обласне товариство ромів «Романі Чгіб (ромська мова)» звернулося з клопотанням щодо передачі у власність вказаних нежитлових приміщень.
Відповідно до рішення прийнятого на зборах Громадської організації «Закарпатське обласне товариство ромів «РОМАНІ ЧГІБ (РОМСЬКА МОВА)» (протокол № 3 від 17 листопада 2003 року та згідно із наказом Громадської організації «Закарпатське обласне товариство ромів «РОМАНІ ЧГІБ (РОМСЬКА МОВА)» від 17.09.2004 № 34 «Про створення навчально виробничого центру «Ніка». Засновником Центру є Громадська організація «Закарпатське обласне товариство ромів «РОМАНІ ЧГІБ (РОМСЬКА МОВА)» (пункт 1.2 Статуту).
Місцезнаходження навчально-виробничого центру вулиця Оноківська,16, місто Ужгород, Закарпатська область, 88000, Україна (пункт 1.3 Статуту).
Головним завданням Центру є забезпечення права громадян України на професійну (професійно-технічну) освіту відповідно до їх покликань, інтересів і здібностей з метою задоволення потреб економіки країни у кваліфікованих і конкурентоспроможних на ринку праці робітниках (пункт1.4 Статуту).
Рішенням XLI сесії VII скликання Ужгородської міської ради (відповідач -1) №1754 від 14.11.2019 безоплатно передано у власність Закарпатському обласному товариству ромів «Романі Чгіб» (відповідач -2) майно комунальної власності площею 140,9 кв.м. за адресою: м.Ужгород, вул. Оноківська,1 б, уповноважено міського голову на укладення від імені територіальної громади міста Ужгород в особі Ужгородської міської ради договору дарування зазначених приміщень.
Згідно Протоколу №41 пленарного засідання чергової XLI сесії Ужгородської міської ради VII скликання від 14.11.2019 за результатами голосування рішення Про безоплатну передачу майна комунальної власності було прийнято більшістю голосів депутатів, з них: за 25, проти, 0 утримались 2, не голосували 5.
28.01.2020 між Територіальною громадою м. Ужгород в особі Ужгородської міської ради, в особі міського голови Андрієва Б.Е. та ГО «Закарпатське обласне товариство ромів «Романі Чгіб (ромська мова)» укладено договір дарування.
Пунктом 1 Договору передбачено, що дарувальник безоплатно передає у власність (дарує), а обдарований приймає у власність вбудоване приміщення загальною площею 140,9 кв.м., розташоване за адресою: Закарпатська область, місто Ужгород, вулиця Оноківська, будинок 16, далі нерухоме майно, дар, дарунок.
Нерухоме майно належить Ужгородській міській управі на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно (серія САА №910142), виданого 11.06.2004 виконавчим комітетом Ужгородської міської ради на підставі розпорядження глави міської управи від 30.05.1994 №229, зареєстрованого 14.06.2004 Комунальним підприємством «Ужгородське міжрегіональне бюро технічної інвентаризації», номер запису :446 в книзі: 7, реєстраційний номер в Реєстрі прав власності на нерухоме майно:6208735 (пункт 2 Договору).
Ціна договору визначена пунктом 3 Договору за яким сторони оцінюють предмет договору в сумі 229 773,00 грн.
Обґрунтовуючи порушення інтересів держави в позовній заяві прокурор послався на незаконне відчуження об'єкта комунальної власності, що призвело до бюджетних втрат.
На думку прокурора, Ужгородська міська рада, якій належать правомочності щодо володіння, користування та розпорядження спірним об'єктом комунальної власності, діяла всупереч інтересам територіальної громади, не у спосіб та не в межах повноважень, визначених законом. У зв'язку з чим, рішення Ужгородської міської ради про безоплатну передачу комунального майна підлягає скасуванню, а вбудовані приміщення площею 140,9 кв.м. за адресою: м.Ужгород, вул. Оноківська,1 б підлягають витребуванню від ГО «Закарпатське обласне товариство ромів «Романі Чгіб (ромська мова)» на користь територіальної громади м.Ужгород.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, Суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню виходячи з наступного.
Статтею 321 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 16 ЦК України).
Право вибору способу захисту порушеного права належить позивачу, а суд наділений компетенцією перевірити відповідність обраного позивачем способу захисту змісту порушеного права. За приписами чинного законодавства, вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на час звернення до господарського суду; визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені чинним законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Статтею 54 Господарського процесуального кодексу України визначено форму та зміст позовної заяви та передбачено, що позовна заява - процесуальний документ, за допомогою якого реалізується право на звернення до господарського суду. Подання позовної заяви є формою реалізації права на позов.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.
При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права.
В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.
Аналогічну правову позицію викладено Великою Палатою Верховного Суду у справі № 183/1617/16 (постанова від 14.11.2018).
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Вказане узгоджується із позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, яка відображена у постанові від 03.09.2019 у справі № 917/1258/18.
Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у справі № 6-140цс14 (постанова від 17.12.2014), захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.
Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
Таким чином, власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.
Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, визнання права власності на спірне майно не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна з чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не тягне правових наслідків, на які воно спрямоване.
Аналогічну правову позицію викладено Великою Палатою Верховного Суду у справі № 183/1617/16 (постанова від 14.11.2018), у справі № 911/3681/17 (постанова від 21.08.2019), у справах № 911/2034/16 та № 911/3749/17 (постанови від 01.10.2019 та 15.10.2019), у справі № 911/3680/17 (постанова від 19.11.2019) та у справі № 19/028-10-13 (постанова від 30.06.2020).
Отже, у справі, що розглядається, ураховуючи підстави звернення прокурора із позовом, задоволення позовних вимог прокурора про визнання незаконним та скасування рішення XLI сесії VII скликання Ужгородської міської ради № 1754 від 14.11.2019 про безоплатну передачу у власність Закарпатському обласному товариству ромів «Романі Чгіб» спірного майна не призвело б до відновлення володіння територіальною громадою спірними об'єктом, а отже, зазначені вимоги не є ефективним засобом захисту позивача у цій справі. Право власника на витребування свого майна із чужого незаконного володіння не є похідним від наведених вимог, воно зберігається за власником за наявності умов, викладених у статтях 387, 388 ЦК України, що й повинно бути доведено в суді.
У зв'язку з вищенаведеним, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги про визнання незаконним та скасування рішення XLI сесії VII скликання Ужгородської міської ради № 1754 від 14.11.2019 про безоплатну передачу у власність Закарпатському обласному товариству ромів «Романі Чгіб» майна комунальної власності площею 140,9 кв.м. за адресою: м.Ужгород, вул. Оноківська, 16.
У зв'язку з цим, посилання прокурора на рекомендації постійної комісії, як на підставу скасування рішення судом не беруться до уваги, як такі, що не входять в предмет доказування по даній справі.
Щодо позовної вимоги про витребування від ГО «Закарпатського обласного товариства ромів «Романі Чгіб (ромська мова)» вбудованих приміщень площею 140,9 кв.м. за адресою: м.Ужгород, вул. Оноківська,16, вартістю 229 773 грн., на користь територіальної громади міста Ужгорода суд зазначає наступне.
Обґрунтовуючи порушення інтересів держави в позовній заяві прокурор послався на незаконне відчуження об'єкта комунальної власності, що призвело до бюджетних втрат.
На думку прокурора, Ужгородська міська рада, якій належать право щодо володіння, користування та розпорядження спірним об'єктом права комунальної власності діяла всупереч інтересам територіальної громади, не у спосіб та не в межах повноважень, визначених законом, що дає підстави для витребування спірного майна в порядку ч.3 ст.388 ЦК України.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням XLI сесії VII скликання Ужгородської міської ради №1754 від 14.11.2019 передано у власність Закарпатському обласному товариству ромів «Романі Чгіб» майно комунальної власності площею 140,9 кв.м. за адресою: м.Ужгород, вул. Оноківська, 1 б, та уповноважено міського голову на укладення від імені територіальної громади міста Ужгород в особі Ужгородської міської ради договору дарування зазначених приміщень.
Згідно Протоколу №41 пленарного засідання чергової XLI сесії Ужгородської міської ради VII скликання від 14.11.2019 за результатами голосування рішення Про безоплатну передачу майна комунальної власності було прийнято більшістю голосів депутатів, з них: за 25, проти, 0 утримались 2, не голосували 5.
На підставі вказаного рішення 28.01.2020 укладено між Територіальною громадою м.Ужгород в особі Ужгородської міської ради, в особі міського голови Андрієва Б.Е. та ГО «Закарпатське обласне товариство ромів «Романі Чгіб (ромська мова)» укладено договір дарування вбудованого приміщення площею 140,9 кв.м. за адресою: м.Ужгород, вул. Оноківська,1б.
Судом встановлено, що вищезазначене приміщення використовується з 2004 року Відповідачем - 2 з метою розміщення навчально-виробничого центру «Ніка».
Згідно статуту вказаного центру головним його завданням є забезпечення права громадян України на професійну (професійно-технічну) освіту відповідно до їх покликань, інтересів і здібностей з метою задоволення потреб економіки країни у кваліфікованих і конкурентоспроможних на ринку праці робітниках.
За доводами Відповідача -2, спірне майно використовується для створення належних умов для захисту та інтеграції в українське суспільство ромської національної меншини, забезпечення рівних можливостей для її участі в освітньому процесі. Відповідачем -2 спільно з Ужгородською міською радою та Закарпатською обласною державною адміністрацією на базі виробничого центру створюються та реалізуються освітні програми, метою яких є залучення ромської молоді до позашкільної освіти, здобуття практичних навичок у освоєнні робітничих професій.
Відповідно до вимог чинного законодавства, власник має право витребувати своє майно в усіх випадках від особи, яка заволоділа ним незаконно, без відповідної правової підстави (стаття 387 ЦК), та від особи, яка набула його безвідплатно в особи, яка не мала право його відчужувати (частина третя статті 388 ЦК).
Виходячи з системного аналізу наведеної норми, витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння здійснюється шляхом подання до суду віндикаційного позову. Позивачем у віндикаційному позові може бути власник майна, відповідачем - особа, яка незаконно володіє майном, тобто заволоділа ним без достатньої правової підстави.
Предметом віндикаційного позову є вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном не власника про повернення індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння. Предметом доказування у справах за такими позовами є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-то обставини, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, у тому числі не з його волі, перебування його в натурі у відповідача тощо. Власник вправі витребувати своє майно від особи, у якої воно фактично знаходиться у незаконному володінні.
Вказаний спосіб захисту орієнтований на захист безпосередньо права власності і не пов'язаний з будь-якими конкретними зобов'язаннями між власником і порушником.
Відповідно до приписів частини п'ятої статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Частиною п'ятою статті 60 цього Закону визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.
Отже, правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Ужгородська міськрада.
При цьому статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Територіальна громада міста Ужгород, як власник спірного об'єкта нерухомості, делегує Ужгородській міськраді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.
З огляду на вищенаведене, оскільки воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади, то для настання обставин з якими закон пов'язує можливість витребування майна на підставі ч.3 ст. 388 ЦК України, повинно бути доведено, що майно було відчужено особою, яка не мала на це права, всупереч вимогам закону та інтересам територіальної громади.
Відповідно до частини другої статті 145 Господарського кодексу України (далі - ГК України) зміна правового режиму майна суб'єкта господарювання здійснюється за рішенням власника (власників) майна у спосіб, передбачений цим Кодексом та прийнятими відповідно до нього іншими законами, крім випадків, якщо така зміна забороняється законом. А за частиною третьою згаданої статті правовий режим майна суб'єкта господарювання, заснованого на державній (комунальній) власності, може бути змінений шляхом приватизації майна державного (комунального) підприємства відповідно до закону.
Разом з тим у постанові від 10 травня 2018 року у справі № 6/129-62/179 Верховний Суд сформував правову позицію, за якою застосована законодавцем конструкція «може бути змінений», а не «може бути змінений лише» чи «може бути змінений виключно», вже сама по собі свідчить, що такий вид відчуження визначається законодавцем лише як один з варіантів.
Відповідно до статті 720 Цивільного кодексу України стороною у договорі дарування можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальна громада.
Як вже зазначалось відповідно до статті 60 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду (частина п'ята).
У частині сьомій указаної статті передбачено, що майнові операції, які здійснюються органами місцевого самоврядування з об'єктами права комунальної власності, не повинні ослаблювати економічних основ місцевого самоврядування, зменшувати обсяг та погіршувати умови надання послуг населенню.
З огляду на вище наведене суд приходить до висновку, про відсутність підстав для витребування майна в порядку ч.3 ст. 388 ЦК України, оскільки спірне майно передане Відповідачу -2 з суспільно важливою метою та у визначений законом спосіб.
Вищенаведені висновки суду спростовують доводи позивача, щодо неправомірності прийняття рішення міської ради та наявності підстав для витребування майна.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що висновки Європейського суду з прав людини не повинні бути для суду безумовно обов'язковими без урахування конкретних обставин справи.
Вказане узгоджується із позицією Верховного Суду України яка відображена у постанові від 15.03.2017 у справі № 916/2130/15.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатись "правом власності", а відтак і "майном".
Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення від 23.09.1982 у справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", рішення від 21.02.1986 у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства") положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.
Згідно вказаної практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.
Втручання в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.
Такі правові висновки викладені як у постановах Верховного Суду від 05.02.2020 у справі № 297/616/17 та від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, наведених прокурором, так і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №357/9328/15-ц та у постанові Верховного Суду від 17.06.2020 у справі №922/2246/19.
Надавши оцінку наявним в матеріалах справи доказам, встановивши відсутність одночасної наявності трьох складових правомірного втручання у право особи на мирне володіння майном, зокрема, недоведеність прокурором порушення суспільного інтересу, суд дійшов висновку, що задоволення позовних вимог про витребування спірного майна за наведених вище обставин становило б непропорційне втручання у мирне володіння та користування відповідачем-2 Громадською організацією “Закарпатське обласне товариство “романі Чгіб (ромська мова)” переданого йому у власність нерухомого майна та порушило б суспільну мету, з якою воно було передано.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Частиною 4 ст. 13 ГПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Ужгородської місцевої прокуратури м.Ужгород в інтересах держави до відповідачів Ужгородської міської ради м. Ужгород та Громадської організації “Закарпатське обласне товариство “романі Чгіб (ромська мова)” м.Ужгород про скасування рішення Ужгородської міської ради про безоплатну передачу та витребування нерухомого майна у власність територіальної громади задоволенню не підлягають.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 195, ч. 1 ст. 202, ст.ст. 232, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Судові витрати покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено: 17.12.2020.
Суддя О.Ф. Ремецькі